Рішення

від 09.07.2019 по справі 915/466/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року Справа № 915/466/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом : Заступника керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області (вул. І. Виговського, 18, м. Первомайськ, Миколаївська область, 55213)

в інтересах держави в особі : Миколаївської обласної державної адміністрації (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001)

до відповідача: Приватного підприємства «Нікі» (пров. Лікарняний, 12, смт. Криве Озеро, Миколаївська область, 55104)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : Кривоозерська районна рада Миколаївської області (майдан Незалежності, 1, смт. Криве Озеро, Миколаївська область, 55104)

про : повернення земельної ділянки з розташованою на ній водоймою, -

за участі представників учасників справи:

від позивача: Ракул Н.П., згідно довіреності

від відповідача: не з`явився,

від третьої особи: не з`явився,

прокурор: Бескровна І.І.

в с т а н о в и в:

04.03.2019 заступник керівника Первомайської місцевої прокуратури Миколаївської області (надалі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №(15-34) 1418 вих.19 від 01.03.2019 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до приватного підприємства «Нікі» , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Кривоозерська районна рада Миколаївської області про:

1) повернення приватним підприємством «Нікі» державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки з розташованим на ній водним об`єктом площею 7,8 га для риборозведення, вартістю 187606 грн. із земель водного фонду Мазурівської сільської ради Кривоозерського району;

2) стягнення з відповідача на користь прокуратури Миколаївської області сплаченого судового збору за подачу позову.

Позовні вимоги обґрунтовано посиланням на норми ст. ст. 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» , ст. ст. 15, 16, 17, 324, ч.2 ст. 792, ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. 17, ч. 1 ст. 124, ч. 5 ст. 122, ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 6, ст. 33 Закону України Про оренду землі , ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації та мотивовано тим, що неповернення відповідачем земельної ділянки позбавляє власника землі права розпорядитись нею відповідно до повноважень з додержанням конкурентного порядку надання земель за результатами земельних торгів та забезпечення застосування більш вигідних ринкових ставок орендної плати, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову. органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельними ділянками водного фонду державної власності на території області, є Миколаївська обласна державна адміністрація. Миколаївська обласна державна адміністрація має право звернутися до суду за захистом порушеного права як власник та розпорядник земель водного фонду на території відповідної області. Первомайською місцевою прокуратурою було поінформовано у листах від 19.03.2018 та 16.08.2018 Миколаївську обласну державну адміністрацію про порушення законодавства, проте вказаним органом дотепер не вжито заходів до усунення вищевказаних порушень шляхом звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб`єкта владних повноважень, щодо захисту інтересів держави та є підставою для пред`явлення цього позову прокурором в інтересах держави в особі Миколаївської облдержадміністрації.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2019, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/466/19 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 11.03.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.03.2019 позовну заяву прийнято та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 23.04.2019, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті, залучено до участі у справі в якості третьої особи Кривоозерську району раду Миколаївської області.

Повідомленням від 19.04.2019 за вих.. №53-01.16-19 третя особа позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

23.04.2019 позивачем подано суду пояснення щодо суті позовних вимог, якими позивач позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

23.04.2019 розгляд справи відкладено на 21.05.2019, про що повідомлено учасників справи.

02.05.2019 на адресу суду надійшов відзив ПП Нікі з доказами його надіслання іншим учасникам справи. Відзивом відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити у задоволені позову.

Заперечення відповідача обґрунтовано посиланням на ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі та мотивовано тим, що 19.10.2015 ПП Нікі звернулось до Миколаївської обласної державної адміністрації із заявою про поновлення терміну дії договору оренди, у місячний строк з моменту завершення дії договору оренди ПП Нікі пропонувало позивачу укласти додаткову угоду про продовження терміну дії договору оренди, відповідь позивача про відмову в продовжені договору оренди отримано лише через два місяці після звернення. На даний час ПП Нікі не використовує спірну земельну ділянку під водним об`єктом. Вважає, що інформація, яка міститься у листі Миколаївської обласної державної адміністрації від 14.01.2019 №66473/01/05-47/3-18, який долучено до позову, стосовно використання ПП Нікі спірної земельної ділянки після припинення дії договору не відповідають дійсності, позовні вимоги в цій частині вважає безпідставними.

10.05.2019 прокурором подано суду відповідь на відзив з доказами надіслання іншим учасникам справи.

Прокурор зазначає, що позовні вимоги обґрунтовані та просить позов задовольнити.

Заперечення відповідача прокурор вважає безпідставними та необґрунтованими посилаючись на норми ст. ст. 526, 626, 628, 629 Цивільного кодексу України та ст. ст. 44, 133 Господарського кодексу України та обґрунтовано тим, що відповідач, будучи обізнаним про перехід повноважень орендодавця від Кривоозерської районної ради до Миколаївської обласної державної адміністрації не здійснив дій, передбачених чинним законодавством та п.п. 3.3.,3.4. Договору, за поновленням спірного договору до орендодавця за 2 місяці до закінчення строку дії договору не звернувся, наслідком чого стало припинення договору оренди земельної ділянки. Звернення відповідача із заявою про поновлення терміну дії спірного договору до облдержадміністрації 19.10.2015, тобто після завершення терміну дії, не може слугувати підтвердження виконання орендарем вимог ч. 8 ст. 33 Закону України Про оренду землі . Рішення орендодавця про відмову у продовжені терміну дії договору відповідачем не оскаржено. Прокурор також зазначає, що факт використання відповідачем спірної земельної ділянки після закінчення дії договору підтверджується: довідкою Мазурівської сільської ради від 29.03.2018, на яку посилається відповідач як на доказ невикористання земельної ділянки, яка містить інформацію про факт щомісячної сплати відповідачем протягом 2016-2018 років на рахунок сільради коштів орендної плати за використання земельної ділянки за договором; інформацією Южноукраїнського управління ГУ ДФС у Миколаївській області від 20.02.2019; податковими деклараціями за 2017-2018 роки.

17.05.2019 позивачем подано суду письмові пояснення стосовно позову, у яких позивач підтримує позовні вимоги. Позивач вважає спірний договір таким, що припинив свою дію. Неповернення відповідачем земельної ділянки та використання земель водного фонду та розташованої на них водойми без укладення договорів оренди в порушення Закону призводить до позбавлення позивача права розпоряджатися нею із додержанням конкурентного порядку надання земель за результатами земельних торгів.

17.05.2019 позивачем подано суду відповідь на відзив з доказами надіслання іншим учасникам справи. Позивач з доводами відповідача не погоджується посилаючись на недотримання відповідачем порядку продовження терміну дії договору, передбачено п.п. 3.3.,3.4 Договору та ч.8 ст. 33, 34 Закону України Про оренду землі .

21.05.2019, суд, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі на 30 днів, відкладення підготовчого засідання на 19.06.2019.

19.06.2019 судом закрито підготовче провадження у справі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 09.07.2019.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.

Прокурор позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.

Представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Решта учасників справи правом участі у судовому засіданні не скористались, їх явка у судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

На підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В ч. 1 ст. 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

10.10.2000 між Кривоозерською районною радою Миколаївської області та приватним підприємством Нікі укладено договір оренди земельної ділянки з розташованою на ній водоймою (надалі - Договір), загальною площею 7,8 га з розташованою на ній водоймою із земель водного фонду Мазурівської сільської ради Кривоозерського району Миколаївської області для риборозведення на умовах оренди терміном на 15 років (п.1.1. Договору).

Договір зареєстровано Кривоозерським районним відділом земельних ресурсів 11.10.2000 за №21.

Відповідно до висновку про вартість об`єкта оцінки земельної ділянки, розробленого ТОВ Югземсервіс від 21.01.2019, оціночна (ринкова) вартість земельної ділянки, яка розташована на території Мазурівської сільської ради загальною площею 7,8000 га (без урахування ПДВ), становить 187606 грн.

