Ухвала

від 22.07.2019 по справі 523/11422/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 523/11422/17

провадження № 61-13390ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Видавничій дім Одеса на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса , Професійної спілки працівників культури України , третя особа - Генеральний директор Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса Сваволя Валерій Петрович , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати протиправним та скасувати наказ від 05 липня 2017 року № 05-К про його звільнення та поновити його на посаді начальника охорони Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса , стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі 74 793 грн та моральну шкоду в розмірі 125 000 грн, визнати протиправним та скасувати розпорядження Генерального директора Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса Сваволі В. П. від 18 квітня 2017 року № 1, визнати недійсним та скасувати рішення професійного комітету Профспілки працівників культури України в Публічному акціонерному товаристві Видавничий дім Одеса про надання згоди на його звільнення у зв`язку із скороченням штату (оформлене в протоколі засідання професійного комітету Профспілки працівників культури України від 19 червня 2017 року № 30).

Суворовський районний суд міста Одеси рішенням від 23 червня 2018 року позов задовольнив частково. Визнав незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника охорони Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса на підставі наказу Генерального директора Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса Сваволі В. П. від 05 липня 2017 року № 05-К. Поновив ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса . Зобов`язав Публічне акціонерне товариство Видавничий дім Одеса внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про поновлення на посаді начальника охорони Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса із скасуванням попереднього запису про звільнення на підставі наказу від 05 липня 2017 року № 05-К. Стягнув з Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 34 792,35 грн та моральну шкоду в розмірі 4 000 грн. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника охорони Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса та в частині стягнення середньомісячного заробітку в розмірі 3 210 грн за один місяць допустив до негайного виконання. В решті позову відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Одеський апеляційний суд постановою від 11 червня 2019 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2018 року змінив в частині мотивів та підстав часткового задоволення позову ОСОБА_1 та допущення негайного виконання рішення про поновлення на роботі. В решті рішення суду залишив без змін.

09 липня 2019 року Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову,посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2019 рік передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Предметом позову у цій справі серед інших вимог є стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 74 793 грн та моральної шкоди в розмірі 125 000 грн, що не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 500) = 960 500 грн. Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 274 ЦПК України ця справа не відноситься до тієї категорії справ, що не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження.

Також предметом позову в цій справі є вимоги про поновлення на роботі.

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, а також значення справи для сторін і суспільства, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Не містить таких посилань і касаційна скарга та додані до неї матеріали.

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України, а тому ухвалені в ній рішення не підлягають касаційному оскарженню в силу вимог частини третьої статті 389 ЦПК України.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства Видавничій дім Одеса на рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 23 червня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса , Професійної спілки працівників культури України , третя особа - Генеральний директор Публічного акціонерного товариства Видавничий дім Одеса Сваволя Валерій Петрович , про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ю. Зайцев