Постанова

від 08.08.2019 по справі 645/4177/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 серпня 2019 року

м. Харків

Справа № 645/4177/18

Провадження № 22-ц/818/3061/19

Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого: Коваленко І.П.,

суддів: Піддубного Р.М., Сащенко І.С.

учасники справи:

позивач - Харківське обласне комунальне підприємство Дирекція розвитку інфраструктури територій ,

відповідач - ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Харківського обласного комунального підприємства Дирекція розвитку інфраструктури територій до ОСОБА_1 про визнання недійсною частини правочину та застосування наслідків її недійсності за апеляційною скаргою Харківського обласного комунального підприємства Дирекція розвитку інфраструктури територій на рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року в складі судді Букреєвої І.А, -

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року Харківське обласне комунальне підприємство Дирекція розвитку інфраструктури територій звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсною частини правочину та застосування наслідків її недійсності.

Позов мотивовано тим, що 04.11.2013 між Підприємством та ОСОБА_1 укладено договір позики № 031113, за яким Підприємство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 70 000,00 грн. на умовах повернення і строковості. Згідно з умовами договору, позичальник повертає позику щомісячно шляхом часткового вирахування позики із заробітної плати у розмірі 1 944,45 грн., але остання зобов`язання за договором виконала частково та повернула позивачу кошти в сумі 42 256,00 грн., заборгованість складає 27 744,00 грн. Згідно наказу № 69-к від 25.07.2017 року ОСОБА_1 звільнена з підприємства на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України за ініціативою позивача. Відповідно до п. 8.3 договору при розірванні трудового договору з ініціативи власника непогашений залишок позики не повертається позичальником. Позивач просить визнати вказаний пункт договору недійсним, оскільки за своєю правовою природою правочин є договором позики і умови п. 8.3 договору суперечать нормам ст.ст. 1046 , 1049 , 1050 ЦК України та стягнути з відповідача заборгованість за вказаним договором у розмірі 27744,00 грн.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, просив розглянути справу у його відсутність.

Відповідач позов не визнала, зазначивши, що п. 8.3. договору відповідає умовам колективного договору, укладеному між адміністрацією підприємства та профспілковим комітетом, вона умови договору виконала, здійснювала погашення заборгованості щомісячно рівними частками по час її звільнення, просила у задоволенні позову відмовити.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року позов Харківського обласного комунального підприємства Дирекція розвитку інфраструктури територій до ОСОБА_1 про визнання недійсною частини правочину та застосування наслідків її недійсності - залишено без задоволення.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції Харківське обласне комунальне підприємство Дирекція розвитку інфраструктури територій звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції надано невірну оцінку обставинам справи та письмовим доказам, наданим позивачем на підтвердження своїх позовних вимог.

Також зазначає , що пункт 8.3 спірного Договору позики суперечить нормам ст.ст. 1046 , 1049 , 1050 ЦК України та правовій природі договору позики та дійсність спірного пункту порушує права не тільки позивача, а і територіальної громади, оскільки позивач є комунальним підприємством та фінансується за рахунок місцевого бюджету, а отже має бути визнаний недійсним відповідно до приписів ст.ст. 203 , 215 ЦК України .

Відзивів на апеляційні скарги не подано.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 369 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав для задоволення позову.

З таким висновком суду першої інстанції судова колегія погоджується виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України , зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами ст. 526 ЦК України , зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового роту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Нормою ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Правилами статті 1050 ЦК України закріплено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу . Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу , яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу .

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу .

Судом встановлено, що 04.11.2013 між Підприємством на ОСОБА_1 укладений договір позики № 031113, за яким остання отримала 70 000,00 грн. Сплата процентів за договором не передбачена (п. 2.1, 2.2), строк позики розпочинається з момент перерахування грошових коштів позичальнику- 25 листопада 2013 року та закінчується після повного погашення позичальником позики. Позичальник повертає позику щомісячно шляхом часткового вирахування позики із заробітної плати позичальника у розмірі 1 944,45 грн. (п. 5.1), позика вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування останньої грошової суми, що позичалась (п. 5.2).

