Постанова

від 03.10.2019 по справі 910/2720/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" жовтня 2019 р. Справа № 910/2720/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Дідиченко М.А.

секретар судового засідання Котовський С.О.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,

розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2019 р. (повний текст складено 18.07.2019 р.)

у справі № 910/2720/18 (суддя - Маринченко Я.В.)

за позовом публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит"

до приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-американське підприємство з іноземною інвестицією "Фінанси та кредит"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2

про звернення стягнення на предмет застави,-

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного акціонерного товариства "Спільне українсько-американське підприємство з іноземною інвестицією "Фінанси та кредит", в якому просило в рахунок часткового погашення заборгованості ОСОБА_1 перед публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та кредит" за договором про відкриття кредитної лінії № 143vUAH-12-09 від 31.12.2009 р. в сумі 8 242 982,34 грн., звернути стягнення на предмет застави, а саме автомобілі: марки Mercedes-Benz, модель - S600, тип - легковий седан - В, 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_2 ; марки Mercedes-Benz, модель - G500, тип - легковий універсал - В, 2010 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_3 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_4 , шляхом передачі їх у власність публічному акціонерному товариству "Банк "Фінанси та кредит" за визначеною вартістю 755 685,86 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач стверджував про існування у ОСОБА_1 заборгованості перед банком за договором про відкриття кредитної лінії № 143vUAH-12-09 від 31.12.2009 р., в рахунок часткової погашення якої просив звернути стягнення на предмет застави за договором застави транспортних засобів № 3623ТС/0814 від 13.09.2014 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.08.2018 р. у справі № 910/2720/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2019 р., відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 24.05.2019 р. вищезазначені судові рішення скасовані та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.07.2019 р. у справі № 910/2720/18 закрито провадження у справі.

Мотивуючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що, з урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду викладеної у постанові від 13.03.2019 р. по справі № 906/277/18, дану справу не можна розглядати за правилами господарського судочинства, оскільки його предметом є звернення стягнення на предмет застави за договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа-кредитодавець і фізична особа-позичальник, який не є підприємцем.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначав про те, що спір стосовно звернення стягнення на предмет застави, який укладено між двома суб`єктами господарювання, за суб`єктним складом сторін відноситься до юрисдикції господарських судів, а тому має вирішуватися за правилами господарського судочинства. Окрім того, скасовуючи попередні рішення у даній справі Верховний Суд виходив з інших підстав та не вказував на порушення суб`єктної юрисдикції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2019 р., у складі колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Смірнова Л.Г., Майданевич А.Г., відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду на 03.10.2019 р.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2019 р., у зв`язку з перебуванням судді Смірнової Л.Г., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею - доповідачем, у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів: Кропивна Л.В. (головуючий), Майданевич А.Г., Дідиченко М.А.

В судовому засіданні 03.10.2019 р. представник позивача вказував на обґрунтованість апеляційної скарги, просив скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу на розгляд суду першої інстанції. Третя особа-2 вирішення апеляційної скарги залишила на розсуд суду.

Інші представники сторін не з`явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання. За висновками суду неявка представників не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності інших представників.

Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Приписами статті 271 Господарського процесуального кодексу України визначено, що апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 31.12.2009 р. між акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (банк), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" та фізичною особою, громадянином України ОСОБА_1 (позичальник) укладено договір про відкриття кредитної лінії № 143vUAH-12-09 (кредитний договір), відповідно до умов якого банк відкрив під банківську платіжну картку Visa Platinum № НОМЕР_5 позичальника на умовах забезпеченості, поворотності, строковості і платності відновлювальну кредитну лінію з розміром кредитного ліміту в сумі 800 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними ресурсами в розмірі відсоткової ставки 18 % річних, а позичальник зобов`язався повністю повернути отримані в рахунок відновлювальної кредитної лінії кредитні ресурси в строк до 25.12.2010 р. і сплатити відсотки за користування кредитними ресурсами в розмірі та строки, встановлені даним договором (п. 2.1 договору).

