Ухвала

від 19.07.2019 по справі 588/352/17

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №588/352/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 11-кп/816/325/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Шахрайство

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Сумського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 588/352/17 за апеляційними скаргами обвинуваченої ОСОБА_6 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 на вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 06.12.2018, за яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженка м. Суми, мешканка АДРЕСА_1 (зареєстрована по АДРЕСА_2 ), раніше не судима

визнана винуватою в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК,

учасників судового провадження:

прокурора ОСОБА_9

обвинуваченої ОСОБА_10 ,

захисника адвоката ОСОБА_11 ,

ВСТАНОВИЛА:

В поданих апеляційних скаргах:

- обвинувачена ОСОБА_12 просить скасувати вирок суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки у неї не було умислу на вчинення шахрайських дій та заволодіння чужим майном шляхом обману, отримані від управління соціального захисту грошові кошти витрачені виключно на придбання будинку, наявні в матеріалах кримінального провадження документи вилучені слідчим не у відповідності з законом, внаслідок чого є недопустимими доказами, при цьому оригінали документів обвинуваченій згідно ст. 290 КПК не відкривалися, а тому суд неправомірно надав оцінку матеріалам особової справи та копіям документів. Також не розмежовано суму грошових коштів, якою вона заволоділа, оскільки чоловік свою частиною розпоряджався особисто. Крім того, вона визнана винуватою «у пред`явленому обвинуваченні», що не передбачено КПК, зазначена у вироку одна із дат не відповідає дійсності;

- прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_7 просить скасувати вирок суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченої через м`якість і ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 50-ти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн, а в іншій частині вирок суду залишити без змін, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі врахував мотиви вчиненого обвинуваченою злочину, тяжкість наслідків, позицію представника потерпілої сторони, а також те, що ОСОБА_10 не визнала вину та не відшкодувала шкоду.

Вироком Тростянецького районного суду Сумської області від 06.12.2018 ОСОБА_10 визнана винуватою в пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, та їй призначене покарання у виді штрафу в розмірі 30-ти неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 510 грн. Стягнуто на користь Управління соціального захисту населення Тростянецької районної державної адміністрації 11713,93 грн.

Відповідно до вироку суду, 28.08.2015 29.08.2015 ОСОБА_10 разом з чоловіком ОСОБА_13 прибули з тимчасово окупованого м. Донецьк до м. Тростянець Сумської області, де стали проживати по АДРЕСА_3 . 31.08.2015 останні звернулись до Управління соціального захисту населення Тростянецької РДА (далі УСЗН) та склали на відповідному бланку заяви про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО. На підставі даних заяв ОСОБА_10 та ОСОБА_13 були взяті на облік. Цього ж дня ОСОБА_10 в УСЗН власноручно склала заяву для призначення адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, в якій зазначила, що у будь-кого з членів сім`ї у володінні житлові приміщення, транспортні засоби та кошти на депозитних банківських рахунках відсутні. ОСОБА_10 зобов`язалась повідомити УСЗН про зміни обставин, які можуть вплинути на призначення грошової допомоги протягом 3-х днів з дня настання таких обставин. ОСОБА_10 та ОСОБА_13 було роз`яснено, що однією з підстав, які впливають на призначення грошової допомоги є придбання житла, в разі чого вони зобов`язані повідомити УСЗН. На підставі поданої заяви сім`ї ОСОБА_14 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_13 призначено щомісячну допомогу в розмірі 1833 грн з 31.08.2015 по 28.02.2016, яка єдиним платежем перераховувалась на рахунок ОСОБА_10 як уповноваженому представнику сім`ї. З 29.09.2015 ОСОБА_10 стала власником домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , про що умисно не повідомила УСЗН. 02.03.2016 ОСОБА_10 , знаходячись в приміщенні УСЗН, власноруч заповнила заяву для призначення щомісячної адресної допомоги, до якої умисно внесла недостовірні дані щодо відсутності у будь-якого з членів сім`ї у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, районах проведення АТО та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення та умисно подала дану заяву до УСЗН. На підставі поданої заяви сім`ї ОСОБА_14 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_13 було призначено щомісячну допомогу в розмірі 1958 грн з 02.03.2016 по 28.08.2016, яка єдиним платежем перераховувалась на рахунок ОСОБА_10 як уповноваженому представнику сім`ї. Вказаними діями ОСОБА_10 незаконно заволоділа шляхом обману грошовими коштами нарахованими та виплаченими УСЗН як адресна допомога особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України за період з 02.03.2016 по 28.08.2016 в сумі 11713,93 грн.

Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченої ОСОБА_10 та її захисника ОСОБА_11 , які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченої, просили скасувати вирок суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, доводи прокурора ОСОБА_9 , яка не підтримала жодної апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 2-3 ч. 1 ст. 409 КПК, підставами для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки (п. 1-2 ст. 411 КПК). Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК).

Вироком суду ОСОБА_10 визнана винуватою в тому, що будучи з 29.09.2015 власником домоволодіння АДРЕСА_1 , 02.03.2016 знаходячись в приміщенні УСЗН, власноруч заповнила заяву для призначення щомісячної адресної допомоги собі та чоловіку ОСОБА_13 як особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, до якої умисно внесла недостовірні дані щодо відсутності у будь-якого з членів сім`ї у власності житлового приміщення, розташованого в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, районах проведення АТО та населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення та умисно подала дану заяву до УСЗН. На підставі поданої заяви сім`ї ОСОБА_14 в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_13 призначено щомісячну допомогу в розмірі 1958 грн з 02.03.2016 по 28.08.2016, яка єдиним платежем перераховувалась на рахунок ОСОБА_10 як уповноваженому представнику сім`ї, чим незаконно заволоділа шляхом обману грошовими коштами в сумі 11713,93 грн.

Такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі досліджених в судовому засіданні доказів, зокрема показань свідків, представника потерпілої сторони та документів, при цьому наявність умислу ОСОБА_10 на заволодіння грошовими кошами шляхом обману суд обгрунтував тим, що достовірно знаючи про наявність у власності будинку обвинувачена свідомо не зазначила про це в заяві, на підставі якої призначено щомісячну грошову допомогу згідно постанови КМУ № 505 від 01.10.2014 «Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг».

Визнаючи наявність в діях ОСОБА_10 складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК, поза увагою суду першої залишилися положення Постанови КМУ, зокрема п. 11, згідно якого: «Уповноважений представник сім`ї, якому призначено грошову допомогу, зобов`язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня настання таких обставин. Суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім`ї на вимогу уповноваженого органу. У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги вони стягуються у судовому порядку».

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що згідно рішення комісії УСЗН від 23.09.2016 ОСОБА_13 та ОСОБА_10 припинено виплату державної допомоги як внутрішньо переміщеним особам через те, що вони мають у власності житлове приміщення, розташоване на підконтрольній території України. 31.10.2016 ОСОБА_13 звернувся до УСЗН з письмовою заявою, в якій просив надати роз`яснення щодо підстав повернення ними коштів, 22.11.2016 з проханням роз`яснити спосіб повернення коштів, а 15.12.2016 надав пояснення про те, що отримані грошові кошти він буде сплачувати за рішенням суду.

Вказані обставини мають суттєве значення для прийняття законного, обгрунтованого та вмотивованого судового рішення у цьому кримінальному провадженні, так як чинним законодавством України передбачений спеціальний порядок повернення (стягнення) грошових коштів, які були виплачені обвинуваченій та її чоловіку надміру, а саме внаслідок подання документів з недостовірними відомостям, тобто в цьому випадку встановлено інший вид юридичної відповідальності.

КСУ у своєму рішенні від 29.06.2010 у справі за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5 рп/2005 той же Суд вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).

У справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom) від 23.09.1998 (п.54) ЄСПЛ наголосив, що «Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», зумовлюють повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права».

У інших рішеннях ЄСПЛ також неодноразово звертав увагу на недосконалість чинного законодавства України і необхідність дотримуватися принципу правової визначеності, зокрема у п. 31 рішення у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), у п.109 рішення у справі «Церква Бесарабської Митрополії та інші проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova), у п. 53 рішення у справі «Єлоєв проти України» (Yeloyev v. Ukraine) та у п. 19 рішення у справі «Новік проти України» (Novik v. Ukraine).

Згідно вимог ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законне є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ст. 94 КПК передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як неодноразово вказував ЄСПЛ, «право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони» (п. 29-30 рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); інші рішення ЄСПЛ у справах «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands); «Гарсія Руїс проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain); «Кузнєцов та інші проти Росії» (Kuznetsov and Others v. Russia).

Згідно усталеної практики ЄСПЛ кожне рішення суду повинно бути вмотивоване і переконувати сторони і громадськість у відсутності в суду сумнівів щодо його ухвалення, а також у правильності (справедливості) засудженні особи. ЄСПЛ у багатьох аспектах удосконалив право на справедливий судовий розгляд, встановивши як непрямі вимоги щодо «справедливого розгляду» ряд гарантій або умов, що прямо не зазначені в Конвенції. Однією з таких вимог є вимога судів обґрунтовувати свої рішення. Суди повинні «вказати з достатньою ясністю підстави, на яких базується їхнє рішення» (рішення від 16.12.1992 у справі «Хаджіанастасіу проти Греції» (Hadjianastassion v. Greece).

На підставі викладеного, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції, оскільки під час апеляційного розгляду будь-яких клопотань з приводу дослідження доказів щодо зазначених вище обставин від учасників судового провадження не надходило, а апеляційний суд позбавлений можливості їх дослідити за власною ініціативою (ст. 404 КПК), внаслідок чого позбавлений можливості усунути вказані в апеляційних скаргах порушення і ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, задовольнивши таким чином частково апеляційні скарги.

З аналогічних підстав колегія суддів вважає необгрунтованими і доводи апеляційної скарги прокурора про скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового вироку, які задоволенню не підлягають.

Зважаючи, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину, суд першої інстанції при новому розгляді справи має належним чином проаналізувати кожний доказ (як зазначалося вище) з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, надавши оцінку при цьому кожному суттєвому доводу сторін кримінального провадження та відобразивши це в мотивувальній частині прийнятого судового рішення.

Що стосується інших доводів апеляційних скарг, то вони не можуть бути прийнятими до уваги, оскільки порушені ними питання спочатку підлягають дослідженню при новому розгляді в суді першої інстанції, а вже потім при наявності остаточного судового рішення бути предметом перевірки в апеляційному суді, так як суд апеляційної інстанції відповідно до положень ч. 2 ст. 415 КПК при скасуванні судового рішення не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність або недостовірність доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування судом першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність та покарання.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги обвинуваченої ОСОБА_6 та прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_7 задовольнити частково.

Вирок Тростянецького районного суду Сумської області від 06.12.2018 відносно ОСОБА_15 скасувати у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону і призначити новий розгляд у суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4