Рішення

від 24.07.2019 по справі 910/4421/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2019Справа № 910/4421/18

за позовом Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ"

2) Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"

3) Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ"

про визнання додаткової угоди недійсною та визнання договору недійсним в частині

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичак О.М. за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: Волинський А.В.

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: Яців О.Р.

від відповідача 3: Ковтонюк Ю.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ"; 2) Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"; 3) Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про:

- визнання додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., укладеної між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І" недійсною;

- визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р., укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ", недійсним.

В обґрунтування позовних позивач посилався на те, що додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010р. №б/н до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. виконуючим обов`язки директора Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" ОСОБА_1 не підписувалась, відповідний правочин відповідачем 3 не укладався, а наявні на примірнику додаткової угоди підпис та печатка з боку останнього було нанесено шляхом демонтажу із використанням фрагмента документу із зображенням підпису та печатки, який міститься в договорі поставки №ЦХМ-14-02210-01 від 14.10.2010р. Обґрунтовуючи наявність підстав для визнання недійсним договору майнових прав №34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р., позивач посилався на те, що відповідачем 3 згоди на передання прав вимоги за вказаним вище договором поставки в заставу відповідача 2 не надавалось всупереч п.п.11.1, 12.4 договору №ЦХМ-14-02210-01 від 14.10.2010р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4421/18 та призначено у даній справі підготовче засідання.

Відповідач 3 у відзиві наголосив на обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем 2 наголошено на тому, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №34/16, в якій судом було розглянуто зустрічний позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. Рішенням суду по вказаній справі, яке набрало законної сили, у задоволенні зустрічного позову було відмовлено. До того ж, вказаним учасником судового процесу зазначено, що посилання позивача на підроблення додаткової угоди б/н від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. Крім того, відповідачем 2 вказано, що ані приписами чинного законодавства, ані умовами договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. не передбачено обов`язку кредитора отримати згоду боржника на передання права вимоги до останнього в заставу. Вказаним учасником судового процесу також заявлено про застосування строків позовної давності.

В судовому засіданні 16.07.2018 судом прийнято заяву позивача про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову) згідно із якою позивачем заявлено вимоги про:

- визнання додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору від 14.10.2010 №ЦПХ-14-02210-01 укладеної між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І" недійсною;

- визнання Договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011 укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за Договором поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010.

В судовому засіданні 16.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/4421/18 до судового розгляду по суті.

27.09.2018 через відділ діловодства суду відповідачем 3 - Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" подано заяву про відвід судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.09.2018 зупинено провадження у справі № 910/4421/18 до розгляду суддею, визначеного у порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, заяви Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про відвід судді Гулевець О.В. від розгляду справи №910/4421/18.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2018, справу № 910/4421/18 для розгляду заяви Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про відвід судді Гулевець О.В. від розгляду справи №910/4421/18 передано судді Пасько М.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2018 суддею Пасько М.В. відмовлено Державному підприємству матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" в задоволенні заяви про відвід судді Гулевець О.В. у справі № 910/4421/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2018 поновлено провадження у справі № 910/4421/18, призначено її до розгляду по суті на 23.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 постановлено повернутись до розгляду справи № 910/4421/18 у підготовчому провадженні та продовжено підготовче засідання, призначено підготовче засідання по справі на 20.11.2018, задоволено клопотання ПАТ "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" про витребування доказів.

02.11.2018 через канцелярію суду ПАТ Акціонерним банком "УКРГАЗБАНК" подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/4421/18, якою було вирішено повернутись до розгляду справи у підготовчому провадженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2018 апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/4421/18 повернуто ПАТ Акціонерному банку "УКРГАЗБАНК".

В судовому засіданні 20.11.2018 відкладено підготовче засідання на 06.12.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

22.11.2018 від Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог підпункті 17.5. пункту 17 Розділу ХІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України надійшла апеляційна скарга Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/4421/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/4421/18 повернуто ПАТ Акціонерному банку "УКРГАЗБАНК".

06.12.2018 через канцелярію суду ПАТ Акціонерним банком "УКРГАЗБАНК" було подано заяву про відвід судді Гулевець О.В. від розгляду справи №910/4421/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.12.2018 за наслідками розгляду заяви Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" про відвід судді Гулевець О.В. від участі у розгляді справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого відводу, з огляду на що передано заяву для визначення судді в порядку, встановленому частиною першою статті 32 Господарського процесуального кодексу України та зупинено провадження у справі №910/4421/18 до вирішення суддею, визначеного у порядку, встановленому ч. 1 ст. 32 ГПК України, заяви ПАТ Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" від 06.12.2018 про відвід судді Гулевець О.В.

В результаті автоматизованого розподілу матеріалів заяви по справі №910/4421/18, заяву ПАТ Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" про відвід судді Гулевець О.В. від розгляду справи №910/4421/18 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 у задоволенні вказаної вище заяви про відвід судді Гулевець О.В. від розгляду справи № 910/4421/18 відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 поновлено провадження у справі №910/4421/18.

17.12.2018 від Північного апеляційного господарського суду на виконання вимог підпункті 17.5. пункту 17 Розділу ХІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України надійшла апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/4421/18.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2018 повернуто ПАТ Акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №910/4421/18.

Під час розгляду справи, ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" було заявлено відвід судді Гулевець О.В. Доводи заявника ґрунтувались на власній оцінці викладених ним обставин щодо процесуальних рішень судді Гулевець О.В., незгодою з такими рішеннями та на припущеннях заявника. Наведене свідчить про суб`єктивне переконання ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК" у наявності можливої упередженості з боку судді Гулевець О.В.

Крім того, відвід судді Гулевець О.В. з підстав наявності сумнівів у неупередженості або об`єктивності судді було заявлено, також іншим учасником справи Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" (відповідачем 3).

З урахуванням викладеного, враховуючи наявність у відповідачів 2, 3 сумнівів щодо неупередженості складу суду при розгляді даної справи, які були висловлені останніми у заявах про відвід судді Гулевець О.В., з метою уникнення будь-яких, навіть щонайменших сумнівів у неупередженості судді Гулевець О.В., недопущення у сторін чи інших осіб будь-яких сумнівів у безсторонності суду та забезпечення довіри до судової влади України, суддею Гулевець О.В. заявлено та задоволено самовідвід у справі №910/4421/18, у зв`язку з чим матеріали судової справи № 910/4421/18 були передані уповноваженій особі для вирішення питання про автоматизований розподіл справи.

Згідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.12.2018, справу № 910/4421/18 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою від 29.12.2018р. справу прийнято до свого провадження суддею Спичаком О.М. та призначено підготовче засідання на 23.01.2019р.

23.01.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 08.02.2019р.

08.02.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 18.02.2019р.

Ухвалою від 18.02.2019р. судом було призначено судову експертизу по справі №910/4421/18, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України; провадження по справі зупинено до закінчення проведення судової експертизи.

21.05.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшов висновок №17-3/463 від 08.05.2019р. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України разом з матеріалами справи.

Ухвалою від 23.05.2019р. судом було поновлено провадження у справі, призначено підготовче засідання на 12.06.2019р.

У зв`язку з перебуванням судді Спичака О.М. 12.06.2019р. на лікарняному, судове засідання не відбулось.

Ухвалою від 18.06.2019р. розгляд справи було призначено на 10.07.2019р.

У судовому засіданні 10.07.2019р. судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 2 про призначення повторної судової експертизи.

До того ж, відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача 2 про заміну відповідача 3 - Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" його правонаступником - позивачем Акціонерним товариством "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", оскільки норма ст.52 Господарського процесуального кодексу України передбачає процесуальне правонаступництво у разі припинення юридичної (в тому числі, шляхом реорганізації), заміни сторони в зобов`язанні. Проте, станом на теперішній час запису про припинення відповідача 3 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено. Крім того, предметом спору у справі є визнання недійсними додаткової угоди до договору поставки, стороною якого є саме Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ", та договору застави. Отже, процесуальний статус Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", як позивача, який не є стороною спірної додаткової угоди, виключає можливість залучення останнього як правонаступника відповідача 3.

10.07.2019р. судом було закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.07.2019р.

19.07.2019р. через канцелярію суду позивачем подано клопотання про долучення додаткових документів, а саме правової позиції Верховного Суду.

Представником позивача у судовому засіданні 24.07.2019р. було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі, а також надано щодо клопотання про долучення документів.

Представником відповідача 2 було надано заперечення проти задоволення клопотання позивача про приєднання додаткових доказів та надано пояснення по суті спору, в яких відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників справи, з метою повного, всебічного та об`єктивного вирішення спору, дотримання процесуальних прав всіх учасників справи, рівності сторін перед законом і судом, змагальності, дотримання принципів диспозитивності та пропорційності, закріплених положеннями статей 7, 8, 13, 14, 15 ГПК України, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів (правової позиції Верховного Суду).

Представник відповідача 3 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував.

Представник відповідача 1 у судове засідання 24.07.2019р. не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. шляхом направлення ухвали про повідомлення у порядку ст.120 Господарського процесуального кодексу України засобами поштового зв`язку.

До того ж, судом враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач 1 мав право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі учасники судового процесу могли дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.

З приводу неявки вказаного учасника судового процесу господарський суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з 10.07.2019р.

Отже, за висновками суду, неявка відповідача 1 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 24.07.2019р.

В судовому засіданні 24.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів 2, 3, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14 жовтня 2010 року між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ Сервіс-1 (постачальник) було укладено договір поставки №ЦХП-14-02210-01, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити, а замовник прийняти та оплатити дизельне паливо марки Л-0,2-62, найменування, марка та кількість якого вказується в специфікації, яка є невід`ємною частиною договору, на умовах, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до пункту 2.1 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. ціна на товар, який продається за цим договором, встановлюється в національній валюті України - гривні на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС"ред. 2000 р.), і включає: вартість товару, всі податки та збори, що встановлені українським законодавством, у тому числі податок на додану вартість, і вказується у рознарядках та специфікаціях до цього договору.

Згідно з пунктом 2.3 договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. сторони планують за цим договором поставити товар на суму 151 875 000 грн., крім того податок на додану вартість 20% - 30 375 000 грн., на загальну суму 182 250 000 грн.

Відповідно до пункту 3.1 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. постачальник здійснює поставку товару залізничним транспортом загального користування на умовах FCA (Франко-перевізник) станція відправлення (відповідно до вимог "ІНКОТЕРМС"ред. 2000 р.) відповідно до рознарядок Замовника, що вказується у специфікації до цього договору із подальшим направленням за реквізитами одержувача, які вказуються у рознарядці Замовника.

Відповідно до пункту 6.2 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. замовник здійснює оплату в гривнях за банківськими реквізитами Постачальника протягом 80 банківських днів із дати поставки товару.

Водночас згідно з пунктом 6.4 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акту звірки, який складається і підписується сторонами протягом дії цього договору на партію Товару, поставлену протягом календарного місяця.

За умовами п.12.4 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до п.12.7 договору.

Згідно п.12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. всі доповнення і зміни даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані обома сторонами.

Наразі, в матеріалах справи міститься додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010р. до договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., згідно п.1.1 якого замовник (Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач ) дає згоду передати права та обов`язки за договором №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. Акціонерному банку Укргазбанк .

27 квітня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-1" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Усмарь"(новий кредитор) було укладено договір №22/1УПТ про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги), відповідно до пункту 1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право затребування боргу першого і стає кредитором за зобов`язаннями, що виникли згідно з договором поставки між первісним кредитором і Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач , код 19014832 на суму 68 308 287,30 грн.

Відповідно до пункту 2 договору про заміну кредитора, новий кредитор набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання наступних зобов`язань: часткова оплата за продукцію в розмірі 68 308 287,30 грн.; згідно акту звірки №5 від 27.04.2011 до договору поставки (загальна заборгованість складає 68 346 775,90 грн.) .

Згідно з пунктом 3 договору про заміну кредитора від 27.04.2011р. право вимоги підтверджується наступними документами: копія договору поставки (з усіма додатковими угодами та доповненнями); акт звірки №5 від 27.04.2011 до договору поставки.

Відповідно до пункту 4 договору про заміну кредитора документи, вказані у пункті 3 договору, передані первісним кредитором новому кредитору в момент підписання цього договору.

24.05.2011р. між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк Укргазбанк (заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю Усмарь (заставодавець) було укладеного договір №34/11-VIP/16-К про заставу майнових прав, який відповідно до п.1.1 забезпечує всі вимоги заставодержателя, які випливають з кредитного договору №16-К/11- VIP від 24.05.2011р. (а також договорів про внесення змін до нього), укладеного між заставодержателем та заставодавцем, згідно якого заставодавець зобов`язаний у порядку та на умовах, викладених у кредитному договорі не пізніше 30.04.2012р. повернути кредит в розмірі 68 000 000 грн., сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування, виходячи з 18% річних, сплатити проценти за користування кредитними коштами, що не повернуті у терміни, передбачені кредитним договором (прострочена заборгованість), виходячи з 23% річних при настанні умов, передбачених п.3.8 кредитного договору, сплатити проценти за користування кредитними коштами у межах строку кредитування у розмірі 21% річних, комісійні винагороди, а також штрафи та пені в розмірі і випадках, передбачених кредитним та цим договорам, відшкодувати заставодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання заставодавцем умов кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором.

Зі змісту п.2.1 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. полягає, що предметом застави є належні заставодавцю на момент укладання цього договору та такі, що виникнуть у майбутньому, майнові права вимоги грошових коштів згідно, в тому числі, договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. (контракт 1), укладеному між Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ СЕРВІС-1 та Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач , з урахуванням договору про заміну кредитора у зобов`язанні (відступлення права вимоги) №22/1УПТ від 27.04.2011р., укладеного між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ СЕРВІС-1 . Предметом договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ СЕРВІС-1 та боржником є поставка дизельного палива марки Л-0,2-62, код ДК 23.20.1, код продукції МТР УЗ 25140, у кількості 22 500 тонн. Відповідно до договору про заміну кредитора в зобов`язанні (відступлення права вимоги) №22/1УПТвід 27.04.2011р., що укладений між заставодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ СЕРВІС-1 , заставодавець приймає на себе право затребування боргу першого та стає кредитором за зобов`язаннями, що виникли згідно договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. на суму 68 308 287,30 грн.

Під майновими правами сторони у вказаному договір застави розуміють право вимоги заставодавця про належне виконання умов, контракту №1, звернене до боржника - Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач про здійснення боржником оплати на суму 68 308 287,30 грн., за здійснення поставки Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ СЕРВІС-1 дизельного палива марки Л-0,2-62. Предмет застави сторонами загалом оцінено в 398 308 287,30 грн. (заставна вартість).

У розділі V договору застави №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. сторонами погоджено порядок звернення стягнення на предмет застави.

Згідно п.5.2 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, в порядку встановленому чинним законодавством України, або в позасудовому порядку згідно з Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень з урахуванням положень цього договору.

У п.5.3 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. визначено, що підписанням цього договору заставодавець здійснює відступлення заставодержателю права вимоги на предмет застави з відкладальною обставиною. Відкладальною обставиною є невиконання або неналежне виконання заставодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Цей договір набирає чинності з моменту його укладення та діє до повного виконання зобов`язань, забезпечених заставою за цим договором. У випадку продовження строків виконання зобов`язань за кредитним договором (шляхом укладання договорів про внесення змін до нього) застава, передбаченим цим договором, зберігається до повного виконання зобов`язань.

Наразі, за твердженнями позивача додаткова угода від 01.11.2010р. до договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою. Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач згоди на передання постачальником своїх прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. іншій особі, а саме в заставу відповідачу 2 не надавалось. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про невідповідність умов договору застави №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. вимогам приписів ст..516 Цивільного кодексу України. Означені обставини у сукупності і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним, в тому числі, договору застави №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору застави, а отже, спірний правочин є укладеним.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 Цивільного кодексу України).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За загальним правилом статті 217 Цивільного кодексу України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання. Якщо недійсна частина правочину виконана будь-якою із сторін, господарський суд визначає наслідки такої недійсності залежно від підстави, з якої вона визнана недійсною (п.2.11 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору в частині та додаткової угоди до договору недійсними повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод (їх частин недійсними) недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилався на те, що додаткова угода від 01.11.2010р. до договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою. Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач згоди на передання постачальником своїх прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. іншій особі, а саме в заставу відповідачу 2 не надавалось. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про невідповідність умов договору застави №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. вимогам приписів ст.516 Цивільного кодексу України.

Відповідач 3 у відзиві наголосив на обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем 2 наголошено на тому, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №34/16, в якій судом було розглянуто зустрічний позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. Рішенням суду по вказаній справі, яке набрало законної сили, у задоволенні зустрічного позову було відмовлено. До того ж, вказаним учасником судового процесу зазначено, що посилання позивача на підроблення додаткової угоди б/н від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. Крім того, відповідачем 2 вказано, що ані приписами чинного законодавства, ані умовами договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. не передбачено обов`язку кредитора отримати згоду боржника на передання права вимоги до останнього в заставу. Вказаним учасником судового процесу також заявлено про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вказувалось судом, підставою для визнання додаткової угоди до договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. недійсною позивачем було визначено те, що вказана угода з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою.

На підтвердження вказаних обставин позивачем було представлено суду висновок №14593 від 26.01.2018р. Київського експертно-дослідного центру за результатами проведення технічного дослідження документів.

В зазначеному експертному висновку зазначено, що документ, з якого була виконана надана на дослідження копія додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010р. б/н до договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., виготовлений шляхом монтажу із використанням фрагменту документу із зображенням підпису від імені ОСОБА_1 , лінії для підпису та печатки від імені Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І", який міститься в наданій копії договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., що укладений між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач та Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ Сервіс-1 , за допомогою або копіювально-множинної техніки, або із застосуванням графічних редакторів коп`ютерних програм.

У вказаному висновку також встановлено, що копія договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., що укладений між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту Укрзалізничпостач та Товариством з обмеженою відповідальністю ПММ Сервіс-1 , і копія додаткової угоди (доповнення) від 01.11.2010р. до договору поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., містять графічне зображення одного й того ж фрагменту із підписом від імені ОСОБА_1 , відтиском печатки від імені Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та частині лінії для підпису.

Одночасно, позивачем також було представлено суду заяву від 25.01.2018р. ОСОБА_1 , підпис від імені якого значиться у спірній додатковій угоді, в якій вказаною особою зауважено, що вказану додаткову угоду останній не підписував, а про її існування стало відомо лише 19.01.2012р. Підпис ОСОБА_1 на заяві посвідчено приватним нотаріусом Київського міського округу Халявко Н.М.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи ухвалою від 18.02.2019р. судом було призначено судову експертизу по справі №910/4421/18, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України.

На вирішення експерту поставлено наступні питання: чи виконано підпис від імені ОСОБА_1 та відтиск печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ , що містяться на додатковій угоді (доповнення) від 01.11.2010р. до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., шляхом монтажу з використанням фрагменту із зображенням підпису від імені ОСОБА_1 та печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ , яке міститься в договорі поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., за допомогою або копіювально-розмножувальної техніки, або із застосуванням графічних редакторів комп`ютерних програм? Чи дійсно договір поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. і додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010р. до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. містять графічне зображення одного і того ж фрагменту з підписом від імені ОСОБА_1 та печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ ?

21.05.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшов висновок №17-3/463 від 08.05.2019р. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України разом з матеріалами справи.

Відповідно до ст.1 Закону України Про судову експертизу судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

За приписами ст.104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

У п.18 Постанови №4 від 23.03.2012р. Вищого господарського суду України Про деякі питання практики призначення судової експертизи викладено правову позицію про те, що у перевірці й оцінці експертного висновку господарським судам слід з`ясовувати: чи було додержано вимоги законодавства при проведенні судової експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком судової експертизи.

Дослідивши наявний у матеріалах справи висновок судової експертизи, суд знаходить його таким, що не викликає сумнівів у його правильності, не містить розбіжностей і відповідає вимогам чинного законодавства, в тому числі, стосовно критеріїв повноти, ясності, обґрунтованості. Належних та допустимих доказів зворотного матеріали справи не містять.

При цьому, заперечення відповідача 2 стосовно того, що експертне дослідження проводилось за копіями документів, ніяким чином не спростовують доказової сили висновку судової експертизи, оскільки згідно п.3.5 Наказу №53/5 від 08.10.1998р. Міністерства юстиції України Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень коли об`єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза може проводитись за фотознімками та іншими копіями об`єкта (крім об`єктів почеркознавчих досліджень), його описами та іншими матеріалами, доданими до справи в установленому законодавством порядку, якщо це не суперечить методичним підходам до проведення відповідних експертиз. Про проведення експертизи за такими матеріалами вказується в документі про призначення експертизи (залучення експерта) або письмово повідомляється експерт органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

Слід зазначити, що у даному випадку судом призначалась по справі саме технічна експертиза документів, а не почеркознавче дослідження, яке б виключало можливість надання експерту в якості зразка копії відповідного документа.

Отже, суд приймає до уваги висновок №17-3/463 від 08.05.2019р. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України разом з матеріалами справи в якості належного та допустимого доказу у справі.

Згідно змісту висновку №17-3/463 від 08.05.2019р. Київського науково-дослідного експертно-криміналістичному центру МВС України зображення підпису від імені ОСОБА_1 та зображення відбитка печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ , яке міститься у додатковій угоді (доповнення) від 01.11.2010р. до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., виконані шляхом монтажу з використанням фрагменту з зображенням підпису від імені ОСОБА_1 та зображення відбитка печатки Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ , яке міститься в договорі поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., і застосування графічних редакторів комп`ютерних програм та за допомогою копіювально-розмножувальної техніки.

За наслідками проведення експертизи судовим експертом встановлено, що договір поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. та додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010р. до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. містять графічне зображення одного і того ж фрагменту з підписом від імені ОСОБА_1 , та печаткою Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ .

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо належної доказової обґрунтованості тверджень позивача про те, що додаткова угода доповнення) від 01.11.2010р. до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою, що вказує на наявність підстав для визнання вказаного правочину недійсним.

Стосовно вимог про визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ", недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., суд зазначає наступне.

Судом вказувалось, що за приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як вказувалось вище, відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

В силу ст.514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 Цивільного кодексу України ).

З аналізу наведених норм слідує, що, за загальним правилом, відступлення права вимоги здійснюється без згоди боржника, оскільки це не погіршує становище останнього та не зачіпає його інтересів. Тобто, заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на характер, обсяг та порядок виконання боржником своїх обов`язків, а особа кредитора, на користь якої повинно бути здійснене таке виконання, не має істотного значення для боржника, адже внаслідок відступлення права вимоги відбувається заміна кредитора у конкретному зобов`язанні, а не заміна сторони в договорі.

Утім, враховуючи, що норма ст.516 Цивільного кодексу України має диспозитивний характер, сторони договору можуть передбачити необхідність згоди боржника на заміну кредитора у зобов`язанні або ж взагалі обумовити заборону на відступлення права вимоги.

Як вказувалось вище, за умовами п.12.4 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. права та обов`язки за цим договором можуть бути передані (відступлені) сторонами третім особам лише за взаємною згодою сторін, що оформлено відповідно до п.12.7 договору.

Згідно п.12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. всі доповнення і зміни даного договору дійсні лише в тому випадку, якщо вони зроблені в письмовій формі і підписані обома сторонами.

За приписами ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити, а правонаступництво є самостійною підставою заміни кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до ст.509, ч.1 ст.510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч.3 ст.510 Цивільного кодексу України).

Таким чином, зобов`язання за договором поставки в цілому включає в себе не тільки обов`язки сторін, але й права, тому й передача права вимоги, що виникає на підставі такого договору, має відбуватись відповідно до умов договору та закону.

Тобто, з системного аналізу умов договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. полягає, що сторонами було досягнуто згоди стосовно можливості заміни сторони, в тому числі, заміни кредитора у зобов`язанні лише за наявності взаємної згоди та передачу прав та/чи обов`язків третій особі, яка б була оформлена додатковою угодою до договору.

При цьому, надаючи оцінку наведеним умовам договору поставки судом враховано, що частиною 3 ст.6 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

У ст.627 вказаного нормативно-правового акту зазначено, що до сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Конституційним Судом України у рішенні від 11.07.2014р. №7-рп/2013 по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства.

Отже, умови пунктів 12.4, 12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. є результатом волевиявлення сторін договору та в повному обсязі відповідають принципу свободи договору, визначеному чинним цивільним законодавством.

Наразі, за висновками суду, з урахуванням умов п.п.12.4, 12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. передача права вимоги оплати до покупця за вказаним правочином в заставу банку могла відбуватись лише за наявності додаткової угоди між сторонами договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. щодо погодження відповідної передачі прав.

При цьому, судом враховано, що відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

За приписом ч.1 ст.576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Системний аналіз наведеної норми вказує на те, що наявність права на передання певного майна (в тому числі, права вимоги) в заставу обумовлюється саме наявністю повноважень розпорядження таким майном, оскільки за своєю правовою природою передання майна заставу є розпорядженням.

Суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право застави - це право на чуже майно, внаслідок встановлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно. Отже, застава - це один зі способів забезпечення виконання зобов`язання, особливістю якого є передача майна. Заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як боржник, так і майновий поручитель - власник певного майна, який має право на його відчуження.

При заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права, або в інший спосіб, не заборонений законом, у тому числі шляхом продажу права вимоги третій особі (ч.1 ст.23 Закону України Про заставу .

У ч.1 ст.32 Закону України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень вказано, що якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права

За умовами п.5.2 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. звернення стягнення на предмет застави здійснюється на підставі рішення суду, в порядку визначеному чинним законодавством України, або в позасудовому порядку згідно з Законом України Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень з урахуванням положень цього договору.

У п.5.3 договору №34/11-VIP/16-К від 24.05.2011р. визначено, що підписанням цього договору заставодавець здійснює відступлення заставодержателю права вимоги на предмет застави з відкладальною обставиною. Відкладальною обставиною є невиконання або неналежне виконання заставодавцем своїх зобов`язань за кредитним договором.

Отже, вказаний правочин направлено саме на відчуження права вимоги на користь заставодавця.

В контексті означеного суд не приймає до уваги посилання відповідача 2 на правові висновки, які викладено у постанові від 21.08.2018р. Верховного Суду у справі, оскільки означені висновки зроблено за інших обставин, зокрема, з аналізу інших умов договору поставки саме щодо заборони відступлення прав вимоги та переведення боргу, а не передачі прав та обов`язків, як має місце у спірних правовідносинах.

Тобто, наведене вказує, що сторонами договору застави досягнуто згоди щодо можливості звернення стягнення шляхом фактичної заміни кредитора у зобов`язаннях за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р., а саме шляхом набуття заставодержателем права вимоги оплати до покупця за вказаним правочином, що з урахуванням умов пунктів 12.4, 12.7 договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. могло бути вчинено лише за наявності погодження сторонами договору поставки у письмовій формі шляхом укладання відповідної додаткової угоди.

Проте, за поясненнями позивача та відповідача 3 вказаної згоди останнім з контрагентом по договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. досягнуто не було.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов`язку з доказування, відповідачами 1 та 2 належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів наявності згоди сторін договору №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. на передання в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р. не надано.

При цьому, в контексті означеного судом враховано, в тому числі наведені вище висновки щодо належної доказової обґрунтованості тверджень позивача про те, що додаткова угода доповнення) від 01.11.2010р. до договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. з боку Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" не підписувалась та є підробленою.

Одночасно, суд вважає юридично неспроможними посилання відповідача 2 на те, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №34/16, в якій судом було розглянуто зустрічний позов Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. Рішенням суду по вказаній справі, яке набрало законної сили, у задоволенні зустрічного позову було відмовлено. До того ж, вказаним учасником судового процесу зазначено, що посилання позивача на підроблення додаткової угоди б/н від 01.11.2010 до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. є такими, що позбавлені належного доказового обґрунтування. З приводу наведеного, суд звертає увагу на наступне.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018р. Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Тоді як у судовому рішенні по справі №34/16 судом було зроблено саме висновок про доказову необґрунтованість вимог Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р.

Отже, висновок суду у справі №34/16 про відмову в задоволенні зустрічного позову Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання недійсним договору застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. у даному випадку не має преюдиційного значення під час розгляду справи №910/4421/18.

За таких обставин, враховуючи, що матеріали справи не містять доказів погодження сторонами договору поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р. можливості передачі права вимоги оплати до покупця за договором в заставу відповідачу 2, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ", недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р.

Крім того, надаючи оцінку всім обставинам справи, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що звернення до суду з розглядуваним позовом саме Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" є обґрунтованим з урахуванням такого.

Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (п.2.10 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ).

В контексті означеного суд вважає за доцільне зазначити, що норми Господарського процесуального кодексу України пов`язують можливість застосування судового захисту саме у випадках порушення чи невизнання прав позивача.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

За висновками суду звернення позивача до суду за судовим захистом у даному випадку є обґрунтованим, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2017 року у справі № 910/11058/17, яка залишена без змін постановою від 14.03.2018р. Верховного Суду, зобов`язано Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" та Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" внести зміни до заключного передавального акту (у порядку правонаступництва позивача) від 01.12.2015р., шляхом включення до нього існуючих перед Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк Укргазбанк зобов`язань Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 23.05.2012р. у справі №34/16 на суму 49058287,30 грн. боргу та 42738,84 грн. судового збору.

При цьому, судом враховано, що предметом спору у справі №34/16 було саме стягнення на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" 64808287,30 грн. заборгованості за договором поставки № ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010 року, укладеним між Товариство з обмеженою відповідальністю ПММ Сервіс-1 (далі -ТОВ ПММ Сервіс-1 ) та ДП Укрзалізничпостач .

Тобто, договір застави № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. та додаткова угода (доповнення) від 01.11.2010 №б/н до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., укладена між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І", дійсно впливають на права та обов`язки Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ", а отже, звернення до суду з розглядуваним позовом останнього є обґрунтованим.

Одночасно, як вказувалось вище, відповідачем 2 було подано заяву по застосування строків позовної давності. Розглянувши заяву вказаного учасник справи, суд дійшов висновку, що остання є необґрунтованою, а строк позовної давності за відповідними вимогами таким, що не пропущений позивачем. При цьому, суд виходить з наступного.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

За приписами ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Наразі, твердження відповідача 2 стосовно необхідності обчислення строку позовної давності за вимогами позивача з дати укладання оспорюваних правочинів суд вважає необґрунтованими, оскільки Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" стороною таких договорів не є, а отже, у даному випадку правове значення має саме момент коли позивач дізнався про порушення своїх прав та законних інтересів внаслідок укладання таких договорів.

Одночасно, надаючи оцінку вказаних обставин, суд вважає безпідставними твердження позивача про те, що останній дізнався про порушення своїх прав лише у 2018р., з отримання заяви про перегляд рішення у справі 34/16 за нововиявленими обставинами, оскільки, як вбачається з матеріалів справи у межах справи №34/16 Господарським судом міста Києва розглядалась заява про заміну сторони, а саме Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" на Акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ".

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2016 року по справі 34/16 заяву Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено.

Замінено відповідача у справі №34/16, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (ідентифікаційний код 19014832), на його процесуального правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815).

Замінено стягувача у виконавчому провадженні № 49357355 з виконання наказу від 27.10.2015 Господарського суду міста Києва у справі № 34/16, Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (ідентифікаційний код 19014832), на його правонаступника - Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (ідентифікаційний код 40075815).

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 28.04.2016р. Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, отже, за висновками суду, з вказаного моменту позивач міг дізнатись про існування спірних правочинів, з урахуванням чого, саме з вказаного моменту слід відраховувати трирічний строк позовної давності.

Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 11.04.2018р., а отже, без пропуску трирічного строку позовної давності.

При цьому, надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018р. Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За таких обставин, виходячи з всього вищенаведеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позову Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ"; 2) Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК"; 3) Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" про визнання додаткової угоди (доповнення) б/н від 01.11.2010р. до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., укладеної між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І", недійсною; визнання договору про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. укладеного між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ", недійсним в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦХП-14-02210-01 від 14.10.2010р.

З приводу розподілу судових витрат, господарський суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати пов`язані з залученням експертів (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, позивачем було понесено витрати на оплату судової експертизи у справі у сумі 6768 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1763910 від 16.04.2019р.

Частиною 4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наслідки розгляду справи, згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку щодо покладення судового збору та витрат на проведення судової експертизи на відповідачів 1 та 2.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги в повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду (доповнення) б/н від 01.11.2010р. до договору №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р., укладену між Державним підприємством матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "УКРЗАЛІЗНИЧПОСТАЧ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПММ Сервіс-І".

3. Визнати недійсним договір про заставу майнових прав № 34/11-VIP/16-K від 24.05.2011р. укладений між Публічним акціонерним товариством акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" та Товариством з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ", в частині передачі в заставу Публічному акціонерному товариству акціонерному банку "УКРГАЗБАНК" майнових прав за договором поставки №ЦПХ-14-02210-01 від 14.10.2010р.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УСМАРЬ" (35350, Рівненська обл., Рівненський район, селище міського типу Квасилів, вул.Богдана Хмельницького, будинок 2, ЄДРПОУ 33725082) на користь Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) судові витрати в сумі 5146 грн.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Акціонерного банку "УКРГАЗБАНК" (03087, м.Київ, вул.Єреванська, будинок 1, ЄДРПОУ 23697280) на користь Акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" (03680, м.Київ, вул.Тверська, будинок 5, ЄДРПОУ 40075815) судові витрати в сумі 5146 грн.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 02.08.2019р.

Суддя Спичак О.М.