Рішення

від 30.07.2019 по справі 542/656/16-ц

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа № 542/656/16-ц

Провадження № 2/542/86/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2019 року смт Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Афанасьєвої Ю.О.,

за участю секретарів судового засідання - Янко Л.О., Авакян Л.К.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ТОВ Євробудсервіс - Петрушенко І.Б.,

третіх осіб: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання внести запис в трудову книжку, стягнення заборгованості із заробітної плати та виплату компенсації за невикористану відпустку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд -

ВСТАНОВИВ:

16.05.2016 року ОСОБА_1 звернулась до Новосанжарського районного суду з позовною заявою про звільнення з роботи, стягнення заборгованості із зарплати та виплату компенсації невикористаної відпустки при звільненні.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 26 березня 2015 року вона була прийнята на роботу в ТОВ Євробудсервіс на посаду головного бухгалтера згідно наказу № 2а-к від 26.03.2015 року.

19 квітня 2016 року вона подала заяву про звільнення з роботи за власним бажанням з 10 травня 2016 року. Заяву вона надала директору ТОВ Євробудсервіс Петрушенко І.Б. рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно повідомлення лист вручено особисто Петрушенко І.Б . Проте він відмовився видати наказ про звільнення.

Починаючи з грудня 2015 року їй не виплачувалася заробітна плата. Станом на 10.05.2016 року заборгованість з заробітної плати складає 11479,58 грн.

Крім того при звільненні їй не було виплачена компенсацію невикористаної відпустку в розмірі 1985,06 грн.

Тому просить стягнути 13464,64 грн. суму заборгованості по заробітній платі та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Позивачка неодноразово надавала заяви про зміну предмету позову та про збільшення позовних вимог. В остаточній редакції, що викладені в заявах від 11.10.2017 року (т.2 а.с.210-219) та 05.03.2018 року (т.3 а.с. 38-41) просила:

Визнати незаконним та скасувати наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" № 1/05-к від 19.05.2016 року "Про звільнення працівника" на підставі якого вона, ОСОБА_1 була звільнена з посади головного бухгалтера ТОВ "Євробудсервіс" з 19.05.2016 року згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

Визнати розірваним трудовий договір, оформлений наказом № 2а-к від 26 березня 2015 року, укладений між Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" та нею, ОСОБА_1 , з ініціативи працівника на підставі заяви від 19 квітня 2016 року згідно з ч 1. ст.38 КЗпП України з 10 травня 2016 року.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" видати їй, ОСОБА_1 , трудову книжку з внесеним записом про її звільнення з посади головного бухгалтера Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" за власним бажанням згідно ч 1. ст. 38 КЗпП України з 10 травня 2016 року із подальшим внесенням запису про зміну дати звільнення.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" змінити дату звільнення з посади головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України з 10 травня 2016 року на день видачі її трудової книжки на руки із відповідними записами про звільнення.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" на її користь заробітну плату за грудень 2015 року по 10.05.2016 року включно в сумі 11479,58 грн. та компенсацію за невикористану відпустку при звільненні в сумі 1985,06 грн., а всього 13464,64 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" на її користь 82747,63 грн. середнього заробітку за період: з 11.05.2016 року по 26.07.2019 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" на її користь судові витрати.

Вимоги обґрунтовувала наступним.

Вважає, що припинила трудові відносини з відповідачем 10.05.2016 року, виходячи з такого.

26 березня 2015 року вона уклала з ТОВ "Євробудсервіс" безстроковий трудовий договір про виконання обов`язків головного бухгалтера з окладом згідно штатного розпису на підставі наказу 2а-к від 26.03.2015 року.

18 березня 2016 року вона звернулася до керівництва ТОВ Євробудсервіс з заявою про звільнення, в якій просила звільнити її на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, з 31 березня 2016 року. Оскільки таку заяву відмовився отримувати директор підприємства, вона 19 квітня 2016 року повторно звернулась з такою заявою, яка була нею направлена рекомендованим листом з повідомленням на адресу ТОВ "Євробудсервіс". В вказаній заяві про звільнення вона просила відповідача звільнити її з посади головного бухгалтера на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України з 10 травня 2016 року.

Відповідачем було отримано вказану заяву 21 квітня 2016 року, що підтверджується повідомленням про вручення та визнано директором. Однак, в останні робочий день, тобто 10.05.2016 року, відповідачем не було забезпечено та організовано належним чином прийняття від неї документів бухгалтерської та податкової звітності, не видано наказ про звільнення, не здійснено запис в трудову книжку про звільнення, не проведено остаточний розрахунок та не проведено виплату заборгованості по заробітні платі.

10.05.2016 року вона працювала та цілий день перебувала на території ТОВ "Євробудсервіс". При цьому як засновники: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .?так й директор Петрушенко І.Б. , на підприємстві 10.05.2016 року були відсутні.18.05.2016 року на підприємство ТОВ "Євробудсервіс" вона не з`являлась.

01 червня 2017 року вона отримала листа від ТОВ Євробудсервіс вих. № б/н від 25.05.2017 року в якому йшла мова про звільнення її з 19.05.2016 року та про необхідність надати трудову книжку для внесення запису про звільнення, а також їй було запропоновано вказати спосіб проведення остаточного розрахунку.

Вона направила на юридичну адресу ТОВ "Євробудсервіс" листа, в якому зазначила, що повинна була бути звільнена з 10.05.2016 року за власним бажанням, але знаходилася на роботі, що за цей час їй не виплачена заробітна плата, надати трудову книжку не заперечувала, як і отримати грошові кошти.

Однак, 16 червня 2017 року у відділенні зв`язку їй повідомили про відмову керівництва ТОВ "Євробудсервіс" прийняти цінного листа.

