Постанова

від 29.07.2019 по справі 906/837/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

29 липня 2019 року Справа № 906/837/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Маціщук А.В. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Мазур О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Оліївської сільської ради

на рішення господарського суду Житомирської області від 14.03.2019 р.

(ухвалене о 16:27 год. у м. Житомирі, повний текст складено 25.03.2019 р.)

у справі № 906/837/18 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом:

1) Житомирської міської ради

2) Комунального підприємства "Житомирбудзамовник" Житомирської міської ради

до Оліївської сільської ради

про визнання незаконним і скасування пункту 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради від 17.09.1998 №50

за участю представників сторін:

від Житомирської міської ради - Кукса М.А.;

від Комунального підприємства "Житомирбудзамовник" - Кирилюк В.Л.;

від Оліївської сільської ради - Бекманюк С.Т., ОСОБА_1 , ОСОБА_2

ВСТАНОВИВ:

Житомирська міська рада та Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник" Житомирської міської ради звернулися з позовом до Оліївської сільської ради про визнання незаконними та скасування пункту 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району від 17.09.1998 р. №50 "Про надання земельних ділянок" в частині переведення земельної ділянки площею 55,0 га до земель запасу Оліївської сільської ради.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 14.03.2019 р. у справі № 906/837/18 позов задоволено. Визнано незаконними та скасовано пункт 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району від 17.09.1998 року №50 "Про надання земельних ділянок" в частині переведення земельної ділянки площею 55,0 га до земель запасу Оліївської сільської ради.

При ухвалені вказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що Постановою Верховної Ради України від 31.08.1993 р. №3419-ХІІ "Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об`єктів" вилучено з земель запасу Оліївської сільської Ради народних депутатів Житомирського району Житомирської області 62,0 га ріллі та надано в постійне користування під будівництво Північного житлового району міста Житомира Державній комунальній фірмі "Житомирбудзамовник".

Державною комунальною фірмою "Житомирбудзамовник" направлено лист за вих. №1/920 від 06.10.1993 р. Житомирському філіалу інституту з проханням виготовити Державний акт на право користування земельною ділянкою в розмірі 62,0 га, відведеної під забудову Північного житлового району м. Житомира.

15.12.1993 р. був складений акт про встановлення в натурі границь земель, наданих в користування ДКФ "Житомирбудзамовник" Житомирського міськвиконкому під будівництво Північного житлового району з експлікацією. Згідно цього акту здійснено відвід в натурі земельної ділянки в постійне користування для ДКФ "Житомирбудзамовник" загальною площею 62,0 га, в тому числі колективних городів 62,0 га, із земель запасу Оліївської сільської ради народних депутатів Житомирського району. У зазначеному акті звернуто увагу на те, що відведені землі можуть бути використані тільки по прямому призначенню, тобто під будівництво Північного житлового району м. Житомира.

Після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі Житомирською районною Радою народних депутатів було зареєстровано та видано ДКФ "Житомирбудзамовник" 23.12.1994 р. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,0 га серії НОМЕР_1 .

21.05.1998 р. на адресу Оліївської сільської ради Житомирського району надійшов лист ДКФ "Житомирбудзамовник" з проханням вилучити у даної фірми надану земельну ділянку під будівництво Північного житлового району м. Житомира, оскільки фірма не є та в подальшому не буде власником чи експлуатуючою організацією збудованих об`єктів, передати цю земельну ділянку за згодою у користування Житомирському виконкому.

Виконавчий комітет Оліївської сільської ради (на підставі делегованих повноважень рішенням Оліївської сільської ради народних депутатів від 19.01.1996 восьмою сесією XXII скликання "Про надання повноважень виконкому сільської Ради народних депутатів) прийняв рішення від 17.09.1998 року № 50, відповідно до п. 5 якого припинив право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі клопотання Державної комунальної фірми "Житомирбудзамовник", не використання даної земельної ділянки у зв`язку з добровільною відмовою останнього шляхом переведення вільної від забудови земельної ділянки площею 55,0 га до земель запасу Оліївської сільської ради.

