Ухвала

від 16.07.2019 по справі 910/2720/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

м. Київ

16.07.2019Справа № 910/2720/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Кобельчука О.І., розглянувши матеріали справи

За позовом Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит

до Приватного акціонерного товариства Спільне українсько-американське підприємство з іноземною інвестицією Фінанси та Кредит

треті особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про звернення стягнення на предмет застави,

за участі представників :

від позивача - не з`явився;

від відповідача - Мартиновський О.В. (представник за довіреністю);

від третьої особи 1 - не з`явився;

від третьої особи 2 - ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Спільне українсько-американське підприємство з іноземною інвестицією Фінанси та Кредит , в якому просить суд в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством Банк Фінанси та Кредит за договором про відкриття кредитної лінії №143vUAH-12-09 від 31.12.2009 в сумі 8242982,34 грн., звернути стягнення на предмет застави, а саме автомобілі:

- марки Mercedes-Benz, модель - S600, тип - легковий седан - В, 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_2 ;

- марки Mercedes-Benz, модель - G500, тип - легковий універсал - В, 2010 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_4 , шляхом передачі їх у власність Публічному акціонерному товариству Банк Фінанси та Кредит за визначеною вартістю 755685,86 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням позичальником умов укладеного з позивачем договору про відкриття кредитної лінії №143vUAH-12-09 від 31.12.2009, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність підстав для звернення стягнення на предмет застави за договором застави транспортних засобів № 3623ТС/0814 від 13.09.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Банк Фінанси та Кредит до Приватного акціонерного товариства Спільне українсько-американське підприємство з іноземною інвестицією Фінанси та Кредит , треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 24.05.2019 вищезазначені судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

У господарському суді міста Києва згідно повторного автоматизованого розподілу справа № 910/2720/18 надійшла на новий розгляд до судді Маринченка Я.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 прийняти справу №910/2720/18 до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Представник позивача у підготовче засідання, призначене на 16.07.2019 не з`явився, разом з тим, 15.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибуття представника в судове засідання.

Представник третьої особи-1 у підготовче засідання, призначене на 16.07.2019 не з`явився, проте 16.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неможливістю прибуття представника в судове засідання

Представник відповідача та третя особа-2 в судовому засіданні заперечили проти задоволення клопотань про відкладення розгляду справи та просили здійснювати розгляд справи за відсутності представників позивача та третьої особи-1.

Розглянувши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши обставини на яких ґрунтується позов, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 31.12.2009 між Акціонерним товариством Банк Фінанси та Кредит (далі - банк, позивач), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Банк Фінанси та Кредит та фізичною особою, громадянином України ОСОБА_1 (далі - позичальник, третя особа) було укладено договір про відкриття кредитної лінії №143vUAH-12-09 (кредитний договір), відповідно до умов якого банк відкрив під банківську платіжну картку Visa Platinum № НОМЕР_5 позичальника на умовах забезпеченості, поворотності, строковості і платності відновлювальну кредитну лінію з розміром кредитного ліміту в сумі 800000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними ресурсами в розмірі відсоткової ставки 18% річних, а позичальник зобов`язується повністю повернути отримані в рахунок відновлювальної кредитної лінії кредитні ресурси в строк до 25.12.2010 і сплатити відсотки за користування кредитними ресурсами в розмірі та строки, встановлені даним договором (п.2.1 Договору).

В подальшому, для забезпечення виконання зобов`язань громадянином України ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №143vUAH-12-09 від 31.12.2009, 30.09.2014 між Приватним акціонерним товариством Спільне українсько-американське підприємство з іноземною інвестицією Фінанси та Кредит (заставодавець, відповідач) та Публічним акціонерним товариством Банк Фінанси та Кредит (далі - заставодержатель) було укладено договір застави транспортних засобів №3623ТС/0814 (договір застави), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А.В. та зареєстрований в реєстрі за №1480, відповідно до умов якого заставодавець передає в заставу заставодержателю наступні автомобілі: марки Mercedes-Benz, модель - S600, тип - легковий седан - В, 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_2 ; марки Mercedes-Benz, модель - G500, тип - легковий універсал - В, 2010 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_4 (предмет застави) (п.1), зазначене майно передається в заставу як забезпечення виконання зобов`язань громадянином України ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №143vUAH-12-09 від 31.12.2009 (основне зобов`язання) з розміром кредитного ліміту в сумі 800000,00 грн, сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов договору, комісійної винагороди, а також погашення несанкціонованого овердрафту та відшкодування збитків.

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач стверджує про існування у ОСОБА_1 заборгованості перед ПАТ Банк Фінанси та Кредит за Договором про відкриття кредитної лінії №143vUAH-12-09 від 31.12.2009 в сумі 8819696,80 грн., в рахунок часткової погашення якої просить суд звернути стягнення на предмет застави за Договором застави транспортних засобів №3623ТС/0814 від 13.09.2014.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (стаття 546 Цивільного кодексу України). Отже, для забезпечення виконання основного зобов`язання сторони можуть передбачати як визначені у статті 546 види забезпечення зобов`язань, так й інші, встановлені договором або законом.

Законодавство України не проводить різниці у видах забезпечення основного зобов`язання для визначення юрисдикції суду для розгляду спорів щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання.

Відповідно до ст.1 Закону України Про заставу застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст.3 Закону України Про заставу заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (пункт 3 частини першої статті 512 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 20 Закону України Про заставу заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, за загальним правилом саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Втім, якщо таке зобов`язання майновий поручитель забезпечив заставою, він може виконати обов`язок боржника, однак у межах вартості предмета застави. У разі задоволення вимог заставодержателя за рахунок предмета застави правовідносини з боржником за основним зобов`язанням не припиняються, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Позивачем у цій справі є юридична особа, до якої перейшли права вимоги за кредитним договором та договором застави і яка звернулася з позовом до юридичної особи-заставодавця (майнового поручителя), а фізична особа-позичальник має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача.

Цивільний процесуальний кодекс України у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах №461/12052/15-ц, №727/8505/15-ц та № 210/2104/16-ц.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на вказаний припис учасниками господарського процесу можуть бути не лише юридичні особи та держава, але й фізичні особи у спорах, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, а також в інших спорах, вирішення яких прямо віднесене до юрисдикції господарського суду.

Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

Так, згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

До 15 грудня 2017 року - дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте у цій справі позивач звернувся до суду у квітні 2018 року, тобто після набрання чинності новою редакцією ГПК України.

З дати набрання чинності Законом України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 3 жовтня 2017 року спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №753/12916/15-ц.

З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України виключив з-під юрисдикції господарського суду спори щодо всіх правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, сторонами якого не є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. А частина перша статті 19 ЦПК України у системному зв`язку з частиною першою статті 2, частиною першою статті 5, статтею 46, частиною першою статті 47, частиною другою статті 48 цього кодексу не встановлюють обмежень щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами акцесорного зобов`язання є винятково юридичні особи та (або фізичні особи-підприємці).

Тобто, з 15 грудня 2017 року, якщо хоча би однією зі сторін основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем, спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, розглядається за правилами цивільного судочинства незалежно від того, чи заявляє позивач одночасно вимоги до фізичної особи-сторони основного зобов`язання та до сторони (сторін) акцесорного зобов`язання, зокрема незалежно від того, чи об`єднані позовні вимоги щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів іпотеки, поруки тощо, укладених для забезпечення основного зобов`язання.

Оскільки предметом спору у цій справі є звернення стягнення на предмет застави за договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа-кредитодавець і фізична особа-позичальник, який не є підприємцем, такий спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами спору є юридичні особи.

Аналогічної правової позиції дотрималась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 у справі №906/277/18.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Дослідивши викладені вище обставини, суд дійшов висновку про те, що у спір даній справі підлягає вирішенню за правилами цивільного судочинства.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч.3 ст.231 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Разом з тим, враховуючи викладене, оскільки матеріали справи не містять клопотання позивача про повернення суми сплаченого судового збору за подання даного позову, судом не здійснюється розподіл судових витрат у даній справі.

Керуючись п.п.3, 4 ч.5 ст.129, ст.177, п.2 ч.2 ст.185, 231, ч.2 ст.232, 233, 234, Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Провадження у справі №910/2720/18 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та підлягає оскарженню в передбаченому законом порядку.

Дата підписання: 18.07.2019.

Суддя Я.В. Маринченко