Постанова

від 05.08.2019 по справі 619/1130/16-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 619/1130/16-ц

Провадження № 22-ц/818/2450/19

05 серпня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд у складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікової А.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ Будівельне управління ГУМВС України в Харківській області ,

третя особа - Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси ,

розглянув в порядку спрощеного апеляційного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргуДержавного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси

на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року (суддя - Якименко Л.О.)

по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ Будівельне управління ГУМВС України в Харківській області , третя особа: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси про стягнення заробітної плати,-

встановив:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України Будівельне управління ГУМВСУ в Харківській області , третя особа: Державне підприємство міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси про стягнення заробітної плати (остаточного розрахунку).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що з 31 березня 2009 року він працював директором ДП МВСУ Будівельне управління ГУМВСУ в Харківській області , а з 27 січня 2014 у зв`язку з реорганізацією підприємства та подальшим підпорядкуванням його до ДП МВСУ Інформ-ресурси , був звільнений з роботи за скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Бухгалтерія здійснила підрахунок належних йому при звільненні коштів - 42566,69 грн., з них 6253,15 грн. - по зарплаті та 36313,54 грн. - по авансовим звітам. В порушення вимог ст. 116 КЗпП України відповідач тільки 18 вересня 2014 року здійснив розрахунок по сумам заробітної плати, перерахувавши на банківську картку позивача - 6253,15 грн., а розрахунок належних позивачу коштів за авансовими звітами у сумі 36313,54 грн. не здійснив по даний час.

Позивач ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з`явилися.

Відповідач - представник Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України Будівельне управління ГУМВСУ в Харківській області в судове засідання не з`явився.

Третя особа - представник Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси в судове засідання не з`явився.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства міністерства внутрішніх справ України Будівельне управління ГУМВСУ в Харківській області на користь ОСОБА_1 суму остаточного розрахунку звільненому працівнику в розмірі 36313,54 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати за постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що позивач не довів належним чином заборгованість. Крім того, витрати за авансовими звітами не відносяться до заборгованості по заробітній платі.

Правом на надання відзиву позивач не скористався.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх законності, доведеності та обґрунтованості.

Проте колегія суддів не може погодитись з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Встановлено, що з 31 березня 2009 року ОСОБА_1 працював директором ДП МВСУ Будівельне управління ГУМВСУ в Харківській області , а 27 січня 2014 у зв`язку з реорганізацією підприємства та подальшим підпорядкуванням його до ДП МВСУ Інформ-ресурси був звільнений з роботи за скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ.

Згідно довідки №98/1 від 27.01.2014 року виданої ОСОБА_1 ( підписаної ним же ), станом на 27.01.2014 року ДП МВСУ Будівельне управління ГУМВСУ в Харківській області має заборгованість перед ОСОБА_1 - 42566,69 грн., з них 6253,15 грн. - по зарплаті та 36313,54 грн. - по авансовим звітам (а.с. 4).

Згідно довідки ПАТ КБ ПриватБанк від 02.10.2014 року №1190494, 18.09.2014 року ОСОБА_1 на його картку надійшли кошти в сумі 6253,15 грн. (а.с. 5).

Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ч.2 ст. 233 КЗпП України).

Позивач на підтвердження своїх вимог надав Наказ №4 ДП МВС України Будівельне Управління ГУМВС України в Харківській області від 27.01.2014 року згідно з п.3 якого необхідно: здійснити виплату заробітної плати за відпрацьований період, компенсацію за невикористану відпустку , що належить ОСОБА_1 до виплати від ДП МВС України Будівельне Управління ГУМВС України в Харківській області та вихідну допомогу у розмірі мінімального місячного заробітку .

Відповідачем на виконання вказаного наказу 02.10.2014 року виплачено ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 6253,15 грн. (а.с. 5).

Проте звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вважав, що розрахунок по належних йому коштам за авансовими звітами у сумі 36313,54 грн. відповідач не здійснив і тому вони підлягають стягненню з відповідача в судовому порядку.

Так, згідно із положеннями ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до положення ст. 2 Закону України Про оплату праці , яка визначає структуру заробітної плати, а саме:

- основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців;

- додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій;

- інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за № 114/8713 (далі - Інструкція № 5) до нарахувань на фонд заробітної плати не входять інші виплати , серед яких згідно пункту 3.15. Інструкції №5, витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення, компенсаційні виплати та добові, які виплачуються при переїзді на роботу в іншу місцевість згідно з чинним законодавством та інші види нарахувань.

Таким чином, виходячи з наведеного, суми витрат за авансовими звітами, а також грошових компенсацій у разі невикористання щорічних (основної та додаткових) відпусток не визначені як заробітна плата ст. 94 та главою 7 Кодексу законів про працю України.

Під поняттям належна слід розуміти така, яка повинна бути виплачена відповідно до умов трудового договору та/або вимог законодавства. Однак, оскільки ця сума не відноситься до обсягу поняття заробітної плати, то її належність не є безумовною підставою для застосування ч. 2 ст. 233 КЗпП.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Вищого адміністративного суду України від 17.10.2013 року у справі №К/9991/24477/12 та від 11.12.2012 року у справі №К-53513/09. Згідно з правовими позиціями, висловленими в цих постановах приписи ч. 2 ст. 233 КЗпП України не поширюються на правовідносини з приводу компенсації за невикористану відпустку, оскільки компенсація за невикористану відпустку не відноситься до складу заробітної плати.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кошти за авансовими звітами в сумі 36313,54 грн. зазначені в довідці, яка видана позивачу і ним же підписана, інших доказів на підтвердження заборгованості підприємства за будь-якими платежами не надано.

Таким чином, оскільки заборгованість по заробітній платі в сумі 6253,15 грн. виплачена позивачу в повному обсязі, а кошти, які ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача не є заробітною платою, підстави для їх стягнення відсутні.

За таких обставин, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси - задовольнити.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 31 січня 2019 року- скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ Будівельне управління ГУМВС України в Харківській області , третя особа: Державне підприємство Міністерства внутрішніх справ України Інформ-ресурси про стягнення заробітної плати - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий І.С.Сащенко

Судді А.І.Овсяннікова

І.П. Коваленко