Постанова

від 30.07.2019 по справі 905/1875/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2019 р. Справа № 905/1875/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є. , суддя Білецька А.М. , суддя Чернота Л.Ф.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача -Пробийголова Д.О., ордер ДН №047507 від 05.06.2019; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 5117 від 29.08.18 р.,

1-го відповідача - не з`явився;

2-го відповідача - не з`явився;

3-го відповідача - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№948) на рішення господарського суду Донецької області від "11" лютого 2019 р. (суддя Курило Г.Є., повний текст складено 20.02.2019) у справі № 905/1875/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", м.Київ, в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", м.Краматорськ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАНС і К", м. Покровськ

2. ОСОБА_1 , м. Покровськ

3. ОСОБА_2 , м. Покровськ

про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 434253,83 грн., розірвання договору

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України", м. Київ, в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАНС і К", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 434253,83 грн., яка складається із:

-заборгованості за основним боргом в сумі 136936,54 грн.,

-заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 82653,83 грн.,

- заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в сумі 251,25 грн.,

-заборгованості за комісією за резервування кредитних коштів в сумі 0,32 грн.,

-3% річних за простроченим кредитом в сумі 15766,36 грн.,

-3% річних за простроченими процентами в сумі 4184,83 грн.,

-3% річних за простроченими комісіями в сумі 28,45 грн.,

-інфляційних втрат від прострочених сум заборгованості за основним боргом в сумі 168377,41 грн.,

- інфляційних втрат за простроченими процентами в сумі 25771,33 грн.,

- інфляційних втрат за простроченими комісіями в сумі 283,51 грн.;

-розірвання договору кредитної лінії №2 від 26.03.2012, укладеного між ПАТ "Державний ощадний банк України" та ТОВ "ВАНС і К".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачами зобов`язань за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012 та договорами поруки №2/1 та №2/2 від 26.03.2012, у зв`язку з чим просить стягнути заборгованість та розірвати вказаний кредитний договір.

Рішенням господарського суду Донецької області від 11.02.2019 у справі №905/1875/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАНС і К" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, м.Київ в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк", м.Краматорськ заборгованість за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012 за основним боргом в сумі 136936,54грн., заборгованість за відсотками за користування кредитом в сумі 72203,43 грн., інфляційні втрати по простроченим сумам заборгованості за основним боргом в розмірі 46646,65грн., 3% річних за основним боргом в розмірі 10180,76грн., 3% річних по простроченим процентам в сумі 2716,99 грн., інфляційних витрат по простроченим процентам в сумі 11966,74грн. Розірвано договір кредитної лінії №2 від 26.03.2012, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", м.Київ, в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", м.Краматорськ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАНС і К", м. Покровськ. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з першого відповідача основного боргу за кредитом в розмірі 136936,54 грн., суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність належними доказами факту отримання позичальником грошових коштів у вказаному розмірі, які в порушення умов кредитного договору, не були повернуті позичальником банку.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення з першого відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом, місцевий господарський суд встановив, що в частині стягнення процентів за період з квітня по серпень 2015 позивачем пропущено строк позовної давності, а тому стягнув проценти за період з вересня 2015 по квітень 2018 в сумі 72203,43 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 168377,41 грн. за період з березня 2014р. по березень 2018 р. за основним боргом та в розмірі 25771,33 грн. за період з квітня 2014р. по березень 2018р. за процентами; 3% річних в розмірі 15766,36 грн. за період з 03.03.2014 по 30.04.2018 за основним боргом та в розмірі 4184,83 грн. за період з 11.02.2014 по 30.04.2018 за процентами, господарський суд Донецької області застосував строки позовної давності та здійснивши власний перерахунок вказаних сум за період з 27.09.2015 задовольнив позовні вимоги частково та стягнув з першого відповідача інфляційні втрати за основним боргом в розмірі 46646,65грн., 3% річних за основним боргом в розмірі 10180,76грн., 3% річних за процентами в сумі 2716,99 грн., інфляційні втрати в сумі 11966, 74грн. за процентами.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції встановив, що позивачем пропущений строк позовної давності стосовно вимоги щодо стягнення комісії, та, відповідно, до 3% річних та інфляційних витрат за простроченими процентами, як додаткових вимог, у зв`язку з чим відмовив в позові в цій частині.

В задоволенні позовних вимог до другого та третього відповідачів (поручителів) місцевий господарський суд відмовив, у зв`язку з тим, що позивачем не дотримано шестимісячний строк, визначений ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, від дня настання строку виконання основного зобов`язання для звернення з вимогами до поручителів про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012.