Пунктами 3.3, 3.4 Договору визначено право орендаря на поновлення договору оренди при належному виконанні своїх обов`язків по договору та встановлено його обов`язок подати заявку про укладення договору на новий строк не пізніше 60 днів до завершення строку дії останнього.

Згідно з п. 1.1 Договору термін його дії закінчився 11.10.2015.

07.07.2015 відповідач звернувся до Кривоозерської районної ради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки з розташованою на ній водоймою.

Цього ж дня районною радою повідомлено ПП Нікі про передачу згідно ст. 122 Земельного кодексу України повноважень із розпорядження землями водного фонду на території області Миколаївській обласній державній адміністрації.

19.10.2015 ПП Нікі звернулось до Миколаївської обласної державної адміністрації із заявою про поновлення терміну дії цього Договору.

Листом від 18.12.2015 Миколаївською облдержадміністрацією повідомлено відповідача про відмову у поновлені договору оренди у зв`язку з відсутністю підготовлених матеріалів у відповідності до вимог ст. 51 Водного кодексу України.

Інших заяв від відповідача до облдержадміністрації щодо продовження терміну дії договору оренди не надходило.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України Про оренду землі .

Орендарі, у відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України Про оренду землі (далі - Закону), набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

У відповідності до статті 33 Закону, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

За змістом ч. ч. 1 - 5 ст. 33 Закону, орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Частиною 6 ст. 33 Закону передбачено іншу підставу поновлення договору оренди: у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У цьому разі закон також вимагає обов`язкового укладення додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення у місячний строк (ч. 8 ст. 33 Закону).

Відмова, а також явне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі зі сторони орендодавця може бути оскаржено в суді (ч. 11 ст. 33 Закону).

Таким чином, для поновлення договору оренди землі відповідно до ч. 6 ст. 33 Закону необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує обов`язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову в поновленні договору оренди землі; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Тобто, за своєю правовою конструкцією поновлення договору оренди землі на підставі ч. 6 ст. 33 Закону вимагає не тільки встановлення юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин (як-то користування земельною ділянкою поза межами строку договору без заперечення орендодавця протягом наступного місяця), а й необхідності укладення додаткової угоди між сторонами, як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків.

У той же час, оскільки ч. ч. 1 - 5 та ч. 6 ст. 33 Закону містять дві окремі правові підстави реалізації орендарем свого переважного права на поновлення договору оренди землі, вони не можуть бути застосовані одночасно, оскільки є різними за своєю правовою природою, механізмом застосування та правовими наслідками.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №909/786/17, від 10.04.2018 у справі №594/376/17-ц, від 19.11.2018 у справі №594/347/17 та від 21.02.2018 у справі №908/1164/17.

Виходячи зі змісту правових підстав поновлення договорів оренди землі, визначених статтею 33 Закону, продовження дії таких договорів на новий строк передбачає у одному випадку - ч. ч. 1-5 ст. 33 Закону - активну позицію орендаря, яка полягає у обов`язковому направленні на адресу орендодавця у строк, що не може перевищувати один місяць до завершення дії договору, листа-повідомлення про його поновлення із доданням додаткової угоди до договору.

У другому випадку - ч. 6 ст. 33 Закону - умовно пасивну поведінку орендаря, яка має свій вираз у продовженні використання земельної ділянки після закінчення договору оренди. Водночас, навіть у такому випадку законодавець зобов`язує орендаря укласти з орендодавцем додаткову угоду до договору оренди. Вказане повністю узгоджується із викладеними у ст. 6, ч. 8 ст. 33 Закону положеннями щодо набуття права користування землею при виникненні орендних правовідносин виключно на підставі укладеного договору оренди землі.

Тобто, договір оренди землі вважатиметься поновленим лише у разі укладення додаткової угоди.

Виходячи з наведеного, очікування щодо поновлення договору оренди землі на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, для орендаря будуть правомірними лише за умови наявності у нього згідно з договором (або продовження додатковою угодою) законного права користування земельною ділянкою, яке має бути підтверджено зареєстрованим відповідно до вимог закону договором оренди землі (чи додатковою угодою у разі поновлення), що є допустимим доказом чинності такого договору (чи додаткової угоди).

Такий правовий висновок зазначено у постановах Верховного Суду від 10.09.2018 у справі №920/739/17, від 21.11.2018 у справі №915/1235/17.

З матеріалів справи вбачається, що 07.07.2015 ПП Нікі звернулось до Кривоозерської районної ради із заявою про поновлення договору оренди землі від 10.10.2000 на новий строк.

Кривоозерською районною радою відповідача в той же день повідомлено про передачу повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, в тому числі на укладення додаткової угоди до договору оренди землі, Миколаївській обласній державній адміністрації.

Тобто, з 07.07.2015 приватне підприємство було обізнане про нового розпорядника земельної ділянки та необхідність звернення саме до обласної державної адміністрації з листом-повідомленням про намір продовжити дію договору оренди землі.

Водночас, до моменту завершення терміну дії договору відповідач до належного орендодавця із відповідним листом-повідомленням не звернувся, у зв`язку із чим автоматично увійшов до процедури пролонгації договору оренди землі, визначеної ч. 6 ст. 33 Закону.

За таких умов для використання земельної ділянки з розташованою на ній водоймою, ПП Нікі зобов`язано було у місячний термін з моменту завершення договору оренди укласти додаткову угоду про продовження терміну його дії з облдержадміністрацією, що повністю узгоджується із положеннями ч. 8 ст. 33 Закону.

Відповідач після закінчення терміну договору оренди землі 19.10.2015 звернувся до облдержадміністрації з заявою про поновлення Договору на новий строк.

Листом від 18.12.2015 Миколаївською облдержадміністрацією повідомлено відповідача про відмову у поновлені договору оренди у зв`язку з відсутністю підготовлених матеріалів у відповідності до вимог ст. 51 Водного кодексу України.

Відмову в поновленні договору оренди ПП Нікі у судовому порядку не оскаржено.

Відповідно до інформації Миколаївської обласної державної адміністрації від 13.09.2018 та 14.12.2018 додаткова угода до Договору щодо продовження терміну його дії не укладалась. Норми статей 125 і 126 ЗК України пов`язують виникнення права на земельну ділянку з моментом державної реєстрації цього права відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

При поновленні або внесенні змін до договору оренди земельної ділянки здійснюється одночасно державна реєстрація права користування на новий (той самий) строк на підставі додаткової угоди до договору оренди.

З викладеного вбачається, що Земельний кодекс пов`язує право оренди земельної ділянки з укладенням додаткової угоди до договору оренди землі про його поновлення, яке підлягає державній реєстрації відповідно до законодавства.

Водночас, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право оренди на спірну земельну ділянку за ПП ОСОБА_1 не зареєстровано.

Таким чином, договір оренди припинив свою дію у зв`язку із закінченням строків на який він був укладений.

Факт використання відповідачем спірної земельної ділянки після закінчення дії договору підтверджується: довідкою Мазурівської сільської ради від 15.02.2018, яка містить інформацію про сплату відповідачем впродовж 2015-2018 років коштів до місцевого бюджету за використання земельної ділянки з розташованою на най водоймою площею 7,8 га; інформацією Южноукраїнського управління ГУ ДФС у Миколаївській області від 20.02.2019; податковими деклараціями за 2017-2018 роки.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України передача земельних ділянок із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельних ділянок, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, віднесена до повноважень обласних державних адміністрацій

Враховуючи викладене, земельна ділянка використовується відповідачем без достатньої правової підстави, а тому підлягає поверненню державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Отже обставини справи, встановлені судом, в повній мірі підтверджують твердження прокурора, викладені в позовній заяві, заперечення відповідача їх не спростовують.

Підстави звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави обґрунтовано наступним.

Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст. 23 Закону України Про прокуратуру та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з статтею 23 Закону України прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поняття інтереси держави на даний час в законі не закріплене, проте таке визначення міститься в рішенні Конституційного суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, згідно якого поняття інтереси держави є оціночним і в кожному конкретному випадку прокурор або його заступник самостійно визначає, з посиланням на законодавство, підстави подання позову, вказує в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Так, пунктом 3 вказаного Рішення суд в загальному, не пов`язуючи поняття з конкретними нормами, які підлягають тлумаченню, вказує, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих за захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Статтею 14 Конституції України та ст. 373 ЦК України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням суспільного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур реалізації прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти суспільного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості при реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб`єктів цивільних правовідносин.

У той же час, використання земель із порушенням вимог чинного законодавства в частині здійснення такого використання не на підставі узгодженого між орендодавцем та орендарем договору оренди землі, не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні.

Отже, правовідносини із використання земель становлять суспільний інтерес, а використання земельних ділянок з порушенням закону такому суспільному інтересу не відповідає.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес .

Незаконне використання земель водного фонду та розташованої на них водойми без укладення відповідних договорів оренди та узгодження орендної плати через відсутність нормативної грошової оцінки таких земель призводить до недоотримання державою грошових коштів орендної плати та грубо порушує її інтереси у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлює реалізацію державної політики по забезпеченню дотримання єдиного порядку набуття та реалізації прав на землю, а також охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

Крім того, неповернення відповідачем земельної ділянки позбавляє власника землі права розпорядитись нею відповідно до повноважень з додержанням конкурентного порядку надання земель за результатами земельних торгів та забезпечення застосування більш вигідних ринкових ставок орендної плати, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Згідно ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин, відповідно до положень ст. 17 Земельного кодексу України, ст. 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації , належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Як вказувалось вище, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Зокрема, до повноважень обласних державних адміністрацій віднесено розпорядження землями водного фонду на території відповідних областей.

Отже, органом, який на даний час наділений правом власності та розпорядження земельними ділянками водного фонду державної власності на території області, є Миколаївська обласна державна адміністрація.

Зі змісту положень ч. 4 ст. 53 ГПК України, ч. З ст. 23 Закону України Про прокуратуру вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.

Згідно правової позиції Верховного суду, висловленої в ухвалі від 10.07.2018 у справі №812/1689/16, не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Відповідно до ст.ст. 319, 386 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі шляхом звернення до суду.

Статтею 17 ЦК України передбачено, що орган державної влади здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом. Рішення, прийняте зазначеними органами щодо захисту цивільних прав та інтересів, не є перешкодою для звернення за їх захистом до суду.

Враховую викладене, Миколаївська обласна державна адміністрація як власник та розпорядник земель водного фонду на території області має право звернутися до суду за захистом порушеного права, проте дотепер останньою не вжито заходів до усунення вищевказаних порушень шляхом звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про пасивну поведінку уповноваженого органу, має своїм наслідком нездійснення захисту інтересів держави у суді та є підставою для представництва прокурором інтересів держави у особі Миколаївської обласної державної адміністрації.

Керуючись наведеними міркуваннями, господарський суд погоджується з твердженнями прокурора.

Таким чином, на підставі наведеного вище в сукупності, суд задовольняє позов.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, у разі задоволення позову, судові витрати у справі покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Зобов`язати Приватне підприємство «Нікі» (пров. Лікарняний, 12, смт. Криве Озеро, Миколаївська область, 55104, код ЄДРПОУ 13871274) повернути державі в особі Миколаївської обласної державної адміністрації (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 00022579) земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом площею 7.8 га для риборозведення, вартістю 187606 грн із земель водного фонду Мазурівської сільської ради Кривоозерського району.

3. Стягнути з Приватного підприємства «Нікі» (пров. Лікарняний, 12, смт. Криве Озеро, Миколаївська область, 55104, код ЄДРПОУ 13871274) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) витрати по сплаті судового збору у сумі 2814,09 грн.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Миколаївська обласна державна адміністрація (вул. Адміральська, 22, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 00022579),

відповідач: Приватне підприємство «Нікі» (пров. Лікарняний, 12, смт. Криве Озеро, Миколаївська область, 55104, код ЄДРПОУ 13871274).

Повний текст судового рішення складено і підписано 19.07.2019.

Суддя В.О. Ржепецький