Постанова

від 23.07.2019 по справі 428/5084/14-ц

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Олійник В.М.

Доповідач - Стахова Н.В.

Справа № 428/5084/14-ц

Провадження № 22-ц/810/475/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року місто Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Стахової Н.В.,

суддів: Кострицького В.В., Луганської В.М.

за участю секретаря судового

засідання: Сінько А.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач:: Громадська організація Автогаражне товариство Супутник

третя особа: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань апеляційну скаргуОСОБА_1

на рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2019 року (постановленого у складі судді Олійник В.М.)

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Автогаражного товариства Супутник , третя особа ОСОБА_2 про звільнення з роботи

встановив:

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, який обґрунтував тим, що 08.09.1989 року він був прийнятий на роботу до Автогаражного кооперативу Супутник , правонаступником якого є Автогаражне товариство Супутник , сторожем. 12.10.1992 року його тимчасово призначено, а з 01.12.1992 року постійно - начальником гаражів товариства. 22.09.1998 року позивача було переведено на посаду майстра будівельних та монтажних робіт товариства. Крім того, у період з 1991 року до 14.05.2012 року він обіймав на виборній основі посаду голови правління Автогаражного товариства Супутник . 13.05.2012 року конференцією Автогаражного товариства Супутник головою правління товариства був обраний ОСОБА_2 , який до цього працював в товаристві каменярем 3-го розряду. До виконання обов`язків голови правління товариства останній приступив з 14.05.2012 року. Після переобрання 13.05.2012 року голови правління товариства, питання щодо подальшої трудової діяльності позивача в товаристві не вирішувалося, у зв`язку з чим він звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом про поновлення його на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30.07.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27.11.2013 року, в задоволенні позовної заяви до Автогаражного товариства Супутник про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було відмовлено. Судові рішення були мотивовані тим, що з займаної посади відповідач не звільнявся, ніяких наказів щодо його звільнення з роботи не видавалося, питання щодо його подальшої трудової діяльності після переобрання голови правління товариством відповідачем не вирішувалося.

Крім того, рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30.07.2013 року та ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27.11.2013 року було встановлено, що позивач з 08.09.1998 року по 14.05.2012 року працював у відповідача на різних посадах, і з займаної посади відповідачем не звільнявся, ніяких наказів щодо його звільнення з роботи не видавалося, питання щодо подальшої трудової діяльності після переобрання голови правління не вирішувалося. Таким чином, позивач вважає, що у відповідності до статті 118 КЗпП України йому повинна була надана попередня робота в товаристві або, за його згодою, інша рівноцінна робота (посада) або відповідач повинен був звільнити його з роботи в порядку, встановленому чинним законодавством України. Разом з тим, після переобрання голови правління, позивачу не пропонувалася попередня робота або рівноцінна та не вирішувалося питання про його звільнення. Позивач вважає, що до теперішнього часу він є працівником Автогаражного товариства Супутник , у зв`язку з чим в березні 2014 року в черговий раз звернувся до відповідача з заявою про вирішення питання подальшої трудової діяльності - звільнення з роботи або надання попередньої роботи, однак отримав відмову з посиланням на те, що в штатному розписі посади начальника гаражів або посади будь-якої будівельної спеціальності немає згідно рішень конференцій. Враховуючи, що відповідач провів скорочення чисельності штату працівників, позивач просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, зобов`язати відповідача з дня набуття рішенням суду законної сили звільнити його з роботи на підставі п.1ч.1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням порядку звільнення за вказаною підставою, встановленою главою ІІІ-А КЗпП України; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.05.2012 року по день ухвалення рішення у розмірі 93960 грн. (станом на 01.10.2014 року), грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період з 09.1996 року по 05.2012 року у розмірі 47833,98 грн. (станом на 01.10.2014 року).

