Постанова

від 23.07.2019 по справі 466/5171/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/5171/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Кавацюк В.І.

Провадження № 22-ц/811/1874/19 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н.М.

Категорія: 7

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої - Курій Н.М.,

суддів - Мікуш Ю.Р., Цяцяка Р.П.,

за секретаря - Матяш С.І.,

з участю ОСОБА_1 його представника адвоката Яцишина А.В., ОСОБА_2 , її представника - адвоката Казурової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2018 року, постановлене в складі головуючого судді - Кавацюка В.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівської міської ради, ОСОБА_1 , третя особа відділ Держгеокадастру у м. Львові про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

06 червня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом про визнаня недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Просила поновити строк звернення до суду.

26 жовтня 2016 року позивач ОСОБА_2 подала заяву про збільшення позовних вимог, в якій, крім раніше заявлених вимог, просила також ухвалити рішення про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки та крім визнання незаконним, просила скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку.

18 вересня 2017 року ОСОБА_2 подала позов про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки в порядку спадкування (єдиний унікальний номер справи - 466/6761/17).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2017 року вищевказані справи були об`єднані в одне провадження та присвоєно єдиний унікальний номер справи - 466/5171/16-ц.

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , якому відповідно до Державного акта на право приватної власності від 23 березня 2000 року, серії НОМЕР_1 належала земельна ділянка для ведення садівництва, площею 0,0648га, яка розташована на території Шевченківського району м. Львова в кооперативно- садівничому товаристві Приозерне , що знаходиться в урочищі Голоско .

23 грудня 2005 року державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори Горонна І.С. видала їй свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 грудня 2005 року серії НОМЕР_5 у зв`язку із подачею заяви про прийняття спадщини. Відповідно до вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, за нею визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,0648га, яка розташована на території Львівської міської ради в кооперативно- садівничому товаристві Приозерне в урочищі Голоско .

Іншу 1/2 частину земельної ділянки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року отримав її рідний брат - відповідач ОСОБА_1 .

Отримане нею свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 грудня 2005 року серії НОМЕР_5 ніким у судовому порядку не оскаржувалося.

Вона обробляла дану земельну ділянку, займалася садівництвом, сплачувала членські внески за землю.

01 квітня 2016 року ОСОБА_2 звернулася з письмовою заявою до відділу Держгеокадастру у м. Львові Львівської області з проханням провести державну реєстрацію права власності, як співвласника земельної ділянки, зазначеної у свідоцтві про право на спадщину за законом від 23 грудня 2005 року серії НОМЕР_5.

На її заяву від 01.04.2016 року відділ Держгеокадастру у м. Львові надав відповідь від 15.04.2016 року № Б-47/0-48/6-16 про те, що у 2006 році всю земельну ділянку було передано її брату ОСОБА_1 , якому видано Державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 листопада 2006 року та їй було рекомендовано звернутися до суду.

Крім цього, 23 листопада 2005 року між М. Літинською, інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, та ОСОБА_1 був складений та підписаний Акт про передачу і показ меж земельної ділянки.

Відповідно до Акту про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року ОСОБА_1 було визнано одноосібним землекористувачем та всупереч свідоцтву про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року, згідно з яким за відповідачем визначено 1/2 частки земельної ділянки, йому було передано в одноосібне користування всю земельну ділянку.

Вищевказаний Акт про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року відповідним рішенням керівника не затверджений і керівником Львівського міського управління земельних ресурсів не підписаний.

Щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач ОСОБА_2 вказувала на те, що з 2005 року, тобто з часу смерті свого батька - спадкодавця ОСОБА_5 , вона користується і обробляє землю, займається садівництвом, сплачує членські внески в садівничому кооперативі Приозерне . Про видачу ОСОБА_1 Державного акта на земельну ділянку від 28 листопада 2006 року їй раніше нічого не було відомо.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено повністю.

Визнано недійсними:

- Акт про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005року, який складений та підписаний інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, через представника Львівського міського відділу регіональної філії Центру державного земельного кадастру М.Літинську, та ОСОБА_1 ;

- Державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0648 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ділянка в„– НОМЕР_2 від 28 листопада 2006 року, серія НОМЕР_3 , виданий ОСОБА_1 .

Визнано незаконним та скасовано рішення Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємств ДП Центр ДЗК від 28 листопада 2006 року про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0648га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0648 га, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2018 року оскаржив ОСОБА_1 .