Задовольняючи позовні вимоги про розірвання договору кредитної лінії №2 від 26.03.2012, суд першої інстанції виходив з того, що непогашення першим відповідачем заборгованості за кредитним договором позбавило позивача грошових надходжень, на які він розраховував при укладенні договору, а тому таке порушення відповідачем умов договору є істотним.

Позивач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №104.20-12/1/1240/22449/2019-04/Вих від 12.03.2019, в якій просить це рішення скасувати та прийняти нове, яким: стягнути з ТОВ "Ванс і К" на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, м.Київ в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованості за кредитом в розмірі 434253,83 грн.; стягнути з ОСОБА_1 Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, м.Київ в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитом в розмірі 434253,83 грн.; стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, м.Київ в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" заборгованість за кредитом в розмірі 434253,83 грн.

Позивач надав суду апеляційну скаргу №104.20-12/1/1240/22449/2019-04/Вих від 15.03.2019 у новій редакції, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Донецького області від 11.02.2019 у справі №905/1875/18 в частині відмови в позові про солідарне стягнення з ТОВ Ванс і К , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України, м.Київ в особі філії - Донецького обласного управління АТ "Ощадбанк" в розмірі 434253,83 грн.. яка складається з: 136936,54 грн. - основний борг; 82653,83 грн.- заборгованість по процентам кредиту; 194432,25 грн. - інфляційне збільшення заборгованості; 19979,64 грн. - 3% річних, суму судового збору в розмірі 8275,80 грн. та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги частково у зв`язку із спливом позовної давності до частини вимог позивача, оскільки строк позовної давності переривався у зв`язку із зверненням позивача у травні 2014 до господарського суду Донецької області з позовом до ТОВ Ванс і К , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012. Однак, вказана справа не була розглянута господарським судом Донецької області, оскільки з 15.07.2014 суд призупинив свою роботу у зв`язку з проведенням на території Донецької області активної фази антитерористичної операції. Вказані обставини, на думку позивача, також спростовують висновки місцевого господарського суду про припинення поруки за договорами №2/1 та №2/2 від 26.03.2012, оскільки позивач звертався до господарського суду з позовом у вказаній справі, зокрема, і до поручителів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у межах шестимісячного строку від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Також позивач зазначає, що 30.12.2015 перший відповідач здійснив останній платіж в розмірі 6000 грн. в рахунок погашення заборгованості за процентами, а тому строк позовної давності перервався та розпочався заново, на підставі ч.3 ст.264 Цивільного кодексу України.

Позивач також надав суду письмові пояснення до апеляційної скарги (вх.5810), до яких додано таблиці з розрахунками основного боргу, процентів за користування кредитом, комісій за користування кредитом, а також 3% річних та інфляційних втрат.

Також позивач надав суду письмові пояснення (вх.6478), до яких додано виписки з банківських рахунків ТОВ Ванс і К за період з 26.03.2012 по 02.07.2019 (а.с.184 т.2).

Позивач надав суду додаткові письмові пояснення №104.26-08/08/167 від 19.07.2019, в яких пояснив підстави та дати отримання першим відповідачем грошових коштів за договором кредитної лінії №3 від 26.03.2012 та додав банківську виписку з рахунку ТОВ Ванс і К .

Перший відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає. що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального і процесуального права, надав належну оцінку всім доказам, з`ясував всі обставини, що мають значення для справи. Разом із тим, перший відповідач не погоджується з висновками суду першої інстанції про переривання строку позовної давності, оскільки вважає, що акти перевірки заставленого майна від 29.12.2015, 21.03.2016 стосуються інших зобов`язань, пов`язаних з виконавчим провадженням на підставі виконавчого напису №2157 від 13.06.2014. Просить рішення суду скасувати в частині стягнення з ТОВ Ванс і К заборгованості за основним боргом в розмірі 136936,54 грн., заборгованості за відсотками в сумі 72203,43 грн., інфляційних втрат за основним боргом в розмірі 46646,65 грн., 3% річних за основним боргом в розмірі 10180,76 грн., 3% за процентами в розмірі 2716,99 грн., інфляційних втрат за процентами в розмірі 11966,74 грн., судовий збір в розмірі 5971,77 грн.

Перший відповідач надав суду заяву від 20.05.2019 про розгляд справи без участі його представника.

Третій відповідач в судове засідання 30.07.2019 не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Другий відповідач в судове засідання 30.07.2019 також не з`явився.

Ухвала суду, якою розгляд справи призначено в цьому судовому засіданні, направлялась на належну адресу другого відповідача (вказану Покровською міською радою в листі №1766 від 15.11.2018 на запит суду, а.с.103 т.1), однак, повернулась підприємством зв`язку з довідкою про невручення з інших причин .

