Рішення

від 22.07.2019 по справі 916/1186/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/1186/19 Господарський суд Одеської області у складі судді: Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Бачур А.В.,

за участю представників:

позивача : Супряга Г.В.- в.о. сільського голови; Кочуров А.О. - довіреність,

відповідача : Русавська Л.В. - керівник, адвокат Афанасьєв А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу №916/1186/19

за позовом: Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області (68252, Одеська обл., Саратський р-н., с. Михайлівка, вул. Миру, 94)

до відповідача: Долинського сільського споживчого товариства (68253, Одеська обл., Саратський р-н., с. Долинка, вул. Сонячна (Леніна), буд.18)

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи: Михайлівська сільська рада (надалі - Михайлівська сільрада) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Долинського сільського споживчого товариства (надалі Долинське СТ), в якій просить суд: передати у комунальну власність територіальної громади села Михайлівка Саратського району Одеської області у особі Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області безхазяйне майно:

- будівлю продмагу №5, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівлю продмагу № НОМЕР_1 , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівлю продмагу № НОМЕР_2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будівлю торгівельного комплексу, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівлю кафе "Світанок", розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власник нерухомого майна невідомий, відповідач володіє спірним майном безпідставно та без правовстановлювальних документів, а нерухоме майно має всі ознаки безхазяйного.

25.04.2019 р. ухвалою Господарського суду позовну заяву (вх.№1211/19) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1186/19, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження і підготовче засідання призначено на 23.05.2019 р.

22.05.2019р. до Господарського суду Відповідачем був поданий відзив на позов (вх.№10158/19) згідно з яким Відповідач зазначає, що позов є необґрунтований та безпідставний, виходячи з наступного.

Відповідач вказує, що Михайлівська сільська рада, як на правову підставу своїх вимог посилається лише на норму ст.335 ЦК України, та помилково вважає, що об`єкти нерухомого майна, які перебувають на балансі Долинського ССТ, а саме будівля продмагу АДРЕСА_3 5 по вул АДРЕСА_1 ; будівля продмагу № АДРЕСА_4 по АДРЕСА_5 ; будівля продмагу № АДРЕСА_6 по вул АДРЕСА_2 ; будівля торгівель ного комплексу в АДРЕСА_7 ; будівля кафе АДРЕСА_2 в АДРЕСА_7 АБ не мають власника або їх власник невідомий.

Проте, Відповідач вказує, що в супереч позиції заявленої в позовній заяві, сам же позивач в якості додатка до свого позову надає копію рішення Господарського суду Одеської області від 23.04.2013р. у справі №916/341/13-г, яким встановленні певні факти, щодо речових прав на вищевказане нерухоме майно, зокрема підтверджено ту обставину, що Долинське ССТ є титульним володільцем такого майна.

Крім того, на думку Відповідача Позивачем не враховано те, що діяльність Долинського ССТ головним чином врегульовано Законом України "Про споживчу кооперацію", Законом України "Про кооперацію", постановами Ради Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілка).

За твердженням Відповідача, спірне нерухоме майно набуто ним на підставі акта передачі від 02.02.1998р., тобто до набрання чинності діючим ЦК України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.9 Закону України "Про споживчу кооперацію" власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств і організацій та їх спільної власності. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов`язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до компетенції, визначеної статутами споживчих товариств та їх спілок.

Позивач не звернув увагу на те, що Долинське ССТ набуло право на спірне майно на підставі законодавства, що діяло на момент укладання акту прийому передачі майна від 02.02.1998 року - Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, Закону України "Про власність" та продовжує використовувати дане майно згідно своєї статутної діяльності безперервно упродовж понад 20 років.

Тому, на думку Відповідача, твердження Михайлівської сільської ради про те, що спірне майно має статус безхазяйного не відповідає дійсним обставинам.

Окрім зазначеного, відповідач вказує на те, що Позивачу цілком відомо про те, що спірне майно Долинському ССТ передала Саратська районна споживспілка, яка діє по теперішній час, тобто здійснила розпорядження майном (правомочність власника).

