Постанова

від 10.02.2021 по справі 542/656/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 542/656/16-ц

провадження № 61-21050св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, надалі уточненим, до Товариства з обмеженою відповідальністю Євробудсервіс (далі - ТОВ Євробудсервіс , товариство), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ ТОВ Євробудсервіс від 19 травня 2016 року № 1/05-к Про звільнення працівника , на підставі якого її звільнено з посади головного бухгалтера ТОВ Євробудсервіс з 19 травня 2016 року згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України); визнати розірваним трудовий договір, оформлений наказом від 26 березня 2015 року № 2а-к, укладений між нею та ТОВ Євробудсервіс з ініціативи працівника на підставі заяви від 19 квітня 2016 року згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України з 10 травня 2016 року; зобов`язати ТОВ Євробудсервіс видати їй трудову книжку з внесеним записом про її звільнення з посади головного бухгалтера ТОВ Євробудсервіс за власним бажанням згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України з 10 травня 2016 року із подальшим внесенням запису про зміну дати звільнення; зобов`язати ТОВ Євробудсервіс змінити дату її звільнення з посади головного бухгалтера ТОВ Євробудсервіс згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України з 10 травня 2016 року на день видачі їй трудової книжки із відповідними записами про звільнення; стягнути з ТОВ Євробудсервіс на її користь заробітну плату із грудня 2015 року до 10 травня 2016 року включно у сумі 11 479,58 грн, компенсацію за невикористану відпустку при звільненні - 1 985,06 грн, а всього 13 464,64 грн; стягнути з ТОВ Євробудсервіс на її користь 48 329,57 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з ТОВ Євробудсервіс на її користь судові витрати, понесені позивачкою та пов`язані з розглядом цієї справи, у тому числі витрати на правничу допомогу.

На обґрунтування позову посилалася на таке. Вона працювала головним бухгалтером ТОВ Євробудсервіс . 19 квітня 2016 року через засоби поштового зв`язку спрямувала директору товариства заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням, починаючи з 10 травня 2016 року. Зазначену заяву директор товариства ОСОБА_4 особисто отримав 21 квітня 2016 року, але станом на 10 травня 2016 року наказ про її звільнення не видавався, розрахунок оплати праці при звільненні не проводився, трудова книжка не видавалася, що є порушенням статті 38 КЗпП України та відповідно до статей 116, 117 КЗпП України є підставою для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 травня 2016 року до дня видачі трудової книжки. Наказ від 19 травня 2016 року № 1/05-к про її звільнення із займаної посади на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України вважала незаконним, тому просила його скасувати з наведених у позові підстав.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 30 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ ТОВ Євробудсервіс від 19 травня 2016 року № 1/05-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера підприємства на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України з 19 травня 2016 року. Змінено формулювання підстав та дати звільнення та ухвалено вважати, що ОСОБА_1 звільнена з посади головного бухгалтера ТОВ Євробудсервіс за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 10 травня 2016 року. Зобов`язано ТОВ Євробудсервіс внести запис до трудової книжки ОСОБА_1 про її звільнення з посади головного бухгалтера ТОВ Євробудсервіс за власним бажанням на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 10 травня 2016 року. Стягнуто з ТОВ Євробудсервіс на користь ОСОБА_1 : заборгованість із заробітної плати у розмірі 14 262,37 грн, компенсацію за невикористану відпустку у сумі 2 465,91 грн, а також середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 103 176,06 грн з утриманням з цих суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, а також понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з підстав їх доведеності письмовими доказами та показаннями свідків. Після спливу попередження про звільнення позивачка покинула роботу, не продовжувала працювати на займаній посаді, наполягаючи на звільненні, про що свідчить і звернення її 16 травня 2016 року до суду з відповідним позовом. Відповідач всупереч вимогам трудового законодавства не виконав свій обов`язок щодо розірвання трудового договору з позивачкою за вказаною нею підставою та у вказаний строк. У задоволенні вимог в частині зобов`язання відповідача видати трудову книжку суд першої відмовив, оскільки трудова книжка знаходиться у ОСОБА_1 . З урахуванням того, що відповідач не надав належних доказів на підтвердження відсутності заборгованості із виплати позивачці заробітної плати, суд визнав доведеним наявність заборгованості із заробітної плати у розмірі 14 262,37 грн та за невикористану відпустку у розмірі 2 465,91 грн й відповідно до статті 117 КЗпП України стягнув на користь ОСОБА_1 103 176,06 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року рішення суду першої інстанції змінено в частині розміру стягнення із ТОВ Євробудсервіс на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати з 14 262,37 грн до 768,06 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із 103 176,06 грн до 10 000 грн та у частині стягнення з ТОВ Євробудсервіс на користь держави судового збору з 2 852,64 грн до 107,91 грн. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції помилково не врахував довідку Пенсійного фонду України форми ОК-7 про індивідуальні відомості застрахованої особи та податковий розрахунок форми № 1 ДФ, оскільки зазначені докази спростовують наявність заборгованості із заробітної плати за період з грудня 2015 року до квітня 2016 року.Враховуючи відсутність доказів нарахування та виплати позивачці заробітної плати з травня 2016 року до дня звільнення, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про стягнення заборгованості із заробітної плати за травень 2016 року, що складає шість робочих днів, що становить 768,06 грн. Щодо компенсації за невикористану відпустку, то апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення такої компенсації у розмірі 2 465,91 грн. Враховуючи розмір спірної заборгованості відповідача перед позивачкою на день звільнення, часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування вимог розумності і справедливості, принципу співмірності розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із розміром належних звільненому працівникові сум та зменшив розмір відшкодування за час затримки розрахунку із 103 176,06 грн до 10 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернуласядо Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині зміни розміру стягнення з ТОВ Євробудсервіс на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати з 14 262,37 грн до 768,06 грн, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 103 176,06 грн до 10 000 грн та в частині стягнення з ТОВ Євробудсервіс на користь держави судового збору з 2 852,64 грн до 107,91 грн та залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідних частинах. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції не оскаржується.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд як на підтвердження відсутності у відповідача заборгованості із виплати заробітної плати послався на довідку форми ОК-7 Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості застрахованої особи, проте такі докази не підтверджують факт виплати заробітної плати. Апеляційний суд помилково поклав обов`язок доказування на позивачку, оскільки саме роботодавець має надати докази виплати всіх сум, що належать працівникові у день звільнення, проте відповідач належних доказів відсутності заборгованості із заробітної плати до суду не надав. Втрата первинних документів не позбавляє роботодавця здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Також апеляційний суд неправомірно зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку до 10 000 грн.

У січні 2020 року надійшли відзиви на касаційну скаргу, в яких ОСОБА_3 та ОСОБА_2 просили касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову суду апеляційного суду - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 02 лютого 2021 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзивів на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що наказом від 26 березня 2015 року № 2а-к ОСОБА_1 прийнята на роботу з 26 березня 2015 року у ТОВ Євробудсервіс на посаду головного бухгалтера (т. 1, а. с. 3).

18 березня 2016 року ОСОБА_1 подала на ім`я директора ТОВ Євробудсервіс заяву про звільнення, у якій просила звільнити її на підставі частини першої статті 38 КЗпП України з 31 березня 2016 року, однак звільнена не була та продовжувала працювати (т. 1, а. с.124).

19 квітня 2016 року ОСОБА_1 подала на ім`я директора ТОВ Євробудсервіс заяву про звільнення за власним бажанням з 10 травня 2016 року, яку надіслала рекомендованим листом з повідомленням та яка була фактично отримана адресатом 21 квітня 2016 року (т. 1, а. с. 7, 125).

Наказом ТОВ Євробудсервіс від 19 травня 2016 року № 1/05-к ОСОБА_1 , головного бухгалтера, звільнено з 19 травня 2016 року з роботи за прогул без поважних причин згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з проведенням повного розрахунку відповідно до чинного законодавства (т. 2, а. с. 96).

Листом директора ТОВ Євробудсервіс від 25 травня 2017 року повідомлено ОСОБА_1 про звільнення з 19 травня 2016 року та необхідність проведення розрахунків (т. 2, а. с. 87).

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу Пенсійного фонду України впродовж січня-квітня 2016 року заробітна плата ОСОБА_1 становила 2 752,17 грн (т. 1, а. с. 225-227).

Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про оплату праці , частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 110 КЗпП України при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України Про оплату праці , заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.

Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розпис, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.

Проте в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені розрахунки заробітної плати ОСОБА_1 та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Водночас відповідно до положень КЗпП України та вимог Закону України Про оплату праці обов`язок доказування відсутності заборгованості перед позивачем із заробітної плати покладається на роботодавця.

На виконання зазначених вимог відповідач надав податковий розрахунок форми № 1 ДФ за ІІ квартал ТОВ Євробудсервіс , з якого вбачається, що позивачці нараховано (сплачено) дохід у сумі 2 752,17 грн, з якого утримані відповідні податки, та довідку форми ОК-7 Пенсійного фонду України про індивідуальні відомості застрахованої особи, відповідно до якої зазначено відомості за період грудень 2015 року - квітень 2016 року про суму щомісячного заробітку ОСОБА_1 , з якого сплачено єдиний внесок.

Згідно з частинами другою, восьмою статті 9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 , 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Частиною другою статті 24 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку , визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування із заробітної плати ОСОБА_1 за період з грудня 2015 року до квітня 2016 року свідчить про виплату їй заробітної плати за вказаний період.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 242/2900/15-ц (провадження № 61-777св17), від 10 жовтня 2018 року у справі № 242/2044/15-ц (провадження № 61-4456св18).

Відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця, а такі докази можуть бути отримані шляхом запиту до контролюючих органах державної влади, зокрема про надання індивідуальних відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб за формою ОК-5 або ОК-7, тому доводи про недоведення відповідачем відсутності заборгованості є безпідставними.

Аналогічний висновок сформульований Верховним Судом у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17 (провадження № 61-94св17).

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку про відсутність у ТОВ Євробудсервіс заборгованості із виплати заробітної плати за період з грудня 2015 року до квітня 2016 року та про стягнення на користь позивачки заборгованості із заробітної плати за травень 2016 року у розмірі 768,06 грн.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 Цивільного кодексу України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, вищезазначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження

№ 14-623цс18).

Вирішуючи спір в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідач порушив норми трудового законодавства у частині невиплати позивачці заробітної плати, а тому наявні підстави для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді стягнення на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Визначаючи розмір відшкодування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування принципу співмірності та стягнення з відповідача середнього заробітку за порушення строків виплати належних працівнику коштів у розмірі 10 000 грн, врахувавши часткове задоволення позовних вимог у частині стягнення невиплаченої заробітної плати.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до власного тлумачення заявником норм матеріального права, незгоди із висновками судів та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко