ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 липня 2019 року
м. Київ
Справа № 911/2125/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
за участю секретаря судового засідання Лихошерст І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інтер-профіт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 (колегія суддів Жук Г.А. - головуючий, Дикунська С.Я., Мальченко А.О.) та на рішення Господарського суду Київської області від 23.04.2018 (суддя Ярема В.А.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інтер-профіт"
тертя особа, яка не заявляє самостійних вимога на предмет спору на стороні позивача
Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення суми
за участю:
позивача: 1) Смолій Б.В. (ліквідатор), 2) Долич О.В. (адвокат)
відповідача: Леочко Т.І. (адвокат)
третьої особи: 1) Гуленко Д.М. (адвокат), 2) Кузьмік Д.В. (адвокат),
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. Публічне акціонерне товариство "Банк Михайлівський" (далі - позивач або ПАТ "Банк Михайлівський") звернувшись в суд з позовом (з урахуванням заяви про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог від 21.11.2017 та заяви про уточнення позовних вимог від 06.02.2018), просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інтер-профіт" (далі - відповідач або ТОВ "Компанія Інтер-профіт") 183 172 023,88 грн., з яких: 130 416 000,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту, 41 612 881,32 грн. простроченої заборгованості по процентах, 7 194 933,52 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 84 836,85 грн. 3% річних, 3 863 372,19 грн. інфляційних втрат.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору №31/11-КЛ від 19.11.2014 щодо повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом.
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 23.04.2018 залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Компанія Інтер-профіт" на користь ПАТ "Банк Михайлівський": 130 416 000, 00 грн. заборгованості по кредиту; 41 612 881, 30 грн. заборгованості по процентах; 7 194 933, 52 грн. пені; 84 659, 34 грн. 3% річних; 3 863 354, 51 грн. інфляційних втрат. У задоволені решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Компанія Інтер-профіт" в доход Державного бюджету України 523 165,95 грн. судового збору за подання позовної заяви. Стягнуто з ПАТ "Банк Михайлівський" в доход Державного бюджету України 0,58 грн. судового збору за подання позовної заяви.
2.2. Такі висновки судів мотивовані тим, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором №31/11-КЛ від 19.11.2014, надав відповідачеві кредитні кошти, однак відповідачем здійснені операції з погашення кредиту та сплати процентів у спосіб, що не відповідає механізму розрахунків у разі віднесення банку до категорії проблемних. Факт наявності у відповідача перед банком заборгованості за кредитним договором №31/11-КЛ від 19.11.2014 належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та письмові пояснення
3.1. У касаційній скарзі позивач просить вказані судові рішення скасувати і прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що оскаржувані судові рішення винесені з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки, з урахуванням положень статей 1049, 1054, 1068, 1072, 1089 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", статей 7, 16, 27, 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" суди не надали належної правової оцінки факту щодо перерахунку кредитної заборгованості з рахунку відповідача на рахунок позивача, що вказує на фактичне виконання відповідачем своїх зобов`язань, при цьому не зарахування таких коштів сталося не з вини останнього, тому відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій за порушення зобов`язання.
3.3. 19.07.2019 до суду касаційної інстанції скаржником подано письмові пояснення, в яких останній доповнює касаційну скаргу обставинами щодо порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, які є безумовною, на думку відповідача, підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції.
3.4. Однак відповідно до приписів статті 298 частини 1 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
3.5. Касаційне провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 30.05.2019.
3.6. Оскілки станом на 19.07.2019 строк на касаційне оскарження закінчився, у скаржника відсутнє право доповнити касаційну скаргу, тому суд залишає без розгляду такі доповнення до касаційної скарги.
4. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
4.1. Третя особа у відзиві на касаційну скаргу заперечила проти її доводів з підстав законності та обґрунтованості судових рішень, та просила залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення.
5. Фактичні обставини справи, встановлені судами
5.1. Як встановленого господарськими судами попередніх інстанцій, 19.11.2014 між позивачем (банк) та відповідачем (позичальник) було укладено кредитний договір №31/11-КЛ (далі - договір), за умовами якого банк зобов`язався надати позивальнику кредит у розмірі 130 700 000,00 грн., а позичальник зобов`язався прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути банку кредит в повному обсязі в порядку та строки, обумовлені договором.
5.2. Відповідно до п. п. 1.2., 1.3. та 10.8 договору кредит надається позичальнику у вигляді відновлювальної, відкличної кредитної лінії в межах ліміту кредитування, що вказаний у п. 1.1. договору, строком на 36 (тридцять шість) місяців, терміном з 19.11.2014 по 17.11.2017.
5.3. Щомісяця не пізніше останнього банківського дня, позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом за попередній календарний місяць в розмірі 19,5% річних (з розрахунку фактичної кількості днів у календарному році (365/366)) (п. 1.3.).