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11.05.2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою на нього, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги до Автогаражного товариства Супутник про звільнення з роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, компенсації за дні щорічної невикористаної відпустки задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що з 22.09.1998 року позивач займав посаду майстра будівельних та монтажних робіт, а у період з 1991 року по 14.05.2012 року - посаду голови правління Автогаражного кооперативу Супутник , що підверджується наявними в матеріалах справи документами. Окрім того, рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30.07.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 27.11.2013 року, було встановлено, що позивач з 08.09.1989 року був прийнятий на роботу до Автогаражного кооператива Супутник на роботу сторожем, на якій працював до 12.10.1992 року, у подальшому - на посаді начальника гаражів, у період з 1991 року по 14.05.2012 року обіймав посаду голови правління Автогаражного кооперативу Супутник на виборній основі, з якої 13.05.2012 року конференцією товариства був переобраний. Питання щодо його подальшої трудової діяльності відповідачем не вирішувалося, будь- яких наказів щодо його звільнення відповідачем не видавалося, у тому числі з посади майстра будівельних та монтажних робіт. Таким чином, підстав для поновлення позивача на вказаній посаді, про що ним заявлені вимоги не вбачається, оскільки він з неї у встановленому порядку з зазначених у законі підстав не звільнявся відповідачем. Отже, суд першої інстанції, пославшись на вказані судові рішення, прийшов на думку скаржника, до протилежних висновків, які не відповідають висновкам викладеним у вищезазначених судових рішеннях. Крім того, у травні 2015 року з аналогічним позовом до Автогаражного товариства Супутник звернулась до суду ОСОБА_3 . Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 27.04.2016 року Автогаражне товариство Супутник було зобов`язано видати наказ про звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та стягнуто з Автогаражного товариства Супутник на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також, листом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської обалсті від 01.02.2019 року № 2257/0222 підтверджується той факт, що він є працюючим пенсіонером та отримує пенсію у розмірі 2147 грн.89 коп.

У відзиві на апеляційну скаргу зазначено, що ОСОБА_1 не перебуває у трудових відносинах з відповідачем, оскільки 03.08.2011 року був звільнений на підставі наказу № 2. Факт роботи позивача на посаді майстра будівельних та монтажних робіт не підтверджений належними доказами. Натомість листом Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області вих. № 2932/05-14/1 від 28.02.2013 року ОСОБА_1 було повідомлено, що згідно звітності, наданої страхувальником АТ Супутник , його було звільнено з АТ Супутник 03.08.2011 року. Листом Управління Пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області вих. № 2311/05-14/1 від 20.02.2013 року АТ Супутник було повідомлено, що ОСОБА_1 було звільнено з Автогаражного товариства Супутник 03.08.2011 року. Про те, що позивач не числиться з 14.05.2012 року в Автогаражному товаристві Супутник , останньому було відомо з листа Автогаражного товариства Супутник № 1309 від 13.09.2012 року, тому позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду за захистом своїх прав. Не підлягають задоволенню вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки останні є похідними від вимоги про звільнення. Також, обраний позивачем спосіб захисту права зобов`язати відповідача звільнити його за рішенням суду трудовим законодавством не передбачений.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача та третьої особи апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При апеляційному розгляді вказаної цивільної справи колегія суддів приймає до уваги положення частин 1 та 2 статті 367 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.89, 263 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відмову у задоволенні усіх заявлених позовних вимог місцевий суд обґрунтував тим, що рішеннями судів по справам № 1227/6381/2012, № 1227/10245/2012, які набрали чинності, встановлено факт відсутності трудових відносин між позивачем та відповідачем, а також відсутність заборгованості відповідача перед позивачем зі сплати заробітної плати за травень 2012 року та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2012 року по 10.07.2013 року, також суду не надано жодних належних та допустимих доказів в підтвердження наявності заборгованості після зазначеного періоду, як і доказів перебування у трудових відносинах з відповідачем, що також не підтверджено наданими у судовому засіданні поясненнями свідків. Окрім того, позивача було звільнено з посади голови правління наказом № 2 від 03.08.2011 року, а тому відсутні підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов`язання відповідача звільнити позивача з роботи на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України з дотриманням порядку звільнення за вказаною підставою, встановленого главою ІІІ-А КЗпП України, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за зазначений позивачем період та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період з 09.1996 року по 05.2012 року.

Апеляційний суд погоджується з правильністю такого висновку, виходячи з наступного.

Встановлено, що згідно записам у трудовій книжці ОСОБА_1 , 08.09.1989 року позивач прийнятий на роботу до Автогаражного кооперативу Супутник сторожем, 12.10.1992 року - призначений тимчасово начальником гаражей, 01.12.1992 року постійно переведений начальником гаражей, з 22.09.1998 року переведений на посаду майстра будівельних та монтажних робіт. (Т.1., а.с. 9).