Згідно ч.7 ст.120 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця знаходження ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Другий відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження під час розгляду справи.

За таких обставин, судом апеляційної інстанції дотримано вимоги статті 242 ГПК України щодо повідомлення другого відповідача про дату, час та місце судового засідання.

Відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для реалізації відповідачами своїх процесуальних прав, належним чином повідомлено відповідачів про час та місце розгляду справи, надано додатковий час для явки представників в судове засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

26.03.2012 між ПАТ "Державний ощадний банк України" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАНС і К" (позичальник) укладено договір кредитної лінії №2 (далі - договір, а с.с19 т.1).

Відповідно до п.2.1 договору, банк зобов`язується надати на умовах цього договору, а позичальник зобов`язується отримати та належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором.

Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частками (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 25 березня 2015 року (п.2.2 договору).

В п. 2.3. договору сторони погодили суму максимального ліміту кредитування і визначили його в розмірі 150 000 грн.

Згідно з п. 2.3.2. договору, сторони погодили збільшення/зменшення діючого ліміту кредитування в строки згідно графіку:

- з дня видачі по 28.02.2014 (включно) - 150 000 грн.;

- з 01.03.2014 по 31.03.2014 (включно) - 137 500 грн.;

- з 01.04.2014 по 30.04.2014 (включно) - 125 000 грн.;

- з 01.05.2014 по 31.05.2014 (включно) - 112 500 грн.;

- з 01.06.2014 по 30.06.2014 (включно) - 100 000 грн.;

- з 01.07.2014 по 31.07.2014 (включно) - 87 500 грн.;

- з 01.08.2014 по 31.08.2014 (включно) - 75 000 грн.;

- з 01.09.2014 по 30.09.2014 (включно) - 62 500 грн.;

- з 01.10.2014 по 31.10.2014 (включно) - 50 000 грн.;

- з 01.11.2014 по 30.11.2014 (включно) - 37 500 грн.;

- з 01.12.2014 по 31.12.2014 (включно) - 25 000 грн.;

- з 01.01.2015 по 25.03.2015 (включно) - 12 500 грн.

З метою дотримання діючого ліміту кредитування згідно з умовами цього договору Позичальник зобов`язаний не пізніше останнього банківського дня періоду, в якому закінчується строк користування кредитом у межах встановленого в звітному періоді діючого ліміту кредитування, здійснити погашення частини кредитних коштів у сумі, що буде необхідною для дотримання діючого ліміту кредитування на наступний період.

Відповідно до п. 2.3.3. договору, позичальник зобов`язався здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж за 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування.

Кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівкову порядку на такі цілі поповнення обігових коштів (п. 2.4. договору).

За приписами п. 2.7. договору, за користування кредитом позичальник зобов`язався сплачувати банку відповідну плату (проценти) в порядку та в розмірах, визначених цим договором. При нарахуванні та сплаті процентів за користування кредитом сторони повинні керуватись наступним.

Проценти за користування кредитом розраховуються банком на основі процентної ставки в розмірі 19,8 процентів річних, яка може бути встановлена в іншому розмірі в порядку визначеному цим Договором (п. 2.7.1. договору).

Проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором. При нарахуванні процентів день видачі кредиту приймається до розрахунку як 1 (один) повний день користування кредитом, а день повернення кредиту (його частини) до розрахунку процентів не включається (п. 2.7.2. договору).

Нараховані за період з першого дня видачі кредиту або з першого числа звітного місяця по останнє число звітного місяця або по останній день повернення позичальником кредиту (або його частини) проценти (з урахуванням положень п. 2.7.4 цього договору) повинні бути сплачені позичальником з 1 по 10 число місяця, наступного за звітним, а в разі дострокового погашення кредиту - одночасно з погашенням кредиту. Перший раз позичальник сплачує проценти не пізніше 30 березня 2012 р. (п. 2.7.3. договору в редакції додаткового договору від 18.10.2012 до договору, а с.26 т.1).).

Пунктом 2.9. договору встановлено, що погашення зобов`язань позичальником здійснюється в такій послідовності:

- прострочені проценти за користування кредитом (у випадках, якщо прострочення буде мати місце);

- прострочена основна сума боргу за кредитом (у випадках, якщо прострочення буде мати місце);

- сплата прострочених комісійних винагород, які не надійшли у строки, визначені цим договором (якщо прострочення буде мати місце);

- строкові нараховані проценти за користування кредитом;

- комісійні винагороди за кредитом, визначені цим договором;

- пеня за непогашення у строк основної суми боргу за кредитом (якщо непогашення буде мати місце);

- пеня за непогашення у строк процентів (якщо непогашення буде мати місце);

- інші платежі та/або штрафні санкції, що будуть належати до сплати відповідно до умов цього договору;

- строкова основна сума боргу за кредитом.

У відповідності до п. 2.10. договору за надання банківських послуг позичальник сплачує банку такі комісійні винагороди:

- за надання кредиту - сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,5 процентів максимального ліміту кредитування відразу після укладання цього договору;

- за обслуговування кредиту - сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,03 процентів від діючого ліміту кредитування щомісячно не пізніше останнього робочого дня звітного місяця;

- за резервування коштів на невикористану частину кредиту - сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 1 відсоток річних від суми невикористаної частини кредиту щомісячно в строк не пізніше останнього робочого дня місяця;

- за зміну умов цього договору за ініціативою позичальника, зокрема за: зміну кінцевого терміну погашення, що зазначено в п.п. 2.2 цього договору, заміну виду або предмета забезпечення, зміну розміру плати за користування кредитом (процентної ставки, комісійних винагород), зміну неплатіжних зобов`язань за цим договором або документами забезпечення, укладеними позичальником/поручителем/майновим поручителем - сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,25 відсотків діючого ліміту кредитування в строк до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому підписано відповідний додатковий договір (договори) про зміну умов кредитування;

- за розрахунково-касове обслуговування при достроковому повному погашенні основної суми боргу за кредитом за ініціативою позичальника - сплата комісійної винагороди здійснюється в розмірі 0,5 відсотків діючого ліміту кредитування в день дострокового погашення.

Згідно п. 3.1.1.договору банк відкриває позичальнику кредитний рахунок (рахунки) для обліку заборгованості за кредитом відповідно до правил, що діють у банку, та згідно з чинним законодавством. Банк проводить надання кредиту в безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів, наданих позичальником або шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку, для подальшої сплати платіжних документів згідно з цільовим призначенням кредиту, визначеним п. 2.4 цього договору.

Надання кредиту або тієї чи іншої його частини на умовах цього договору здійснюється банком протягом 5 (п`яти) банківських днів після виконання позичальником усіх та кожної з умов надання цього договору та після надання банку документів, що підтверджують потребу в кредитних коштах (договорів, рахунків-фактур тощо), а також заявки позичальника, підписаної керівником та головним бухгалтером позичальника (п.3.1.2 договору).

Сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1ст. 259 Цивільного кодексу України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів ), що передбачені умовами цього договору (п. 9.1. договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 10.5 договору).

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012 між ПАТ Державний ощадний банк України (іпотекодержатель) та ТОВ Ванс і К (іпотекодавець) укладено іпотечний договір від 26.03.2012 (а.с.27-30 т.1).

Предметом іпотеки за вказаним договором є будівля деревообробної майстерні, літера І-1, загальною площею 300,9 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012, між Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", м. Київ (кредитор, банк), Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАНС і К" (позичальник) та:

ОСОБА_1 (другий відповідач) укладено договір поруки №2/1 від 26.03.2012 (а.с.145-147 т.1);

ОСОБА_2 (третій відповідач) укладено договір поруки 2/2 від 26.03.2012 (а.с.148-150 т.1);

Відповідно до п.1.1 вказаних договорів поруки, поручитель зобов`язується перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, а також додатковими договорами до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому.

У разі порушення позичальником виконання зобов`язання або будь-якої частини кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов`язання позичальника перед кредитором згідно з умовами кредитного договору, в порядку, передбаченому цим договором (п.2.1 договорів поруки).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 договорів поруки, поручитель відповідає за зобов`язаннями за вищезазначеним кредитним договором перед кредитором в тому ж обсязі, що і позичальник. Поручитель та позичальник залишаються зобов`язаними перед кредитором до тих пір, поки всі зобов`язання по кредитному договору не будуть виконанні повністю.

Позивач зазначає, що в період з 29.03.2012 по 31.07.2013 він надав першому відповідачу кредитні кошти в загальному розмірі 298881,98 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку ТОВ Ванс і К (а.с.59-60 т.1).

Ці відомості також підтверджені випискою, наданою банком як додаток до письмових пояснень від 19.07.2019р. №104.26-08/08/167Бт.

Позивач посилається на те, що перший відповідач не виконав належним чином свої обов`язки за кредитним договором, кредитні кошти у повному обсязі не повернув, проценти за користування кредитом та комісійну винагороду повністю не оплатив, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість в загальному розмірі 219841,94 грн.