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом першої інстанції проігноровано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності та неправомірно визнано поважними причини пропуску, оскільки позивач не надала доказів поважності причин пропуску строку. ОСОБА_2 стверджує, що про наявність оскарженого Державного акта їй стало відомо в березні 2016 року, при цьому не вказує при яких обставинах їй стало це відомо.

Після смерті батька, ОСОБА_2 здійснила усі необхідні дії, щодо реєстрації за собою частини спадкового майна - Ѕ частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_3 , що дає підстави для висновку, про те, що їй було відомо про порядок прийняття спадкового майна.

Скаржник зазначає про те, що ОСОБА_2 вважає, що саме Львівська міська рада здійснила видачу та реєстрацію оскарженого Державного акта, однак, така не була наділена повноваженнями щодо реєстрації та видачі державних актів на право власності або право користування земельними ділянками, тому не могла порушити жодних прав та інтересів позивача, оскільки такі повноваження надані структурним підрозділам Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

Також ОСОБА_1 вказує, що Львівська міська рада не приймала жодних рішень про державну реєстрацію державних актів, оскільки не була наділена на той час такими повноваженнями, що підтверджується і тим, що позивач не надала такого рішення Львівської міської ради.

Вимога про визнання недійсим акта про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року вважає, безпідставною, осільки акт не є правочином, а лише документом, що підтверджує вчинення тих чи інших дій. Також, вважає, що у даному випадку необхідно було залучити всіх сторін такого правочину , тобто Львівське міське управління земельних ресурсів або його правонаступників.

Просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В судовому заіданні ОСОБА_2 , її представник ОСОБА_6 доводи апеляційної скарги заперечили, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали, посилаючись на доводи, які аналогічні доводам апеляційної скарги та просили рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Представники Львівської міської ради, відділу Держгеокадастру у м. Львові та Львівської регіональної філії Державного підприємства Центр ДЗК в судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомленні належним чином (том. 2 арк. спр. 134-136), а тому апеляційний суд вважає, що розгляд справи необхідно проводити без їх участі.

ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якому зазначила, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додерданням норм матеріального та процесуального права. В суді першої інстанції під час розгляду справи ОСОБА_1 визнав всі обставини, що є підставою її позову та не ставив під сумнів її право на спадщину за законом на майно, що залишилось після смерті батька. Однак, ОСОБА_1 вважає, що нею пропущено строк звернення до суду за захистом порушених прав, що не відповідає дійсності, оскільки про порушення свого права вона дізналась у квітні 2016 року із відповіді Держгеокадастру у м. Львові, а тому такий пропущено з поважних причин.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено наступне.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , що стверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 (том 1 арк. спр. 11).

Після смерті батька - ОСОБА_2 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та за насліками звернення їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 грудня 2005 року серії НОМЕР_5 (том 1 арк. спр. 14), згідно з яким, ОСОБА_2 набула у власність в порядку спадкування 1/2 частину земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,0648га, яка розташована на території Львівської міської ради в кооперативному садівничому товаристві Приозерне , в урочищі Голоско , що належала спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі Державного акта на право приватної власності на землю від 23 березня 2000 року серії НОМЕР_1 (том 1 арк. спр. 10).

Іншу 1/2 частину зазначеної вище земельної ділянки успадкував ОСОБА_1 , отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року серії НОМЕР_6 (том 1 арк. спр. 13).

В подальшому, а саме 28 листопада 2006 року ОСОБА_1 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку в цілому, серії НОМЕР_3 , підставою видачі вказано - свідоцтво про право на спадщину за законом від 01.11.2005 р. НОМЕР_6 (том 1 арк. спр. 16).

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 продовжувала обробляти та обробляє на даний час спірну земельну ділянку, займається садівництвом, сплачувала та сплачує членські внески за землю, що стверджується наявними в матеріалах справи квитанціями (том 1 арк. спр. 19-21; том 2 арк. спр. 72) та довідкою №26, яка видана 08 квітня 2016 року садівничим кооперативом власників Приозерне (том 2 арк. спр. 71).

ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції ствердив, що впродовж 14 років у них з сестрою - ОСОБА_2 склались неприязні відносини, відтак, увесь цей час він спірною земельною ділянкою не користувався та не звертав уваги на те, що державний акт виданий на всю земельну ділянку.

