Постанова

від 30.07.2019 по справі 372/849/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2019 року місто Київ

справа № 372/849/19

апеляційне провадження № 22-ц/824/10249/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Головачова Я.В.,

суддів: Вербової І.М., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Коцюрби Л.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області у складі судді Тиханського О.Б. від 7 травня 2019 року у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

в с т а н о в и в :

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 25 січня 2016 року між ОСОБА_3 , правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого відповідачу були надані грошові кошти в розмірі 40 000 доларів США зі сплатою 2 % щомісячно та строком повернення до 31 грудня 2016 року.

ОСОБА_2 у визначений договором позики строк борг не повернула.

Посилаючись на викладене, позивач просила стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 1 079 600 грн., проценти за користування коштами в розмірі 800 929 грн. 93 коп. та три проценти річних у розмірі 69 745 грн., а всього 1 950 274 грн. 93 коп.

У травні 2019 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову, у якій просив накласти арешт на належний відповідачу на праві власності комплекс будівель, споруд та майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; накласти арешт на корпоративні права ОСОБА_2 у приватному підприємстві "ЕХО 3000".

Заява мотивована тим, що невжиття заходів забезпечення позову, у випадку задоволення позовних вимог, може призвести до фактичної неможливості виконання рішення суду.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 7 травня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви. Скаржник зазначає, що суд необґрунтовано

відмовив у задоволення заяви, оскільки відповідач відмовляється повертати борг і є об`єктивні побоювання, що належне йому нерухоме майно буде відчужене з метою ухилення від виконання можливого рішення суду у випадку задоволення позову.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу до суду не подавав.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 в суді апеляційної інстанції підтримав апеляційну скаргу з наведених в ній підстав.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. З урахуванням положень частини 2 статі 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що у провадженні Обухівського районного суду Київської області перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з указаним позов стало неповернення відповідачем грошових коштів, отриманих на підставі договору позики.

Відповідно до частин 1-2 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 150 ЦПК України позов дозволяється забезпечувати шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

При цьому види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 3 статті 150 ЦПК України).

Як убачається з роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 2 грудня 2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших

учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості забезпечення позову з урахуванням співмірності із заявленими вимогами, відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обраний вид забезпечення позову не співмірний з позовними вимогам та не впливає на можливе виконання рішення суду у випадку задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведених вище висновків.

Крім того, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 особисто зазначив, що відповідач обіцяла виконати грошове зобов`язання після продажу нерухомого майна, що у такому випадку, виключає необхідність накладення на нього арешту.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскаржувана ухвала суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Ураховуючи викладене, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 7 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 2 серпня 2019 року.

Головуючий Я.В. Головачов

Судді: І.М. Вербова

В.В. Соколова