Рішення

від 16.07.2019 по справі 910/17434/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.07.2019Справа № 910/17434/18 За позовом Київської міської ради

До 1. Державного реєстратора Комунального підприємства Новоіванівське 3

Коровайко Оксани Сергіївни

2. Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна

компанія

про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Безносик А.О., Гончаров О.В.

від відповідача1: не з`явився

від відповідача 2: Леус А.Б.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного реєстратора Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксани Сергіївни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксани Сергіївни за № 42231699 від 25.07.2018р. про реєстрацію змін до іншого речового права, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Іноваційна будівельна компанія" строк дії права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 27.12.2016 замінено на 16.01.2027р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на здійснення відповідачем 1 оскаржуваної дії без відповідної правової підстави, а саме без наявності між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Будівельна Компані" угоди щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.01.2007р. № 82-6-00399, що в свою чергу свідчить про порушення державним реєстратором Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксаною Сергіївною порядку здійснення реєстраційних дій, у зв`язку із чим рішення за №42231699 від 25.07.2018р. про реєстрацію змін до іншого речового права є неправомірним та підлягає скасуванню.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/17434/18 від 29.12.2018р. позовну заяву Київської міської ради залишено без руху.

09.01.2019р. від позивача надішли до суду документи на виконання вимог ухвали суду від 29.12.2018.

Ухвалою від 15.01.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 11.02.2019р.

11.02.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 25.02.2019р.

Представником позивача 11.02.2019р. було подано клопотання про витребування доказів, в якому позивач просив витребувати у відповідача (з урахуванням уточнень, наданих у судовому засіданні 11.02.2019р.) матеріали, на підставі яких було прийнято рішення № 42231699 від 25.07.2018р.

Вказане клопотання було розглянуто та задоволено судом ухвалою від 12.02.2019р.

25.02.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія про закриття провадження у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в господарських судах. При цьому, суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський процесуальний кодекс України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.

Зі змісту позовної заяви полягає, що позивач порушення своїх прав вбачає в наслідках, спричинених рішенням про державну реєстрацію права, ці наслідки призвели до зміни цивільних правовідносин (правовідносин оренди комунального майна), тобто, визнання незаконними (протиправними) у даному випадку рішення державного реєстратора є способом захисту цивільного права та інтересу.

Слід зазначити, що заявляючи вказаний позов фактично має намір скасувати запис про державну реєстрацію, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія строк дії права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 27.12.2016р. замінено на строк дії 16.01.2027р.

Тобто, з урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо зміни строку дії права оренди земельної ділянки, пов`язаний з порушенням цивільних прав на володіння та розпорядження об`єктом нерухомого майна, а отже, відповідачем у такій справі має бути особа, право (право оренди) на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а отже, з урахуванням суб`єктного складу підлягає розгляду саме господарським судом. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 23.01.2019р. Великої Палати Верховного Суду по справі №911/1681/18.

25.02.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 25.03.2019р.

Ухвалою від 22.03.2019р. задоволено клопотання Київської міської ради про залучення співвідповідача по справі; залучено до участі у справі в якості відповідача 2 Товариство з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія .

25.03.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 05.04.2019р.

Судом було залишено без задоволення як необґрунтоване та безпідставне клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія про зупинення провадження.

05.04.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 24.04.2019р.

24.04.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.05.2019р.

22.05.2019р. розгляд справи по суті було відкладено на 19.06.2019р.

19.06.2019р. судом було відкладено розгляд спору по суті на 16.07.2019р.

Представниками позивачів у судовому засіданні було надано усні пояснення по суті справи, згідно яких підтримано позовні вимоги.

Представник відповідача 2 проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що рішенням 22.11.2018р. Господарського суду міста Києва у справі №910/3788/18, яке залишено без змін постановою від 26.04.2019р. Північного апеляційного господарського суду, визнано поновленим договір земельної ділянки, на підставі якого у Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія виникло право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1; визнано укладеною додаткову угоди до договору, згідно умов якої строк договору поновлено на 10 років. Вказані обставини, на думку відповідача 2, вказують на наявність у останнього права користування земельною ділянкою, що виключає можливість скасування рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства "Новоіванівське "3 Коровайко Оксани Сергіївни за № 42231699 від 25.07.2018р.

Відповідач 1 у судове засідання 16.07.2019р. не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу, суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка відповідача 1 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 16.07.2019р.

