Постанова

від 23.07.2019 по справі 296/3924/18

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/3924/18 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.

Категорія 53 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Галацевич О.М.,

суддів: Григорусь Н.Й., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі справу №296/3924/18 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України в особі філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Житомирська регіональна дирекція про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України ,

на рішення Корольовського районного суду м. Житомира, ухвалене 25 січня 2019 року суддею Рожковою О.С., у м. Житомирі,

в с т а н о в и в :

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України (далі - Товариство, ПАТ НСТУ ) в особі філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Житомирська регіональна дирекція (далі - Філія, філія ПАТ «НСТУ» ), у якому, посилаючись на неправомірність його звільнення, просив: скасувати наказ № 68-ос від 28 березня 2018 року Про звільнення ОСОБА_1 ; поновити його на роботі у Філії; стягнути з Товариства на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі, встановленому на дату ухвалення рішення суду; допустити негайне виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах місячного строку.

В обґрунтування позову зазначив, що з липня 2016 року працював на посаді завідувача відділу підготовки публіцистичних програм ТВО обласного радіо Житомирська хвиля та, відповідно до оспорюваного наказу про звільнення, його було звільнено з посади, на яку він не призначався і не переводився, а саме - з посади завідувача відділу публіцистичних програм творчо-виробничого об`єднання програм обласного радіо Філії. Також, його звільнення, яке відбувалось у зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників, проведено без додержання вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України щодо можливості його переведення на іншу роботу та вимог ч. 1 ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі, як працівника з високою кваліфікацією і продуктивністю праці зі стажем роботи на даному підприємстві 20 років. Крім того, профспілковим комітетом роботодавцю було відмовлено у наданні згоди на розірвання з ним трудового договору. Тому, вважав, що жодних підстав для звільнення його з роботи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідач не мав, наказ про звільнення підлягає скасуванню, а він - поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Житомирська регіональна дирекція №68-ос від 28 березня 2018 року Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді завідувача відділу підготовки публіцистичних програм творчо-виробничого об`єднання програм обласного радіо філії Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Житомирська регіональна дирекція з 30 березня 2018 року. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України Житомирська регіональна дирекція на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 101288,14 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за один місяць та поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі представник Товариства, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

На його думку, суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідач не виконав обов`язку належним чином повідомити позивача про наступне звільнення, а також, що позивач не був ознайомлений зі всіма вакантними посадами, які були чи з`явились у філії в період проведення процедури вивільнення. Такі висновки суду спростовуються наданими відповідачем актами від 10.01.2018 та 21.03.2018, які є належними доказами, згідно яких ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення та підписання персонального письмового попередження про наступне вивільнення та ознайомлення з переліком вакантних посад. Судом також неправильно викладено пояснення представника відповідача про те, що ОСОБА_1 не пропонували вакантних посад, оскільки в судовому засіданні, що підтверджується технічним записом, представник відповідача зазначав, що посада, яку обіймав позивач була одна у штатному розписі і вона підлягала скороченню, а аналогічної вакантної посади до тієї, що він обіймав у штатному розписі не було, тому йому й не могла бути запропонована аналогічна посада для переведення. Суд першої інстанції також дійшов помилкового висновку про необхідність запропонування позивачу іншої роботи на рівнозначній посаді, оскільки такого обов`язку роботодавця не встановлено чинним законодавством. Твердження суду про те, що в судове засідання не з`явились свідки, які підписували акт від 10.01.2018 року є також помилковим, оскільки такі свідки двічі з`являлись для надання показань, що може бути підтверджено журналом відвідувачів суду. Проте їх жодного разу не було викликано в судове засідання. Зважаючи на те, що обставини виконання відповідачем обов`язку належним чином повідомити про наступне звільнення взагалі не були підставою позову, просив дослідити нові докази, додані до апеляційної скарги. Крім того, зважаючи, що посада позивача була єдиною, то підстав для застосування положень щодо переважного права працівника на залишення на роботі не було. Суд також залишив без мотивованої оцінки доводи відповідача щодо необґрунтованої відмови профспілкового комітету у наданні згоди на звільнення позивача. Вважає, що належним відповідачем у справі мала бути юридична особа - Товариство, а не Філія.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 послався на правильність висновків суду першої інстанції щодо порушення його прав при звільненні.

В судовому засіданні представники Товариства: Дорофєєв М ОСОБА_2 Ю ОСОБА_2 , ОСОБА_3 М ОСОБА_4 , ОСОБА_5 апеляційну скаргу підтримали із зазначених у ній підстав. ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_6 просили залишити апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши пояснення осіб, які з`явились у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, враховуючи наступне.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України однією з підстав розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору, укладеного на невизначений строк, є скорочення штату працівників.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 6 листопада 1992 року № 9 із наступними змінами (далі - Постанова), судам роз`яснено, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

При цьому, мова іде про те, що роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.

Порядок вивільнення працівників у зв`язку із скороченням штату та порядок врахування переважного права працівника на залишення на роботі встановлено ст.ст. 42, 49-2 КЗпП України.

Згідно із ч. 1 ст. 42, ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається у випадках, визначених ч. 2 ст. 42 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що з 01.05.1998 ОСОБА_1 працював на різних посадах в Житомирській державній телерадіокомпанії.

Зокрема, 01.05.1998 прийнятий на роботу на посаду диктора обласного радіомовлення Житомирської державної телерадіокомпанії; 01.11.1998 переведений на посаду старшого редактора радіостанції «Житомирська хвиля обласного радіомовлення» ; з 01.11.2005 призначено на посаду завідувача редакції художньо-розважальних програм обласного радіо; 30.04.2013 року переведений на посаду завідуючого редакції підготовки музичних програм ТВО програм обласного радіо та 30.09.2015 звільнений з займаної посади в порядку переведення до Національної телекомпанії України філія Національної телекомпанії України Житомирська регіональна дирекція, згідно п.5 ст.36 КЗпП України; 01.10.2015 позивач прийнятий в порядку переведення на посаду завідувачем відділу підготовки музичних програм.

01.07.2016 позивач переведений завідувачем відділу підготовки публіцистичних програм ТВО обласного радіо «Житомирська хвиля» .

19.01.2017 у зв`язку з перетворенням 19.01.2017 Національної телекомпанії України в Публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України філія Національної телекомпанії України» Житомирська регіональна дирекція перейменована у філію публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України «Житомирська регіональна дирекція» (том 1 а.с.7-13).

Відповідно до протоколу №32 засідання правління ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» від 21.12.2017, правлінням прийнято рішення про затвердження та введення в дію з 02.04.2018 нової структури та штатного розпису ПАТ «НСТУ» , в тому числі і в Житомирську регіональну дирекцію (том 1 а.с.39-40).

На виконання вказаного рішення 21.12.2017 ПАТ «НСТУ» видано наказ №469 «Про організацію заходів, пов`язаних зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників) у ПАТ «НСТУ» , згідно з яким зобов`язано виконавчого директора та керівників відокремлених структурних підрозділів філій не пізніше ніж за три місяці до запланованих звільнень надати первинним профспілковим організаціям Центральної дирекції та філій інформацію щодо заходів, пов`язаних із змінами в організації виробництва і праці (скорочення штату та чисельності працівників) разом з інформацією про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може торкнутись та провести відповідно до чинного законодавства вивільнення працівників філії у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а саме скорочення штату та чисельності працівників; визначити працівників, посади яких скорочено та, відповідно, які підлягають звільненню, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (скорочення чисельності і штату); не пізніше двох місяців попередити про наступне вивільнення кожного працівника персонально під особистий підпис; одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівнику вакантні посади; у разі відмови працівників від переведення на запропоновані вакантні посади або у разі відсутності вакантних посад, здійснити усі необхідні дії по звільненню таких працівників відповідно до чинного законодавства (том 1 а.с.41-42).

26.12.2017 виконавчим директором ПАТ «НСТУ» скеровано лист №02-18/4533 первинній профспілковій організації ПАТ «НСТУ» Житомирській обласній організації Профспілки працівників культури України, в якому повідомлено про проведення змін в організації виробництва і праці, а саме, скорочення штату та чисельності працівників філії ПАТ «НСТУ» Житомирська регіональна дирекція» (том 1 а.с.43).

Матеріали справи свідчать, що у Товаристві та регіональних філіях були наявні вакантні посади та роботи, які міг виконувати ОСОБА_1 (том 1 а.с. 51, 57, 133-165).

13.03.2018 року профспілковий комітет профспілки працівників суспільного мовлення Житомирщини філії ПАТ „НСТУ" Житомирська регіональна дирекція» відмовив у наданні згоди на розірвання трудового договору з членом профспілки ОСОБА_1 , оскільки його трудовий стаж ПАТ НСТУ Житомирська регіональна дирекція складає 20 років та звільнення працівників, які обиралися до складу профспілкових органів підприємства, установи, організації не допускається протягом року після закінчення строку, на яких обирався цей склад (том 1 а.с.63-64).

Наказом №68-ос від 28.03.2018 ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача відділу підготовки публіцистичних програм творчо-виробничого об`єднання програм обласного радіо, 30.03.2018 у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці (скороченням штату та чисельності працівників), згідно п.1 ст.40 КЗпП України (том 1 а.с.16-17).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача відбулося з порушенням норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника. Зокрема, суд зазначив, що відповідачем не надано доказів виконання ним вимог щодо попередження позивача за два місяці про наступне вивільнення, а також виконання обов`язку запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника .

Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим судом обставинам справи та нормам матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги щодо додержання роботодавцем вимог трудового законодавства при вивільненні працівників суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Разом з тим достатніх доказів виконання роботодавцем вимог щодо попередження позивача за два місяці про наступне вивільнення, а також виконання обов`язку запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, представники відповідача суду не надали.

Так, роботодавець зазначав, що висновки суду спростовуються наданими до матеріалів справи актами від 10.01.2018 та 21.03.2018, які є належними доказами відмови ОСОБА_1 від ознайомлення та підписання персонального письмового попередження про наступне вивільнення та ознайомлення з переліком вакантних посад (том 1 а.с. 55, 56, 58, 59).

Із показів свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підписували ці акти, та були допитані в суді апеляційної інстанції, вбачається, що про майбутнє вивільнення працівників було повідомлено на загальних зборах Філії 10.01.2018 та 21.03.2018. Заінтересовані у подальшому працевлаштуванні працівники мали можливість ознайомитись із списком вільних посад. Проте, ОСОБА_1 відмовився підписувати попередження та ознайомлюватись з таким списком.

Разом з тим, із показів цих свідків не вбачається що ОСОБА_1 був персонально попереджений про наступне вивільнення у зв`язку із скороченням займаної ним посади, був особисто ознайомлений з наявними вільними посадами, які він може обіймати і відмовився від переведення на іншу роботу.

Тому, суд апеляційної інстанції критично оцінює ці акти, які самі по собі не можуть бути доказами належного повідомлення про наступне вивільнення ОСОБА_1 , пропозиції йому іншої роботи та відмови від неї.

Посилання представників відповідача на обізнаність ОСОБА_1 , як члена профспілкового комітету, щодо можливого скорочення, не звільняє роботодавця від обов`язку виконати вимоги ст. 49-2 КЗпП України.

Отже, роботодавцем, крім персонального попередження про наступне вивільння, не дотримано однієї з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату, зокрема обов`язку власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Крім того, при вирішенні спору суд першої інстанції правильно виходив із того, що профспілковою організацією прийнято рішення про відмову у наданні згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 з наведенням правового обґрунтування такої відмови (том 1 а.с. 22-25).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі з виплатою, згідно ст.235 КЗпП України, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, розрахунок якого проведений у відповідності до норм чинного законодавства (том 1 а.с. 247).

Помилкове посилання суду щодо недотримання відповідачем переважного права залишення працівника на роботі, яке враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад, чого у даному випадку не відбувалось, не призвело до неправильного вирішення спору, а тому не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду.

Позивачем правильно визначено належним відповідачем у справі юридичну особу - Товариство в особі Філії, а тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна суспільна телерадіокомпанія України залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 25 січня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді

Повний текст постанови складений 25 липня 2019 року.