З огляду на викладене, враховуючи те, що Позивачем не вказано яке саме його право порушене, необґрунтований спосіб захисту суб`єктивного права чи законного інтересу Відповідач вважає, що у задоволенні позову Михайлівської сільської слід відмовити.

23.05.2019р. від Позивача до канцелярії Господарського суду надійшла відповідь на відзив (вх.№10245/19), в якій позивач заперечує проти того, що відповідач є "титульним володільцем" спірного нерухомого майна, оскільки відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, у рішенні Господарського суду Одеської області від 23.04.2013 р. у справі №916/341/13-г не згадується про такий термін як "титульний володілець" відносно Відповідача; наведені Відповідачем положення законодавства України, яке діяло у період до прийняття чинного ЦК України, на думку Позивача, недоречні, оскільки не містять умов для набуття (реєстрації) права власності на спірне нерухоме майно на підставі акту приймання-передачі; Позивачем надані належні докази реєстрації спірного майна у Державному реєстрі речових прав як безхазяйного.

23.05.2019р. ухвалою суду від закрито підготовче провадження та призначити справу №916/1186/19 до судового розгляду по суті на 24.06.2019р.

24.06.2019р. у зв`язку із неможливістю завершити розгляд справи по суті, судом була оголошена перерва в судовому засіданні до 11.07.2019р.

10.07.2019р.від Відповідача до канцелярії суду було надано клопотання (вх.№13699/19) про долучення до матеріалів справи копій документів. З урахуванням приписів ст.2, 13, 15 ГПК України суд долучив додаткові докази до матеріалів справи.

11.07.2019р. Позивачем до суду було надано клопотання про відстрочення оплати судового збору (вх.№2-3267/19), яке обґрунтоване тим, що роботи по проведенню експертної оцінки спірного нерухомого майна ще не завершені, а тому Позивач просить суд відстрочити оплату судового збору до ухвалення рішення по справі. Розглянув зазначене клопотання суд його задовольнив частково, надавши Позивачу строк до наступного судового засідання, про що було відзначено у протоколі.

Також, в судовому засіданні керівник Відповідача просив суд у зв`язку із відмовою адвоката, який раніше представляв інтереси відповідача в суді від подальшого представництва надати йому час для пошуку нового адвоката для належного представництва інтересів Відповідача.

З урахуванням наведеного, судом була оголошена перерва в судовому засіданні з розгляду справи по суті до 22.07.2019р.

В судовому засіданні 22.07.2019р. представником Відповідача була подана заява про залишення позову без розгляду (вх.№14535/19), в обґрунтування якої заявник зазначає, що 24.06.2019р. під час судового засідання суд зобов`язав позивача доплатити судовий збір до встановленого рівня у строк до 11.07.2019р. Так, 11.07.2019р. суд частково задовольнив клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору до наступного судового засідання, яке призначено на 22.07.2019р., що за твердженнями відповідача зроблено всупереч ст.8 ЗУ "Про судовий збір", оскільки позивач не підпадає під дію жодної норми, яка б дозволила відстрочити йому сплату судового збору. Так, відповідач відзначає, що суд залишає позов без розгляду якщо провадження у справі відкрито без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 ГПК України, і позивач не усунув зазначені недоліки у строк визначений судом. Враховуючи зазначене, а також те, що у встановлений судом строк Позивач не доплатив судовий збір до встановленого розмірі, просить суд залишити позов Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області без розгляду.

Розглянувши заяву Долинського сільського споживчого товариства (вх.№14535/19 від 22.07.2019р.) про залишення позову без розгляду, суд дійшов наступних висновків.

Так, Позивачем заявлено майнову вимогу про передачу у комунальну власність територіальної громади села Михайлівка Саратського району Одеської області у особі Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області безхазяйного майна. При цьому, ціну позову визначено з акту приймання-передачі основних засобів Долинському ССТ від 02.02.1998р., яка становить 351 149,44р., з якої розрахований та оплачений судовий збір (1,5% від ціни позову) у розмірі 5 267,24грн.