Позивачі, вважаючи пункт 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району від 17.09.1998 р. № 50 "Про надання земельних ділянок" таким, що порушує їх права звернулися до суду даним позовом.

Проаналізувавши обставини справи та положення законодавства, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, зокрема ст. ст. 22, 23, 27, 31, 32 Земельного кодексу України, суд дійшов висновку, що для прийняття пункту 5 рішення виконкому Оліївської сільської ради Житомирського району від 17.09.1998 р. № 50 не було жодних підстав, оскільки переведення земельної ділянки площею 55,0 га до земель запасу Оліївської сільської ради мало проводитись при наявності законних підстав і тільки в судовому порядку.

Надаючи оцінку листу ДКФ "Житомирбудзамовник" з проханням вилучити земельну ділянку, судом зазначено, що вказаний лист не може розцінюватися як відмова від земельної ділянки та, що вказаний лист, жодною зі сторін від самого початку не розцінювався як добровільні відмова від земельної ділянки.

Спростовуючи доводи відповідача щодо пропущення строку позовної давності суд вказав, що Житомирська міська рада дізналася про прийняте рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради у 2006 році, а відповідач не спростував вказану обставину належними та допустимими доказами.

В березні 2006 року Житомирська міська рада та Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник" Житомирської міської ради звернулися до господарського суду Житомирської області з позовною заявою, якою просили визнати вказане рішення незаконним. Вказана справа розглядалася в порядку адміністративного судочинства більше 10 років та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.06.2016 р. судові рішення скасовані, позивачам роз`яснено право на звернення до господарського суду в порядку господарського судочинства за захистом порушених прав.

Місцевий господарський суд вказав, що в даному випадку позивачі намагаються захистити своє право протягом більш як 10 років, що в контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики ЄСПЛ не є розумним строком та не може на даному етапі розгляду спору ставити під сумнів строк в межах якого позивач мав право на звернення до суду, оскільки порушує пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленою метою.

Таким чином суд дійшов висновку, що строк позовної давності не є пропущеним.

Відхиляючи доводи відповідача відносно того, що Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник" Житомирської міської ради є неналежним позивачем, оскільки не подано доказів правонаступництва прав та обов`язків ДКФ "Житомирбудзамовник", суд вказав, що рішенням Житомирської міської ради народних депутатів від 09.04.1992 р. № 208 Управління капітального будівництва Житомирського міськвиконкому було реорганізовано та утворено на базі УКБ - Державну комунальну фірму (ДКФ) "Житомирбудзамовник", а пізніше рішенням Житомирської міської ради від 29.10.2003 № 282 перереєстровано Державну комунальну фірму "Житомирбудзамовник" в комунальне підприємство "Житомирбудзамовник", назву котрого в подальшому змінено рішенням Житомирської міської ради від 10.04.2013 р. №500 на Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник" Житомирської міської ради.

Також, судом зазначено, що з огляду на положення Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) рішення Житомирської міської ради народних депутатів від 26.02.1993 р. "Про надання повноважень виконкому міської Ради народних депутатів в питаннях передачі, надання та вилучення земельних ділянок", рішення Житомирської міської ради народних депутатів від 01.11.1995 №56 "Про надання повноважень виконкому міської Ради народних депутатів в питаннях передачі, надання та вилучення земельних ділянок", повноваження у сфері регулювання земельних відносин щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок належать до компетенції Житомирської міської ради, а тому саме даний орган місцевого самоврядування є належним позивачем у справі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Житомирської області від 14.03.2019 р. у справі № 906/837/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує наступне.

Твердження суду першої інстанції щодо не пропущення строку позовної давності не відповідає дійсності, оскільки позивачами в рамках справи № 6/224-НМ пункт 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради від 17.09.1998 року, предметом розгляду справи № 6/224-НМ було визнання нечинними рішення Житомирської районної ради від 29.10.1998 р. в частині переведення до земель запасу Оліївської сільської ради земельної ділянки площею 55га, яка була надана Державній комунальній фірмі "Житомирбудзамовник" на будівництво Північного житлового району м. Житомира, та рішення Житомирської обласної ради від 03.12.2004р. в частині введення даної земельної ділянки в межі села Оліївка Житомирського району, а також зобов`язання Житомирської районної ради видати КП "Житомирбудзамовник" правоустановчі документи на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,0га, що була надана підприємству згідно постанови Верховної Ради України №3419-ХІІ від 31.08.1993р.

Прийнятим рішенням виконавчого комітету Оліївської сільської ради від 17.09.1998 р. № 50 не порушено оспорюваних прав та законних інтересів Житомирської міської ради, оскільки земельна ділянка розміром 62,0 га, яка відносилась до земель запасу Оліївської сільської ради ніколи не знаходилась в межах Житомирської міської ради та не належала їй на праві власності, а тому вона не мала права на звернення з позовною заявою до господарського суду.

Виконавчий комітет Оліївської сільської ради (на підставі делегованих повноважень рішенням Оліївської сільської ради народних депутатів від 19.01.1996 восьмою сесією XXII скликання "Про надання повноважень виконкому сільської Ради народних депутатів") керуючись ст. ст. 27, 30 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) прийняв п. 5 рішення від 17.09.1998 р. № 50, яким припинив право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі клопотання Державної комунальної фірми "Житомирбудзамовник", не використання даної земельної ділянки у зв`язку з добровільною відмовою останнього шляхом переведення вільної від забудови земельної ділянки площею 55,0 га до земель запасу Оліївської сільської ради.

Судом першої інстанції при проведенні судового розгляду справи не було дотримано положень Господарського процесуального кодексу України, а саме: судом порушено строки розгляду справи по суті, судом не витребувались та не досліджувались у судовому засіданні докази (Постанова Верховної Ради України від 31.08.1993 р. №3419-ХП "Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об`єктів", Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,0 га серії НОМЕР_2 000042, Лист ДКФ "Житомирбудзамовник" від 21.05.1998 р., Рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради від 17.09.1998 року №50 "Про надання земельних ділянок"), суд першої інстанції вийшов до нарадчої кімнати без проведення судових дебатів, чим грубо було порушено право представників на виступ.

Враховуючи вищевикладене, Оліївська сільська рада вважає, що вищевказане судове рішення є незаконним, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від позивачів надійшов спільний відзив на апеляційну скаргу відповідача, відповідно до якого просять оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Відповідач по справі в основу свого рішення, яке оспорюється, поклав те, що підставою його прийняття послужила добровільна відмова ДКФ "Житомирбудзамовник" від земельної ділянки згідно листа цієї фірми від 21.05.1998 р. №1/186.

В даному випадку ДКФ "Житомирбудзамовник" просила дати згоду на вилучення названої ділянки, що підпадає під дію пункту 9 частини першої ст.27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року № 561-ХІІ, яке реалізується в порядку ст.ст.31 і 32 цього Кодексу.

В той же час, згідно з частиною 6 ст.27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 р. № 561-ХІІ, припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5-9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться в судовому порядку.

З вказаного вбачається, що були відсутні будь-які підстави у виконавчого комітету Оліївської сільської ради приймати вказане рішення від 17.09.1998 № 50, оскільки вилучення земельної ділянки мало проводитись при наявності законних підстав і тільки в судовому порядку. При прийнятті оскаржуваного рішення виконавчий комітет Оліївської сільської ради вийшов за межі своїх повноважень оскільки земельна ділянка не перебувала у його власності чи користуванні. В результаті прийняття зазначеного рішення було порушено частину 2 ст. 19 Конституції України, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до рішень Житомирської міської ради народних депутатів від 26.02.1993 року "Про надання повноважень виконкому міської Ради народних депутатів в питаннях передачі, надання та вилучення земельних ділянок" та рішення Житомирської міської ради народних депутатів від 01.11.1995 року №56 "Про надання повноважень виконкому міської Ради народних депутатів в питаннях передачі, надання та вилучення земельних ділянок" Житомирська міська рада надала виконавчому комітету міської Ради народних депутатів повноваження передачі, надання та вилучення земельних ділянок. Така передача повноважень з земельних питань Житомирською міською радою виконавчому комітету Житомирської міської ради здійснена у відповідності до ст. 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII, який діяв до 1 січня 2002 року, коли набрав чинності нині діючий Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. №2768-111.

Оліївська сільська рада, відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII, також делагувала свої повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок виконавчому комітету Оліївської сільської ради, який прийняв оскаржуване рішення.

Таким чином, вилучити в ДКФ "Житомирбудзамовник" вказану земельну ділянку мала право тільки Верховна Рада України з поверненням земельної ділянки до земель запасу Оліївської сільської ради. З часу прийняття постанови Верховної Ради України від 31.08.1993 р. №3419-ХІІ жодних рішень з питання вилучення та передачі названої земельної ділянки Верховна Рада України не приймала. Жодної відмови від вказаної земельної ділянки міської ради чи інших органів по управлінню землею не було.

Господарський суд Житомирської області розглядаючи заяву Оліївської сільської ради щодо позовної давності, врахував відповідь позивачів по справі та обставини, що господарський суд Житомирської області більше 10 років розглядав дві справи: № 6/224-НМ, № 6/706-НМ.

Позовні вимоги та предмет спору до Оліївської сільської ради по вказаних двох справах № 6/224-НМ та № 6/706-НМ, а також по даній справі № 906/837/18 аналогічні, залишились без змін. З метою чіткого визначення судочинства (господарського чи адміністративного), до інших вищевказаних відповідачів позов не пред`являвся, вирішено, що для захисту прав достатньо заявити позов до одного відповідача по справі. Тому, господарський суд Житомирської області зробив висновок про те, що строк позовної давності не сплив.

Ухвалами Господарського суду Житомирської області від 21.03.2006 р. по справі № 6/224-НМ та від 08.09.2016 по справі № 6/706-НМ спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що Житомирська міська рада по цих справах раніше не була позивачем.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги щодо порушення господарським судом Житомирської області норм процесуального законодавства в частині витребування та дослідження в судовому засідання оригіналів документів, оскільки про це заявити було в судовому засіданні.

Необґрунтованими є твердження відповідача щодо порушення Господарським судом вимог ст. 218 Господарського процесуального кодексу України Житомирської області щодо не проведення судових дебатів. В ході розгляду справи № 906/837/18 відбулося шість засідань суду, де була можливість здійснити будь-які (письмові і усні) обґрунтування, надати докази, в тому числі виступити з заключним словом.

За наведеного вище, позивачі вважають, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним і таким, що ґрунтується на засадах верховенства права та ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

В поясненнях від 10.06.2019 р. позивачі з посиланням на рішенням Житомирської міської ради народних депутатів від 09.04.1992 р. № 208, Статут ДКФ "Житомирбудзамовник", рішення Житомирської міської ради від 29.10.2003 р. № 282, рішення Житомирської міської ради від 10.04.2013 р. №500 зазначають, що правонаступником ДКФ "Житомирбудзамовник" є Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник".

В судових засіданнях Північно-західного апеляційного господарського суду представники скаржника підтримували доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджували, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважають, що рішення господарського суду Житомирської області від 14.03.2019 р. у справі № 906/837/18 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

Представники позивачів в судових засіданнях вказували, що з доводами апелянта не погоджуються, вважають їх безпідставними, а оскаржене рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просили суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Постановою Верховної Ради України від 31.08.1993 року №3419-ХП "Про вилучення І надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об`єктів" вилучено з земель запасу Оліївської сільської Ради народних депутатів Житомирського району Житомирської області 62,0 га ріллі та надано в постійне користування під будівництво Північного житлового району міста Житомира Державній комунальній фірмі "Житомирбудзамовник" (т. 1, а. с. 21-23).

В подальшому, Державною комунальною фірмою "Житомирбудзамовник" направлено лист №1/920 від 06.10.1993 р. Житомирському філіалу інституту з проханням виготовити Державний акт на право користування земельною ділянкою в розмірі 62,0 га, відведеної під забудову Північного житлового району м. Житомира (т. 1, а. с. 24).

15.12.1993 р. був складений Акт про встановлення в натурі границь земель, наданих в користування ДКФ "Житомирбудзамовник" Житомирського міськвиконкому під будівництво Північного житлового району з експлікацією (т. 1, а. с. 25).

Згідно вказаного Акту здійснено відвід в натурі земельної ділянки в постійне користування для ДКФ "Житомирбудзамовник" загальною площею 62,0 га, в тому числі колективних городів 62,0 га, із земель запасу Оліївської сільської ради народних депутатів Житомирського району. Відведені землі можуть бути використані тільки по прямому призначенню, тобто під будівництво Північного житлового району м. Житомира.

Після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі Житомирською районною Радою народних депутатів було зареєстровано та видано ДКФ "Житомирбудзамовник" 23.12.1994 р. Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 62,0 га серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 29).

Видача даного Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою підтверджено листами Головного управління земельних ресурсів у Житомирській області від 30.11.2007 р. №09-589/04, Житомирської регіональної філії Державного підприємства "Житомирський науково-дослідний проектний інститут землеустрою" від 29.11.2007 р. №467 та Управління Держземагенства у Житомирському районі від 28.03.2014 р. № 1132/вих. (т. 1, а. с. 32-34)

21.05.1998 р. на адресу Оліївської сільської ради Житомирського району надійшов лист ДКФ "Житомирбудзамовник" з проханням вилучити у даної фірми надану земельну ділянку під будівництво Північного житлового району м. Житомира, оскільки фірма не є та в подальшому не буде власником чи експлуатуючою організацією збудованих об`єктів, передати цю земельну ділянку за згодою у користування Житомирському виконкому (т. 1, а. с. 152).

Виконавчий комітет Оліївської сільської ради прийняв п. 5 рішення від 17.09.1998 р. № 50, яким припинив право постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі клопотання Державної комунальної фірми "Житомирбудзамовник", не використання даної земельної ділянки у зв`язку з добровільною відмовою останнього шляхом переведення вільної від забудови земельної ділянки площею 55,0 га до земель запасу Оліївської сільської ради (т. 1, а. с. 38).

Позивачі, вважаючи пунктом 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району від 17.09.1998 р. № 50 "Про надання земельних ділянок" таким, що порушує права їх права звернувся до суду даним позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

За приписами ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Предметом спору у даній справі є визнання незаконними та скасування пункту 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради Житомирського району від 17.09.1998 р. №50 "Про надання земельних ділянок" в частині переведення земельної ділянки площею 55,0 га до земель запасу Оліївської сільської ради.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 59 вищезазначеного Закону рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Як встановлено судом апеляційної інстанції вище, Постановою Верховної Ради України від 31.08.1993 р. №3419-ХП "Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об`єктів" вилучено з земель запасу Оліївської сільської Ради народних депутатів Житомирського району Житомирської області 62,0 га ріллі та надано в постійне користування під будівництво Північного житлового району міста Житомира Державній комунальній фірмі "Житомирбудзамовник".

За приписами ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України 1990 року вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно положень ст. 33 Земельного кодексу 1990 року (в редакції чинній на час спірних відносин) за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об`єктів (частина п`ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов`язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

Судом апеляційної інстанції звертається увага на те, що Верховна Рада України приймаючи вказану постанову лише вилучила з земель запасу Оліївської сільської Ради народних депутатів Житомирського району Житомирської області 62,0 га ріллі та надала вказану земельну ділянку в постійне користування Державній комунальній фірмі "Житомирбудзамовник" під будівництво Північного житлового району міста Житомира.

В той же час, Верховною Радою України не було виключено зазначені землі з меж Оліївської сільської ради та включено до меж земель м. Житомира.

За приписами ст. 63 Земельного Кодексу України 1990 року до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планіровки та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України. Включення земельних ділянок до межі міста не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, якщо не буде проведено їх вилучення (викуп) відповідно до статті 31 цього Кодексу. Використання земель міста здійснюється відповідно до проектів планіровки та забудови міста і планів земельно-господарського устрою.

Відповідно до п. п. 2, 4 Положення про порядок вирішення питань адміністративно- територіального устрою Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 12 березня 1981 року № 1654-X Встановлення і зміна меж, встановлення і перенесення адміністративних центрів областей проводяться Президією Верховної Ради Української РСР за поданням виконавчих комітетів відповідних обласних Рад народних депутатів. Утворення і ліквідація сільрад, встановлення і перенесення їх адміністративних центрів, встановлення і зміна меж сільрад проводяться виконавчим комітетом обласної Ради народних депутатів за поданням виконавчих комітетів відповідних районних, міських (міст обласного підпорядкування) Рад народних депутатів.

Згідно із ст. 173 ЗК України (в редакції на час звернення до суду із позовом) Межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій. Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць. Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів. Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті. Землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Статтею 174 ЗК України (в редакції на час звернення до суду із позовом) передбачено, що Рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

Відповідно до ст. 175 ЗК України (в редакції на час звернення до суду із позовом) межі адміністративно-територіальних одиниць встановлюються в порядку та відповідно до закону.

В той же час, матеріали господарської справи № 906/837/18 не містять доказів змін меж міста Житомира та Оліївської сільської ради внаслідок прийняття Верховною Радою України Постанови від 31.08.1993 р. №3419-ХП "Про вилучення і надання земельних ділянок для несільськогосподарських потреб та попереднє погодження місць розташування об`єктів".

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Верховною Радою України було надано в постійне користування Державній комунальній фірмі "Житомирбудзамовник" під будівництво Північного житлового району міста Житомира земельну ділянку площею 62 га, без вилучення її з меж Оліївської сільської ради та включення до меж м. Житомира, а як наслідок і зміни меж вказаних населених пунктів.

Пунктом п. 1. ч. 1 ст. статті 27 Земельного кодексу 1990 року право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

Відповідно до ч. 5 статті 27 Земельного кодексу 1990 року припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1-8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи, листом від 21.05.1998 р. №1/186 ДКФ "Житомирбудзамовник" звернувся до Оліївської сільської ради з проханням вилучити у даної фірми надану земельну ділянку під будівництво Північного житлового району м. Житомира, оскільки фірма не є та в подальшому не буде власником чи експлуатуючою організацією збудованих об`єктів, передати цю земельну ділянку за згодою у користування Житомирському виконкому.

Оцінюючи вказаний лист, апеляційний господарський суд доходить до висновку, що землекористувач - ДКФ "Житомирбудзамовник" мав на меті саме добровільно відмовитися від наданої йому земельної ділянки.

Щодо прохання передати у користування земельну ділянку в користування Житомирському виконкому, суд зазначає, що законом не передбачено право користувача при відмови від земельної ділянки ставити питання передачі її іншій (третій) особі, в даному випадку Житомирському виконкому.

Також, суд звертає увагу на те, що даний лист ДКФ "Житомирбудзамовник" із вказаним проханням свідчить про те, що земельна ділянка належить до земель Оліївської сільської ради, оскільки землекористувач з відмовою від земельної ділянки звернувся саме до Оліївської сільської ради.

Приписами ст. ст. 15-16 ЦК України передбачено можливість рішення органу місцевого самоврядування може бути оскаржене особою, в тому випадку коли таке рішення порушує права.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами ч. 2 ст. 152 ЗК України (в редакції на час звернення до суду із позовом) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Тобто, умовою захисту права позивача є сам факт існування порушено права власника земельної ділянки або землекористувача.

В даній справі одним із позивачем виступає Житомирська міська рада.

Із п. 5 рішення Виконавчого комітету Оліївської сільської ради № 50 від 17.09.1998 р. вбачається, що було переведено до земель запасу Оліївської сільської ради земельну ділянку в розмірі 55,0 га ДКФ "Житомирбудзамовник".

З оспорюваного пункту рішення Виконавчого комітету Оліївської сільської ради № 50 від 17.09.1998 р. не вбачається порушення прав інтересів чи обов`язків Житомирської міської ради.

Окрім того, досліджуючи питання наявність порушеного права Житомирської міської ради, судом було взято до уваги, що земельна ділянка площею 62 га не входить в межі міста Житомира та знаходиться на території Оліївської сільської ради.

Також, судом зазначається, що землекористувачем земельної ділянки, на момент прийняття оспорюваного рішення був ДКФ "Житомирбудзамовник", а не Житомирська міська рада.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає наявність порушеного права Житомирської міської ради внаслідок прийняття рішення № 50 від 17.09.1998 р. Виконавчим комітетом Оліївської сільської ради.

Поруч з тим, суд не може залишити поза увагою той факт, що відсутні докази того, що КП "Житомирбудзамовник" є правонаступником ДКФ "Житомирбудзамовник".

Зокрема на підтвердження даного факту позивачі посилаються рішення Житомирської міської ради від 29.10.2003 р. № 282 та від 10.04.2013 № 500.

За приписами ст. 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Рішенням Житомирської міської ради народних депутатів від 09.04.1992 р. № 208 Управління капітального будівництва Житомирського міськвиконкому було реорганізовано та утворено на базі УКБ - Державну комунальну фірму (ДКФ) "Житомирбудзамовник, затверджено та зареєстровано Статут ДКФ "Житомирбудзамовник". В послідуючому рішенням Житомирської міської ради від 29.10.2003 № 282 перереєстровано державну комунальну фірму "Житомирбудзамовник" в комунальне підприємство "Житомирбудзамовник". (т. 1, а. с. 57-59, 60)

В подальшому, рішенням Житомирської міської ради від 10.04.2013 №500 змінено назву Комунального підприємства "Житомирбудзамовник" на Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник" Житомирської міської ради та затверджено його Статут в новій редакції (т. 1, а. с. 61-69).

Дослідивши вказані рішення власника та Статут КП "Житомирбудзамовник" (т. 1, а. с. 108-176), апеляційний господарський суд констатує, що в них відсутні посилання на те, що позивач - КП "Житомирбудзамовник" є правонаступником ДКФ "Житомирбудзамовник".

В той же час, при правонаступництві мають визначатися межі правонаступництва, які в даному випадку невизначені.

Також суд бере до уваги той факт, що матеріали справи не містять передавальний акту та розподільчого балансу, як це передбачено ч. 3 ст. 107 ЦК України.

Щодо посилань позивачів на лист ГУ статистики у Житомирській області від 07.03.2019 р. №07-09/27-19, суд зазначає наступне.

Відповідно до вказаного листа (т. 4, а. с. 6) ГУ статистики у Житомирській зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) Державна комунальна фірма "Житомирбудзамовник" (код 05395919) згідно рішення Житомирського міськвиконкому від 10.11.2003 р. №506-ЖОЮ була перереєстрована у Комунальне підприємство "Житомирбудзамовник" (код 05395919). Водночас доведено до відома, що відповідно до п. 6 Положення про ЄДРПОУ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 р. № 118 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2005 р. № 499), ідентифікаційний код зберігається за суб`єктом, якому він присвоєний, протягом усього періоду його існування і є єдиним. У разі перетворення юридичної особи за правонаступником зберігається її ідентифікаційний код.

Однак, лише вказаний лист за наявності вищевказаних обставин не може свідчити про правонаступництво КП "Житомирбудзамовник" прав та обов`язків ДКФ "Житомирбудзамовник".

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про те, що позивачами не підтверджено факту правонаступництва КП "Житомирбудзамовник" прав та обов`язків ДКФ "Житомирбудзамовник".

Щодо доводів позивачів про те, що право користування підтверджується Державним актом серії НОМЕР_3 -08-21 № 000042.

Статтями 125, 126 ЗК України (в редакції на час звернення до суду із позовом) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За приписами ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право постійного користування земельною ділянкою підлягає державній реєстрації.

В той же час, матеріали господарської справи № 906/837/18 не містять доказів вчинення КП "Житомирбудзамовник" дій щодо здійснення державної реєстрації права постійного користування земельної ділянки площею 62,0 га.

Окрім того, вище було встановлено добровільну відмову ДКФ "Житомирбудзамовник" від земельної ділянки.

Вказаним спростовуються доводи позивачів про те, що Державним актом серії НОМЕР_3 -08-21 НОМЕР_4 000042 підтверджується право користування КП "Житомирбудзамовник" земельною ділянкою.

Статтею 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Поруч із тим, при розгляді господарської справи № 906/837/18 апеляційний господарський суд бере до уваги принцип належного урядування.

ЄСПЛ в рішення "Рисовський проти України" від 02.10.2011 р. (заява № 29979/04) вказав, що аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, Суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Оліївською сільською радою було долучено до матеріалів справи Інформацію з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, відповідно до яких земельна ділянка, котра є предметом спірного рішення є поділеною та її частини знаходяться на праві власності чи користуванні різних фізичних та юридичних осіб. Цільовими призначеннями земельних ділянок є: будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; для ведення особистого селянського господарства (т. 2, а. с. 33-242; т. 3, а. с. 1-198).

Доказів скасування рішень про надання земельних ділянок у власність та користування фізичних та юридичних осіб суду не надано.

Враховуючи викладене, суд констатує, що визнання незаконним і скасування пункту 5 рішення виконавчого комітету Оліївської сільської ради від 17.09.1998 №50 призведе до порушення принципу належного урядування та справедливого вирішення спору, оскільки земельна ділянка була поділена та її частини освоєні фізичними та юридичними особами, котрі набували право власності чи у користування в законний спосіб та у визначений законом порядок (доказів протилежного не надано) і це буде фактично втручання в їх нове право на земельні ділянки.

Доводи позивачів про те, що виконавчий комітет Оліївської сільської ради не мав права вилучати земельну ділянку спростовується тим, що рішенням восьмої сесії XXII скликання Оліївської сільської ради народних депутатів від 19.01.1996 р. виконавчому комітету Оліївської сільської ради були делеговані повноваження щодо передачі у приватну власність, надання та вилучення земельних ділянок (т. 1, а. с. 203).

Підсумовуючи зазначене апеляційний господарський суд вказує, що позивачами не доведено порушення їх прав чи обов`язків п. 5 рішення Виконавчого комітету Оліївської сільської ради № 50 від 17.09.1998 р. чи незаконності дій Виконавчого комітету Оліївської сільської ради під час прийняття вказаного рішення, у зв`язку із чим приходить до висновку про відмову в позові.

В той же час, суд першої інстанції не надав оцінку та не спростував всі доводи відповідача, а спростувавши їх певну частину, не в сукупності з іншими доводами, дійшов хибного висновку про задоволення позову.

Окрім того, відповідачем заявлялося про пропущення строку позовної давності.

За приписами ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 статті 261 визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як було роз`яснено в п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. " Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Враховуючи, що в даному випадку не встановлено порушене право або охоронюваний законом інтерес позивачів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі є обґрунтованими та знайшли своє відображення в матеріалах справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.277 ГПК України, підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу Оліївської сільської ради слід задоволити, а рішення господарського суду Житомирської області від 14.03.2019 р. у справі № 906/837/18 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Оліївської сільської ради задоволити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 14.03.2019 р. у справі № 906/837/18 скасувати.

Ухвалити нове рішення.

В позові відмовити.

3. Стягнути з Житомирської міської ради (10014, Житомирська обл., місто Житомир, майдан Ім. С.П. Корольова, будинок 4/2, код 13576954) на користь Оліївської сільської ради (12402, Житомирська обл., Житомирський район, село Оліївка, вулиця Леоніда Ступницького, будинок 68, код 04348409) - 1321 грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Стягнути з Комунального підприємства "Житомирбудзамовник" (10014, Житомирська обл., місто Житомир, вулиця Щорса, будинок 4, код 05395919) на користь Оліївської сільської ради (12402, Житомирська обл., Житомирський район, село Оліївка, вулиця Леоніда Ступницького, будинок 68, код 04348409) - 1321 грн. 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Господарському суду Житомирської області видати накази на виконання даної постанови.

6. Справу № 906/837/18 надіслати господарському суду Житомирської області.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "30" липня 2019 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Розізнана І.В.