В судовому засіданні 16.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Київської міської ради №234/291 від 31.10.2006р. "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом на АДРЕСА_1" позивачу передано земельну ділянку загальною площею 1,69 га по АДРЕСА_1.

Вказаним рішенням внесено зміни до "Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста", а також затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачу для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом.

27.12.2006р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" та Київською міською радою на підставі рішення Київської міської ради №234/291 від 31.10.2006, був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі за №1628.

Договір оренди зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 16.01.2007 за №82-6-00399 у книзі записів державної реєстрації договорів. Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наданою до матеріалів справи Інформаційною довідкою.

Відповідно до пункту 2.1 договору оренди об`єктом оренди є земельна ділянка розміром 16915 кв.м., кадастровий номер - НОМЕР_1 . Цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового, офісно-торговельного та спортивно-оздоровчого комплексу з вбудованою інфраструктурою та підземним паркінгом.

Пунктом 3.1 договору оренди передбачено, що цей договір укладено на 10 років.

В п. 11.3 договору оренди визначено, що договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

За змістом п. 8.3 та п. 11.7 договору оренди після закінчення строку, на який укладено цей договір, при умові належного виконання обов`язків відповідно до умов цього договору, орендар має за інших рівних умов переважне право на його поновлення. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 3 (три) місяці до закінчення строку дії договору письмово повідомити орендодавця про намір продовжити його дію. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Рішенням державного реєстратора філії Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксани Сергіївни за № 42231699 від 25.07.2018р. про реєстрацію змін до іншого речового права Товариству з обмеженою відповідальністю "Іноваційна будівельна компанія" строк дії права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 з 27.12.2016р. змінено на 16.01.2027р.

Згідно змісту інформаційної довідки №149977644 від 18.12.2018р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підставою для прийняття відповідачем 1 оспорюваного рішення були: наказ, серія та номер 06/11-4Р, виданий 11.05.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Іноваційна будівельна компанія", висновок з кадастрової справи №А-22812, серія та номер 9171, виданий 10.04.2018р., видавник Київська міська рада, Витяг з протоколу №9/71 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування №08/281-370к, виданий 10.04.2018р., видавник: Київська міська рада.

Наразі, за твердженнями позивача, вказана вище реєстраційна дія була вчинена за відсутності між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна Будівельна Компані" угоди щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 16.01.2007р. № 82-6-00399, що в свою чергу свідчить про порушення державним реєстратором Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксаною Сергіївною порядку здійснення реєстраційних дій, у зв`язку із чим рішення за №42231699 від 25.07.2018р. про реєстрацію змін до іншого речового права є неправомірним та підлягає скасуванню.

Судом вказувалось, що заперечуючи проти задоволення позову відповідач 2 посилався на те, що рішенням 22.11.2018р. Господарського суду міста Києва у справі №910/3788/18, яке залишено без змін постановою від 26.06.2019р. Північного апеляційного господарського суду, визнано поновленим договір земельної ділянки, на підставі якого у Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія виникло право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1; визнано укладеною додаткову угоди до договору, згідно умов якої строк договору поновлено на 10 років. Вказані обставини, на думку відповідача 2, вказують на наявність у останнього права користування земельною ділянкою, що виключає можливість скасування рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства "Новоіванівське "3 Коровайко Оксани Сергіївни за № 42231699 від 25.07.2018р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, господарський суд вважає що позов підлягає задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 12 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ст.ст.13, 41 Конституції України передбачено, що від імені українського народу права власника, зокрема, на землю здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Відповідно до ст.ст.142, 143 Основного Закону України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об`єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Частинами 1.2 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Статтею 6 Закону України Про оренди землі право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень передбачено, що державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншою капітальною спорудою (їх окремою частиною), що виникає на підставі договору найму (оренди) будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки; іпотека; право довірчої власності; інші речові права відповідно до закону; 3) право власності на об`єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення (ч.1 ст.5 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень ).

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з розглядуваним позовом позивачем повинно бути доведено суду обставини невідповідності оспорюваного рішення державного реєстратора вимогам чинного законодавства, а також відсутності у особи, речові права якої було зареєстровано, відповідного права, оформленого у визначеному законодавством порядку, на момент його реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації обмежень речових прав на нерухоме майно визначено ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень . Зокрема, передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону) (ч.5 ст.26 Внесення змін до записів Державного реєстру прав, зупинення реєстраційних дій, внесення запису про скасування державної реєстрації прав або скасування рішення державного реєстратора здійснюються у порядку, передбаченому для державної реєстрації прав (крім випадків, коли такі дії здійснюються у порядку, передбаченому статтею 37 цього Закону).

