Постанова

від 24.07.2019 по справі 826/683/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/683/16 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

Суддя-доповідач: Губська Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,

за участю секретаря: Суркової Д.О.,

представника позивача Черникової А.М. ,

представника відповідача Гайдая В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ - ІТАЛКЕРАМІКА на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ - ІТАЛКЕРАМІКА до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ - ІТАЛКЕРАМІКА звернулось до суду з даним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 11.08.2015 № 36926552207 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 127 311, 00 грн та № 37026552207 щодо зменшення від`ємного значення з ПДВ на загальну суму 19 754, 00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2016 року у справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2014 року, у задоволенні вказаного позову було відомовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21 листопада 2017 року № К/800/24203/16 рішення судів першої та апеляційної інстанції були скасовані та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, як зазначив суд касаційної інстанції в своїй ухвалі, суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували товарний характер господарської операції з придбання позивачем перил у ТОВ ФРГ ЛТД , не перевірили понесення контрагентом позивача-постачальником витрат, пов`язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати, тощо), залучення працівників за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу або аутстафінгу, наявність основних та транспортних засобів (у тому числі на правах оренди/лізингу). Суди не проаналізували критерії, якими керувався позивач при виборі ТОВ ФРГ ЛТД як контрагента, не з`ясували намір ТОВ ТД-Італкераміка на отримання економічного ефекту від оспорюваних господарських операцій за наслідками дослідження аналізу та умов їх здійснення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено, при цьому, суд першої інстанції виходив з того, що контролюючий орган довів факт необґрунтованості отриманої позивачем податкової вигоди, оскільки за спірними операціями оформлювалися первинні документи без фактичного виконання контрагентом обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення господарських операцій та правомірність формування сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог. Свої доводи обґрунтовує тим, що судом не надано належної оцінки доказам та поясненням, які надавались позивачем, не врахована подальша реалізація товару, придбаного у контрагента, що безумовно свідчить про наявність економічної доцільності та мети на настання наслідків господарської операції.

Відповідачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін як законне і обгрунтоване.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримала та наполягала на їх задоволенні, в той час, як представник відповідача проти цього заперечував, просив судове рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що в період з 16.07.2016 по 22.07.2016 посадовою особою ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ ТД - Італкераміка з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків до державного бюджету під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ ФРГ ЛТД за період діяльності з 01.12.2014 по 31.01.2015, за результатом якої складено акт від 27.07.2015 №226/26-55-22-07/30305113.

Згідно висновків цього акта, виявлено порушення норм податкового законодавства, а саме п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ ТД - Італкераміка занижено податок на додану вартість на загальну суму 121 603 грн.

Такий висновок зроблено на підставі невірного, на думку податкового органу, формування позивачем показників податкового кредиту з податку на додану вартість за рахунок нереальних господарських операцій з контрагентом ТОВ ФРГ ЛТД ..

В подальшому, на підставі акта перевірки відповідачем 11.08.2015 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 36926552207 (форми Р ), яким збільшено позивачу суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 127 311 грн., у тому числі за основним платежем - 101 849 грн. та за штрафними санкціями - 25 462 грн.;

- № 37026552207 (форми В4 ), яким зменшено позивачу суму від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість поточного звітного періоду, задекларованого платником у податковій декларації за січень 2015 року на 19 754 грн.

За результатами адміністративного оскарження позивачем цих податкових повідомлень-рішень, вони залишені без змін відповідно до рішень Головного управління ДФС у м. Києві від 16.10.2015 № 15693/10/26-15-10-05-35 та Державної фіскальної служби України від 17.12.2015 № 26962/6/99-99-10-01-01-25.

Позивач, вважаючи винесені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт власних повноважень довів перед судом, що відносини позивача з наведеним контрагентом мали фіктивний характер, а надані позивачем докази на підтвердження реального характеру здійснених операцій не доводять їх переконливості, з чим погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Отже, будь-які документи, в тому числі договори, податкові накладні, рахунки тощо, мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з підпунктом 14.1.27 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших встановлених документів.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (підпункт 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України,).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до статті 201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому, при оцінці податкових наслідків господарських операцій адміністративний суд не повинен обмежуватися встановленням лише формальних умов застосування платником податкових норм шляхом подання первинних документів, що за формою та змістом відповідають законодавчим вимогам, а з урахуванням доводів податкового органу має дослідити фактичні правовідносини учасників поставок, перевірити дійсний рух активів у процесі виконання операцій та встановити зв`язок складених первинних документів з реальними фактами господарської діяльності.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Слід зазначити, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), оскільки саме він виступає суб`єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту з податку на додану вартість, визначену постачальником, та зменшує оподатковуваний доход на вартість товарів (робіт, послуг), визначену продавцем.

Подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

Так, у період, що був предметом перевірки, спірні показники податкової звітності ТОВ ТД - Італкераміка сформовані ним на підставі господарських операцій з ТОВ ФРГ ЛТД .

Судом установлено, що між ТОВ ТД - Італкераміка (як замовником), в особі директора Лещенка В.В. , і ТОВ ФРГ ЛТД (як посередником), в особі директора ОСОБА_3 , укладено договір щодо надання посередницьких послуг від 24.11.2014, терміном дії з 24.11.2014 по 31.01.2015. Пунктом 1 договору визначено його предмет, а саме замовник доручає, а посередник зобов`язується:

- виконати ряд певних фактичних дій з метою знаходження оптимального контрагента (покупця), який готовий придбати продукцію у замовника у відповідності до умов останнього. Такі продукція та умови продажу визначені замовником у додатках, які є невід`ємною частиною цього договору;

- надати допомогу замовнику в укладенні договору купівлі-продажу між ним та покупцем.

Відповідно до додатку 1 Умови замовника від 24.11.2014 до цього договору, сторони визначили номенклатуру та обсяг товару, термін поставки, порядок транспортування, базові умови поставки, його вартість, порядок розрахунків та місцезнаходження продукції.

На підтвердження обставин виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором щодо надання посередницьких послуг позивачем надано суду копії рахунків на оплату, актів надання ,платіжних доручень; оборотно-сальдової відомості по субрахунку бухгалтерського обліку 6851 Розрахунки з iншими кредиторами за період з 01.01.2014 по 17.07.2015.

В подальшому, 12.01.2015 між ТОВ ФРГ ЛТД (як товарним складом) в особі директора ОСОБА_3 і ТОВ ТД - Італкераміка в особі директора Лещенка В.В. (як поклажодавцем) укладено договір складського зберігання № 12, за умовами п.п. 1.1 - 1.4 якого, ТОВ ФРГ ЛТД зобов`язувалось за плату зберігати протягом 12-ти місяців товари - сантехнічні вироби та плитку керамічну, на загальну суму 1 138 200 грн., передані поклажодавцем, та повернути ці товари у схоронності.

На підтвердження обставин виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором щодо надання складських послуг позивачем надано суду копії рахунків на оплату, актів надання послуг, платіжних доручень, оборотно-сальдової відомості по субрахунку бухгалтерського обліку 6851 Розрахунки з iншими кредиторами за період з 01.01.2014 по 17.07.2015.

Крім того, 25.12.2014 ТОВ ФРГ ЛТД , як постачальником, на адресу ТОВ ТД - Італкераміка (покупця) на підставі договору № 12 від 12.12.2014 був виставлений рахунок на оплату товару - перила н/ж у кількості 59,615 пог.м., на суму 44 115,10 грн. (в т.ч. ПДВ - 7 352,52 грн.).

В той же день сторонами складена та підписана видаткова накладна № 2512/129 на поставку зазначеного вище товару на суму 44 115,10 грн. Оплата проведена у безготівковій формі, відповідно до платіжного доручення № 678 від 16.01.2015 на суму 44 115 грн.

На підтвердження обставини здійснення самовивозу цього товару від постачальника позивачем до матеріалів справи надано копію товарно-транспортної накладної № ГР-25/12-14 від 25.12.2014. Відповідно до цієї товарно-транспортної накладної перевезення вантажу здійснювалось водієм ОСОБА_4 з використанням автомобіля марки Газель д.н. НОМЕР_1 , на замовлення ТОВ ТД - Італкераміка , вантажовідправник - ТОВ ФРГ ЛТД , вантажоодержувач - ТОВ ТД - Італкераміка , пункт навантаження - Київська обл., м. Вишневе, пункт розвантаження - м. Київ, Саперно-Слобідський проїзд, 3.

