Рішення

від 30.07.2019 по справі 1.380.2019.001368

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1.380.2019.001368

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (80100, Львівська область, м. Сокаль, вул. Шептицького, 26), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відділ з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (80000, Львівська область, м. Сокаль, вул. Шептицького, 89), про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання відповідача вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

у с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відділ з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій Сокальської РДА Львівської області, про:

- визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нерозгляду у встановленому законом порядку її заяви від 28.02.2019 про переривання з 15.03.2019 її відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та про приступлення у зв`язку з цим до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА Львівської області і невидачею про це відповідного розпорядження головою Сокальської РДА чи особою, яка виконувала/виконує його обов`язки, як би це мало бути відповідно до закону;

- зобов`язання відповідача прийняти розпорядження про приступлення позивачкою до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА Львівської області у зв`язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно з заявою від 28.02.2019;

- стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.03.2019 по день ухвалення рішення по цій справі, без утримання податків та інших обов`язкових платежів;

- стягнення на користь позивачки 25000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що відповідачем в порушення вимог чинного законодавства України не розглянуто її заяви від 28.02.2019 про переривання з 15.03.2019 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та про приступлення до виконання обов`язків за її посадою, а також не видано відповідачем розпорядження за результатами розгляду вказаної заяви, що порушує її права за захистом яких вона звернулася до суду.

Ухвалою суду від 30.03.2019 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання цієї ухвали від позивачки 26.03.2019 за вх. № 9997 надійшла заява на виконання вимог ухвали про залишення без руху позовної заяви, до якої додано квитанцію № 170 від 22.04.2019 про сплату судового збору у сумі 768,40 грн.

Ухвалою суду від 06.05.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 61-64), у якому відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивачка неодноразово протягом 2018 року зверталася у Сокальську райдержадміністрацію із заявами щодо надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Пов`язує такі звернення із бажанням уникнути службової відповідальності, прикриваючись та маніпулюючи ст. 179 КзпП України у власних інтересах. Також вказує на те, що позивачка є фігурантом кримінальних справ щодо своєї службової діяльності на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - відділ з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій Сокальської районної державної адміністрації Львівської області письмових пояснень щодо позовних вимог позивача до суду не подала.

24.06.2019 позивачкою до суду подано відповідь на відзив відповідача, яка обґрунтована тим, що факти викладені у відзиві не спростовують протиправної поведінки відповідача і доводів позовної заяви.

Ухвалою суду від 04.07.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Протокольною ухвалою суду від 30.07.2019 суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні, відповідно до ст. 205 КАС України.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.

Розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 26.10.2015 № 168/01-02 Про призначення ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації увільнивши від виконуючої обов`язків начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації, з 27 жовтня 2015 року (а.с. 27).

ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 (а.с. 28).

Розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 06 березня 2018 року №36/03-07 Про надання відпустки ОСОБА_1 , начальнику відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 07 березня 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 89).

Підставою винесення даного розпорядження були: заява ОСОБА_1 від 06 березня 2018 року, свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 22.11.2017.

28 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови Сокальської районної державної адміністрації у якій просила перервати відпустку за доглядом за дитиною з 09.04.2018.

Згідно розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 03 квітня 2018 року №48/03-07 Про переривання відпустки у відповідності до статей 50, 52 Закону України Про державну службу , статті 18 Закону України Про відпустки , перервано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 , начальнику відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації, надану їй згідно розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 06 березня 2018 року № 36/03-07, з 11 квітня 2018 року (а.с. 91).

Підставою винесення даного розпорядження була заява ОСОБА_1 від 28 березня 2018 року.

В матеріалах справи наявні копії заяв ОСОБА_1 (від 19.09.2018, 03.12.2018, 04.12.2018) з якими вона неодноразова зверталася до голови Сокальської районної державної адміністрації щодо надання їй відпустки по догляду за дитиною віком до 3-х років.

Позивачка в позовній заяві вказує, що дані заяви не були вчасно розглянуті, що змусило її звернутися в Головне управління держпраці у Львівській області.

