Постанова

від 18.07.2019 по справі 482/817/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

18.07.19

22-ц/812/1258/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2019 року місто Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах Прокопчук Л.М. (суддя-доповідач), Самчишиної Н.В., Царюк Л.М. із секретарем судового засідання Гавор В.Б., за участю представника відповідача ОСОБА_1 В ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Фермерського господарства Войченко на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 травня 2019 року, ухвалене в приміщенні того ж суду у складі судді Баранкевич В.О., по справі № 482/817/18, провадження № 22-ц/812/1258/19, за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства Войченко про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі,

В С Т А Н О В И В:

В травні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що їй на праві власності належить земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 2,99 га в межах території Новоодеської міської ради Новоодеського району Миколаївської області. 12.08.2013 року між сторонами був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 02.09.2013 року за № 2329570. В порушення п. 9 вказаного договору відповідач з 2013 року не сплачує орендну плату, що є підставою для розірвання договору оренди землі. Її звернення про розірвання договору оренди та виплату заборгованості по орендній платі відповідач не задовольнив.

З урахуванням того, що відповідачем 18.07.2018 року перерахована орендна плата за 2013-2017 роки, позивач зменшила позовні вимоги та просила суд стягнути з Фермерського господарства Войченко на її користь суму грошових коштів за несплачену орендну плату за Договором оренди землі № 4 від 12.08.2013 р. в розмірі 2 420 грн. за користування землею в 2018 році достроково, у зв`язку із припиненням договірних відносин; не виплачену суму боргу за оренду землі в розмірі 900 грн. за 2017 рік; інфляційні втрати в розмірі 6 756,64 грн. та суму відсотків за користування грошовими коштами за період з 27.03.2015 року по 27.03.2018 року в розмірі 1091 грн., пеню за один рік в розмірі 1000 грн., що в цілому складає 12 167,64 грн., а також усі судові витрати та надмірно сплачений судовий збір; припинити договір оренди землі від 12.08.2013 р., укладений між сторонами, на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 2.99 га за кадастровим номером НОМЕР_1 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва шляхом його розірвання (а.с. 2-9, 82-86).

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 травня 2019 року позов ОСОБА_3 до Фермерського господарства Войченко про стягнення орендної плати та розірвання договору оренди землі задоволено частково.

Стягнуто з Фермерського господарства Войченко на користь ОСОБА_3 заборгованість по орендній платі в сумі 2420 грн. 00 коп., інфляційні витрати в сумі 7201 грн. 58 коп., 3% річних в сумі 1018 грн. 64 коп., пеню в сумі 1443 грн. 87 коп., 704 грн. 80 коп. сплаченого судового збору, а всього 12 788 грн. 89 коп.

Стягнуто з Фермерського господарства Войченко на користь держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

Розірвано договір оренди землі № 4 від 12.08.2013 року, укладений між Фермерським господарством Войченко та ОСОБА_3 земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,99 га кадастровий номер НОМЕР_1 .

Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо стягнення суми боргу за оренду землі в розмірі 900 грн. за 2017 рік.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що систематична несплата відповідачем орендної плати є істотним порушенням договору, а тому наявні передбачені законом підстави для розірвання договору оренди. Стягуючи орендну плату з урахуванням індексу інфляції, суд послався на п.10 договору оренди, яким передбачено обчислення орендної плати за землю з урахуванням індексу інфляції. Задовольняючи вимоги щодо стягнення пені, суд зазначив, що п.14 договору оренди передбачена сплата пені в розмірі 0,03% несплаченої суми за кожен день прострочення та стягнув її в межах одного року. Стягуючи 3% річних, суд виходив з позовної давності 3 роки (а.с. 107-109).