В подальшому з метою підтвердження обставин використання отриманих від контрагента товарів та результатів послуг у своїй господарській діяльності позивач надав суду копії видаткових накладних, рахунків на оплату товарів, платіжних доручень, карток субрахунків бухгалтерського обліку 3711 Аванси, виданні вітчизняним постачальникам (підрядникам) , 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками , 6851 за періоди січень 2014 року - грудень 2015 року, сформовані по контрагенту ТОВ ФРГ ЛТД .

У відповідності до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Стаття 43 ГК України встановлює свободу підприємницької діяльності, вказуючи, що підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Посередницькі послуги належать до безтоварних операцій і за своєю суттю є витратами на збут. Документами, що підтверджують фактичне отримання посередницьких послуг можуть бути акти надання таких послуг або інші документи, що підтверджують фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Для врахування витрат на посередницькі послуги при обчисленні об`єкта оподаткування необхідне доведення безпосереднього зв`язку таких витрат з господарською діяльністю платника податків та підтвердження первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, які б засвідчували факт здійснення господарської операції.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення операцій з проведення посередницьких послуг, враховуючи специфіку таких послуг та договорів, що їх регламентують, товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, зокрема і ті, які посвідчують мету, об`єктивну необхідність, економічну доцільність отримання відповідних послуг, а також можливість проведення таких операцій контрагентами з урахуванням необхідного часу, місця, матеріальних ресурсів необхідних для надання таких послуг.

Слід зазначити, що законодавством не встановлено конкретного переліку документів, які мають слугувати підставою для формування даних податкового обліку, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші господарські операції, з огляду на різноманітність змісту та форм економічної діяльності та порядку її документування. Відповідність задекларованих платником операцій критерію документального підтвердження вимагає подання платником документів, які містять достатні відомості про зміст господарської операції, порядок її виконання та учасників; документи, якими має оформлюватися господарська операція, визначаються з урахуванням законодавчих вимог та звичаєвої практики щодо оформлення певного виду господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи, зокрема акти надання послуг, мають загальний характер, не конкретизують об`єму надання послуг, не містять інформації, яка б детально розкривала зміст наданих послуг, характеризувала б послуги як посередницькі, інформаційно-консультаційні, калькуляцію визначення їх вартості, часові межі виконання тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 19.06.2018 в справі №826/14171/13-а, від 20.06.2018 в справі № 826/3952/13-а, від 25.06.2018 в справі № 826/20685/14.

Разом з тим, дослідивши надані позивачем рахунки на оплату, акти приймання послуг та платіжні доручення, судом установлено, що вони здійснені на підставі іншого договору, а саме договору від 26.01.2015, ніж той, що був наданий позивачем до перевірки та матеріалів судової справи.

Апелянт вказує, що в даному випадку було допущено друкарську помилку при визначенні підстави, на якій такі первинні документи видавались. Втім, колегія суддів критично ставиться до таких доводів, оскільки вказані документи складались протягом тривалого часу, та помилка, як вказує позивач, супроводжується у всіх документах, наданих для підтвердження операцій. При цьому, копії договору від 26.01.2015, а також жодних інших документів (зокрема, актів здачі-приймання інформації, протоколів про наміри укласти договір з покупцем), оформлення яких передбачено безпосередньо умовами договору щодо надання посередницьких послуг від 24.11.2014, позивач до суду не подав та про причини відсутності у нього таких документів суд не повідомив.

Недоліки товарно-транспортної накладної, на які вказує суд першої інстанції, зокрема, в частині що стосується відомостей про перевізника, його підпис, можуть бути підставою для висновку про нереальність операції з поставки, проте предметом дослідження в даній справі є правомірність правочинів між позивачем та ТОВ ФРГ ЛТД , здійснених на виконання означених вище договорів.

Відповідність господарської операції діловій меті, про що може свідчити і економічна обґрунтованість витрат на її здійснення, є необхідною умовою для реалізації платником податку права на врахування цих витрат. Це відповідає самому змісту вищенаведених норм ПК України, які надають платнику податку право зменшити податкові зобов`язання на суму податку, сплаченого ним у зв`язку з придбанням товарів (послуг) при здійсненні господарської діяльності. Встановлення законодавцем податкових преференцій має на меті стимулювання ділової активності учасників торгівельного обороту, що, в свою чергу, презюмує здійснення господарських операцій, що є об`єктом оподаткування, з метою досягнення економічного ефекту (ділової мети), а не тільки з метою отримання податкової вигоди. Відсутність економічної доцільності господарських операцій, окрім як здійснення їх з метою отримання податкової вигоди у вигляді податкового кредиту, є підставою для зменшення в податковому обліку платника податку суми податкового кредиту.

Завідома для платника податків відсутність розумної економічної причини щодо певних витрат при здійсненні господарської операції, як правило, виключає підстави для збільшення у податковому обліку витрат та/або податкового кредиту, оскільки таке у більшості своїй свідчить про відсутність ділової мети у такої господарської операції як притаманної риси господарської діяльності

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що з наданих позивачем документів неможливо встановити економічну доцільність замовлення послуг, їх суть, використання отриманих послуг в господарській діяльності підприємства, та який економічний ефект отримано від використання цих послуг .

Власне це підтверджується і тим, що кожний епізод (угода), що мав місце, супроводжувався допущеними суперечностями, помилками чи недоліками, які позивач вважає формальними неточностями в частині оформлення первинних документів бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає правильними висновок суду попередньої інстанції, який, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшов підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та від`ємного значення з податку на додану вартість.

Судом враховується правовий висновок, сформований Верховним Судом в постановах від 30.01.2018 у справі № 820/11856/13-а, від 22.09.2015 у справі № 826/16369/13-а, який вказує, що правові наслідки у вигляді виникнення права у покупця на формування відповідних сум виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Слід також зазначити, що посилання апелянта на обставини про подальшу реалізацію отриманих позивачем товарів зроблені без конкретизації.

Частина 1 статті 77 КАС України вказує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Аналіз обставин справи дає підстави для сумніву, що послуги за договорами взагалі надавались, оскільки первинна документація складені з чисельними помилками, що не дає змоги ототожнити їх з конкретними правочинами.

Доводи безтоварності податковим органом зумовлені двома групами обставин, а саме існуванням досудових розслідувань по кримінальним провадженням, порушеним за ознаками злочинів, передбачених статтями 191, 364 Кримінального кодексу України, щодо ТОВ ТД-Італкераміка та існуванням вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13.03.2015 у кримінальній справі № 310/10650/14-к, за яким ОСОБА_3 визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України.

Щодо посилання контролюючого органу на обставини порушення кримінального провадження № 42014000000000259, в рамках якого була призначена документальна позапланова виїзна перевірка позивача, то суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оцінка документів, як письмових доказів, здійснюється відповідно до положень процесуального принципу допустимості доказів, закріпленого на час вирішення спору ст. 74 КАС України, частиною другою якої визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд звертає увагу, що формальна наявність у покупця первинних документів, необхідних для віднесення певних сум до складу витрат відповідного періоду не є безумовною підставою для віднесення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по сумнівним господарським операціям у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій та придбання товарів/послуг з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку.

Крім того, з вироку Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13.03.2015 року по справі №310/10650/14-к (а.с.41-43 т.2 )відносно ОСОБА_3 , який згідно наданих первинних документів значився директором контрагента позивача - ТОВ ФРГ ЛТД і підписував від імені цього товариства первинні документи, вбачається, що ОСОБА_3 перебував під вартою у період з 05.12.2014 по 13.03.2015 включно, отже, не мав реальної (фізичної) можливості підписувати документи по господарським взаємовідносинам з позивачем, які тривали з 01.12.2014 по 31.12.2014, при цьому значна частина первинних документів, що містяться в матеріалах справи, датована після 05.12.2014.

Дані обставини свідчать про те, що господарські взаємовідносини носять характер безтоварних, створених без мети настання правових наслідків.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

При цьому, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ч.1 ст.316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ ДІМ - ІТАЛКЕРАМІКА - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Постанова в повному обсязі складена 25.07.2019.

Головуючий-суддя: Л.В. Губська

Судді: О.В. Епель

О.В. Карпушова