Згідно листа Головного управління держпраці у Львівській області від 14.12.2018 № 12480/4/14-04 Головним управлінням держпраці у Львівській області в межах компетенції розглянуто звернення позивачки від 20.11.2018 (вх. № М-1296 від 23.11.2018 та вх. № 1296/1 від 05.12.2018) та від 05.12.2018 (вх. №М-1378 від 11.12.2018) щодо надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, шляхом проведення 07.12.2018 інспекційного відвідування у Сокальській районній державній адміністрації Львівської області. В листі також було повідомлено позивачку, що за результатом інспекційного відвідування складено акт та внесено припис, яким зобов`язано усунути виявлені порушення.

Розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 14 січня 2019 року №7/03-07 Про надання відпустки у відповідності до пункту 2 статі 58 Закону України Про державну службу , статті 18 Закону України Про відпустки ОСОБА_1 , начальнику відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації, надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 14 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Підставою винесення даного розпорядження були: заява ОСОБА_1 від 05 грудня 2018 року, свідоцтво про народження НОМЕР_2 від 22.11.2017 року.

28 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови Сокальської районної державної адміністрації у якій просила перервати відпустку за доглядом за дитиною віком до трьох років з 15.03.2019 (а.с. 38).

Сокальська районна державна адміністрація Львівської області відповіла на цю заяву листом від 14.03.2019 № 19/03-21та повідомила позивачку про те, що нею неодноразово написано заяви (сім заяв) про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та за кількістю заяв можна стверджувати, що вона маніпулює фактом надання відпусток для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв`язку із тим, що неодноразово намагалася притягуватись до дисциплінарної відповідальності у зв`язку із наявністю фактів вчинення дисциплінарних проступків. Також зазначила, що на підставі заяви позивачки від 05 грудня 2018 року Розпорядженням від 14 січня 2019 року № 7/03-07 Про надання відпустки їй надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14 січня 2019 року до 17 листопада 2020 року та запропоновано позивачці не порушувати припис Головного управління держпраці у Львівській області від 07 грудня 2018 року № ЛВ3561/457/АВ/П та власноруч написану заяву від 05 грудня 2018 року про надання їй відпустки.

Серед іншого, до матеріалів справи позивачкою долучено копії листів Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної ради України, Львівської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпраці у Львівській області, в яких розглядалося питання щодо можливих порушень трудових прав пов`язаних з недопущенням до роботи у зв`язку з перериванням відпустки для догляду за дитиною до 3-х років.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Роботодавець створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Умови, тривалість і порядок надання працівникам відпусток для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей врегульовано, зокрема, Законом України від 15.11.1996 №504/96-ВР Про відпустки (із змінами і доповненнями) (далі також - Закон №504/96).

Відповідно до абзацу першого статті 2 Закону №504/96 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

За змістом ст. 4 Закону №504/96 однією із соціальних відпусток є відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ст.179 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 181 КЗпП України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Згідно з ч. 7 ст. 179 КЗпП України, відпустки для догляду за дитиною, передбачені ч. 3, ч. 4 та ч. 6 цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Статтею 18 Закону №504/96 передбачено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону №504/96 визначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Як встановлено судом, 28 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до голови Сокальської районної державної адміністрації у якій просила перервати відпустку за доглядом за дитиною віком до трьох років з 15.03.2019.

Сокальська районна державна адміністрація Львівської області, не прийняла розпорядження чи іншого рішення за наслідками розгляду заяви, а листом № 19/03-21 від 14.03.2019 повідомила позивачці, що неодноразово подані нею заяви свідчать про маніпуляції для уникнення дисциплінарної відповідальності у зв`язку із наявністю фактів вчинення дисциплінарних проступків.

Аналіз ч. 1 ст. 181 КЗпП України, свідчить про те, що у вказаній нормі законодавець зазначив, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Судом встановлено, що відповідачем не прийнято рішення за результатами розгляду заяви позивачки від 28.02.2019 про переривання відпустки та вихід на роботу, а лише скеровано лист № 19/03-21 від 14.03.2019, в якому міститься посилання на Розпорядження від 14 січня 2019 року № 7/03-07 Про надання відпустки , яким надано відпустку позивачу для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суд критично оцінює покликання відповідача у листі на те, що Розпорядженням від 14 січня 2019 року № 7/03-07 Про надання відпустки , позивачці з 14 січня 2019 року до 17 листопада 2020 року надавалася відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно її заяви від 05 грудня 2018 року, оскільки відповідно до ст. 18 Закону України Про відпустки та ч. з ст. 179 КзпП України, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3 років, надається за бажанням і може бути використана повністю або частинами.

Аналізуючи вказані норми суд зазначає, що відпустка по догляду за дитиною надається за її бажанням та може бути перервана в будь-який момент, виходячи з власних міркувань і потреб.

Як свідчать матеріали справи, у позивачки виникло право на переривання відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років, а саме з 15.03.2019, про що було написано відповідну заяву 28.02.2019.

Суд звертає увагу на те, що припинення та поновлення відпустки по догляду за дитиною може повторюватися необмежену кількість разів до моменту, коли дитині виповниться три роки.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не приймаючи розпорядження за заявою позивача про переривання відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років, порушив право на працю позивачки.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Також підлягає задоволенню позовна вимога про зобов`язання відповідача розглянути заяву позивачки та прийняти відповідне рішення про переривання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15.03.2019 по день ухвалення рішення по цій справі, без утримання податків та інших обов`язкових платежів суд зазначає таке.

Позивачка у своїх поясненнях та у позовній заяві зазначає про те, що за період з 15.03.2019 по день її виходу на роботу має бути виплачено середній заробіток, при цьому покликається на ст. 235 КЗпП України та п. 6 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів .

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06.11.1992 Про практику розгляду судами трудових спорів , якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата проводиться стосовно до правил ч. 2 ст. 235 КЗпП України про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Відповідно до абзацу другого статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Абзацом п`ятим цієї статті передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що позивачкою написано і подано заяву від 28.02.2019 про переривання відпустки по догляду за дитиною з 15.03.2019. З пояснень, наданих у судовому засіданні, позивачка на роботу 15.03.2019 не виходила, до роботи не приступала, правил трудового розпорядку не дотримувалася, тому судом не встановлено не допуску її до роботи.

Відтак, підстав для застосування ст. 235 КЗпП України і стягнення середнього заробітку за вимушений прогул немає.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача в користь позивача 25000 грн. відшкодування моральної шкоди суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 804/2252/14.

Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.

На обґрунтування вказаних вимог позивачем подано лише листок непрацездатності серії АДФ №150234 у якому в графі діагноз первинний вказано: правобічна пневмонія. Також в судовому засіданні позивачка повідомила, що лікувалася у профілакторії.

Суд критично оцінює покликання позивачки на те, що її страждання викликали таке захворювання, оскільки цей доказ не дає можливості суду встановити наявність, характер та обсяг моральної шкоди. Інших доказів, таких як довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо позивачкою не надано.

Також позивачкою не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди здоров`ю, чи завдання йому інших втрат немайнового характеру, з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем. Покликання на перебування останньої на лікуванні у профілакторії також не підтверджені доказами і не дають можливості встановити причинно-наслідковий зв`язок між захворюванням і стражданнями, викликаними нерозглядом її заяви.

Отже, позивачкою не було доведено причинно-наслідкового зв`язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом, що дає підстави суду дійти висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що відповідач діяв не на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 КАС України).

З огляду на те, що судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача та обов`язок відповідача вчинити дії, суд дійшов висновку про стягнення судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Сокальської районної державної адміністрації Львівської області пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Сокальської районної державної адміністрації Львівської області щодо не розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 28.02.2019 про переривання з 15.03.2019 її відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та про приступлення у зв`язку з цим до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА Львівської області та невидачею про це відповідного розпорядження.

3. Зобов`язати Сокальську районну державну адміністрацію Львівської області прийняти розпорядження про притуплення ОСОБА_1 до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА у зв`язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із заявою від 28 лютого 2019 року.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_3 ) сплачену суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Сокальської районної державної адміністрації Львівської області (80100, Львівська область, м. Сокаль, вул. Шептицького, 26, ЄДРПОУ 02229416).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 31 липня 2019 року.

Суддя Качур Р.П.