Постанова

від 12.02.2020 по справі 466/5171/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 466/5171/16-ц

провадження № 61-10146св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Львівська міська рада, ОСОБА_2 , Львівська регіональна філія державного підприємства Центр ДЗК ,

третя особа - відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року у складі судді Шеремети Н. О. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року у складі судді Кавацюка В. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Курій Н. М., Мікуш Ю. Р., Цяцяка Р. П.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, ОСОБА_2 , Львівської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК , третя особа - відділ Держгеокадастру у м. Львові Львівської області, про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання права власності на частину земельної ділянки в порядку спадкування.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданої нею у жовтні 2016 році заяви про збільшення позовних вимог, просила визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, визнати недійсним акт про передачу і показ меж земельної ділянки, а також визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку. Просила поновити строк звернення до суду.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 також подала позов про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 08 листопада 2017 року вищевказані справи були об`єднані в одне провадження.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , якому відповідно до державного акта на право приватної власності від 23 березня 2000 року належала земельна ділянка для ведення садівництва, площею 0,0648 га, яка розташована на території Шевченківського району м. Львова в кооперативному садівничому товаристві Приозерне , що знаходиться в урочищі Голоско .

23 грудня 2005 року державний нотаріус Шостої Львівської державної нотаріальної контори Горонна І. С. видала їй свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 грудня 2005 року, згідно якого за ОСОБА_1 визнано право власності на 1/2 частину земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,0648 га, яка розташована на території Львівської міської ради в кооперативному садівничому товаристві Приозерне в урочищі Голоско .

Іншу 1/2 частину земельної ділянки відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року отримав її рідний брат - відповідач ОСОБА_2 .

На її письмову заяву від 01 квітня 2016 року про здійснення державної реєстрації права власності, як співвласника земельної ділянки, відділ Держгеокадастру у м. Львові надав відповідь про те, що у 2006 році всю земельну ділянку було передано її брату ОСОБА_2 , якому видано державний акт на право власності на земельну ділянку від 28 листопада 2006 року.

Крім того, 23 листопада 2005 року між М. Літинською, інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, та ОСОБА_2 був складений та підписаний акт про передачу і показ меж земельної ділянки, згідно якого ОСОБА_2 було визнано одноосібним землекористувачем усієї земельної ділянки.

Позивач зазначала на незаконність оскаржуваних нею актів та рішення про державну реєстрацію земельної ділянки за відповідачем, що порушує її права, як співвласника такої земельної ділянки.

В обґрунтування підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач вказувала, що з 2005 року, тобто з часу смерті свого батька, вона користується і обробляє землю, займається садівництвом, сплачує членські внески в садівничому кооперативі Приозерне . Про видачу ОСОБА_2 державного акта на земельну ділянку від 28 листопада 2006 року їй раніше відомо не було.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року позов задоволено. Постановлено визнати причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду поважними.

Визнано недійсними:

- акт про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, який складений та підписаний інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, через представника Львівського міського відділу регіональної філії Центру державного земельного кадастру М. Літинську, та ОСОБА_2 ;

- державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0648 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 28 листопада 2006 року, серія ЯГ № 047564, виданий ОСОБА_2 .

Визнано незаконним та скасовано рішення Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК від 28 листопада 2006 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0648 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті свого батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,0648 га, для ведення садівництва, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року обґрунтовано підставністю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Оскаржуваний позивачем державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 047564 було видано ОСОБА_2 незаконно, оскільки він, у відповідності до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року успадкував 1/2 частину земельної ділянки, а іншу 1/2 частину успадкувала у встановленому законом порядку його рідна сестра ОСОБА_1 , позивач по справі. Акт про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, поряд з іншими наданими ОСОБА_2 документами, був підставою для видачі вищевказаного незаконного державного акта, а тому також підлягає визнанню недійсним.

Недійсність оскаржуваних ОСОБА_1 акта про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року та державного акта на право власності на земельну ділянку площею 0,0648 га від 28 листопада 2006 року, в свою чергу свідчать про незаконність рішення Львівського міського відділу Львівської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК від 28 листопада 2006 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0648 га.

За відсутності доказів того, що позивач була належним чином повідомлена про розгляд питання та видачу ОСОБА_2 державного акта на землю від 28 листопада 2006 року, або того, що про чинність оспорюваних актів вона могла дізнатись раніше, аніж у квітні 2016 року, місцевий суд вказав на поважність причин пропуску строку звернення до суду.

Рішення місцевого суду оскаржене ОСОБА_2 в апеляційному порядку.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 повернуто апелянту у зв`язку із неусуненням недоліків апеляційної скарги, зазначених в ухвалі Львівського апеляційного суду від 18 лютого 2019 року про залишення апеляційної скарги без руху, а саме доплати судового збору за подання апеляційної скарги.

У травні 2019 року ОСОБА_2 повторно звернувся до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року.

Постановою Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 грудня 2018 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним акта про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, який складений та підписаний інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів, через представника Львівського міського відділу регіональної філії Центру державного земельного кадастру М. Літинську та ОСОБА_2 та про визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки в порядку спадкування скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В решті рішення місцевого суду залишено без змін.

Погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, апеляційний суд вказав на помилковість висновку місцевого суду про задоволення позовних вимог про визнання недійсним акта про передачу та показ меж земельної ділянки, а також про визнання права власності за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину земельної ділянки.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що акт про передачу та показ меж земельної ділянки не є за своєю суттю правочином та не встановлює будь-яких прав та обов`язків, а тому оскарження лише факту складання такого акта не передбачено чинним законодавством як спосіб захисту прав.

Оскільки ніким не оспорюється та обставина, що отримані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину за законом видані на 1/2 частину означеної земельної ділянки, позивач не позбавлена права у позасудовому порядку, маючи свідоцтво про право на спадщину, зареєструвати право власності на земельну ділянку в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У травні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду справи по суті.

У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

При цьому постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, а тому не є предметом перегляду суду касаційної інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 31 травня 2019 року та від 20 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаними касаційними скаргами.

05 вересня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 04 лютого 2020 року визначено колегію суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи у складі: Грушицький А. І. (суддя - доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року мотивована хибністю висновку суду апеляційної інстанції щодо неусунення ним недоліків, які стали підставою для залишення апеляційної скарги без руху. Заявник зазначає, що отримавши ухвалу апеляційного суду про залишення апеляційної скарги без руху 06 березня 2019 року, він 12 березня 2019 року подав до суду відповідну заяву, до якої було долучено квитанцію на суму 419,40 грн, що вказує на виконання ним вимог ухвали про залишення його апеляційної скарги без руху.

Касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року мотивована відсутністю в оскаржуваних судових рішеннях посилань на наведення позивачем обґрунтованих доводів існування поважних причин пропуску встановленого законом строку звернення до суду з позовом. Заявник звертає увагу, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 стверджувала, що про наявність оскаржуваного нею державного акта їй стало відомо у березні 2016 року, а вже у суді апеляційної інстанції наголошувала на тому, що про існування такого державного акта вона дізналась у квітні 2016 року.

ОСОБА_2 також зауважує, що Львівський міський відділ Львівської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК , який вказано одним із співвідповідачем у справі, не існував на момент звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, поданий ОСОБА_1 із посиланням на необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для її задоволення. Позивач при цьому зауважує про помилковість твердження ОСОБА_2 стосовно неправомірного поновлення місцевим судом, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, їй строку звернення до суду. Так, судами було встановлено, що визначений законом строк для звернення до суду з позовом нею не було пропущено, а тому, відповідно, він не підлягає поновленню.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , батько ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Після смерті батька ОСОБА_1 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Їй видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 23 грудня 2005 року, згідно з яким ОСОБА_1 набула у власність в порядку спадкування 1/2 частину земельної ділянки для ведення садівництва, площею 0,0648 га, яка розташована на території Львівської міської ради в кооперативному садівничому товаристві Приозерне , в урочищі Голоско , що належала спадкодавцю ОСОБА_3 .

Іншу 1/2 частину зазначеної вище земельної ділянки успадкував ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 01 листопада 2005 року.

23 листопада 2005 року інженером-землевпорядником Львівського міського управління земельних ресурсів через представника Львівського міського відділу регіональної філії Центру державного земельного кадастру М. Літинську було складено та підписано акт про передачу і показ меж земельної ділянки, який також підписано відповідачем ОСОБА_2 .

Згідно цього акта земельна ділянка № НОМЕР_1 кооперативного садівничого товариства Приозерне 23 листопада 2005 року була передана в одноосібне користування ОСОБА_2

28 листопада 2006 року ОСОБА_2 на підставі поданих ним документів, в тому числі і на підставі акта про передачу і показ меж земельної ділянки від 23 листопада 2005 року, було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 047564. Цього ж дня Львівським міським відділом Львівської регіональної філії державного підприємства Центр ДЗК було прийнято рішення про державну реєстрацію за відповідачем ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку площею 0,0648 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3 продовжувала обробляти та обробляє на даний час спірну земельну ділянку, займається садівництвом, сплачувала та сплачує членські внески за землю.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Частиною першої статті 386 ЦК України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Право власності особи може бути захищено лише у випадку його існування та у разі його порушення, оспорювання чи невизнання.

Відповідно до частини першої та другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, встановивши, що оскаржуваний позивачем державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на ім`я ОСОБА_2 , не узгоджується із визначеною частиною земельної ділянки, яку він успадкував на підставі поданої ним заяви про прийняття спадщини, а також перешкоджає позивачу, яка отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/2 цієї ж земельної ділянки, здійснити подальшу реєстрацію її права власності на вказану частину земельної ділянки, суди попередніх інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання недійсним державного акта від 28 листопада 2006 року, виданого на ім`я ОСОБА_2 .

При цьому посилання заявника на ту обставину, що станом на момент звернення ОСОБА_1 до суду не існувало Львівської філії ДП Центр ДЗК спростовується наявною у матеріалах справи довіреністю від 30 грудня 2016 року ДП Центр ДЗК , якою директора Львівської регіональної філії ДП Центр ДЗК уповноважено представляти інтереси підприємства та діяти від його імені в межах Положення про філію (т. 1 а. с. 116). Зазначення у судових рішеннях про філію ДП Центр ДЗК як учасника справи, не впливає на їх законність, оскільки участь у справі брав повноважний представник юридичної особи за довіреністю. ДП Центр ДЗК не є стороною матеріально-правового спору, не претендує на спірну земельну ділянку та не оскаржує вказаних судових рішень.

З урахуванням наведеного та враховуючи те, що позовна вимога про визнання незаконним та скасування рішення Львівського міського відділу Львівської регіональної філії ДП Центр ДЗК від 28 листопада 2006 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку є похідною від вимоги про визнання недійсним державного акта, задоволення такої вимоги судами попередніх інстанцій є правомірним.

Доводи заявника щодо пропуску позивачем строку позовної давності були предметом оцінки судами попередніх інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами було дотримано норми матеріального і процесуального права. При цьому посилання ОСОБА_2 на те, що позивачем зазначались різні місяці 2016 року, коли вона дізналась про існування оскаржуваного нею державного акта (березень та квітень) не мають вирішального значення для відліку строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 звернулась із цим позовом до суду у червні 2016 року, що в будь-якому випадку не може вказувати на пропуск нею встановленого строку звернення до суду.

Так, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином досліджених доказів із наданням їм відповідної оцінки дійшли до обґрунтованого висновку, що про факт існування оскаржуваного державного акта на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_2 , а отже і про порушення свого права, як власника 1/2 частини цієї земельної ділянки, ОСОБА_1 дізналась у квітні 2016 року із відповіді відділу Держгеокадастру у м. Львові.

Щодо оскаржуваної заявником ухвали Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року про повернення апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалу суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху ОСОБА_2 отримав 06 березня 2019 року. При цьому у касаційній скарзі заявник стверджує, що ним було усунуто недоліки апеляційної скарги та доплачено судовий збір.

Водночас, відсутність в матеріалах справи оригіналу супровідного листа із доданою квитанцією про сплату судового збору позбавляє касаційний суд можливості зробити однозначний висновок про отримання суддею-доповідачем матеріалів на усунення недоліків та передчасність визнання судом апеляційної інстанції такої апеляційної скарги неподаною. Колегією суддів також враховано, що справа була переглянута по суті апеляційним судом, що вказує на забезпечення заявнику права на доступ до правосуддя, передбаченого нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині та рішення суду апеляційної інстанції, а також ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2019 року залишити без змін.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 26 грудня 2018 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Львівського апеляційного суду від 23 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська