Постанова

від 16.07.2019 по справі 540/2450/18

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 540/2450/18 Головуючий в 1 інстанції: Василяка Д.К.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - доповідача - Потапчука В.О.

суддів - Семенюк Г.В.

- Шляхтицький О.І.

При секретарі Іщенко В.О.

Представник позивача Овдієнко М.О .

Представник відповідача Абдуллаєва А. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Багатогалузевого підприємства "Фауна" на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року, прийнятого у відкритому судовому засіданні (суддя Василяка Д.К.) у справі за позовом Багатогалузевого підприємства "Фауна" до Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області про скасування розпорядження від 18.01.2018 р. № 24

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

Багатогалузеве підприємство "Фауна" звернулось до суду з позовом до Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області та просило скасувати розпорядження від 18.01.2018 р. № 24.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що розпорядженням голови Генічеської районної державної адміністрації № 24 від 18.01.2018р. надано дозвіл на розробку відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва загальною площею 2,5 га.

Позивач вважає вказане розпорядження протиправним у зв`язку з тим, що розпорядження не відповідає чинному законодавству, а саме: п.3 ст. 60, ст.62 Земельного кодексу України; ст.88, ст.90 Водного кодексу України; п. 4, 11,12 постанови КМУ від 8 травня 1996 р. №486 "Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них", ст. 6 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації ".

На підставі вказаного просить скасувати розпорядження Генічеської районної державної адміністрації № 24 від 18.01.2018р. "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва"..

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням керівник Багатогалузевого підприємства "Фауна" звернувся до суду з апеляційною скаргою, у якій зазначено, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим скаржник просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Окрім того, скаржник зазначає, що розпорядження не відповідає чинному законодавству, а саме: п.3 ст. 60, ст.62 Земельного кодексу України; ст.88, ст.90 Водного кодексу України; п. 4, 11,12 постанови КМУ від 8 травня 1996 р. №486 "Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них", ст. 6 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації ".

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів ст. 310 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу у відкритому судовому засіданні.

Обставини справи.

Розпорядженням голови Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області від 12.04.2017 № 177 передбачено розробку детального плану частини території Щасливцевської сільської ради за межами населеного пункту с. Щасливцеве, орієнтовною площею 6 га для індивідуального дачного будівництва.

Розпорядженням голови Генічеської районної державної адміністрації Херсонської області від 12.04.2017 № 184 затверджено детальний план частини території Щасливцевської сільської ради за межами с. Щасливцеве площею 2 га для індивідуального дачного будівництв.

На підставі заяв громадян про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва на території Щасливцевської сільської ради, 18 січня 2018 року Генічеською районною державною адміністрацією Херсонської області прийнято розпорядження "Про надання розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва" №24.

Вказаним розпорядженням надано громадянам, згідно з додатком, дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельних ділянок орієнтовною загальною площею 2, 5 га для індивідуального дачного будівництва із земель запасу рекреаційного призначення Щасливцевської сільської ради, дачний масив "Фауна".

Висновок суду першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено яким чином оскаржуване розпорядження Генічеської районної державної адміністрації № 24 від 18.01.2018р. "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва" порушує його права.

Джерела права й акти їх застосування.

Згідно вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Закон України "Про місцеві державні адміністрації" від 09.04.1999 № 586-XIV (далі по тексту - Закон України № 586-XIV) визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Пунктом 7 ст. 13 Закону України № 586-XIV встановлено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 3 статті 122 Земельного Кодексу України встановлено, що районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) ведення водного господарства;

б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті;

в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною шостою статті 186 Земельного кодексу України передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу, і затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 58 Земельного Кодексу визначено склад земель водного фонду. До земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно із статтею 4 Водного Кодексу України встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами.

Отже, до земель водного фонду належать землі, які за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60, 62 ЗК України та ст.ст. 88, 90 ВК України.

Частинами 1, 3 ст. 60 ЗК України встановлено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 62 Земельного Кодексу України, у прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється: а) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод; б) влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об`ємом понад 1 кубічний метр на добу; в) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів; г) застосування сильнодіючих пестицидів.

Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах встановлюється законом.

Статтею 88 Водного Кодексу України визначено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Проекти землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг (з установленою в них пляжною зоною) розробляються в порядку, передбаченому законом.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. N 486 встановлено єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них.

Відповідно до п. 2 - 5 Порядку N 486, водоохоронні зони встановлюються для створення сприятливого режиму водних об`єктів, попередження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколоводних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм.

До складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 Водного кодексу України.

Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації.

Згідно п. 11-12 Порядку № 486 водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води.

У водоохоронній зоні дотримується режим регульованої господарської діяльності. На території водоохоронної зони забороняється: використання стійких та сильнодіючих пестицидів; розміщення кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод з використанням балок, кар`єрів, струмків тощо.

Прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов`язкового виконання вимог, передбачених статтями 89 та 90 Водного кодексу України.

Таким чином, законодавством визначено встановлення, використання та межі прибережних захисних смуг.

Статтею 90 Водного Кодексу України визначено, що прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва військових та інших оборонних об`єктів, об`єктів, що виробляють енергію за рахунок використання енергії вітру, сонця і хвиль, об`єктів постачання, розподілу, передачі (транспортування) енергії, а також санаторіїв, дитячих оздоровчих таборів та інших лікувально-оздоровчих закладів з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією, гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:

1) застосування стійких та сильнодіючих пестицидів;

2) влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод;

3) влаштування вигрібів для накопичення господарсько-побутових стічних вод обсягом більше 1 кубічного метра на добу;

4) влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів.

У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Таким чином, Земельним Кодексом України та Водним Кодексом України визначено мету використання прибережних смуг та заборони, які встановлюються при їх використанні.

При цьому, ч. 1, 2 ст. 59 Земельного Кодексу України визначено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом (ч. 4 ст. 59 Земельного Кодексу України).

Частинами 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Оцінка суду.

Дослідивши матеріали справи колегією суддів було встановлено, що розпорядженням голови Генічеської районної державної адміністрації № 24 від 18.01.2018р. надано дозвіл на розробку відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва загальною площею 2,5 га.

Позивач вважає вказане розпорядження протиправним у зв`язку з тим, що розпорядження не відповідає чинному законодавству, а саме: п.3 ст. 60, ст.62 Земельного кодексу України; ст.88, ст.90 Водного кодексу України; п. 4, 11,12 постанови КМУ від 8 травня 1996 р. №486 "Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них", ст. 6 ЗУ "Про місцеві державні адміністрації ".

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено яким чином оскаржуване розпорядження Генічеської районної державної адміністрації № 24 від 18.01.2018р. "Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва" порушує його права.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції за наступних обставин:

Відповідно до статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Екологічні інтереси населення можуть підлягати судовому захисту на підставі частини сьомої статті 41Конституції України, відповідно до якої використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі, а також приписів статті 66 Основного Закону, відповідно до якої ніхто не повинен заподіювати шкоду довкіллю.

Вимоги Закону, а саме Земельного Кодексу України та Водного Кодексу України , мають більшу юридичну силу ніж рішення органів місцевого самоврядування , які повинні цьому Закону відповідати відповідно ст.19,144 Конституції України.

Щодо території площею 2 га, що зазначена у рішенні суду першої інстанції, відповідачем не надано жодних матеріалів, що підтверджують місце розташування спірної території. Територія площею 6 га, територія до якої входить площа під дачною забудовою, що оскаржується разом з пляжною зоною аж до урізу води. Тобто під дачну забудову Генічеська РДА намагається узаконити не тільки оскаржувану територію прибережної захисної смуги площею 2.5га, але і пляж до урізу води.

Згідно п. 3. ст. 62 Земельного КУ, ст. 90 Водного КУ У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних .

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Отже, рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Колегія суддів звертає увагу на те,що порушення вимог Земельного, Водного законодавства може потягти за собою екологічні втрати та негативно вплинути на загальний екологічний стан прибережної захисної смуги, чим створити небезпеку не тільки для оздоровчого закладу "Фауна" чи підприємств суміжних з територіями, але й створює небезпеку щодо санітарного та епідемічного благополуччя всього регіону та держави, може привести до невідновлюваних втрат навколишнього середовища та природніх ресурсів.

Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція.

Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІУ від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати.

Для забезпечення належної реалізації, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля.

Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства.

При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства.

Приписи нормативно-правових актів усіх рівнів щодо принципів, правил, вимог, обов`язків різноманітних суб`єктів, що стосуються утримання диких тварин, на усіх правових титулах (в усіх формах власності чи користування), в неволі чи в напіввільних умовах, є національним законодавством, що стосується навколишнього середовища у розумінні пункту 3 статті 9 Орхуської конвенції. Порушення приписів цих нормативно-правових актів може бути предметом судового оскарження відповідно до статті 9 Орхуської конвенції.

Згідно із Законом України Про благодійну діяльність та благодійні організації сферами благодійної діяльності є, зокрема, екологія, охорона довкілля та захист тварин (стаття 3). Благодійній організації, до статутних цілей якої включено діяльність у сфері екології, охорони довкілля та захисту тварин, Орхуська конвенція надає право на доступ до правосуддя з питань довкілля у розумінні пункту 4 статті 9 цієї Конвенції.

Так, згідно з Керівництвом здатність громадськості надавати допомогу в забезпеченні дотримання екологічного законодавства є важливою підмогою в роботі урядових органів.

Орхуська конвенція встановлює, що забезпечення дотримання екологічного законодавства - це не лише обов`язок природоохоронних органів, але й громадськості, яка також покликана відігравати цілком визначену роль. Згідно з Орхуською конвенцією сторони повинні гарантувати, щоб представники громадськості могли безпосередньо забезпечити дотримання закону в разі дій або бездіяльності як з боку приватних осіб, так і з боку державних органів. Крім того, представники громадськості можуть оскаржувати дії або бездіяльність державних органів, які порушують національне природоохоронне законодавство. Під бездіяльністю в цьому випадку розуміється нездатність здійснити чи забезпечити дотримання природоохоронного законодавства іншими державними органами або приватними суб`єктами діяльності.

Відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення доступу до екологічної інформації та участі громадськості в процесі ухвалення рішень в галузі охорони навколишнього середовища (Софія, 23-25 жовтня 1995 року) (Софійські принципи) громадськість повинна мати доступ у міру необхідності до адміністративних і судових процедур для оскарження дій або бездіяльності приватних осіб і державних органів, які порушують положення національного законодавства, що стосується навколишнього середовища.

Тобто, суд приходить до висновку, що ключовою метою звернення позивача до суду є не посягання (порушення) на чужі права та інтереси, а саме є намагання забезпечити дотримання суб`єктом владних повноважень (Генічеською РДА) вимог чинного законодавства у тій сфері регулювання, яка може вплинути як на права позивача так і суспільства в цілому.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1-5 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Колегія суддів, вважає, що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що знайшло своє відображення у неправильному тлумаченні закону, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи - є підставами для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову.

Згідно ч.1-2 ст.308 КАС України ,суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України ,за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Таким чином керуючись п.п.1, 4 ч.1 ст. 317 КАС України колегія суддів вважає за необхідним, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов Багатогалузевого підприємства "Фауна" -задовольнити.

Керуючись ст.ст.315, 317, 322, 325 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Багатогалузевого підприємства "Фауна"- задовольнити.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 січня 2019 року - скасувати.

Прийняту нову постанову:

Адміністративний позов Багатогалузевого підприємства "Фауна" -задовольнити.

Скасувати розпорядження голови Генічеської районної державної адміністрації від 18.01.2018 р. № 24 Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок безоплатно у власність для індивідуального дачного будівництва .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений та підписаний 22 липня 2019 року.

Головуючий суддя Потапчук В.О. Судді Шляхтицький О.І. Семенюк Г.В.