Згідно із п.2 ч.1 і п.10 ч.2 ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу та способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання правочину недійсним; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до ч.1 ст. 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч.1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що підставою для видачі Державного акта ОСОБА_1 було свідоцто про право на спадщину, в якому чітко зазначено, що він успадкував Ѕ частину земельної ділянки, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку про підставність позову в частині визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, оскільки ОСОБА_1 не мав правових підстав для набуття права власності на земельну ділянку в цілому.

Твердження відповідача ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 залучено неналежних відповідачів до справи є безпідставними, оскільки заявлені вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку є способом захисту прав позивачки на зазначене нерухоме майно від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, належним відповідачем у таких справах є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої внесений аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, судом першої інстанції надана належна оцінка доводам ОСОБА_8 про застосування строку позовної давності та встановлено, що строк позовної давності позивачем пропущено з поважних причин, оскільки про наявність оспорюваного державного акта про право власності на землю позивач дізналась у квітні 2016 року з відповіді відділу Держгеокадастру у м. Львові від 15.04.2016 року № Б-47/0-48/6-16, що стверджується матеріалам справи (том 1 арк. спр.22, 23), а тому доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку позовної давності та відсутності підстав для його поновлення є безпідставними.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалене судом рішення в частині визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відповідає вимогам закону. Підстави для його зміни чи скасування в цій частині відсутні.

Разом з тим, апеляційний суд, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку про задоволення вимоги про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки, оскільки акт не є за своєю юридичною суттю правочином, а лише документом, що підтверджує вчинення тих чи інших дій. Означений акт є виключно допоміжною стадією у процедурі оформленні права власності на земельну ділянку, а його підписання не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку.

Відповідно до змісту статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Підписаний акт про передачу і показ меж земельної ділянки не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, тому оскарження лише факту складення такого акта, який не встановлює будь-яких прав та обов`язків, не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.

Відтак, ОСОБА_2 заявивши дану вимогу обрала неналежний спосіб захисту, а тому, суд першої інстанції безпіставно задоволив вимогу про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки, оскільки визнання такого недісним, само по собі не сприяє ефективному відновленню порушеного права.

Відповідно до приписів п.4 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням суду першої інстанції визнано за ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0648 га, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Як зазначалось вище як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 отримали свідоцтва про право власності на спадщину за законом, згідно яким успадкували по Ѕ частині земельної ділянки, площею 0,0648 га, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та даний факт не заперечували в судовому засіданні під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що отримані ними свідоцтва про право на спадщину за законом видані на Ѕ частину означеної земельної ділянки і ця обставина ніким не оспорюється.

Відтак, ОСОБА_2 не позбавлена права у позасудовому порядку у зв`язку із наявністю свідоцтва про право на спадщину за законом зареєструвати право власності на земельну ділянку в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Тому відсутні правові підстави для задоволення позову ОСОБА_2 в частині визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки, з урахуванням того, що таке право ОСОБА_2 за відсутності спору не підлягає судовому захисту.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та безпідставно задовольнив вимогу про визнання права власності на Ѕ частину земельної ділянки в порядку спадкування за ОСОБА_2 .

Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку, що рішення суду в цій частині належить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задовленні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Встановлено, що ОСОБА_2 при зверненні до суду з позовами заплатила судовий збір у загальному розмірі 2293 грн. 60 коп. (три вимоги немайнового та одна вимога майнового характеру).

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 3440 грн. 40 коп. (150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви).

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, відтак їй мають бути відшкодовані за рахунок ОСОБА_1 понесені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 1102 грн. 40 коп.

Також, апеляційним судом частково задоволено вимоги за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та скасовано рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним акту про передачу і показ меж земельної ділянки та про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування, ухвалено нове рішення про відмову у цій частині позовних вимог, відтак йому мають бути відшкодовані за рахунок ОСОБА_2 понесені та документально підтверджені судові витрати у розмірі 1191 грн. 20 коп.

За ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Отже, з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 необхідно стягнути 88 грн. 80 коп. (1191 грн. 40 коп. - 1102 грн. 40 коп.) судових витрат за поданя апеляційної скарги.

Керуючись п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2018 рокув частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним акту про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, який складений та підписаний інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, через представника Львівського міського відділу регіональної філії Центру державного земельного кадастру М.Літинську та ОСОБА_1 та про визнання право власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір з урахуванням сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 88 (вісімдесят вісім) гривень 80 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 26.07.2019 року.

Головуючий Курій Н.М.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Цяцяк Р.П.