На забезпечення виконання зобов`язань громадянином України ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором, 30.09.2014 р. між приватним акціонерним товариством "Спільне українсько-американське підприємство з іноземною інвестицією "Фінанси та Кредит" (заставодавець) та публічним акціонерним товариством "Банк "Фінанси та Кредит" (заставодержатель) укладено договір застави транспортних засобів № 3623ТС/0814 (договір застави), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Грек А.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1480, відповідно до умов якого заставодавець передає в заставу заставодержателю наступні автомобілі: марки Mercedes-Benz, модель - S600, тип - легковий седан - В, 2011 року випуску, шасі ( кузов , рама) № НОМЕР_1 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_2 ; марки Mercedes-Benz, модель - G500, тип - легковий універсал - В, 2010 року випуску, шасі ( кузов , рама) № НОМЕР_3 , колір чорний, реєстраційний № - НОМЕР_4 (предмет застави), зазначене майно передається в заставу як забезпечення виконання зобов`язань громадянином України ОСОБА_1 за договором про відкриття кредитної лінії №143vUAH-12-09 від 31.12.2009 р. (основне зобов`язання) з розміром кредитного ліміту в сумі 800 000,00 грн., сплати процентів за користування кредитними коштами відповідно до умов договору, комісійної винагороди, а також погашення несанкціонованого овердрафту та відшкодування збитків.

Предметом даного спору є звернення стягнення з відповідача заставного майна в рахунок погашення заборгованості, за неналежне виконання позичальником ( ОСОБА_1 ) умов кредитного договору № 143vUAH-12-09 від 31.12.2009 р., виконання якого забезпечено договором застави № 3623ТС/0814 від 13.09.2014 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (стаття 546 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (пункт 3 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про заставу" передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Статтею 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, за загальним правилом саме позичальник як боржник у зобов`язанні за кредитним договором має виконати свій обов`язок перед кредитодавцем. Утім, якщо таке зобов`язання майновий поручитель забезпечив заставою, він може виконати обов`язок боржника, однак у межах вартості предмета застави. У разі задоволення вимог заставодержателя за рахунок предмета застави правовідносини з боржником за основним зобов`язанням не припиняються, оскільки майновий поручитель набуває права кредитора за основним зобов`язанням.

Позивачем у цій справі є юридична особа, до якої перейшли права вимоги за кредитним договором та договором застави і яка звернулася з позовом до юридичної особи-заставодавця (майнового поручителя), а фізична особа-позичальник має статус третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача.

Цивільний процесуальний кодекс України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства; а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Тобто, за певних умов обидві сторони у цивільному процесі можуть і не бути фізичними особами, якщо тільки такий спір не належить до юрисдикції іншого суду, зокрема господарського.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України у редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

З огляду на вказаний припис учасниками господарського процесу можуть бути не лише юридичні особи та держава, але й фізичні особи у спорах, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, а також в інших спорах, вирішення яких прямо віднесене до юрисдикції господарського суду.

Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

Так, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

До 15.12.2017 р. - дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. - існували інші правила щодо юрисдикції господарських судів. Проте у цій справі позивач звернувся до суду у березні 2018 року, тобто після набрання чинності новою редакцією господарського процесуального кодексу України.

З дати набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 р. спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Натомість, за правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання.

З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо виконання договору, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.03.2019 р. по справі № 906/277/18.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у даній справі, оскільки стороною основного зобов`язання є фізична особа, яка не є підприємцем (за кредитним договором), тож звернення стягнення на предмет застави за договором, укладеним для забезпечення зобов`язання за кредитним договором, має розглядатися за правилами цивільного судочинства, незважаючи на те, що сторонами даного спору є юридичні особи.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Твердження апелянта, які викладені ним в апеляційній скарзі, встановлених обставин не спростовують, а отже відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування або зміни ухвали господарського суду міста Києва від 16.07.2019 р. у справі № 910/2720/18.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Банк "Фінанси та кредит" на ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2019 р. у справі № 910/2720/18 залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 16.07.2019 р. у справі № 910/2720/18 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2720/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст складено 07.10.2019 р.

Головуючий суддя Л.В. Кропивна

Судді А.Г. Майданевич

М.А. Дідиченко