5.4. Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення відбитками печаток, і діє д моменту виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, згідно умов даного договору у повному обсязі (п. 10.8.).
5.5. Судами встановлено, що на виконання умов кредитного договору банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 130 500 000,00 грн., що підтверджується копіями меморіальних ордерів, долучених до матеріалів справи.
5.6. За твердженням позивача, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків за користування, з 19.05.2016 припинив сплачувати проценти за користування кредитом, що призвело до утворення заборгованості перед банком у сумі 164 294 255,36 грн., зокрема щодо дострокового повернення суми кредиту у розмірі 130 416 000,00 грн. та сплати 28 514 112,66 грн. процентів за користування вказаним кредитом, на які банком нараховано 3 479 639,28 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, штраф у сумі 58 208,49 грн. та 1 826 294,93 грн. інфляційних втрат.
5.7. Судами попередніх інстанцій також встановлено, що постановою Правління Національного банку України від 22.12.2015 № 917/БТ ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії проблемних та запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку, банк віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та до кінця цього строку йому встановлено ряд обмежень (в тому числі не здійснювати кредитні операції в обсязі, що перевищує обсяг таких операцій на дату прийняття постанови (у розрізі валют) без урахування нарахованих доходів за цими операціями та обсягу зобов`язань з кредитування, що надані банкам і клієнтам).
5.8. Згідно з пунктами 1, 2 зазначеної постанови установлено факт здійснення ПАТ "Банк Михайлівський" ризикової діяльності та достроково припинено угоду від 26.11.2015 № 121, укладену між Національним банком України та ПАТ "Банк Михайлівський".
5.9. На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ "Про віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.05.2016 №812 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
5.10. Згідно з даним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк Михайлівський" з ринку шляхом запровадженням в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ "Банк Михайлівський", визначені статтями 37 - 39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Юрію Петровичу на один місяць з 23.05.2016 до 22.06.2016 включно.
5.11. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 13.06.2016 №991 продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно. Відповідно до даного рішення продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк Михайлівський" Ірклієнка Юрія Петровича з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно.
5.12. На підставі рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 №124-рш "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Банк Михайлівський" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 12.07.2016 №1213 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" та делегування повноважень ліквідатора банку".
5.13 Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк Михайлівський" провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнку Юрію Петровичу з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.
5.14. Проте, в порушення умов договору відповідач своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів та оплати процентів за їх користування не виконав, у зв`язку з чим ПАТ "Банк Михайлівський" з посиланням на приписи статей 509, 526, 610, 611, 625, 629, 1046, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 230, 345 Господарського кодексу України, статей 1, 3, 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" звернулося з позовом до суду.
5.15. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що зобов`язання за Кредитним договором ним виконано належним чином у повному обсязі, адже 19.05.2016 ТОВ "Компанія Інтер-профіт" здійснило перерахування на рахунок банку у повному розмірі як суми кредиту, так і суми відсотків за користування кредитом.
5.16. Судами встановлено, що згідно наданих позивачем особових рахунків відповідача, отримані за кредитним договором кошти у загальному розмірі 130 500 000,00 грн ТОВ "Компанія Інтер-профіт" повернуло 13.10.2015 частково у розмірі 84 000,00 грн.
5.17. Також встановлено, що 19.05.2016 на рахунок відповідача у ПАТ Банк Михайлівський № НОМЕР_2 надійшли кошти у розмірі 130 416 000,00 грн за наступними реквізитами: платник НОМЕР_1 ТОВ Компанія Інтер-профіт", банк платника 380935 ПАТ Банк Михайлівський ; отримувач НОМЕР_2 ТОВ Компанія Інтер-профіт", банк отримувача 380935 ПАТ Банк Михайлівський ; сплата кредитного договору №31/11-КЛ від 19.11.2014 .
5.18. В ході розгляду справи позивач, посилаючись на те, що відповідач отримані кредитні кошти не повернув, проценти за користування кредитом не погасив, збільшив позовні вимоги в частині заборгованості по процентах, просив суд стягнути з відповідача, зокрема, 130 416 000,00 грн. простроченої заборгованості по кредиту та 41 612 881,32 грн. простроченої заборгованості по процентах, нарахованих 01.04.2016 по 19.11.2017.
6. Позиція Верховного Суду
6.1. Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
6.2. Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
6.3. Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
6.4. Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
6.5. Положеннями статті 1070 цього Кодексу визначено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження (ч.1). Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку ( ч.2).
6.6. Разом з тим положеннями статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних.
6.7. Згідно статті 1 пункту 12 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" проблемний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії проблемних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність" і нормативно-правовими актами Національного банку України.
6.8. Відповідно до статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" проблемному банку забороняється використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки в національній та іноземній валюті. Проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.