Як вбачається з витягу з офіційного сайту ДП "Укрпошта" направлений на юридичну адресу ТОВ "Євробудсервіс" цінний лист № 3930011775185 було повернуто ОСОБА_1 18.07.2017 року.

Про наказ Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" "Про звільнення працівника" № 1/05-к від 19.05.2016 року вона дізналась лише в судовому засіданні 17 липня 2017 року, коли представник ТОВ "Євробудсервіс" надав його для приєднання до матеріалів справи.

Відповідно до вказаного наказу її, ОСОБА_1 , було звільнено з посади головного бухгалтера ТОВ "Євробудсервіс" з 19.05.2016 року згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Вказаний наказ ТОВ "Євробудсервіс" їй не направляв, з ним нею не знайомив, запис в трудову книжку внесений не був.

Вважає, що вказаний наказ є незаконним, винесений задніми числами. Не давлячись на те, що вона звернулась до суду з позовом про порушення її трудових прав ще 16.05.2016 року, про його наявність вперше вона дізналась 01.06.2017 року з листа Петрушенко І.Б. на її адресу. А з текстом наказу вона ознайомилась лише в суді під час ознайомлення з матеріалами справи в липні 2017 року.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 17 травня 2016 року було відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання (т. 1 а.с. 12).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02 серпня 2016 року попереднє судове засідання закінчено, призначено справу до судового розгляду по суті на 16 серпня 2016 року. Залучено до участі в справі в якості третіх осіб, без самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача співвласників Товариство з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т. 1 а.с.195).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2016 року справу № 542/656/16-ц передано на розгляд судді Гаврилюк О.І. (т. 1 а.с. 260).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2016 року справу № 542/656/16-ц передано на розгляд судді Гавриленко Т.Г. (т. 1 а.с. 260а ).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 жовтня 2016 року прийнято справу до свого провадження (суддею Гавриленко Т.Г.) та призначено справу до судового розгляду по суті (т. 1 а.с. 261-262).

Розпорядженням керівника апарату Новосанжарського районного суду Полтавської області № 44 від 23 січня 2018 року "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" матеріали справи № 542/656/16-ц передано на повторний автоматизований розподіл (т. 3 а.с. 26).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.01.2018 року справу № 542/656/16-ц передано на розгляд судді Афанасьєвій Ю.О. (т. 3 а.с. 27).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 28 лютого 2018 року справу прийнято до свого провадження та призначено підготовче судове засідання на 23.03.2018 року (т. 3 а.с. 28-29).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 23 березня 2018 року підготовче провадження у справі закрито, призначено справу до судового розгляду по суті на 16 травня 2018 року (т. 3 а.с. 107-108).

Розпорядженням керівника апарату Новосанжарського районного суду Полтавської області № 322/18 від 06 липня 2018 року "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" матеріали справи № 542/656/16-ц передано на повторний автоматизований розподіл (т. 3 а.с. 138).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.08.2018 року справу № 542/656/16-ц передано на розгляд судді Стрельченко Т.Г. (т. 3 а.с. 140).

Розпорядженням керівника апарату Новосанжарського районного суду Полтавської області № 421/18 від 05 вересня 2018 року "Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу справи" матеріали справи № 542/656/16-ц передано на повторний автоматизований розподіл (т. 3 а.с. 142).

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2018 року справу № 542/656/16-ц передано на розгляд судді Афанасьєвій Ю.О. (т. 3 а.с. 143).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 24 вересня 2018 року справу прийнято до свого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 жовтня 2018 року (а.с. 144-145 т. 3).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 18 грудня 2018 року залишено без розгляду клопотання третьої особи ОСОБА_3 про приєднання письмових доказів до матеріалів справи (т. 3 а.с.206-207).

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 27 лютого 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду кримінального провадження №542/775/17 за обвинуваченням ОСОБА_1 та закінчення досудового слідства у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12018170270000319 (т. 3 а.с. 225).

В судовому засіданні позивачка підтримувала заявлені вимоги, надала пояснення аналогічним викладеним в заяві від 11.10.2017 року, з урахуванням суми та періоду середнього заробітку з 11.05.2016 року на дату ухвалення рішення суду.

Просила позов задовольнити.

Представник відповідача, Петрушенко І.Б., позов не визнав та надав пояснення, аналогічними зазначеним в відзиві на позов. А саме, пояснив, що 26 березня 2015 року на посаду головного бухгалтера була прийнята позивач ОСОБА_1 . До її обов`язків, крім обов`язків головного бухгалтера, входили також підготовка наказів, здійснення записів до трудових книжок працівників. Непорозуміння з позивачем почали виникати з перших місяців її роботи: на його вимоги вона вчасно не надавала для підпису ні накази, ні документи первинного бухгалтерського та податкового обліку. А протягом січня-лютого 2016 року не надала фінансовий звіт підприємства за 2015 рік. Через що на загальних зборах учасників ТОВ Євробудсервіс 19 лютого 2016 року було прийнято рішення про проведення аудиту. На вимогу спеціаліста з аудиту позивач відмовилася надати будь-які документи для перевірки та від неї надійшла перша заява про звільнення (заява від 18.03.2016 року про звільнення за власним бажанням з 31.03.2016 року), на яку їй усно відповіли учасники ТОВ ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , що до закінчення перевірки вона не буде звільнена. Після цього позивач продовжувала працювати.

Протягом двох місяців березень-квітень 2016 року спеціаліст з аудиту намагався провести перевірку фінансового стану підприємства. З наявних документів первинного обліку він зробив висновки про те, що у фінансовому та бухгалтерському обліку підприємства були допущені недоліки та зловживання. Фактично на підприємстві бухгалтерський облік був відсутній.