В апеляційній скарзі голова Фермерського господарства Войченко - Войченко В.О. зазначає, що позивачка ОСОБА_3 навмисно не отримувала орендну плату готівкою, висловила бажання отримати орендну плату в безготівковій формі, але не надала повної достовірної інформації (реквізитів рахунку) для перерахування коштів. І тільки під час розгляду справи в суді надала господарству повні реквізити банківського рахунку за якими господарство відразу перерахувало орендну плату і навіть більше чим за три роки, що послугувало зменшенню позовних вимог. Тобто ОСОБА_3 штучно створювала умови, за наявності яких можливо розірвати договір оренди землі в судовому порядку. Крім того, посилається на те, що позивачка отримала від нього особисто 5000 доларів на лікування. За усною домовленістю в погашення вказаного боргу орендна плата не сплачувалась. Просив скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову (а.с. 114).

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 просить рішення суду залишити без змін, вважаючи рішення суду законним та обгрунтованим.

В іншій частині рішення суду не оскаржено, тому апеляційним судом не переглядається.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_3 належно повідомлена про час і місце розгляду справи в судове засідання не з`явилась.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів прийшла до такого.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає не в повній мірі.

Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання договору оренди, суд виходив з того, що підтверджена систематична несплата орендної плати, що відповідно до положень закону є підставою для розірвання договору оренди.

Задовольняючи позов частково в частині стягнення грошових виплат, суд виходив з його часткової доведеності.

Але з рішенням суду першої інстанції в повній мірі погодитись не можна.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення в частині задоволення позову про розірвання договору оренди ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

У статті 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

За положеннями статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною першою статті 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Водночас у пункті "д" частини першої статті 141 ЗК України передбачено таку підставу припинення права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Отже, згідно зі статтями 13, 15, 21 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі. У разі систематичної несплати орендної плати за користування земельною ділянкою, тобто систематичне порушення договору оренди земельної ділянки може бути підставою для розірвання такого договору.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що її земельну ділянку використовує інша особа.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 14.01.2005 року на підставі розпорядження Новоодеської РДА від 11.06.2004 року № 554-р належить земельна ділянка загальною площею 2,99 га в межах території Новоодеської міської ради Новоодеського району Миколаївської області, призначена для товарного сільськогосподарського виробництва. Належна позивачу земельна ділянка має кадастровий номер НОМЕР_1 (а.с. 18-19).

12.08.2013 року між сторонами був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 49 років, який зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права 02.09.2013 року, що підтверджується копіями вказаного договору, та копією витягу. Наведені обставини сторонами не оспорюються (а.с. 15-16).

Пунктом 9 договору оренди землі визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій або в натуральній формі (за бажанням орендодавця). Щорічний розмір орендної плати складає фіксовану грошову суму у розмірі 2420 грн. 00 коп. на рік та становить 3% нормативної грошової оцінки. Пунктом 10 Договору передбачено, що обчислення орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Пунктом 11 встановлено, що орендна плата вноситься щорічно до 20 грудня того року, за який здійснюється розрахунок по орендній платі. Пунктом 14 договору оренда передбачена сплата пені у розмірі 0,03% несплаченої суми за кожний день прострочення у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором.

Відповідно до пункту 38 договору оренди землі, його дія припиняється шляхом розірвання: за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також інших підстав, визначених законом (а. с. 16).

Судом встановлено, що до звернення позивачки до суду з даним позовом відповідач не виплачував їй орендну плату за 2013 - 2017 роки.

Відповідно до наданого відповідачем платіжного доручення № 38 від 18.07.2018 року вбачається, що орендна плата позивачці за 2013, 2014, 2015, 2016 та 2017 роки сплачена лише 18.07.2018 року, тобто під час розгляду наданої справи (а. с. 79).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду про те, що сплата орендної плати є істотною умовою договору оренди, а позивач не отримала того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для розірвання договору оренди землі у зв`язку із порушенням товариством свого обов`язку щодо систематичної виплати орендної плати на протязі 2013 - 2017 років.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду, що сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою не було надано повної інформації (реквізити рахунку) для перерахування коштів, що вона фактично ухилялась від отримання орендної плати, чим створювала умови для можливого розірвання договору оренди, не заслуговують на увагу, оскільки указане не звільняє відповідача від обов`язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати, та є безпідставними.