Крім того, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3% річних та інфляційні втрати на основний борг, заборгованість за процентами та комісійною винагородою.

Судова колегія враховує наступне .

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства...

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою договір кредитної лінії №2 від 26.03.2012 є кредитним договором, згідно з яким, за приписами ст. 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п. 3.1.1.договору банк проводить надання кредиту в безготівковій формі шляхом сплати платіжних документів, наданих позичальником або шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий у банку, для подальшої сплати платіжних документів згідно з цільовим призначенням кредиту, визначеним п. 2.4 цього договору.

Факт виконання банком своїх обов`язків з надання позичальнику кредитних коштів в період з 29.03.2012 по 31.07.2013 в загальному розмірі 298881,98 грн. підтверджується банківською випискою з рахунку ТОВ Ванс і К (а.с.59-60 т.1).

Як вбачається зі вказаної виписки, грошові кошти надавались на підставі наданих позичальником рахунків на оплату для подальшого перерахування коштів на рахунки отримувачів, вказаних позичальником.

Аналогічна інформація міститься у додатку до пояснень банку від 19.07.2019 №104.26-08/08/167Бт.

Враховуючи п. 2.3.3 кредитного договору, позичальник зобов`язався здійснити погашення кожного траншу не пізніше ніж за 365 календарний день з моменту його отримання незалежно від діючого ліміту кредитування.

Відповідач частково погашав заборгованість за кредитом та нарахованими процентами за користування кредитом, що підтверджується банківськими виписками з особового рахунку ТОВ Ванс і К (а.с.43-75 т.1).

Відповідно до вказаних банківських виписок, кредитні кошти, надані банком у 2012 в розмірі 149081,98 грн. перший відповідач повернув повністю.

Погашення кожного траншу, наданого банком у 2013 році (в період з березня по липень), перший відповідач повинен був здійснити не пізніше ніж за 365 календарний день з моменту його отримання, тобто, у березні 2014 року - липні 2014 року відповідно за кожним траншем.

Однак, кредитні кошти, надані банком у 2013 році в загальному розмірі 149800 грн. відповідач повністю не повернув, у зв`язку з чим за останнім утворилась заборгованість.

Відповідно до вказаних банківських виписок з особових рахунків, наданих позивачем, заборгованість першого відповідача за кредитом складає 136936,54 грн., за процентами за користування кредитом - 82653,83 грн., несплачені комісійні послуги складають 251,57 грн.

За приписами ч.3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до пунктів 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003, яке було чинним на час виникнення спірних правовідносин, (далі за текстом - Положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов`язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками.

Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення (п.1.10, п.п.4.1-4.3 Положення).

Відповідно до пунктів 5.1. - 5.5. Положення інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку, які ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Банки обов`язково мають складати на паперових та/або електронних носіях, зокрема, такі регістри як особові рахунки та виписки з них. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня; їх форма затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення.

Згідно з пунктами 5.6., 5.8. Положення виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

З огляду на викладене, надані позивачем банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

Аналогічного висновку про належність та допустимість такого доказу як банківська виписка з особового рахунку позичальника дійшов Верховний Суд в постанові від 06.11.2018 у справі №910/1580/18.

Судова колегія враховує банківські виписки з особових рахунків відповідача, як докази, що підтверджують зобов`язання першого відповідача перед позивачем, його часткове виконання і розмір існуючої заборгованості.

Перший відповідач заборгованість в добровільному порядку не сплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції перший відповідач у відзиві на позов просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Наслідки спливу позовної давності передбачено ст. 267 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 3 та ч. 4 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Сторони домовились про збільшення строків позовної давності відповідно до ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України до 3 (трьох) років для всіх грошових зобов`язань позичальника (в тому числі, але не виключно, щодо повернення суми кредиту, сплати процентів за користування ним, комісійних винагород, штрафних санкцій, неустойки, пені та інших платежів), що передбачені умовами цього договору (п. 9.1. договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Таким чином, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Як встановлено колегією суддів, з урахуванням п.2.3.3 кредитного договору надані позивачем транші у період з березня по липень 2013 перший відповідач повинен був повернути, відповідно, за кожним траншем, в березні, квітні, травні, червні, липні 2014 року.

Отже, строк позовної давності за вказаними вимогами мав би сплинути у 2017 році.

Однак, судова колегія враховує надані позивачем докази на підтвердження переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу за кредитом.

Так, 08.06.2015 перший відповідач направив позивачу лист, в якому зазначив про те, що не має можливість погасити кредит, але зобов`язується сплатити до 31.06.2015 борг в розмірі 5000,00 грн. У вказаному листі перший відповідач також вказав, що надалі зобов`язується погашати кредит в залежності від отримання замовлень щомісячно (а.с.168 т.1).

Також позивачем надано акти перевірки заставленого майна від 29.12.2015, 21.03.2016 (а.с.169-170 т.1) за іпотечним договором від 26.03.2012, укладеним позивачем та першим відповідачем в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012.

Вказані акти підписані першим відповідачем, що свідчить про визнання ним існуючих зобов`язань з повернення кредитних коштів.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вищезазначені докази свідчать про переривання строку позовної давності щодо заборгованості за кредитом.

Позивач звернувся до суду з цим позовом 05.10.2018, про що свідчить штамп на поштовому конверті (а.с.76 т.1).

Отже, строк позовної давності за вимогами про сплату заборгованості за кредитними коштами, наданими банком у березні - липні 2013, позивачем не пропущений (враховуючи переривання строку позовної давності у червні 2015, грудні 2015, березні 2016).

Враховуючи непогашення відповідачем суми боргу за кредитом, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 136936,54 грн. боргу за кредитом.

Заборгованість за процентами в розмірі 82653,83 грн. нарахована позивачем за період з квітня 2015 року по квітень 2018 року.

Частиною першою статті 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (абзац 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України).

Слід зазначити, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Водночас, в пункті 2.7.2. кредитного договору сторони погодили, що проценти нараховуються методом факт/факт на фактичну суму заборгованості позичальника за кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим договором.

Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства... Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Отже, у цій справі сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статті 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.

Відтак, враховуючи умови договору №2 від 26.03.2012, відсутні підстави для застосування до правовідносин сторін цього спору правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.

Аналогічна правова думка міститься в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №913/11/18.

Враховуючи наведене, позивачем правомірно нараховано першому відповідачу проценти за період з квітня 2015 року по квітень 2018 року.

Разом із тим, судова колегія враховує, що у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Верхового Суду, викладеним у постанові від 05.12.2018 у справі №200/22164/14-ц.

Отже, позовну давність за вимогами про стягнення процентів за користування кредитом необхідно обчислювати щодо кожного місяця окремо за попередніх три роки до дня подання позову.

Відповідно до п. 2.7.3. договору в редакції додаткового договору від 18.10.2012, проценти, нараховані з урахуванням положень п. 2.7.4 цього договору повинні бути сплачені позичальником з 1 по 10 число місяця, наступного за звітним.

Таким чином, проценти за квітень 2015 позичальник повинен був сплатити до 10.05.2015, за травень 2015 - до 10.06.2015, за червень 2015 - до 10.07.2015, за липень 2015 - до 10.08.2015, за серпень 2015 - до 10.09.2015.

Отже, строк позовної давності по вказаних платежах, відповідно, сплинув 10.05.2018, 10.06.2018, 10.07.2018, 10.08.2018, 10.09.2018.

Позивач звернувся до суду з позовом 05.10.2018, про що свідчить поштовий конверт (а.с.76 т.1).

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду в частині стягнення процентів за квітень 2015 року - серпень 2015 року в розмірі 10450,40 грн. після спливу трирічного строку позовної давності, а тому до вказаних позовних вимог слід застосувати строки позовної давності за заявою першого відповідача.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову в цій частині та стягнення з першого відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 72203,43 грн. за період з вересня 2015 по квітень 2018.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що 30.12.2015 перший відповідач здійснив останній платіж в розмірі 6000 грн. в рахунок погашення заборгованості за процентами, а тому строк позовної давності перервався та розпочався заново, на підставі ч.3 ст.264 Цивільного кодексу України.

Судова колегія не погоджується з такими доводами позивача, оскільки якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Таким чином, зарахування позивачем грошових коштів у грудні 2015 в рахунок погашення заборгованості за процентами, зокрема, за квітень 2015 не свідчить про визнання першим відповідачем свого боргу за травень - серпень 2015 та переривання строку позовної давності за вимогами про сплату процентів за вказаний період, оскільки строк позовної давності обчислюється окремо щодо кожного місяця за попередніх три роки до подання позову.

Крім того, сплачені першим відповідачем 30.12.2015 грошові кошти в розмірі 6000 грн. були зараховані позивачем в рахунок погашення заборгованості за процентами, зокрема, за лютий, березень та квітень 2015, в порядку черговості.

Отже, погашення заборгованості за процентами за окремий черговий платіж не свідчить про переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення інших (невизнаних) платежів, нарахованих позивачем, у зв`язку з чим доводи позивача є необгрунтованими.

Позивачем заявлено також до стягнення інфляційні втрати в розмірі 168377,41 грн. за період з березня 2014р. по березень 2018 р. за основним боргом, в розмірі 25771,33 грн. за період з квітня 2014р. по березень 2018р. за простроченими процентами. Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 03.03.2014 по 30.04.2018 в розмірі 15766,36 грн. за основним боргом та за період з 11.02.2014 по 30.04.2018 в розмірі 4184,83 грн. за простроченими процентами.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є штрафними санкціями (штрафом, пенею), а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Позивачем не надано суду доказів переривання позовної давності стосовно вимог про стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних.

Враховуючи, що позовну заяву від 26.09.2018 з вимогою сплатити вказані нарахування позивач направив відповідачу 27.09.2018 (а.с.7,8 т.1) інфляційні витрати та 3% річних за тілом кредиту та відсотками правильно нараховані судом першої інстанції за період з 27.09.2015.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову в цій частині та стягнення з першого відповідача на користь позивача інфляційних втрат в розмірі 46646,65грн. та 3% річних в розмірі 10180,76грн.

Також з першого відповідача на користь позивача правомірно стягнуто місцевим господарським судом 3% річних в сумі 2716,99 грн. та інфляційні втрати в сумі 11966, 74грн. за простроченими процентами, які нараховані на ту частину заборгованості з процентів, за якою строк позовної давності не пропущено.

Позивачем також заявлено до стягнення комісію за обслуговування кредиту за період з 01.03.2014 по 28.02.2015 в розмірі 251,57 грн. та комісію за резервування кредитних коштів за період з 01.03.2014 по 27.04.2014 в розмірі 0,32 грн. Також позивачем нараховано 3% річних за період з 11.02.2014 по 30.04.2018 в розмірі 28,45 грн. та інфляційні втрати за період з квітня 2014 року по березень 2018 року в розмірі 283,51 грн. за простроченими комісійними платежами.

Судова колегія зазначає, що трирічний строк позовної давності за вимогами про сплату комісії за обслуговування кредиту сплинув, оскільки, зокрема, за останнім платежем, заявленим до стягнення, за лютий 2015 останнім днем строку на подання позову є 28.02.2018.

За вимогами про сплату комісії за резервування кредитних коштів за період з 01.03.2014 по 27.04.2014 позовна давність також сплинула, оскільки, зокрема, за останнім платежем, заявленим до стягнення, за квітень 2014 останнім днем строку на подання позову є 27.04.2017.

Докази визнання першим відповідачем заборгованості за комісіями матеріали справи не містять.

Судова колегія враховує, що позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона сплила і стосовно додаткової вимоги.

Таким чином, якщо позивачем пропущений строк позовної давності стосовно вимоги щодо стягнення комісії, то, відповідно, до 3% річних та інфляційних витрат по простроченим комісіям, як додаткових вимог також слід застосувати строк позовної давності.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позов в частині стягнення з першого відповідача комісії за обслуговування кредиту за період з 01.03.2014 по 28.02.2015 в розмірі 251,57 грн., комісії за резервування кредитних коштів за період з 01.03.2014 по 27.04.2014 в розмірі 0,32 грн., а також 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на вказані суми.

Стосовно позовних вимог у цій справі, які заявлені позивачем, зокрема, до поручителів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (другий та третій відповідачі), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про стягнення з другого та третього відповідачів заборгованості у розмірі 434253,83 грн. за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012, виходячи із наступного.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку та поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Частинами першою, другою статті 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Поручителі ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) та банк не визначили певного строку в договорі поруки.

Отже, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Вказаний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 червня 2018 року у справі № 14-145цс18.

Як вбачається з умов договору №2 від 26.03.2012, погашення кожного траншу повинно бути здійснено позичальником не пізніше ніж за 365 календарний день з моменту його отримання, відповідно у період з березня 2014 року по липень 2014 року.

Таким чином, банк повинен був пред`явити вимоги до поручителів в межах шести місяців за кожним платежем за кредитним договором, сплату якого прострочив позичальник.

Проте, позивачем не надано суду докази пред`явлення таких вимог до поручителів.

ПАТ "Державний ощадний банк України", м.Київ, в особі філії - Донецьке обласне управління АТ "Ощадбанк", звернулось до суду з цим позовом 05.10.2018, тобто з пропуском зазначеного в частині четвертій статті 559 ЦК України шестимісячного строку, що свідчить про припинення поруки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з них заборгованості за кредитним договором №2 від 26.03.2012.

В апеляційній скарзі позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про припинення поруки за договорами №2/1 та №2/2 від 26.03.2012, посилаючись на те, що він звертався до господарського суду з позовом до ТОВ Ванс і К , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у травні 2014 у межах шестимісячного строку від дня настання строку основного зобов`язання. Як зазначає позивач, ухвалою господарського суду Донецької області від 03.06.2014 було відкрито провадження за вказаним позовом у справі №905/3564/14. Однак, вказана справа не була розглянута господарським судом Донецької області, оскільки з 15.07.2014 суд призупинив свою роботу у зв`язку з проведенням на території Донецької області активної фази антитерористичної операції.

Крім того, позивач, посилаючись на наявність провадження у справі №905/3564/14 господарського суду Донецької області, вважає, що строк позовної давності за вимогами про стягнення процентів, інфляційних втрат та 3% річних за процентами, заборгованості з комісії за обслуговування кредиту та резервування кредитних коштів переривався у зв`язку із зверненням до суду з позовом у 2014 році.

Судова колегія враховує, що згідно з частиною другою статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

За змістом наведеної норми перебіг позовної давності шляхом пред`явлення позову може перериватися у разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства. Не перериває перебігу такого строку подання позову з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами .

Позивачем надано суду ухвалу господарського суду Донецької області від 03.06.2014 у справі №905/3564/14 за позовом ПАТ Державний ощадний банк України до ТОВ Ванс і К , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 146608,89 грн. (а.с.31 т.1).

В резолютивній частині вказаної ухвали суд зобов`язав позивача надати докази виконання договору кредитної лінії №2 від 22.08.2011 .

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою господарського суду Донецької області від 18.06.2014 у справі №905/3564/14 позивача повторно зобов`язано надати докази виконання договору кредитної лінії №2 від 22.08.2011р .

В свою чергу, підставою позову у справі №905/1875/18 є невиконання зобов`язань за договором кредитної лінії кредитної лінії №2 від 26.03.2012 на суму 434253,83 грн.

Таким чином, позивачем не доведено факт звернення ним до суду у 2014 році з аналогічним предметом спору до ТОВ Ванс і К , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Посилання позивача на те, що господарським судом Донецької області при винесенні вказаних ухвал допущено описку і помилково вказано інший номер договору, будь-якими доказами не підтверджено. Зокрема, позивачем не надано суду копії позовної заяви у справі №905/3564/14 з відміткою про її отримання судом чи будь-яких інших письмових пояснень у вказаній справі, що могло б свідчити про допущення судом описки при винесенні ухвал.

Господарський суд Донецької області у листі №01-42/208 від 18.05.2018 повідомив, що у зв`язку з проведенням активної фази антитерористичної операції у місті Донецьку, з 15.07.2014 господарський суд призупинив свою роботу. Будь-яка інформація про стан розгляду справи №905/3564/14 в автоматизованій системі документообігу відсутня. Станом на 18.05.2018 заяв про відновлення матеріалів вказаної справи до господарського суду Донецької області не надходило (а.с.33 т.1).

Позивач зазначає, що за даними програмного забезпечення АБС "БАРС" інших кредитних договорів, окрім договору кредитної лінії №2 від 26.03.2012 між банком та ТОВ "ВАНС і К" не укладалось.

Однак, враховуючи, що суду не доведено яким чином та з якого періоду існує програмне забезпечення АБС "БАРС", які данні та як саме вносились до цього програмного забезпечення, а також приймаючи до уваги зміст ухвал суду по справі №905/3564/14, в яких суд вимагав від позивача надати докази виконання договору кредитної лінії № 2 від 22.08.2011 на іншу суму, ніж в цьому позові, позивачем не доведено, що позовна давність щодо стягнення заборгованості за договором кредитної лінії №2 від 26.03.2012 переривалась шляхом пред`явлення позивачем позову до господарського суду Донецької області у 2014 році.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними та не приймаються судом.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про розірвання договору кредитної лінії №2 від 26.03.2012 сторонами не оскаржується, у зв`язку з чим, відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, рішення в цій частині судом апеляційної інстанції не переглядається.

Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновків господарського суду Донецької області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги позивача без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2019 року у справі №905/1875/18 - без змін.

З урахуванням приписів статті 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.270, п.1 ч.1 ст. 275, ст.ст.276, 282, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення

Рішення господарського суду Донецької області від 11.02.2019 року у справі №905/1875/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду в порядку ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 02.08.2019р.

Головуючий суддя О.Є. Медуниця

Суддя А.М. Білецька

Суддя Л.Ф. Чернота