Згідно особливих умов договору, викладених у розділі 8, у разі звільнення позичальника за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України ) до моменту погашення позики у повному обсязі, сума вноситься в касу підприємства щоквартально (п. 8.2), при розірванні трудового договору з ініціативи власника (стаття 40 п. 1 КЗпП України ) непогашений залишок позики не повертається позичальником (п. 8.3).

Матеріали справи свідчать, що відповідач отримала в позику 70 000,00 грн. Станом на день звільнення ОСОБА_1 повернула 42 256 грн. шляхом утримання із заробітної плати щомісячно в рахунок погашення заборгованості, непогашеною залишилась заборгованість у розмірі 27 744,00 грн.

Наказом № 69-к від 25.07.2017 на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу кадрів з 25.07.2017 по скороченню чисельності штатів з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати (а. с. 20).

Згідно п. 7.8 затвердженого Колективного договору між адміністрацією і профспілковим комітетом Харківського обласного комунального підприємства Дирекція розвитку інфраструктури територій на 2013-2016 р.р., (сторінка 14 договору), виходячи з фінансових можливостей Підприємства працівникам за узгодженням з генеральним директором та на підставі укладеного договору надається споживчий кредит, безпроцентна позика: на оплату за навчання в вищих навчальних закладах; на лікування, обстеження стану здоров`я; на придбання лікарських препаратів при наявності медичного висновку; на покращення житловим умов, ремонт та придбання житла. Позика надається працівникам підприємства, які пропрацювали на підприємстві не менш ніж 2 роки і не досягли пенсійного віку.

Відповідач отримала позику від Підприємства під час знаходження з позивачем у трудових відносинах з метою, у розмірі та на строк, які відповідають колективному договору, здійснювала погашення заборгованості рівними частинами шляхом відрахування із заробітної плати щомісячного платежу до моменту звільнення. Оспорюваний п. 8.3 договору кредиту передбачає припинення зобов`язання з повернення позики внаслідок звільнення працівника з ініціативи власника та фактично слугує засобом захисту прав працівника у разі звільнення без його згоди, тому вважати, що вказаний пункт договору суперечить правовій природі договору позики та нормам ст.ст. 1046 , 1049 , 1050 ЦК України неможна. До того ж, як договором, так і нормами ЦК України (ст.ст. 509, 598, 605), передбачено припинення зобов`язання внаслідок настання певної події.

Доводи позивача стосовно того, що спірний пункт Договору має бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України , оскільки він не відповідає вимогам ч. 1 ст. 203 ЦК України так як суперечить інтересам суспільства - територіальної громади безпідставні та колегією суддів не приймаються.

За правилами ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Сторони спірного правочину, діючи на власний розсуд щодо розпорядження своїми правами та обов`язками, погодили умови договору, зокрема і порядок припинення зобов`язання за п. 8.3 особливих умов договору.

Не ґрунтуються на вимогах закону посилання позивача на те, що передбачення такого порядку суперечить правовій природі договору займу, оскільки законодавством передбачено порядок припинення зобов`язання.

За ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Колегія суддів відхиляє доводи скарги про те, що спірний пункт Договору суперечить правовій природі договору займу, оскільки Цивільним Кодексом України у ч. 1 ст. 627 закріплено свободу договору, за якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що з огляду на субсидіарне застосування норм Цивільного Кодексу до норм Кодексу Законів про Працю , спірний пункт Договору захищає права не тільки позичальника у разі звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України , а і гарантує повернення позики працівником, оскільки зберігається джерело сплати заборгованості за рахунок заробітної плати.

Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову без задоволення.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 365, 366, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Харківського обласного комунального підприємства Дирекція

розвитку інфраструктури територій - залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Повний текст постанови складено 08 серпня 2019 року.

Головуючий І.П. Коваленко

Судді Р.М. Піддубний

І.С. Сащенко