Враховуючи те, що Позивачем невірно був розрахований розмір судового збору який ним сплачений при подачі позову, Судом було запропоновано Позивачу доплатити судовий збір відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір". Позивачем для визначення реальної вартості спірного нерухомого майна було замовлено СОД ОСОБА_1 ,Б ОСОБА_2 проведення незалежної оцінки спірного нерухомого майна для визначення його вартості.

18.07.2019р. Позивачем в строк встановлений протокольною ухвалою суду від 11.07.2019р., доплачений судовий збір у розмірі 18 788,74грн., розрахований відповідно вартості спірного нерухомого майна на підставі звітів про незалежну оцінку об`єктів нерухомого безхазяйного майна та висновків про вартість від 04.07.2019р.

Разом із клопотанням вх. № 14512/19 від 22.07.2019р. Позивач надав суду докази доплати судового збору у розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір".

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У справі "Bellet v. France", Європейський Суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні по справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" від 13.01.2000р. та в рішенні по справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998р. ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведене, на думку суду, зумовлює необхідність надати Позивачу можливість отримати висновки експертизи щодо вартості спірного майна та доплатити судовий збір, відповідно до приписів Закону України "Про судовий збір". Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, строк для доплати судового збору, встановлений судом до 22.07.2019р. включно, Позивачем не був порушений, що дає підстави суду дійти висновку про відмову у задоволенні заяви Відповідача (вх.№14535/19 від 22.07.2019р.) про залишення позову без розгляду на підставі п.8 ч.1 ст.226 ГПК України.

Також 22.07.2019р. від представника Відповідача надійшла заява про закриття провадження у справі (вх.№14484/19), з підстав того, що даний спір не охоплює юрисдикцію Господарських судів. При цьому представник відповідача посилався на те, що у Цивільному процесуальному кодексі України є норми, які передбачають вирішення питання передачі безхазяйного майна до комунальної власності територіальних громад, що за твердженнями відповідача беззаперечно відносить подібний спір до юрисдикції суду цивільної юрисдикції.

Між іншим, посилаючись на ст.20 ГПК України, зазначає, що за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках. З дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції судів залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.

Отже, за твердженнями Відповідача ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним і Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Має значення також і суб`єктний склад саме сторін правовідносин та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

При цьому, Відповідач вважає, що відповідно до ст.ст.3, 8 ГК України Позивач не є суб`єктом господарювання, не має з Відповідачем господарських правовідносин та у законі відсутня норма, яка прямо б передбачала вирішення подібного спору саме господарським судом.

Суд, розглянувши заяву Долинського сільського споживчого товариства про закриття провадження у справі, дійшов висновку що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, положенням ч.1., п.7 ч.2 ст.239 ЦПК України, визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

Між тим, ч.6 ст.294 ЦПК України, передбачає, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Отже, враховуючи те, що Відповідач не визнає право на отримання у комунальну власність територіальної громади села Михайлівка Саратського району Одеської області в особі Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області спірного нерухомого майна, яке на думку Позивача є безхазяйним нерухомим майном, суд вважає, що між Позивачем та Відповідачем виник спір про право на спірне нерухоме майно із сторони як Михайлівської сільської ради так і зі сторони Долинського сільського споживчого товариства, яке вважає, що набуло законне право на майно, яке Михайлівська сільська рада вважає безхазяйним.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до ч.1 ст.45, ч.2 ст.4 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, за суб`єктним складом Позивач та Відповідач є сторонами, які мають право на розгляд спору, що виник між ними саме в порядку Господарського судочинства.

Крім того, на підставі ст.8 Господарського кодексу України, Михайлівська сільська рада є органом місцевого самоврядування, який в межах визначених Конституцією та законами України, зокрема, Законом України "Про місцеве самоврядування" має право на отримання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об`єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіальних громад, тобто реалізовувати права власника на майно комунальної власності.

З врахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви Долинського сільського споживчого товариства (вх.№14484/19 від 22.07.2019р.) про закриття провадження у справі, слід відмовити, про що судом була постановлена відповідна ухвала.

В процесі розгляду справи подані сторонами клопотання та заяви (пояснення) були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.

В ході розгляду даної справи Господарським судом у відповідності до вимог п.4 ч.5 ст.13 ГПК України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст.248 ГПК України.

У судовому засіданні 22.07.2019 р. представники Позивача підтримали позов і просили його задовольнити на викладених у заявах по суті справи підставах.

Представники Відповідача проти позову заперечували у повному обсязі, просили суд у його задоволені відмовити з урахуванням позиції, викладеної у відзиві на позов та усних поясненнях представників.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом було з`ясовано всі обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та безпосередньо досліджено докази, наявні в матеріалах справи.

В судовому засіданні 22.07.2019р. Господарським судом було закінчено розгляд справи по суті та відповідно до ч. 1 ст.240 ГПК України проголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Зміст спірних правовідносин, фактичні обставини справи та докази, на підставі яких судом встановлені обставини справи:

У 2013р. Господарським судом Одеської області розглядалась справа №916/341/13-г за позовом Долинського сільського споживчого товариства до Михайлівської сільської ради про визнання права власності на торгові об`єкти:

- будівлю магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " №3, розташовану в АДРЕСА_5 ;

- будівлю магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 " №5, розташовану в АДРЕСА_1 ;

-будівлю магазину "Продмаг" №6, розташовану в с. Михайлівка, вул АДРЕСА_2 ;

- будівлю торгівельного комплексу, розташовану в АДРЕСА_8 ;

- кафе "Світанок", розташовану в АДРЕСА_9 Михайлівка, вул АДРЕСА_7 ;

- будівлю магазину "Культтовари", розташовану в АДРЕСА_10 .

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.04.2013р. у задоволені позову Долинського сільського споживчого товариства було відмовлено повністю. Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

В силу приписів ч. 4 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді справи № 916/341/13-г Господарським судом були встановлені наступні обставини.

За замовленням Саратської районної споживчої спілки СВК "Рассвет" були побудовані чотири об`єкти нерухомості, які державною приймальною комісією були прийняті в експлуатацію, про що були складені акти приймання в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів від 30.06.1969р., від 04.09.1978р., від 20.06.1969р., від 04.02.1970р.

29.09.1978р. рішенням виконавчого комітету Саратської районної ради депутатів трудящих №307 "Про затвердження акту приймання в експлуатацію торгівельного комплексу в селі Михайлівка" було затверджено акт приймання в експлуатацію закінченого будівництвом торгового комплексу площею 288м 2 , який складається із 4 магазинів, побудованого колгоспом "Рассвет" в селі Михайлівка.

Згідно розпорядження Облспоживспілки №1590-р від 24.10.1978р. Саратській РСС надано дозвіл прийняти в експлуатацію торгівельний комплекс (4 магазина на 8 робочих місць), збудований СВК "Рассвет", акти на прийнятий магазин затверджено, доручено фінансовому відділу здійснити оплату за збудований магазин згідно наданого рахунку в сумі 125,3 тис.руб.

Спірне майно будувалось колгоспом „Рассвет» за рахунок коштів, виділених облспоживспілкою, про що свідчить рахунок-платіжна вимога №76 та лист Саратської райспоживспілки від13.08.1969р.

02.07.1997р. Саратською РСС було прийнято постанову "Про реорганізацію Райлянського, Михайлівського сільських споживчих товариств", згідно якої постановлено реорганізувати Михайлівське сільське споживче товариство приєднавши його до Саратської РСС, закрити розрахунковий рахунок Михайлівського споживчого товариства та залишки по рахунку передати на рахунок Саратської РСС.

Актом ліквідаційної комісії по Михайлівському ССТ від 02.07.1997р. було передано на баланс Саратського РСС станом на 02.07.1997р. товарно-матеріальні цінності: головну книгу товарно-матеріальних цінностей та додані товарно-грошові звіти, залишки по особовим рахункам аналітичного звіту станом на 02.07.1997р., особові рахунки робочих та службовців із заробітної плати, книги розпоряджень, протоколи зборів уповноважених пайщиків.

Постановою правління Саратської РСС №2 від 09.01.1998р. "Про укрупнення споживчих товариств" Михайлівське ТРП було приєднано до Долинського ССТ.

Згідно акту приймання-передачі основних засобів від 02.02.1998р. з балансу Саратською РСС на баланс Долинському ССТ були передані: магазин "Продмаг" №3, магазин "Продмаг" №5, магазин "Продмаг" №6, торгівельний комплекс (який складається із магазинів "Продмаг" №4, "Сільгосппродукти", "Хозтовари", бару "Світлана"), кафе "Світанок", підсобне приміщення які знаходяться у с. Михайлівка Саратського району.

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_3 , виданого Михайлівською сільською радою 19.10.1998р., Долинському ССТ надано у постійне користування земельну ділянку у розмірі 0,523га для розміщення торгівельних об`єктів.

25.04.1998р. Михайлівською сільською радою складено акт відведення вказаної земельної ділянки в натурі.

Листом від 24.02.2010р. №32 Саратська РСС звернулась до Михайлівської сільської ради з проханням про визнання права власності на спірне майно за Долинським ССТ.

15.04.2010р. Михайлівська сільська рада листом за №11-02-14 відмовила Саратській РСС у визнанні права власності з підстав ненадання документів, що його підтверджують та не врахуванням майнових інтересів 627 мешканців с. Михайлівка, яких 27.02.1997р. було виключено із членів Михайлівського ССТ без попереднього і повного відшкодування вартості їх майнових часток.

З цих же підстав Михайлівська сільська рада листом №02-19-35 від 19.05.2008р. повідомила Долинське ССТ про неможливість визнання права власності та реєстрації за ним такого права на спірні об`єкти.

З наведених вище підстав Михайлівською сільською радою було прийнято рішення №181-VI від 14.09.2012р. "Про відмову правлінню Саратського РСТ у наданні згоди на визнання права власності Долинського ССТ на торгівельні об`єкти, які знаходяться на території Михайлівської сільської ради" з підстав неврахування майнових інтересів 627 мешканців с. Михайлівка, виключених із членів Михайлівського ССТ без попереднього і повного відшкодування їх майнових часток.

Із довідок СВК "Рассвет" №39 від 01.03.2012р., Михайлівської сільської ради №223 від 22.03.2012р., судом встановлено, що спірна нерухомість на балансі СВК "Рассвет" та Михайлівської сільської ради не обліковується.

Судом встановлено, що спірне майно обліковується на балансі Долинського ССТ.

Постановою Правління Долинського сільпо від 31.12.2000р. №13 затверджено перелік об`єктів основних засобів Долинського споживчого товариства, які входять до суспільного майна потреб кооперації України, серед яких згадується спірне майно, як неподільне спільне майно, що також відображено у постанові загальних зборів пайщиків Долинського сільпо від 13.01.2001р.

Згідно витягу з ЄДРЮФОП станом на 14.03.2013р., довідки державного реєстратора Саратської РДА від 14.03.2013р. про Михайлівське ТРП в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців записів не знайдено.

Як вбачається із витягу з ЄДРЮФОП станом на 04.03.2013р. в ЄДРЮФОП записів про Михайлівське сільське споживче товариство не міститься.

Згідно витягу від 04.03.2013р. із місцевої бази даних Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності Саратської РДА вбачається, що Михайлівське сільське споживче товариство було зареєстроване як юридична особа 25.02.1993р., та ліквідоване як юридична особа 26.03.1999р.

09.12.2014р. комісією виконавчого комітету Михайлівської сільської ради було проведено обстеження будівель, розташованих на території с. Михайлівка, а саме: будівель продмагів № НОМЕР_1 , 5, 6; будівлю торгівельного комплексу; кафе "Світанок" та магазину "Культовари", розташованих по АДРЕСА_10 та складено Акт обстеження технічного стану майна.

Відповідно до Акту комісія встановила що обстежене майно частково ніким не використовуються, не мають огорожі, відключені від комунікацій, постачання електроенергії, послуг водопостачання та водовідведення, частково зруйновані скло на вікнах або не мають документів, що підтверджують право власності.

На підставі зазначеного Акту виконавчий комітет Михайлівської сільської ради своїми рішеннями № 30 від 09.12.2014р. "Про визнання безхазяйним будівель, які знаходяться на території села Михайлівка Саратського району Одеської області" визнав будівлі продмагів №3, 5, 6, будівлю торгівельного комплексу, кафе "Світанок" та магазин "Культовари", розташованих по АДРЕСА_11 . Леніна безхазяйними.

Рішенням виконкому Михайлівської сільської ради №31 від 09.12.2014р. "Про присвоєння адреси будівлям, які знаходяться на території Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області" майну, визнаному безхазяйним були присвоєні поштові адреси.

27.02.2015 року на підставі заяви Позивача за реєстраційним №10409354 Реєстраційною службою Саратського районного управління юстиції в Одеській області були прийняті рішення №19685657, №19688231, №19687554, №19686645, №19687117 про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав (а.с.16-20).

21.03.2015 р. Позивачем для з розшуку власника спірного нерухомого майна було подано оголошення в газету "Советская новь" №21 (8401) про взяття на облік безхазяйної нерухомої речі.

У 2016р. Позивач в порядку окремого провадження звернувся до Саратського районного суду Одеської області з заявою про передачу спірного нерухомого майна до комунальної власності територіальної громади села Михайлівка Саратського району Одеської області.

18.07.2016р. ухвалою Саратського районного суду Одеської області по справі №513/327/16-ц заяву Михайлівської сільської ради було залишино без розгляду.

Підставою залишення без розгляду заяви Позивача було те, що Саратський районний суд Одеської області встановив наявність між Позивачем та Долинським ССТ (заінтересована особа по справі) виникнення під час розгляду справи спору про право власності на спірне нерухоме майно, яке позивач просив передати у комунальну власність. В своїй ухвалі Саратський районний суд Одеської області роз`яснив позивачу, що він має право подати позов на загальних підставах.

Ухвала Саратського районного суду Одеської області від 18.07.2016р. була залишена в силі ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29.09.20.16р. та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ своєю від 08.11.2017р.

Отже, посилаючись на висновки, зроблені Саратським районним судом Одеської області в ухвалі від 18.07.2016р. по цивільній справі № 513/327/16-ц та на те, що відповідно до п.п. 1 п. а) ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад, а тому єдиним органом уповноваженим управляти комунальним майном від імені територіальної громади села Михайлівка Саратського району Одеської області є Михайлівська сільська рада, а невизнання Відповідачем права Позивача на отримання у комунальну власність спірного нерухомого майна як безхазяйного, порушує права та охоронювані законом інтереси Михайлівської сільської ради, остання звернулась до Господарського суду із відповідним позовом.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, вислухавши пояснення та викладену правову позицію сторін, суд дійшов наступних висновків:

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до приписів ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005р., заява № 38722/02).

Приписами ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В п. п. 1-10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України наведено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

При цьому, вищевказаною статтею визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 5 ГПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 ГПК України, ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення Позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Особа, яка звертається до Господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

У позовній заяві Позивач просив суд передати у комунальну власність територіальної громади села Михайлівка Саратського району Одеської області у особі Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області безхазяйне майно:

- будівлю продмагу № АДРЕСА_12 , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ;

- будівлю продмагу № НОМЕР_1 , розташовану за адресою: АДРЕСА_5 ;

- будівлю продмагу № НОМЕР_2 , розташовану за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будівлю торгівельного комплексу, розташовану за адресою: АДРЕСА_7 ;

- будівлю кафе "Світанок", розташовану за адресою: АДРЕСА_7 ;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що власник нерухомого майна невідомий, відповідач володіє спірним майном безпідставно та без правовстановлювальних документів, а нерухоме майно, має всі ознаки безхазяйного.

З матеріалів справи вбачається, що саме з такою заявою Позивач 04.04.2016р. звертався до Саратського районного суду Одеської області в порядку окремого провадження.

Частина 1, п. 7 ч. 2 ст. 234 ЦК України (в редакції станом на липень 2016р.) визначають, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність.

Згідно ч. 6 ст. 235 ЦПК України (в редакції станом на липень 2016р.) якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду заяви Михайлівської сільської ради Саратським районним судом було встановлено, що між Михайлівською сільською радою та Долинським сільським споживчим товариством під час розгляду справи № 513/327/16-ц у порядку окремого провадження виник спір про право власності на нерухомі речі, які Михайлівська сільська рада Саратського району Одеської області просить передати у комунальну власність територіальної громади с. Михайлівка Саратського району Одеської області.

З урахуванням наведених обставин, Саратський районний суд дійшов висновку, що заяву Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області про передачу безхазяйних нерухомих речей у комунальну власність слід залишити без розгляду, роз`яснивши заявнику, що він має право подати позов на загальних підставах.

Ухвалою Саратського району Одеської області від 18.07.2016р. заяву Михайлівської сільської ради Саратського району Одеської області, заінтересовані особи - Саратське районне управління юстиції в Одеській області, Долинське сільське споживче товариство про передачу безхазяйних нерухомих речей у комунальну власність було залишено без розгляду. Ухвала залишена в силі судами апеляційної та касаційної інстанції.

З урахуванням роз`яснень Саратского районного суду, викладених у вищенаведеній ухвалі від 18.07.2016р. Михайлівська сільська рада звернулась до Господарського суду із позовною заявою, в якій позовні вимоги до Долинського ССТ викладені саме в тій редакції, як і в заяві, що подавалася до Саратского районного суду, а саме про передачу у комунальну власність безхазяйного нерухомого майна, обґрунтовуючи позов тим, що власник нерухомого майна невідомий, а Відповідач володіє спірним майном безпідставно та без правовстановлювальних документів, а нерухоме майно, має всі ознаки безхазяйного.

При цьому, Позивач в якості способу захисту його права не заявляє вимогу про визнання за територіальною громадою с. Михайлівка права комунальної власності на спірне безхазяйне нерухоме майно.

Слід зазначити, що за приписами чинного Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до приписів ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У даному випадку, чинним законодавством України, а саме ст.16 ЦК України чітко встановлений спосіб захисту цивільних прав - визнання права, яким Позивач не скористався.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, дослідивши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що Позивачем невірно обраний спосіб захисту його прав та охоронюваних законом інтересів, який не відповідає приписам ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, а тому позовні вимоги Михайлівської сільської ради задоволенню не підлягають.

Суд, керуючись п.п.4 п.5 ст.13 ГПК України зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Стаття 73 Господарського процесуального Кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З урахуванням правової позиції, висловленої ЄСПЛ при розгляді справи "Серявін проти України", а саме те, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р.).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навивши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" від 01.07.2003р.).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням учасників судового процесу, надано можливість їх представникам в судовому засіданні обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З урахуванням наведеного та того, що судом зроблено висновок щодо Позивачем не вірно обраний засіб захисту його прав, суд дослідивши заперечення Відповідача вважає що вони не вплинуть на висновки до яких дійшов суд при розгляді цієї справи.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку у відмові у позові, в силу приписів ст.129 ГПК України судові витрати по справі покладаються на Михайлівську сільську раду Саратського району Одеської області.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 86, 129, 233, 237, 238, 240 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. У позові - відмовити повністю.

2. Судові витрати по справі № 916/1186/19 покласти на Михайлівську сільську раду Саратського району Одеської області (68252, Одеська обл., Саратський р-н., с. Михайлівка, вул. Миру, 94, код 04380657).

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України.

Повний текст рішення складено 01 серпня 2019р.

Суддя О.В. Цісельський