Постанова

від 18.07.2019 по справі 826/14861/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/14861/16 Головуючий у 1 інстанції: Кармазін О.А.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Костюк Л.О. Собків Я.М. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Древній Рим" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним розірвання договору, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Приватне підприємство Древній Рим звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним одностороннє розірвання відповідачем договору про визнання електронних документів від 16.06.2015 № 160620161, укладеного між ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та ПП Древній Рим ;

- визнати протиправною відмову у прийнятті податкової декларації з ПДВ за червень 2016 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним одностороннє розірвання Державною податковою інспекцію у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві договору про визнання електронних документів від 16.06.2015 № 160620161, укладеного між ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та ПП Древній Рим . Визнано протиправною відмову Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві у прийнятті податкової декларації з ПДВ Приватного підприємства Древній Рим (код ЄДР 39177596) за червень 2016 року.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задовольнні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи.

24 травня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Приватного підприємства "Древній Рим" надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 16.06.2016 р. між ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та ПП Древній Рим було укладено договір про визнання електронних документів № 160620161.

При цьому, позивач є платником ПДВ з 05.05.2014 р.

Відповідно до умов вказаного договору, предметом договору є визнання податкових документів, податних платником податків в електронному вигляді із застосування електронного цифрового підпису до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригіналу. Податковий орган зобов`язаний забезпечити приймання податкових документів в електронному вигляді та їх комп`ютерну обробку, забезпечити направлення квитанцій на електронну адресу платника податків. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Орган ДФС має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадку ненадання платником податків нового посиленого сертифіката відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни платником місяця реєстрації. У разі припинення дії договору надісланий платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

У відповідності до квитанції № 2 ДФС України прийнято вказаний договір за реєстраційним номером 9101439589.

02.07.2016 р. ПП Древній Рим через автоматизовану систему Єдине вікно подання електронної звітності засобами телекомунікаційного зв`язку складено і направлено для реєстрації податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2016 року.

Відповідно до квитанції № 1 документ не прийнято, виявлені помилки: Можливо, розірвано договір про визнання електронної звітності .

Представником позивача зазначено, що на адресу підприємства жодного повідомлення або рішення про розірвання вказаного договору не надходило.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач 11.07.2016 р. звернувся зі скаргою до ГУ ДФС у м. Києві. Однак, вказана скарга не була розглянута ГУ ДФС у м. Києві по суті.

Разом з тим, у матеріалах справи наявний лист ГУ ДФС у м. Києві щодо того, що договір про визнання електронних документів підписано посиленими сертифікатами ЕЦП, чинними по 03.07.2016 р.

Позивач, вважаючи, що порушено його право, звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 20.1.7 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), контролюючі органи мають право отримувати від платників податків, платників єдиного внеску та надавати у межах, передбачених законом, документи в електронному вигляді.

Згідно із статтею 14 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), електронний документообіг здійснюється відповідно до законодавства України або на підставі договорів, що визначають взаємовідносини суб`єктів електронного документообігу. Використання електронного документа у цивільних відносинах здійснюється згідно із загальними вимогами вчинення правочинів, встановлених цивільним законодавством.

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначає Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затверджена наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233 (далі по тексту - Інструкція), положення якої були чинними на момент спірних відносин.

Пунктом 1 розділу ІІ Інструкції передбачено, що платник податків здійснює формування та подання податкових документів в електронному вигляді відповідно до законодавства із застосуванням спеціалізованого програмного забезпечення формування податкових документів, засобу КЗІ, керуючись цією Інструкцією та договором.

Розділом VІ додатку І Інструкції встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами. З моменту укладання цього Договору всі попередні домовленості та укладені правочини між Платником податків та органом ДПС з питань електронного обміну інформацією втрачають чинність. Договір діє до закінчення строку чинності посилених сертифікатів відкритих ключів. Якщо Платник податків подає до органу ДПС нові посилені сертифікати ЕЦП, цей Договір вважається пролонгованим до закінчення терміну чинності нових посилених сертифікатів ключів. Орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації. У разі припинення дії Договору надісланий Платником податків податковий документ в електронному вигляді не приймається.

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Отже, одностороннє розірвання (зупинення) договору означає односторонню волю сторони угоди, яка має право на вчинення таких дій, що, у свою чергу, передбачає доведеність з боку управленої сторони наявності обставин, з якими умови договору пов`язують можливість реалізації права однієї із сторін на одностороннє розірвання (зупинення) договору.

Як вбачається з матеріалів справи, в квитанції причиною неприйняття декларації та податкової накладної визначено можливо припинено дію договору про визнання електронних документів . Отже, фактичною підставою для неприйняття податкових документів було розірвання договору.

Згідно із Законом України Про електронні документи та електронний документообіг , посилений сертифікат відкритого ключа - сертифікат ключа, який відповідає вимогам цього Закону, виданий акредитованим центром сертифікації ключів, засвідчувальним центром, центральним засвідчувальним органом.

Порядок електронного документообігу між платниками податків та контролюючими органами з приводу подання податкових документів в електронному вигляді із використанням електронного цифрового підпису регламентує Інструкція з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв`язку, затверджена наказом ДПА України від 10.04.2008 № 233 (далі Інструкція).

Розділом І Інструкції визначено, що подання податкових документів в електронному вигляді це подання податкових документів до органів ДФС у визначеному для документообігу порядку за умови включення платника податків до системи подання податкових документів в електронному вигляді.

Виключні підстави для розірвання договору про визнання електронних документів в односторонньому порядку визначені у пункті 4 розділу 6 додатку 1 до Інструкції, згідно якого, контролюючий орган має право розірвати договір в односторонньому порядку у випадках ненадання платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованого або в разі зміни платником місця реєстрації.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїй постанові від 21.02.2018 р. у справі № 813/1215/17, в постанові від 30 травня 2019 року у справі №820/1461/17.

Разом з цим, апелянтом під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій не надано жодних доказів, які б підтверджували, що позивач не надав нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих та (або) такий платника податків змінив місце реєстрації.

Згідно листа ГУ ДФС у м. Києві від 10.08.2016 р. про розгляд скарги, відповідно даних інформаційних ресурсів ГУ ДФС у м. Києві, договір про визнання електронних документів № 160620161 підписано посиленими сертифікатами ЕЦП, чинними до 03.07.2016 р.

Крім цього, матеріали справи містять витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідно до якого, станом на 02.07.2017 р., тобто, на момент надіслання платником податків засобами телекомунікаційного зв`язку податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2016 року ПП Древній Рим було зареєстровано за адресою: м. Київ вул. Шота Руставелі, 27, офіс 17.

Однак, апелянт вказує на те, що підставою є - призупинення дії договору, відповідно до положень пункту 1 розділу 5 Договору.

Так, відповідно до п. 1 розділу 5 договору про визнання електронних документів від 16.06.2016 р. № 160620161 у разі виникнення спірних питань, пов`язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді та часом їх відправлення, зацікавлена сторона договору направляє іншій стороні письмове повідомлення з обґрунтуванням причини своєї вимоги та зазначенням дати і номера електронного документа, що є предметом спору.

Також, апелянт посилається на те, що податковий орган, за результатами опрацювання зареєстрованих з 01.06.2016 р. по 23.06.2016 р. податкових накладних встановив виникнення спірних питань, пов`язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді, часом їх відправлення, а також коректністю ключової інформації, підставою чого стала невідповідність номенклатури придбаного та реалізованого товару в зареєстрованих податкових накладних.

З огляду на викладене, апелянт вважає, що контролюючим органом при зупиненні договору про визнання електронних документів від 16.06.2016 р. № 160620161 не було порушено його умов, що вказує на правомірність дій контролюючого органу.

Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що зазначені доводи апелянта є помилковими, з огляду на наступне.

Пунктом 1 розділу 5 договору від 16.06.2016 р. № 160620161 про визнання електронних документів врегульовано порядок вирішення спірних питань шляхом надіслання повідомлення з обґрунтуванням причин своєї вимоги та зазначенням дати і номера електронного документа, що є предметом спору.

Разом з цим, вказаним розділом не визначено підстав, з яких договір про визнання електронних документів може бути розірвано або призупинено.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, надіслання відповідачем повідомлення, яким він повідомив позивача про виникнення спірних питань, пов`язаних з автентичністю податкових документів в електронному вигляді, не є підставою для призупинення або розірвання договору від 16.06.2016 р. № 160620161 про визнання електронних документів, а є виключно порядком врегулювання вирішення спірних питань.

Таким чином, вищевказані доводи апелянта є безпідставними, оскільки законодавством України та договором про визнання електронних документів таких підстав для розірвання договору в односторонньому порядку не передбачено, як і не передбачено призупинення дії такого договору.

На час спірних правовідносин позивачем не змінювалося місце реєстрації, а також дія посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа не скасована.

Зважаючи на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження існування обставин, з якими законодавство та умови угоди пов`язують можливість її одностороннього розірвання, а саме: доказів ненадання позивачем нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або доказів зміни місця реєстрації, іншого істотного порушення позивачем умов договору, тощо, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що у відповідача не було законних підстав для вчинення дій по розірванню укладеного із Товариством договору в односторонньому порядкуй, як наслідок, для відмови у прийнятті податкової звітності.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно задоволено позовну вимогу позивача про визнання протиправним одностороннє розірвання відповідачем договору про визнання електронних документів від 16.06.2015 № 160620161, укладеного між ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві та ПП Древній Рим .

Щодо позовної вимоги про визнання протиправною відмову у прийнятті податкової декларації з ПДВ за червень 2016 року, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платники податків зобов`язані подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно пункту 46.1 статті 46 ПК України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Як передбачено у пункті 48.1 статті 48 ПК України, податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.

Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов`язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.

Пунктом 48.2 статті 48 ПК України визначено, що обов`язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів закріплений статтею 49 ПК України, у відповідності до пункту 49.8 якої, прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу.

Імперативний характер наведеної норми означає, що контролюючий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію, подану платником податків в один із способів, передбачених пунктом 49.3 статті 49 ПК України (особисто або через представника, поштою чи засобами електронного зв`язку).

Практична реалізація процедури прийняття податкової декларації встановлена пунктами 49.8 та 49.9 статті 49 ПК України.

Як визначено нормою абзацу першого пункту 49.9 статті 49 ПК України, за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 ПК України, під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

При цьому, за змістом пункту 49.10 статті 49 ПК України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від`ємного значення об`єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов`язань тощо), забороняється.

Водночас, Податковим кодексом України передбачені спеціальні наслідки подання платником податків податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. У такому разі, на підставі пункту 49.11 статті 49 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний надати платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

У відповідності до пункту 49.13 статті 49 ПК України, у разі якщо в установленому законодавством порядку буде встановлено факт неправомірної відмови контролюючим органом (посадовою особою) у прийнятті податкової декларації, остання вважається прийнятою у день її фактичного отримання контролюючим органом.

Отже, зміст вищенаведених правових норм свідчить про те, що перелік підстав для відмови контролюючого органу від прийняття податкової декларації, закріплений положеннями статей 48 та 49 ПК України, є вичерпним; неприйняття податкової декларації з інших підстав, не передбачених податковим законодавством, забороняється.

З огляду на вищевикладене, позовну вимогу про визнання протиправною відмову у прийнятті податкової декларації з ПДВ за червень 2016 року правомірно задоволено судом першої інстанції.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Приватного підприємства "Древній Рим" та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління ".

Водночас, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, обов`язку доказування правомірності спірних рішень не виконано.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250,315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Костюк Л.О. Собків Я.М.

Повний текст постанови виготовлено 22.07.2019 року.