Відповідно до протоколу зборів № 1 уповноважених осіб Автогаражного кооперативу Супутник від 23.10.2010 року головою правління Автогаражного кооперативу обрано ОСОБА_1 (Т.1 а.с.162-166).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 2071 від 28.12.2010 року, виконавчий комітет міської ради, розглянувши заяву голови Автогаражного кооперативу Супутник , взяв до відома інформацію про обрання головою Автогаражного кооперативу Супутник ОСОБА_1 (Т.1, а.с.70,71).

Рішенням виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради № 955 від 02.08.2011 року виконавчий комітет міської ради скасував рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради від 28.12.2010 року № 2871 Про взяття до відома інформації про зміну керівника Автогаражного кооперативу Супутник ОСОБА_1 .

Постановою Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 07.02.2012 року визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Сєвєродонецької міської ради від 02.08.2011 року № 955 Про скасування рішення виконкому Сєвєродонецької міської ради від 28.12.2010 року № 2871 Про взяття до відома інформації про зміну керівника автогаражного кооперативу Супутник .

Наказом № 2 Автогаражного кооперативу Супутник від 03.08.2011 року ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління Автогаражного кооператива Супутник , у зв`язку з переобранням нового голови правління Автогаражного кооператива Супутник , згідно рішення правління та ревізійної комісії Автогаражного кооператива Супутник , протокол № 1 від 03.08.2011 року, а також згідно протоколу № 2 загальних зборів Автогаражного кооператива Супутник від 27.03.2010 року, протоколу № 1 засідання правління Автогаражного кооператива Супутник від 15.07.2010 року. Запис в трудовій книжці зробити неможливо, у зв`язку з її перебуванням вдома у ОСОБА_1 , бухгалтерсько-фінансові документи, печатка, документи по відділу кадрів ОСОБА_1 та колишнім бухгалтером ОСОБА_3 не передавалися. (Т.2, а.с.126).

У таблиці № 5 Трудові відносини застрахованих осіб Звітність про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України зазначено, що трудові відносини ОСОБА_1 з Автогаражним товариством Супутник припинено 03.08.2011 року. (Т.1, а.с. 62).

Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 30.07.2013 року по справі № 1227/10245/2012, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 27.11.2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення на роботі в Автогаражному товаристві Супутник на посаді майстра будівельних та монтажниж робіт, стягнення суми заробітної плати за травень 2012 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.06.2012року по 10.07.2013 року, примушення відповідача повернути на рахунок УПФУ у м. Сєвєродонецьку Луганської області кошти, перераховані Автогаражному кооперативу Супутник з нього у вигляді страхових внесків з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року, примушення відповідача перерахувати страхові внески з нього з 01.01.2012 року по 31.05.2012 року було залишено без задоволення за необґрунтованістю.

Згідно до змісту вказаних рішень, підставою для відмови в задоволенні позову стало те, що позивачем на підтвердження свого переведення або призначення на посаду майстра будівельних та монтажних робіт всупереч вимогам ст. 24 КЗпП України, не надано суду належних доказів укладення трудового договору з Автогаражним кооперативом Супутник , а саме наказу власника або уповноваженого ним органу про переведення ОСОБА_1 на посаду майстра будівельних та монтажних робіт, а доданий до позовної заяви протокол засідання правління Автогаражного кооперативу Супутник № 10 від 22.09.1998 року, на думку суду, не є наказом чи розпорядженням, а лише засобом фіксації засідання правління, що може лише підтвердити, яке рішення та про що було прийнято на цьому засіданні. Отже позивачем не доводено взагалі, що ним раніше з відповідачем було укладено трудовий договір на посаду майстра будівельних та монтажних робіт.

Листом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 2932/05-14/1 від 28.02.2013 року, наданим у відповідь на лист ОСОБА_1 б/н від 25.02.2013 року, позивача у справі було повідомлено, що згідно звітності, наданої страхувальником АТ Супутник , його було звільнено з АТ Супутник 03.08.2011 року.

Листом Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області № 2311/05-14/1 від 20.02.2013 року, наданим у відповідь на лист АТ Супутник б/н від 14.02.2013 року, АГК Супутник було повідомлено, що згідно наданої ним звітності, ОСОБА_1 було звільнено 03.08.2011 року (Т.2, а.с.133).

Відповідно до акту УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 10.05.2015 року № 18 позапланової перевірки подання відомостей про застрахованих осіб до Державного реєстру, перевірити достовірність відомостей поданих до Державного реєстру застрахованих осіб ( ОСОБА_1 ), стосовно пільгового стажу немає можливості, у зв`язку відсутністю документів.

Згідно листа ГУ ПФУ в Луганській області № 1991/07 вд 15.02.2018 року, за даними реєстру застрахованих осіб поданих АК Супутник актуальними є звіти підписані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та подані за період жовтень 2010 -липень 2011 року.

Відповідно до індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 у вересні - грудні 2011 року страхові внески не сплачувалися. (Т.3, а.с.31-32).

З постанови про закриття кримінального провадження від 07.12.2018 року вбачається що звітність про суми нарахованої ОСОБА_3 та ОСОБА_1 заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування до органів пенсійного фонду України з серпня 2011 року до квітня 2012 року не є офіційним документом відповідно до примітки статті 358 КК України, оскільки не спричинили наслідки правового характеру, що підтверджується відомостями УПФУ у м. Сєвєродонецьку та показаннями свідка ОСОБА_4 .

Згідно листа Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 01.02.2019 року № 2257/02-22, ОСОБА_1 призначена згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування 1058-ІV від 09.07.2003 року пенсія за віком з 04.04.2017 року як працюючому пенсіонеру.

Згідно листа Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 04.07.2019 року № 14357/02-22 при зверненні за призначенням пенсії ОСОБА_1 надав копію трудової книжки, яка знаходиться в пенсійній справі, в якій відсутній запис про звільнення з Автогаражного кооператива Спутник . Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу громадянина ОСОБА_1 останні данні внесені по 31.03.2011 року.

Відповідно до статті 118 КЗпП України працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності - інша равноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.

Згідно ст. 82 ЦПК України встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною першою статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Доводи апелянта про те, що суд не прийняв до уваги, що позивач є фактично працівником АТ Супутник , оскільки із займаної посади він не звільнявся, колегія суддів відхиляє, виходячи з принципу преюдиції попередніх судових рішень, якими встановлено, що позивачем не доведено факт укладення з відповідачем трудового договору на посаді майстра будівельних та монтажних робіт та звільнення його з займаної посади, а саме наказу (розпорядження) керівника підприємства, де б були зазначені підстави припинення трудового договору, та відсутні записи про причини звільнення в трудовій книжці працівника, як того вимагає діюче законодавство.

Твердження позивача про те, що відповідачем ніяких наказів з приводу звільнення позивача з 14.05.2012 року не видавалося, в тому числі із посади майстра будівельних та монтажних робіт, спростовуються наявним в матеріалах справи наказом № 2 від 03.08.2011 року, яким позивач був звільнений з посади голови правління товариства.

Що стосується відсутності наказу про звільнення позивача з посади майстра будівельних та монтажних робіт, то як зазначалося вище, позивачем не доведений факт трудових правовідносин з відповідачем за вказаною посадою.

Крім того, у разі звільнення працівника у таблиці № 5 Трудові відносини застрахованих осіб Звітність про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України зазначається період трудових відносин та підстава припинення трудових відносин. Зазначене свідчить, що у трудових відносинах з Автогаражним кооперативом Супутник позивач з 03.08. 2011 року не перебував.

Посилання скаржника на рішення Апеляційного суду Луганської області від 27.04.2016 року, яким було зобов`язано АТ Супутник видати наказ про звільнення ОСОБА_3 з роботи на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, до уваги судовою колегією не приймаються, оскільки зазначено рішення постановлено з приводу спору між іншими сторонами та не стосується предмета спору, що виник між сторонами в даній справі.

Не приймаються до уваги і посилання позивача на те, що суд першої інстанції в рішенні безпідставно послався на постанову Апеляційного суду Луганської області від 12.11.2018 року, оскільки це не є доводами апеляційної скарги.

Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги щодо звільнення позивача, відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, оскільки заявлені вимоги є похідними.

Отже, в порушення вимог ст.ст. 12,81 ЦПК України позивачем не доведено перед судом належними і допустимими доказами обставини, на які він посилається як на підставу позову.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367,374, 375,383,384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 11 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова Луганського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Дата складення повного тексту постанови - 26 липня 2019 року.

Головуючий: Н.В.Стахова

Судді: В.В. Кострицький

В.М. Луганська