21 квітня 2016 року від головного бухгалтера ОСОБА_1 поштою надійшов рекомендований лист із заявою про звільнення згідно ч.1 ст.38 КЗпП України - з 10 травня 2016 року.

28 квітня 2016 року спеціаліст з аудиту надав висновок. 28 квітня 2016 року загальними зборами учасників ТОВ Євробудсервіс було вирішено для з`ясування фінансового стану підприємства, проведення інвентаризації всіх рахунків та відновлення бухгалтерського обліку на підприємстві укласти договір з незалежним бухгалтером. 29 квітня 2016 року він, як директор ТОВ Євробудсервіс , видав наказ №1 про відсторонення головного бухгалтера від займаної посади до передачі фінансових документів та про укладення договору з незалежним спеціалістом про відновлення бухгалтерського обліку та наказ №2 про проведення інвентаризації та створення інвентаризаційної комісії.

10 травня 2016 року головний бухгалтер ОСОБА_1 не з`явилася на робочому місці для передачі документів. Так як діяльність підприємства була фактично призупинена, то відсутність головного бухгалтера ОСОБА_1 на робочому місці була заактована учасниками ТОВ Євробудсервіс . За словами позивача, вона буцім-то приходила, залишила якісь документи, а без дозволу директора взяла печатку, чекову книжку та свою трудову книжку.

16 травня 2016 року позивач звернулася до Новосанжарського районного суду із позовною заявою про звільнення з роботи, стягнення заборгованості зарплати та виплату компенсації невикористаної відпустки при звільненні, чим фактично ввела суд в оману, так як на 16 травня 2016 року вона не передала документи та при собі мала печатку та чекову книжку підприємства.

17 травня 2016 року на розрахунковий рахунок Товариства надійшли кошти за реалізовану продукцію, і він звернувся до ОСОБА_1 з питання перерахування податків, підпису та оформлення чекової книжки про отримання готівки з банку ОСОБА_1 перерахувала податки через систему Клієнт банк зі свого домашнього комп`ютера, оформила та підписала чек, на який ним була отримана готівка в касі банку. Отже 18 травня 2016 року ОСОБА_1 знаходилася на робочому місці, тобто знаходилася з підприємством у трудових відносинах. Надати трудову книжку для запису про звільнення вона відмовилася і пояснення про документи та відсутність на робочому місці надавати також відмовилася, тому 18 травня 2016 року була складена доповідна записка на його адресу про відсутність на робочому місці головного бухгалтера С. ОСОБА_1 протягом шести днів та відмова її від пояснень з приводу відсутності.

19 травня 2016 року ним, як директором Товариства, видано наказ про звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера за прогули згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України. Запис до трудової книжки зробити він не мав можливості за її відсутності. Трудова книжка ОСОБА_1 знаходиться у неї на руках. Ознайомити позивача з наказом про звільнення він не мав можливості, так як вона категорично не контактувала, не отримувала листи та не відповідала на телефонні дзвінки. Позивач за весь період жодного разу ніяким чином не зверталася з проханням ознайомитися з наказом про звільнення та зробити запис до трудової книжки.

Провести розрахунок при звільненні працівника не можливо було з причин відсутності бухгалтерських документів первинного обліку, які позивач так і не передала. Роботи по відновленню бухгалтерського обліку тривали до 4 жовтня 2016 року, виявилося, що заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 у Товариства не було. Про відсутність заборгованості по заробітній платі станом на 01.04.2016 року свідчать і звіти до фіскальних органів, подані позивачем під час перебування на посаді головного бухгалтера.

Учасники Товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс в червні 2016 року звернулися до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області із заявою про вчинення кримінального злочину посадовою особою головним бухгалтером Товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс ОСОБА_1 .

Крім того, головний бухгалтер ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_1 , порушуючи вимоги Наказу Міністерства Юстиції України від 14.03.2013 не забезпечила збереження документів, пов`язаних із забезпеченням соціального захисту громадян, які згідно цього наказу повинні зберігатися 75 років: це і накази з основної діяльності і з кадрових питань, це і штатні розписи, і відомості про нарахування та виплати заробітної плати працівникам.

Невиконання головним бухгалтером С. ОСОБА_1 прямих обов`язків паралізувало роботу підприємства, привело до втрати робочих місць та фактичного банкрутства підприємства.

Просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, пояснивши, що на початку 2015 року вона увійшла до складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс . Загальними зборами учасників Товариства її було обрано Головою Ревізійної комісії. Після закінчення фінансового 2015 року вона, як Голова Ревізійної Комісії, чекала на фінансовий звіт за 2015 рік для перегляду та затвердження Загальними Зборами. 17 лютого 2016 року до загальних зборів надійшла заява від директора ТОВ Євробудсервіс Петрушенко І.Б. про те, що головний бухгалтер ОСОБА_1 не надає йому для затвердження фінансової звітності.

19 лютого 2016 року були скликані Загальні збори Товариства та прийнято рішення про проведення аудиту незалежним спеціалістом з аудиту. Однак позивач не надала аудітору все необхідні для перевірки документи. А так як від головного бухгалтера ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_1 надійшла заява про її звільнення з 10 травня 2016 року, то одним з найголовніших завдань було отримання від неї при звільненні всіх документів.

Дійсно станом на дату звільнення головного бухгалтера ОСОБА_1 (10 травня 2016 року) директор підприємства Петрушенко І.Б. не мав даних про заборгованість із заробітної плати, для цього треба було отримати документацію від ОСОБА_1 , або провести звірку з фіскальними органами для відновлення обліку.

10 травня 2016 року головний бухгалтер ОСОБА_1 не з`явилася для передачі документів.

Крім того, Позивач не відповідала на дзвінки та не з`являлася на території підприємства з 11 по 17 травня 2016 року, що знайшло своє відображення в актах за підписом учасників Товариства.

18 травня 2016 року директор Петрушенко І.Б. звернувся до ОСОБА_1 за печаткою та чековою книжкою, так як на розрахунковому рахунку підприємства з`явилися кошти. С.ОСОБА_1 оформила чекову книжку, через свій домашній комп`ютер (через систему Клієнт-банк ) сплатила податки. Разом з директором І. Петрушенко пішла до банку для отримання коштів.

Звільнена ОСОБА_1 була 19.05.2016 року за прогули без поважних причин. Їй не відомо, чи направляв директор ТОВ Євробудсервіс на адресу ОСОБА_1 копію наказу про звільнення. Але вона особисто в серпні 2017 року рекомендованим листом направила копію наказу такого за адресою проживання позивача. В жовтні 2017 року лист повернувся, так як позивач його не отримала.

При проведенні же інвентаризації при відновленні бухгалтерського обліку, шляхом звірок з фіскальними органами, була підтверджена відсутність із заборгованості по заробітній платі. Крім того, при проведенні інвентаризації були виявлені численні порушення та зловживання у веденні бухгалтерського обліку на підприємстві.

Третя особа ОСОБА_2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, пояснивши, що ОСОБА_1 , будучи головним бухгалтером на підприємстві ТОВ Євробудсервіс не надала фінансового звіту за 2015 рік , з приводу чого вони, як засновники підприємства, звернулись до аудитора з метою проведення аналізу фінансової діяльності підприємства. Під час проведення аудиту було виявлено, що на підприємстві була відсутня бухгалтерська книга, бухгалтерські документи.

31.03.2016 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про звільнення, а також поштою надійшла заява про звільнення за власним бажанням в кінці квітня 2016 року. А 16.05.2016 року вона звернулась до суду з позовом про видачу наказу про її звільнення за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України з 10.05.2016 року. Однак звільнити її як з 10.05.2016 року, так й на час звернення з позовом до суду вони не могли, оскільки у них були відсутні: трудова книжка ОСОБА_1 , книга обліку трудових книжок, печатка, відомості про виплату заробітної плати. Крім того, 18.05.2016 року вона нараховувала заробітну плату працівникам підприємства, тобто вона продовжувала виконувати свої обов'язки, хоча одночасно звернулась з позовом до суду.

Суд, вислухавши пояснення у вступному слові позивача, представника відповідача, третіх осіб, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, дійшов таких висновків.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

У частині першій статті 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною першою та другою статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Частино 3 зазначеної статті передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Отже, розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

За змістом наведеної правової норми право працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує безумовний обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави в установлені законом строки.

Так, в судовому засіданні встановлено, що позивач згідно наказу №2а-к від 26.03.2015 року була прийняття на роботу в ТОВ Євробудсервіс на посаду головного бухгалтера (т.1 а.с.3).

Позивач ОСОБА_1 , двічі зверталась з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням.

18 березня 2016 року вона звернулася до керівництва ТОВ Євробудсервіс з заявою про звільнення, в якій просила звільнити її на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України , з 31 березня 2016 року. Однак позивач продовжувала працювати, оскільки не мала підтвердження про отримання такої заяви відповідачем.

19.04.2016 року таку заяву вона направила рекомендованим листом з повідомленням. В заяві просила звільнити її з роботи за власним бажанням з 10 травня 2016 року.

Вказана заява була отримана директором ТОВ Євробудсервіс Петрущенко І.Б. 21.04.2016 року, проти чого він не заперечував в судовому засіданні, зазначив в відзиві на позовну заяву, а також підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення (т.1 а.с.7).

Таким чином, позивач, подавши заяву про звільнення із посади, фактично попередила адміністрацію підприємства про причини відсутності на роботі та своє бажання розірвати трудові відносини. Відповідач, в порушення вимог трудового законодавства, не розглянув по суті заяву позивача про розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а звільнив з роботи на підставі ст.40 п.4 КЗпПУ, за прогул без поважних причин, більш ніж через два тижні після отримання заяви про звільнення з роботи за власним бажанням.

При цьому власник або уповноважений ним орган за законом не наділяється правом щодо висунення будь-яких вимог до працівника при звільненні його за власним бажанням. Не завершення дорученої роботи, не передача справ фінансово-господарської, інші обставини не звільняють власника або уповноважений ним орган від обов`язку припинити трудовий договір і провести з ним повний розрахунок та видати йому оформлену трудову книжку.

Однак всупереч вищенаведеним вимогам трудового законодавства відповідач не виконав свій обов`язок щодо розірвання трудового договору з позивачем із вказаної ним підстави та в вказаний строк.

Вважаючи, що таку заяву про звільнення було подану з метою уникнути відповідальності за винні дії, відповідач був не позбавлений права звільнити позивача за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП України строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Чого в даному випадку зроблено не було, а підставою для звільнення ОСОБА_1 стали прогули без поважних причин.

Так, відповідно до копії наказу №1/05-к від 19.05.2016 року (том 2 а.с.96) ОСОБА_1 була звільнена 19.05.2016 року з роботи за прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України.

В якості підстав для звільнення у вказаному наказі зазначено: акти про відсутність ОСОБА_1 на роботі в кількості 6 шт., доповідна записка голови Ревізійної комісії ТОВ; акт про відмову у поданні пояснення та табель обліку робочого часу.

Так в судовому засіданні встановлено, що прогулами без поважних причин підприємством відповідача були визнані дні: з 10.05.2016 року по 13.05.2016 року, а також 16.05.2016 року та 17.05.2016 року.

Відповідно до п.4 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогулом без поважних причин вважається полишення робити без відповідного попередження роботодавця в установленому порядку про розірвання трудового договору або залишення роботи до закінчення строку попередження без згоди на це роботодавця, якщо такий трудовий договір укладено на невизначений строк; залишення без поважних причин особою, з якою укладено строковий трудовий договір, роботи до закінчення строку трудового договору; самовільне використання без погодження з роботодавцем днів відгулів тощо.

В даному же випадку ОСОБА_1 завчасно попередила роботодавця про розірвання трудового договору з 10.05.2016 року.

Таким чином, отримавши 21.04.2016 року заяву позивача від 19 квітня 2016 року про звільнення за власним бажанням, відповідач безпідставно не звільнив його за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України, з 10.05.2016 року, через два тижні після отримання такої заяви, а тому відсутні підстави вважати, що позивачем допущено прогули без поважних причин, починаючи з 11.05.2016 року.

Що стосується перебування позивача 10.05.2016 року на робочому місті, судом встановлено таке.

На підтвердження відсутності ОСОБА_1 на робочому місці 10.05.2016 року був наданий акт (т.2 а.с.106), зі змісту якого вбачається, що ОСОБА_1 10.05.2016 року протягом робочого дня була відсутня на роботі в період з 8:00 год.до 12:00 год. та з 13:00 год. до 17:00 год., тобто повний робочий день. Вказаний акт був підписаний директором ТОВ Євробудсервіс Петрушенко І.Б. , головою Ревізійної комісії ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_3 , учасником ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_5 та головою ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_2 .

Факт відсутності на робочому місці 10.05.2016 року ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала, пояснюючи, що вона протягом всього робочого дня 10.05.2016 року перебувала на території ТОВ Євробудсервіс Натомість нікого з вказаних в акті осіб на території ТОВ Євробудсервіс не було.

Петрушенко І.Б. в судовому засіданні показав, що він був на підприємстві 10.05.2016 року з 9 до 17 год., ОСОБА_2 та ОСОБА_5 орієнтировко з 16 год. до 18 год., а ОСОБА_3 він телефонував та повідомляв про відсутність ОСОБА_1

ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що в період з 10.05.2016 року по 18.05.2016 року вона періодично приїжджала на підприємство.

ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що протягом з 10 по 18 травня 2016 року він був на підприємстві, однак не цілий день.

Таким чином, в судовому засіданні встановлено, що особи які склали та підписали акт від 10.05.2016 року, а саме: голова Ревізійної комісії ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_3 , учасник ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_5 та голова ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_2 , які не були працівниками ТОВ Євробудсервіс та не мали обов`язку знаходиться на підприємстві протягом робочого часу, не перебували на підприємстві протягом повного 8-годинного робочого часу, про що вказали в акті, а отже такий акт не є належним та достовірним доказом.

Крім того, суд зауважує, що під час розгляду первинних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання трудових відносин припиненими, заявлених 16.05.2016 року, підприємство не обґрунтовувало свої заперечення про пред`явлення вимог вчиненням позивачкою прогулів та не надавало на підтвердження цих обставин акти про її відсутність на робочому місці, й я к наслідок звільнення з роботи за прогул без поважних причин згідно п.4 ст.40 КЗпП України, а надало їх, як й наказ про звільнення від 19.05.2016 року, лише 17.07.2017 року, що спростовує доводи підприємства про складання цих актів в травні 2016 року.

На підтвердження чого також свідчить й те, що про наказ про звільнення з 19.05.2016 року ОСОБА_1 повідомлялась лише 25.05.2017 року (т.2 а.с.87).

Показання свідків ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , не є достовірними та належними доказами, оскільки на їх підставі не можна встановити дійсні обставини справи та вони не містять інформації щодо предмету доказування.

Так, свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні показала, що робила ОСОБА_1 масаж, однак 10 травня сеанс масажу не відбувся, оскільки ОСОБА_1 була на роботі до 17 год., про що її повідомила сама ОСОБА_1 .

Тобто про те, що 10.05.2016 року ОСОБА_1 була на робочому місці їй відомо зі слів ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні показав, що на прохання ОСОБА_1 , 10.05.2016 року він приїжджав за нею на роботу, відвозив додому, де вона забирала пакети, як вона пояснила з документами, та відвозив з ними на роботу. В офісі, крім ОСОБА_1 , він бачив ще й її сина ОСОБА_19 Більш нікого не бачив, в цех він не заходив.

Тобто, вказана особа заходила в офіс підприємства, на іншій території підприємства, зокрема в цеху не була, протягом повного робочого часу на підприємстві не був.

Свідок ОСОБА_19 в судовому засіданні показав, що офіційно він звільнився з ТОВ Євробудсервіс 28.04.2016 року, однак неофіційно він працював сторожем. 10.05.2016 року він був на зміні та працював в ТОВ Євробудсервіс , однак крім нього та ОСОБА_1 на підприємстві протягом робочого часу нікого не було.Також приїжджав ОСОБА_18 , який допомагав ОСОБА_1 перевозити документи.

Разом з тим, докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_19 станом на 10.05.2016 року перебував в трудових відносинах з ТОВ Євробудсервіс надано не було.

Щодо посилань представника відповідача про продовження ОСОБА_1 виконувати свої посадові обов`язки після 10.05.2016 року, оскільки 18.05.2016 року вона оформляла чекову книжку та на своєму домашньому комп`ютері через систему Клієнт-банк сплатила податки, то вказані дії не свідчать про те, що ОСОБА_1 не залишила роботи і не вимагала розірвання трудового договору, суд вважає безпідставними, оскільки такі дії вчинялись нею не як працівником ТОВ Євробудсервіс в приміщенні підприємства, в як фізичною особою за своїм місцем проживання. Враховуючи також й те, що позивач наполягала на звільненні та подала відповідну заяву до суду 16.05.2016 року. А представник відповідача, стверджуючи, що ОСОБА_1 продовжувала працювати 18.05.2016 року, одночасно надає акт про її відсутність 18.05.2016 року.

Показання свідка ОСОБА_20 щодо її зустріч з ОСОБА_1 в приміщення банку Аваль 2,6 роки тому через 3-4 дня після 15.05.2016 року, суд вважає неналежним та недостовірним доказом, оскільки він не доводить та не спростовує будь-яку обставину справи.

Таким чином, після спливу строку попередження про звільнення ОСОБА_1 покинула роботу, не продовжувала працювати на займаній посаді, наполягала на звільненні, на підтвердження чого зокрема свідчить й позов про звільнення з роботи, з яким ОСОБА_1 звернулась до суду 16.05.2016 року, при цьому відповідач всупереч вимогам трудового законодавства не виконав свій обов`язок щодо розірвання трудового договору з позивачем із вказаної ним підстави та в вказаний строк.

Що стосується строку звернення до суду, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 233 КЗпП України встановлено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячних строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З позовною заявою в первісній редакції позивач звернулась до суду 16.05.2016 року (т.1 а.с. 1-2), з заявою про зміну предмета позову - 17.08.2017 року (т.2 а.с. 150-159). В якій, зокрема, заявила вимогу про визнання незаконним та скасування наказу Товариства з обмеженою відповідальністю "Євробудсервіс" № 1/05-к від 19.05.2016 року "Про звільнення працівника" на підставі якого вона, ОСОБА_1 була звільнена з посади головного бухгалтера ТОВ "Євробудсервіс" з 19.05.2016 року згідно з п.4 ст.40 КЗпП України. Оскаржуваний наказ виданий відповідачем 19 травня 2016 року, проте дізналась про нього позивач лише в червні 2017 року, а його копію отримала - 19.07.2017 року. Таким чином, позивач звернувся до суду в межах встановленого законом тримісячного строку.

Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про незаконність проведеного звільнення ОСОБА_1 з посади в порядку ст.40 п.4 КЗпП України, за вчинення прогулу, з 19 травня 2016 року, відповідно до наказу ТОВ Євробудсервіс №1/05-к від 19.05.2016 року, з приводу чого такий наказ слід визнати незаконними, змінити дату та формулювання причини звільнення позивача та вважати, що позивач звільнена з посади за ч.1 ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, з 10 травня 2016 року; зобов`язати відповідача внести відповідний запис до трудової книжки позивача.

При цьому вимога позивача про зобов`язання видати їй трудову книжку задоволенню не підлягає, оскільки така трудова книжка знаходиться саме у позивача.

Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Звернувшись до суду з позовами, позивач, серед іншого, пред`явив вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації за дні невикористаної відпусти.

Обов`язок із виплати всіх сум, що належить звільненому працівникові, покладається на роботодавця, на якому лежить процесуальний обов`язок довести, що при звільненні працівника ним дотримано вимоги трудового законодавства.

ОСОБА_1 зазначила, що при звільненні з нею не проведений повний розрахунок, не виплачена заборгованість по заробітній платі за грудень 2015 року по травень 2016 року 11479,58 грн. та компенсація за 27 днів невикористаної відпустки за період роботи з 26.03.2015 року по 10.05.2016 року, що в грошовому виразі становить 1985,06 грн. (вказані суми зазначені з утриманням податків та зборів).

На підтвердження своєї позиції позивач надала розрахунок заборгованості по заробітній платі ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_1 (т.1 а.с.4) за підписом головного бухгалтера ТОВ Євробудсервіс ОСОБА_1 , однак такий розрахунок не містять підпису керівника підприємства, відсутня печатка, дата складання, тому його не можна вважати допустимим. Суд вважає, що видавати такий розрахунок як головний бухгалтер позивач не мала права після її звільнення з посади головного бухгалтера, а у виготовленні такого документу раніше не було потреби й суд не має в цьому пересвідчитись через відсутність реквізитів такого документа.

В ході розгляду справи представник відповідача та треті особи заперечували щодо стягнення на користь позивачки заявлених сум, пояснивши, що з вини позивача на підприємстві відсутня первинна бухгалтерська документація, що унеможливлює спростувати вказані доводи позивачки щодо заборгованості з заробітної плати, кількості днів невикористаної відпустки.

Ухвалою Новосанжарського районного суду Полтавської області від 02.08.2016 року були витребувані довідку про середній заробіток позивача, з розрахунку за останні два календарних місяці (березень та квітень 2016 року), що передували її звільненню. А також відомості про виплату коштів за грудень 2015 року та січень-травень 2016 року (т.1 а.с. 195) Вимоги ухвали відповідачем не виконано. Також відповідач не надані відомості на виплату заробітної плати за грудень 2015 року та січень-травень 2016 року на запит суду від 22.05.2017 року (т.2 а.с.74).

Відповідач (роботодавець) не надав жодних доказів на підтвердження того, що з позивачем у справі належним чином проведено розрахунок при звільненні. В порушення вимог ст.116 КЗпП України відповідач письмово не повідомляв позивача про нараховані суми, належні працівникові при звільненні. Так, в листі відповідача на адресу позивача від 25.05.2017 року (т.2 а.с. 109) пропонувалось ОСОБА_1 у зв`язку з звільненням з 19.05.2016 року та необхідністю проведенням розрахунку надати трудову книжку для належного її оформлення та висловити волевиявлення щодо способу отримання грошових коштів. Що підтверджує, що станом на травень 2017 року розрахунок при звільненні з позивачем проведений не був.

У відповідь позивач направила на адресу відповідача лист від 06.06.2017 року (т.2 а.с. 88), в якому зазначила, що висловлювала бажання про звільнення з 10.05.2016 року за ст.38 КЗпП України; не заперечувала надати трудову книжку для належного її оформлення, а також щодо отримання грошових коштів зі сплати заборгованості по заробітній платі за період грудень 2015-травень 2016 року, компенсацію невикористаної відпустки та середнього заробітку.

Однак вказаний лист не був отриманий відповідачем (т.2 а.с.90-92). Інших дій, направлених на проведення розрахунку при звільненні, відповідачем не здійснювалось.

В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що провести розрахунок при звільненні ОСОБА_1 зробити було неможливо через відсутність бухгалтерських документів первинного обліку. Роботи по відновленню бухгалтерського обліку тривали до 04.10.2016 року, за результатами яких виявилось, що заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 не існує.

Згідно із ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно із ст.ст.23,24 Закону України Про оплату праці №108/9-ВР від 24.03.1995, заробітна плата працівників підприємств на території України виплачується за місцем роботи у грошових знаках, що мають законний обіг на території України. Забороняється провадити виплату заробітної плати у магазинах роздрібної торгівлі, питних і розважальних закладах, за винятком тих випадків, коли заробітна плата виплачується працюючим у цих закладах особам. За особистою письмовою згодою працівника виплата заробітної плати може здійснюватися через установи банків, поштовими переказами на вказаний ними рахунок (адресу) з обов`язковою оплатою цих послуг за рахунок роботодавця.

У відповідності до вимог ч.1ст.30 Закону України Про оплату праці , при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку (ч.2ст.30 Закону України Про оплату праці ).

На підтвердження доводів про відсутність заборгованості з заробітної плати перед позивачем відповідачем не було надано ані відомостей про виплату заробітної плати за спірний період, ані видаткових касових ордерів.

Звіт спеціаліста від 04.10.2016 року (т.3 а.с. 74-75) щодо відсутності заборгованості по заробітній платі станом 01.07.2016 року, не може беззаперечно це доводити, оскільки такий висновок спеціалістом зроблений не на підставі розрахунково-платіжних відомостей, а відповідно до звітів в податкові органи.

При цьому податкові звітності у вигляду електронних відомостей не містять підпису працівників, зокрема і ОСОБА_1 у підтвердження отримання нарахованої заробітної плати.

Враховуючи обов`язок забезпечення достовірного обліку виконуваної роботи та ведення обліку витрат на оплату праці, та врахувавши, що доказів на підтвердження здійснення позивачу виплат заробітної плати за грудень 2015 року, січень-травень2016 року відповідачем суду надано не було, суд дійшов висновку про наявність перед позивачем заборгованості із заробітної плати за вказаний період.

Також при звільненні з позивачкою не був проведений розрахунок й щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, при цьому в судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що ОСОБА_1 під час роботи на підприємстві не перебувала у відпустці.

З огляду на викладене та враховуючи, що при звільненні позивача з нею не був проведений повний розрахунок, в порядку ст. 116 та ст. 83 ч.1 КЗпП України стягненню з ТОВ "Євробудсервіс на користь ОСОБА_1 підлягає заборгованість по заробітній платі у розмірі 11479,58 грн. та 1985,06 грн. компенсації за невикористану відпустку.

При вирішенні питання про стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, суд врахував положення ст.24 Закону України Про відпустки та роз`яснення, що містяться у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999р., відповідно до яких, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.182-1КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи.

Згідно з пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100, для розрахунку суми компенсації (як і для відпускних) беруть виплати за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю виплати компенсації.

Згідно з п. 2, п. 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995р. №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється, якщо працівник не мав заробітку не з вини працівника, виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці не враховується допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З метою усунення розбіжностей у поясненнях сторін щодо розміру заробітної плати позивача суд вважає за необхідне взяти до уваги індивідуальні відомості про застраховану особу ОСОБА_1 Пенсійного фонду України (т.1 а.с.225-227), згідно яких, протягом березня-квітня 2016 року нарахована ОСОБА_1 заробітна плата по підприємству становила 2752,17 грн.

Обраховуючи розмір належної до виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку, суд дійшов висновку про стягнення на її користь 2465,91 грн. (32827,64 грн. (сукупна заробітна плата за 12 календарних місяців : 354 календарних днів = 92,73грн. (середньоденна зарплата) х 27 календарних дні = 2503,71 грн., що є більше ніж заявлено позивачем, тому така сума підлягає стягненню в межах позовних вимог в розмірі 2465,91 грн.

Враховуючи доведеність факту порушення відповідачем вимог ст.116 КЗпП України в частині строків виплати всіх належних позивачу від підприємства сум, суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

При цьому, враховуючи остаточні заявлені позовні вимоги, викладені в заяві про зміну предмету позову (т.2 а.с. 150-159), та заяви про збільшення позовних вимог від 11.10.2017 року (т.2 а.с.210-219), позивач обгрунтовуючи стягнення середнього заробітку з відповідача посилається на ст.117 КЗпП України, зазначаючи, що при звільненні їй не була виплачена заборгованість по заробітній платі та компенсація за невикористану відпустку, а також що не звільнення її з посади, не внесення в трудову книжку запису та не видача її їй перешкоджала їй влаштуватися на роботу.

Разом з тим, за порушення трудових прав працівника при одному звільненні не можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України, так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде неспівмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату.