Тобто, з наведеного полягає, що нормами Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень визначено перелік документів, на підставі яких державним реєстратором може бути прийнято рішення про реєстрацію речового права (у даному випадку зміни строку права користування земельною ділянкою).

Як вбачається з матеріалів справи, 09.02.2016р. на підставі договору оренди земельної ділянки, серія та номер 1628, та ухвали Господарського суду міста Києва від 24.06.2015р. по справі №5011-47/12739-2012 було здійснено державну реєстрацію права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія земельною ділянкою на АДРЕСА_1.

Згідно змісту інформаційної довідки №149977644 від 18.12.2018р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна підставою для прийняття відповідачем 1 оспорюваного рішення були: наказ, серія та номер 06/11-4Р, виданий 11.05.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Іноваційна будівельна компанія", висновок з кадастрової справи №А-22812, серія та номер 9171, виданий 10.04.2018р., видавник Київська міська рада, Витяг з протоколу №9/71 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування №08/281-370к, виданий 10.04.2018р., видавник: Київська міська рада.

Отже, з наведеного полягає, що рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксани Сергіївни за № 42231699 від 25.07.2018р. про реєстрацію змін до іншого речового права, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Іноваційна будівельна компанія" строк дії права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 27.12.2016р. замінено на строк дії до 16.01.2027, фактично було прийнято не на підставі документів, які у відповідності до приписів ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень є підставою для реєстрацію речового права, а у даному випадку його зміни, а отже, рішення відповідача 1 у даному випадку прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.

При цьому, в контексті означеного, з урахування предмету доказування у справі, а також доцільності надання оцінки наявності у відповідача 2 певного речового права, реєстрацію якого здійснено, суд звертає увагу на таке.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Частинами 6-9 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності), уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Керівник органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який уповноважений підписувати додаткову угоду до договору оренди землі щодо земельної ділянки державної або комунальної власності, визначається рішенням цього органу. Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Відповідно до ч. 5 ст. 33 Закону України "Про оренди землі" орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із: власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності); уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).

Отже, нормами законодавства України, які є чинними під час виникнення спірних правовідносин (виникнення права на продовження дії договору) та на момент розгляду справи судом, прямо встановлено можливість автоматичного поновлення договорів оренди та обов`язковість оформлення додаткової угоди до договору оренди землі для оформлення факту його поновлення.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п.п. 9.11, 9.12 Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженому рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463, договори оренди земельних ділянок, строк дії яких закінчився, поновлюються на той самий строк без прийняття Київською міською радою рішення про поновлення договору оренди у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення цього строку листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі та за умови згоди орендаря на приведення розмірів орендної плати за земельну ділянку та інших умов договору у відповідність до вимог законодавства, а також у випадку внесення змін до змісту договору в частині виключення слів "будівництва", "реконструкції", "реставрації", в разі здійснення цих робіт та надання матеріалів та документів, що їх підтверджують (сертифікат прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, декларація про готовність об`єкта до експлуатації тощо).

Розгляд питання щодо поновлення договорів без прийняття Київською міською радою рішення здійснюється постійною Комісією з питань містобудування, архітектури та землекористування на підставі поданих Департаментом земельних ресурсів документів та підготовленого висновку щодо можливості поновлення договору, проект якого передається на розгляд постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування через секретаріат Київської міської ради разом з кадастровою справою.

Відповідний висновок Комісії разом з кадастровою справою передається до Департаменту земельних ресурсів для повідомлення орендарю про необхідність підписання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки та надсилання його копій Департаменту містобудування та архітектури і територіальному органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у місті Києві.

Проте, наведене ніяким чином не нівелює обов`язкового укладання сторонами відповідної додаткової угоди у відповідності до приписів ст.33 Закону України Про оренди землі .

Судом враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/3788/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" до Київської міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки поновленим.

Рішенням від 22.11.2018р. Господарського суду міста Києва у справі №910/3788/18, яке залишено без змін постановою від 26.06.2019р. Північного апеляційного господарського суду, визнано поновленим на той самий строк і на тих самих умовах договір оренди земельної ділянки, укладений 27.12.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" та Київською міською радою, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №1628, та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.01.2007 за №82-6-00399 у книзі записів державної реєстрації договорів; визнано укладеною між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інноваційна будівельна компанія" додаткову угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №1628, та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.01.2007 за №82-6-00399 у книзі записів державної реєстрації договорів, у редакції, згідно п.1 якої на підставі рішення Київської міської ради від 28.02.2013 №63/9120 та Закону України "Про оренду землі" сторони дійшли згоди поновити на 10 (десять) років договір оренди земельної ділянки, укладений між "орендодавцем" і "орендарем", посвідчений Кравченко Н.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 27.12.2006 року за реєстровим №1628 і зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 16.01.2007 року за №12-6-00399.

Наразі, суд зазначає, що частиною 2 ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018р. по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах Христов проти України , no. 24465/04, від 19.02.2009р., Пономарьов проти України , no. 3236/03, від 03.04.2008р.).

Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Отже, з урахуванням обставин, які було встановлено судовим рішенням у справі №910/3788/18, слід зазначити, що дійсно право користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 у відповідача 2 на момент прийняття оспорюваного рішення було у зв`язку з поновленням договору оренди, укладеного з Київською міською радою.

Однак, суд звертає увагу на те, що визнання договору поновленим і підтвердження обставин наявності відповідного речового права (права оренди) ніяким чином не нівелює обов`язкового укладання сторонами відповідної додаткової угоди у відповідності до приписів ст.33 Закону України Про оренди землі як оформлення факту його поновлення та не змінює правових підстав для здійснення державної реєстрації, що передбачені ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень .

Суд зауважує, що наявність певного речового права не виключає обставин порушення законодавства, які були допущені під час державної реєстрації такого права та не спростовує підстав та доцільності усунення таких порушень.

При цьому, суд звертає увагу, що у даному випадку з урахуванням приписів ч.653 Цивільного кодексу України додаткова угода договору оренди про його поновлення є укладеною з моменту набрання рішенням у справі законної сили, тобто, у даному випадку 26.06.2019р., тоді як оспорюване рішення про державну реєстрацію було прийнято 25.07.2018р.

В контексті означеного судом враховано, що частиною 1 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень визначено, що загальними засадами державної реєстрації прав є: гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; публічність державної реєстрації прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом ; 5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

За таких обставин, виходячи з того, що рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксани Сергіївни за № 42231699 від 25.07.2018 про реєстрацію змін до іншого речового права, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Іноваційна будівельна компанія" строк дії права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 27.12.2016 замінено на строк дії 16.01.2027, було прийнято з порушенням приписів ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , а саме за відсутності визначеної законом (ст.33 Закону України Про оренду землі ) правової підстави для державної реєстрації зміни строку права оренди - додаткової угоди до відповідного правочину, суд дійшов висновку щодо необхідності визнання протиправним там скасування відповідного рішення.

При цьому, суд звертає увагу відповідача 2 на те, що з урахуванням наслідків розгляду Господарським судом міста Києва справи №910/3788/18, судове рішення у якій, яке набрало законної сили, є підставою для вчинення державної реєстрації у розумінні ст.27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень , Товариство з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія не позбавлено права та можливості звернутись до суб`єкта державної реєстрації прав з заявою про проведення реєстрації змін строку права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1. Тобто, у даному випадку скасування спірного рішення ніяким чином не призведе до нівелювання права оренди, яке визнано поновленим на 10 років згідно вказаного вище судового рішення.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Київської міської ради до Державного реєстратора Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксани Сергіївни про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства "Новоіванівське 3" Коровайко Оксани Сергіївни за № 42231699 від 25.07.2018 про реєстрацію змін до іншого речового права, за яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Іноваційна будівельна компанія" строк дії права оренди земельної ділянки на АДРЕСА_1 27.12.2016 замінено на строк дії 16.01.2027.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача 2.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Комунального підприємства Новоіванівське 3 Коровайко Оксани Сергіївни №42231699 від 25.07.2018р. про реєстрацію змін до іншого речового права, яким строк дії права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія земельної ділянки, розташованої за адресою: м.Київ, Печерський район, вул.Вільшанська, 2-6, змінено з 27.12.2016р. на 16.01.2027р.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Іноваційна будівельна компанія (09100, Київська область, м.Біла Церква, Торгова площа, 10, ЄДРПОУ 33058251) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141) судовий збір в розмірі 1762 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 25.07.2019р.

Суддя Спичак О.М.