Ухвала

від 17.07.2019 по справі 2036/2-а-6/11

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

17 липня 2019 р.Справа № 2036/2-а-6/11 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Лях О.П.,

Суддів: Бегунца А.О. , Рєзнікової С.С. ,

при секретарі судового засідання Машурі Г.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду клопотання представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 05.04.2011 по справі № 2036/2-а-6/11 за позовом ОСОБА_3 до Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4 , треті особи Чугуївська міська рада Харківської області, Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації про відміну Розпорядження № 409/2 від 21.06.1994 року Представника Президента України про дозвіл громадянці ОСОБА_4 здійснити будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 05.04.2011 року задоволено позов ОСОБА_3 до Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_4 , треті особи Чугуївська міська рада Харківської області, Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації про відміну Розпорядження № 409/2 від 21.06.1994 року Представника Президента України про дозвіл громадянці ОСОБА_4 здійснити будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 .

На зазначену постанову суду 03.05.2019 засобами поштового зв`язку представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій також заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження. При цьому, на думку заявника, ОСОБА_1 є особою, яка не брала участі у справі, проте суд вирішив питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.

Ухвалами Другого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження, відмовлено у задоволенні клопотання про відстрочення або звільнення від сплати судового збору, зазначену апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту строк для усунення недоліків поданої апеляційної скарги шляхом направлення до суду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням поважних причин пропуску такого строку та доказами, на підтвердження відповідних доводів, а також оригіналу документа про сплату судового збору, протягом 10 днів з моменту отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

23.05.2019 до суду апелянтом подано інше клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2019, прийнятою у відкритому судовому засіданні, відмовлено у задоволенні клопотання апелянта про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 05.04.2011 по справі № 2036/2-а-6/11. Повний текст ухвали складено 10.06.2019.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 повторно залишено без руху апеляційну скаргу. При цьому, судом апеляційної інстанції наголошено на необхідності усунення недоліків поданої апеляційної скарги шляхом направлення до суду:

- клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції із зазначенням інших поважних причин пропуску такого строку та доказів, на підтвердження відповідних доводів,

- обгрунтованих доводів та доказів стосовно того, що суд першої інстанції, приймаючи 05.04.2011 порушив права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 .

21.06.2019 до суду апелянтом знову подано клопотання про поновлення строків на апеляційне оскарження, в якому викладено доводи, аналогічні вказаним у попередніх клопотаннях. Додатково апелянтом повідомлено лише про надання рішенням Чугуївської міської ради дозволу ОСОБА_3 на розробку технічної документації із землеустрою, на підтвердження чого надано копії рішень органу місцевого самоврядування.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши постанову суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи та доводи клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що розпорядженням представника Президента України від 21.06.1994 № 409/2 було надано дозвіл ОСОБА_4 здійснити будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 1000 кв.м. за рахунок земель міста 700 кв.м. та за рахунок вилучення земельної ділянки площею 300 кв.м. із землекористування при домоволодінні АДРЕСА_2 .

В подальшому, постановою Чугуївського міського суду Харківської області від 05.04.2011 року задоволено позов ОСОБА_3 та скасовано частково (підпункт 2 пункту 1) Розпорядження № 409/2 від 21.06.1994 року Представника Президента України про дозвіл громадянці ОСОБА_4 здійснити будівництво індивідуального житлового будинку у АДРЕСА_1 як таке, що не відповідає вимогам законодавства та порушує права на успадкування домоволодіння по АДРЕСА_2 , а саме - у частині вилучення земельної ділянки площею 300 кв.м. із землекористування при домоволодінні АДРЕСА_2 .

Апелянт стверджує, що оскаржувана постанова суду першої інстанції впливає на його майнові права, а про існування даної постанови скаржник довідався лише 23.04.2019.

Так, апелянтом надано до суду копію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.09.2018 року, відповідно до якого ОСОБА_1 придбав у гр. ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,1000 га кадастровий номер НОМЕР_1 , що розташована у АДРЕСА_1 , на яку ОСОБА_6 набула право власності на підставі рішення Чугуївської міської ради від 30.07.2010.

В подальшому, рішенням Чугуївської міської ради від 14.12.2018 вказаній земельній ділянці присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

За твердженням апелянта, до складу зазначеної земельної ділянки входить земельна ділянка площею 300 кв.м, відносно якої прийнято постанову Чуугуївського міського суду Харківської області від 5 квітня 2011 року по справі № 2036/2-а-6/11.

При цьому слід враховувати, що оскаржувана постанова Чугуївського міського суду Харківської області по справі № 2036/2-а-6/11 прийнята 05.04.2011.

В той же час, апеляційна скарга на вказану постанову подана представником ОСОБА_1 ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку 03.05.2019, тобто після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно копії акту №54 про вилучення для знищення документів адміністративних справ Чугуївського міського суду Харківської області за 2011 рік матеріали справи № 2036/2-а-6/11 знищені у зв`язку із закінченням терміну зберігання судових справ, а тому у суду відсутні достовірні відомості щодо участі ОСОБА_1 у справі та, відповідно, дати отримання ним оскаржуваної постанови.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України (в редакції, що діє на момент розгляду клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Положеннями п.13 ч.1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) передбачено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

На час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови були чинними норми ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, якими було встановлено порядок і строки апеляційного оскарження.

Так, частиною 2 цієї статті було передбачено, що апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Водночас, згідно із ч. 1 ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегія суддів враховує, що згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення. У справі Bellet v. Fгаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.

Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Разом з тим, відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Устименко проти України від 06.10.2015 року Європейський суд з прав людини наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою потворного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Європейський суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є обмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Також, Європейський Суд з прав людини визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі Олександр Шевченко проти України (974_256) (Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява N8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 року, та Трух проти України (Trukh v. Ukraine) (ухвала), заява N50966/99, від 14.10.2003 року). У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі Пономарьов проти України від 03.04.2008 року, заява №3236/03) .

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених законодавством певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку апеляційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання апеляційної скарги.

Тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 придбав у гр. ОСОБА_5 земельну ділянку відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 06.09.2018.

Тобто, на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_1 , як сторона договору, повинен був бути обізнаним про статус даної земельної ділянки.

Більше того, самим апелянтом вказується про наявність у провадженні Чугуївського міського суду Харківської області цивільної справи №636/753/19, провадження по якій відкрито 20.03.2019, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 та Чугуївської міської ради про поновлення порушеного права землекористувача стосовно земельної ділянки в АДРЕСА_2 , площею 0,0354 га.

Зазначене підтверджує обізнаність апелянта про наявність спірних правовідносин стосовно статусу вищевказаних земельних ділянок.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст.ст.75-76 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З урахуванням тієї обставини, що скаржником не наведено достатніх та беззаперечних причин поважності пропуску строку на оскарження судового рішення, а також не надано достовірних та беззаперечних доказів на підтвердження таких доводів, колегія суддів відмовляє у задоволенні заявленого клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 05.04.2011 по справі № 2036/2-а-6/11.

Керуючись ст. ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України , суд, -

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання від 21.06.2019 представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Чугуївського міського суду Харківської області від 05.04.2011 по справі № 2036/2-а-6/11 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 17 липня 2019 року .

Головуючий суддя (підпис)Лях О.П. Судді (підпис) (підпис)Бегунц А.О. Рєзнікова С.С.