У Постанові ВСУ від 18 січня 2017 року у справі №6-2912цс16 висловлено правову позицію, згідно з якою при відповідальності роботодавця одночасно за ст. 117 та ст. 235 КЗпП України враховується більш тривале порушення трудових прав працівника для стягнення йому середнього заробітку. При цьому Верховний Суд України виходив з того, що у положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Тому суд доходить висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи, що трудова книжка знаходилась у ОСОБА_1 та перешкоди у її працевлаштуванні не були доведені.

Так середньоденна заробітна плата позивача становить: 2752,17 грн. (заробітна плата за березень 2016 року) + 2752,17 грн. (заробітна плата на квітень 2016 року) = 5504,34 грн.: 43 (21 робочий день у березні 2016 року + 22 робочих дня у квітні 2016 році) =128,01 грн.

Оскільки позивач мала бути звільнена з роботи з 10 травня 2016 року, а день звільнення є останнім днем роботи, то період затримки розрахунку повинен починатися з 11 травня 2016 року по день ухвалення рішення суду - по 30 липня 2019 року та становить 806 днів, з наступного розрахунку.

За вказаний період робочі дні становили за 2016 рік: травень - 15, червень - 20, липень - 21, серпень - 22, вересень - 22, жовтень - 20, листопад - 22, грудень - 22, що підтверджується листом Мінпраці від 20.07.2015 р. №10846/0/14-15/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2016 рік , а всього 164 днів.

За 2017 рік: січень - 20, лютий - 20, березень - 22, квітень - 19, травень - 20, червень - 20, липень - 21, серпень - 22, вересень - 21, жовтень - 21, листопад - 22, грудень - 21, що підтверджується листом Мінпраці від 05.08.2016 р. №11535/о/14-16/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік , а всього 249 днів.

За 2018 рік: січень - 21, лютий - 20, березень - 21, квітень - 20, травень - 19, червень - 20, липень - 22, серпень - 22, вересень - 20, жовтень - 22, листопад - 22, грудень - 21, а всього 250 днів.

За 2019 рік: січень - 21, лютий - 20, березень - 20, квітень - 21, травень - 21, червень - 18, липень - 22, що підтверджується листом Мінпраці від 08.08.2018 р. № 78/0/206-18 Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2019 рік , а всього 143 дні.

Таким чином, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні повинно бути сплачено: 128,01 х 806 = 103176 грн. 06 коп.

Пленум Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 3 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці у роз`ясненнях, викладених у п. 6 звертає увагу судів на те, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню; оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

За таких обставин, з відповідача слід стягнути на користь позивача: заборгованість зі заробітної плати в сумі 14262,37 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2465,91 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 103176, 06 грн (суми визначені без утримання податку та інших обов`язкових платежів).

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України, відповідно до вимог якої, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч.1, 3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу.

За ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання правових послуг та інші), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки).

Таким чином для визначення розміру компенсації витрат на правову допомогу стороною повинен бути наданий розрахунок із зазначенням часу, який був витрачений на виготовлення документів правового характеру, а також дані щодо фактично понесених і документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу було надано: договір про надання правової допомоги №37 від 22.06.2016 року (т.1 а.с.145), а також додатковий договір до договору№37 від 10.08.2016 року (т.1 а.с.229); розрахунки вартості наданої правової допомоги (т.1 а.с.135, 230; т.2 а.с.31,32), згідно з якими вартість правової допомоги становить 8850 грн. Відповідно до наданої квитанції №12/ПО від 22.06.2016 року за надання правової допомоги позивачкою було сплачено 6500 грн. (т.1 а.с.134). Просила же позивачка стягнути 4000 грн.

Клопотанням позивача про зменшення розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, через їх неспівмірність заявлено не було.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем надано належні та допустимі докази понесення ним витрат на правову допомогу, й виходячи з вимог розумності та справедливості, обсягу наданої адвокатом Панченко О.О. правничої допомоги, витраченого часу на її надання, з відповідача на корсить позивача підлягає стягненню 4000 грн.

Враховуючи, що позов задоволений, з відповідача, відповідно до ст.141 ЦПК України, підлягає стягненню судовий збір на користь держави в розмірі 2852,64 грн., виходячи з наступного розрахунку: за вимогами майнового характеру (про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні) на загальну суму 119904,34 грн. = 1199,04 грн.; за вимогами немайнового характеру (визнання наказу незаконним, зміна формулювання причини та дати звільнення, зобовязання вчинити певні дії) 551, 20 грн. (ставка судового збору на час звернення з позовом до суду) х 3 = 1653,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 259, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання внести запис в трудову книжку, стягнення заборгованості із заробітної плати та виплату компенсації за невикористану відпустку при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс №1/05-к від 19 травня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера підприємства на підставі ст.40 п.4 КЗпП України з 19 травня 2016 року.

Змінити формулювання підстав та дати звільнення та вважати, що ОСОБА_1 звільнена з посади головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, з 10 травня 2016 року.

Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з посади головного бухгалтера товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, з 10 травня 2016 року.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у 14262,37 грн.; компенсацію за невикористану відпустку в сумі 2465,91 грн., а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 103176,06 грн з утриманням з цих суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а також понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс судовий збір в розмірі 2852,64 грн. на користь держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс , місцезнаходження: пров. Слюсарний, 1а, смт Нові Санжари Полтавської області, код ЄДРПОУ 31937697;

представника відповідача Петрушенко Ігор Борисович, адреса місця проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

третя особа: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ;

третя особа: ОСОБА_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Повний текст рішення складений 30 липня 2019 року.

Суддя (підпис)

Відповідає оригіналу

Суддя Новосанжарського районного суду

Полтавської області Ю.О.Афанасьєва