6.9. Положеннями пункту 1 глави 1 розділу I Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 16.08.2006 № 320, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 06.09.2006 за № 1035/12909, визначено, що консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об`єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку
6.10. Сторонами у даній справі не спростовано тієї обставини, що ПАТ "Банк Михайлівський" віднесено до категорії проблемних у встановленому порядку.
6.11. При цьому за вказаних обставин положення статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" про те, що проведення розрахунків здійснюється виключно через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України, у спірних правовідносинах у рівній мірі стосуються як позивача так і відповідача.
6.12. У даній справі відповідачем не доведено, а судами не встановлено тієї обставини, що він був обмежений у можливості здійснювати проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок у Національному банку України.
6.13. Відповідно до абзацу 1 ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
6.14. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
6.15. Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
6.16. Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
6.17. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання в силу ст. 525 ЦК України не допускається.
6.18. Виходячи із викладеного, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог дійшов правильного висновку про те, що механізм розрахунків у зв`язку із віднесенням ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії проблемних було порушено сторонами, в даному випадку розрахункові операції, проведені між сторонами як виконання кредитних зобов`язань, є виключно коригуванням структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, і про цю обставину було відомо відповідачу при виконанні операцій з розрахунку по кредитним коштам.
6.19. Щодо посилання відповідача на договір від 19.05.2016 про розірвання кредитного договору, то зазначений договір не є належним доказом, що підтверджує виконання відповідачем своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати відсотків за його користування, враховуючи приписи ст. 626 ЦК України, не є документом, що фіксує факт здійснення операції з перерахування грошових коштів, при цьому, вказаний договір про розірвання не містить умов про його укладення саме у зв`язку з повним погашенням кредиту позичальником за кредитним договором.
6.20. Отже, зважаючи на обґрунтованість позивачем невиконання відповідачем зобов`язань з погашення кредитних коштів за кредитним договором №31/11-КЛ від 19.11.2014, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову у зазначеній судами частині, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, з урахуванням статей 530, 610, 611, 612, 625 ЦК України.
6.21. Наведеним у сукупності спростовується позиція позивача щодо неправомірності прийнятих у справі судових рішень, а доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, відповідають правовим висновкам судів.
6.22. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 20.06.2018 зі справи №910/10572/17.
6.23. За висновками Європейського суду з прав людини принцип правової визначеності, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (пункт 61 рішення від 28 жовтня 1999 року у справі Брумареску проти Румунії , заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (пункт 123 рішення від 29 листопада 2016 року у справі Парафія греко-католицької церкви у м. Люпені проти Румунії , заява № 76943/11). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (пункт 36 рішення від 22 листопада 1995 року у справі С. В. проти Сполученого Королівства , заява № 20166/92).
6.24. Враховуючи викладене у сукупності, та враховуючи наведену вище правову позицію Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у його постанові від 20.06.2018 зі справи №910/10572/17, Суд не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції, таких підстав не наведено і скаржником, а отже не вбачається підстав вважати, що оскаржені судові рішення прийняті з порушенням норм матеріального чи процесуального права.
6.25. Пунктом першим частиною четвертою статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі задоволення позову судовий збір покладається на відповідача.
6.26. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши приписи наведеної норми процесуального закону, правомірно поклав на відповідача судовий збір у відповідному розмірі, який розраховано на момент подачі остаточної заяви про уточнення позовних вимог від 06.02.2018, у зв`язку з чим доводи касаційної скарги відповідача у цій частині відхиляються, з огляду на їх безпідставність.
6.27. Отже посилання, викладені в касаційній скарзі, відхиляються судом в силу положень частини 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, за приписами якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
6.28. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
6.29. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (пункту 1 статті 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру".
6.30. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
6.31. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій.
6.32. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
6.33. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
6.34. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
6.35. Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції таким вимогам закону відповідають, а оскільки із доводів відповідача та встановлених судами обставини справи вбачається лише наявність волевиявлення відповідача щодо здійснення розрахунку з позивачем, та те, що за наслідками такого волевиявлення мало місце лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, то такі дії не можуть вважатися належним виконанням своїх зобов`язань відповідачем, а у разі незгоди відповідача із проведеним коригуванням структури банківського балансу, останній не позбавлений права на розгляд такого спору у судовому порядку шляхом звернення із відповідним позовом.
7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
7.1. Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу, з урахуванням наведеного, узгоджуються із висновками судів попередніх інстанцій.
7.2. За вказаних обставин вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права, а оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги немає.
8. Щодо судових витрат
8.1. Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини першої пункту 4 підпункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд касаційної скарги у справі належить покласти на відповідача.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Інтер-профіт" залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2019 у справі Господарського суду Київської області № 911/2125/17, залишити без змін.
Поновити виконання рішення Господарського суду Київської області від 23.04.2018 у справі № 911/2125/17.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 24.07.2019 |
Оприлюднено | 31.07.2019 |
Номер документу | 83330712 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Мачульський Г.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні