Постанова

від 22.07.2019 по справі 619/4237/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 липня 2019 року

м. Київ

справа № 619/4237/14-ц

провадження № 61-33543св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Завод Березівські мінеральні води ,

третя особа - територіальна державна інспекція з питань праці у Харківській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду

Харківської області від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Колтунової А. І., та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Березівські мінеральні води на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 березня 2017 року у складі судді Остропілець Є. Р. та рішення Апеляційного суду Харківської області

від 22 червня 2017 року у складі колегії суддів: Швецової Л. А., Котелевець А. В., Колтунової А. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Березівські мінеральні води (далі -

ТОВ Завод Березівські мінеральні води ), третя особа - територіальна державна інспекція з питань праці у Харківській області, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ТОВ Завод Березівські мінеральні води , працюючи оператором видувного напівавтомату роздуву ПЕТ пляшки.

Наказом ТОВ Завод Березівські мінеральні води від 11 липня 2014 року № 28-к її було звільнено з посади з 13 червня 2014 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Вважала звільнення незаконним, оскільки з 17 червня 2014 року її не допускають до роботи, що підтверджується відео- та звукозаписами.

Також зазначала, що незаконним звільнення їй завдано моральної шкоди, вона втратила душевний спокій та позбавлена можливості отримувати заробітну плату, яка була єдиним джерелом доходу.

Посилаючись на наведене, позивач, з урахуванням уточнень, просила поновити її на посаді оператора видувного напівавтомата цеху роздуву ПЕТ пляшки ТОВ Завод Березовські мінеральні води ; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 143 413,00 грн та відшкодувати моральну шкоду в розмірі

78 210,00 грн.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 29 березня 2017 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_1 на посаді оператора видувного напівавтомата цеха роздуву ПЕТ пляшки ТОВ Завод Березівські мінеральні води з 13 червня 2014 року. Стягнуто з ТОВ Завод Березівські мінеральні води на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13 червня 2014 року до 29 березня 2017 року в сумі

143 413,00 грн. Стягнуто з ТОВ Завод Березівські мінеральні води на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з`являлася на роботу, проте охороною відповідача не допускалася на територію заводу до свого робочого місця, а тому її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статі 40 КЗпП України є незаконним. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення позивача на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку середньої заробітної плати одного штатного працівника по підприємствах Харківської області, що віднесені до виду економічної діяльності Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів та моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ Завод Березівські мінеральні води задоволено частково, змінено рішення суду першої інстанції. Стягнуто з ТОВ Завод Березівські мінеральні води на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 червня

2014 року до 29 березня 2017 року в розмірі 43 308,36 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Змінюючи заочне рішення суду першої інстанції в частині розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції помилково обчислено середній заробіток виходячи з середньої заробітної плати одного штатного працівника по підприємствах Харківської області, що віднесені до виду економічної діяльності Виробництво харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів , оскільки основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів.

Залишаючи без змін заочне рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь моральної шкоди, апеляційний

суд виходив з того, що суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що звільнення ОСОБА_1 відбулось із порушенням вимог трудового законодавства, а тому дійшов правильного висновку про поновлення позивача на роботі та стягнення на її користь моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиції інших учасників

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує на те, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вона працювала не повний робочій тиждень, а отже неправильно обчислив середній заробіток за час вимушеного прогулу, оскільки вона своєї згоди на встановлення неповного робочого тижня не надавала. Зазначає, що апеляційний суд помилково визнав належним доказом розміру середньомісячної заробітної плати позивача довідку, надану відповідачем. У довідці зазначена заробітна плати ОСОБА_1 за період з грудня 2013 по квітнень 2014 у розмірі 3 623, 77 грн, тоді як відповідно до відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України заробітна плата ОСОБА_1 за шість місяців роботи за період з 01 січня 2014 року становить 5 946,44 грн.

У липні 2017 року ТОВ Завод Березівські мінеральні води подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області

від 29 березня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області

від 22 червня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ТОВ Завод Березівські мінеральні води мотивована тим, що судами не досліджено у повному обсязі всі матеріали справи та наявні письмові докази, надані відповідачем, натомість взято до уваги неналежні та недопустимі докази, надані позивачем, та досліджено їх з порушенням статей 58, 59, 212 ЦПК України 2004 року, тому суди дійшли помилкового висновку про відсутність позивача на роботі у дні прогулу з поважних причин. Оскілки позивачем не доведено порушення відповідачем вимог трудового законодавства, безпідставним є висновок судів про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

У вересня 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а тому підстав для його скасування немає. Доводи касаційної скарги щодо законного звільнення ОСОБА_1 , а отже відсутності підстав для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди є необґрунтованими та спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2019 року провадження № 61-33543ск18 призначено судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, азаочне рішення суду першої інстанції, у незміненій частині, та рішення апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що наказом ТОВ Завод Березівські мінеральні води

від 01 жовтня 2012 року № 57-к ОСОБА_1 за її заявою було зараховано на завод оператором видувного напівавтомату цеху роздуву ПЕТ пляшки, а також ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, умовами праці та наказами, що регламентують умови праці, що підтверджується її підписом на вказаному наказі.

Уперіод з 17 червня 2014 року по 14 липня 2014 року позивач зверталася до відповідача з заявами про не допуск на територію заводу для виконання своїх трудових обов`язків.

Наказом ТОВ Завод Березівські мінеральні води від 11 липня 2014 року № 28-к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади з 13 червня 2014 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.

Поважними причинами визнають такі причини, що виключають вину працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4

статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільним використанням без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Згідно з частиною другою статті 235 КзПП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок), цей Порядок застосовується, зокрема у випадку, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що у випадку збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктами 3, 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітникам-почасовикам; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місця, не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Відповідно до пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місця роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом останніх двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку). Такий порядок обчислення середнього заробітку застосовується незалежно від форми власності підприємства.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці через не допуск до роботи відповідачем, що підтверджується наданими нею доказами, долученими до матеріалів справи, а тому звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним. Враховуючи наведене, позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Переглядаючи заочне рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою відповідача, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 та стягненню на її користь середнього заробітку та моральної шкоди, проте зазначив про помилковість висновків районного суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що стало підставою для зміни заочного рішення.

Змінюючи заочне рішення суду першої інстанції та зменшуючи розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу до 43 308,36 грн апеляційний суд виходив із середньоденної заробітної плати позивача і кількості днів вимушеного прогулу, що відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Верховний Суд погоджується з висновками, викладеними в заочному рішенні суду першої інстанції, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та в рішенні апеляційного суду, оскільки такі висновки є законними та обґрунтованими, сформульовані на підставі повного та всебічного розгляду справи та підтвердженні належними доказами.

Доводи касаційної скарги відповідача щодо відсутності позивача на робочому місці без поважних причин у зв`язку із чим її було звільнено за прогули, спростовуються матеріалами справи, зокрема заявами позивача щодо не допуску до робочого місця, яким судами була надана належна оцінка.

Копії актів виходу представників підприємства за місцем проживання позивача для з`ясування причини неявки на роботі не можуть підтверджувати факт прогулу та бути доказом відсутності ОСОБА_1 на роботі без поважних причин.

Враховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстав вважати, що позивач була відсутня на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин немає, а отже звільнення позивача за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є незаконним.

Посилання ОСОБА_1 , викладені у поданій нею касаційній скарзі щодо неправильного розрахунку апеляційним судом середнього заробітку за час вимушеного прогулу, також відхиляються Верховним Судом, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року № 6-648цс15.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Наведений апеляційним судом розрахунок розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 червня 2014 року до 29 березня 2017 року відповідає приписам статті 27 Закону України Про оплату праці та Порядку.

Згідно з індивідуальною відомістю про застраховану особу ОСОБА_1 за формою

ОК-5 Пенсійного фонду України розміри заробітної плати для нарахування пенсії за 2014 рік відображені наступним чином: січень 2014 - 658,68 грн, лютий - 750,00 грн, березень - 746,86 грн, квітень - 782,52 грн, червень - 425,96 грн.

Вказані суми нарахованої позивачу заробітної плати у тих же розмірах підтверджуються довідкою про доходи, наданої ТОВ Завод Березовські мінеральні води .

Будь-яких письмових доказів на підтвердження іншого розміру заробітної плати, яку отримувала ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Судом апеляційної інстанції було розраховано середньоденну заробітну плату та помножено на кількість днів вимушеного прогулу з урахуванням графіку триденного робочого тижня.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо відсутності її підпису у графіку, яким встановлено триденний робочий тиждень не спростовує того, що позивач працювала саме за ним, оскільки доказів дотримання ОСОБА_1 іншого робочого графіку, нею не надано.

Інші доводи касаційних скарг висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Завод Березівські мінеральні води залишити без задоволення.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 березня 2017 року, у незміненій після апеляційного перегляду частині, та рішення Апеляційного суду Харківської області від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков О. В. Ступак Г. І. Усик