Фермерське господарство відповідно до вимог частини першої статті 537 ЦК України мало можливість сплатити орендну плату шляхом внесення грошових коштів на депозит нотаріуса, нотаріальної контори, якщо не знало куди відправляти кошти на виконання договірного зобов`язання.

Висновки суду першої інстанцій узгоджуються із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України: від 12 грудня 2012 року N 6-146цс12, від 28 вересня 2016 року N 6-977цс16, від 11 жовтня 2017 року N 6-1449цс17, і підстав для відступлення від цієї позиції немає.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що невиплата орендної плати пов`язана з усною домовленістю позивача та ОСОБА_4 як фізичної особи, якій позивачка повинна повернути борг в розмірі 5000 дол. США, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачка заперечує як факт отримання грошей в борг, так і факт домовленості. Крім того, правовідносини щодо повернення боргу виникли між фізичними особами і вони не мають відношення до правовідносин, які виникли між сторонами справи на підставі договору оренди.

Оскільки судом повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам в частині задоволення позову про розірвання договору оренди і в цій частині ухвалено законне й обґрунтоване рішення, подану апеляційну скаргу в зазначеній частині слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Стосовно рішення суду про стягнення грошових сум - інфляції та пені слід зазначити наступне.

Вимоги позивачки про стягнення інфляції та 3% річних відповідають положенням частини другою статті 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Обчислення орендної плати з урахуванням індексу інфляції передбачено також п. 10 договору оренди.

Стягнення пені, як зазначалося вище, передбачене п.14 договору оренди.

Розрахунок зазначених сум, зроблених позивачкою, відповідачем не оспорювався та не спростований.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Змінюючи позовні вимоги, позивачка просила стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 6 756,64 грн., пеню за один рік в розмірі 1000 грн. (а.с. 82-86), в подальшому позовних вимог не змінювала.

З огляду на зазначене стягнення судом інфляції в розмірі 7201,58 грн. та пені в розмірі 1443,87 грн. не відповідає вимогам норм процесуального закону, тому з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України рішення суду в зазначеній частині слід змінити, частково задовольнивши апеляційну скаргу.

За такого, розмір інфляційних втрат слід визначити в сумі 6756,64 грн., пені - 1000 грн., внаслідок чого загальний розмір стягнення буде складати 11267,64 грн. (2420,00 + 6756,64 грн. + 1091,00 грн. + 1000,00 грн.).

Оскільки апеляційним судом рішення суду змінено, то відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України підлягають зміні судові витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволені на 93%. Позивачкою при зверненні до суду сплачено судового збору 704,80 грн. (а.с. 1). Таким чином, понесені нею витрати по сплаті судового збору в розмірі 655,46 грн, що складає 93% від сплаченої суми, слід стягнути з відповідача на користь позивачки.

Відповідачем при зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду сплачено судового збору 1057,20 грн. (а.с. 113, 117). Апеляційна скарга задоволена частково, тому з позивачки на користь відповідача слід стягнути 74,00 грн. витрат по сплаті судового збору, що відповідає 7% сплаченої суми.

Крім того, оскільки відповідачем не в повному розмірі сплачено судовий збір при зверненні до апеляційного суду з апеляційною скаргою (сплачено 1057,20 грн. як за немайнову вимогу, в той час оспорювалось рішення суду в повному обсязі), з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір 1057,20 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства Войченко задовольнити частково.

Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 15 травня 2019 року в частині стягнення розміру інфляції та пені, загального розміру стягнень та судового збору змінити, стягнувши з Фермерського господарства Войченко на користь ОСОБА_3 інфляційні витрати в сумі 6756,64 грн., пеню в сумі 1000,00 грн., загальний розмір стягнень 11267,64 грн., витрати по сплаті судового збору 655,46 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Фермерського господарства Войченко витрати по сплаті судового збору 74,00 грн.

Стягнути з Фермерського господарства Войченко в дохід держави судовий збір 1057,20 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. Може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Л.М. Прокопчук

Суддя Н.В. Самчишина

Суддя Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 19 липня 2019 року