Постанова

від 08.08.2019 по справі 922/3721/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" серпня 2019 р. Справа № 922/3721/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.,

за участю секретаря судового засідання Черкас В.М.,

представників сторін:

позивача - не з`явився,

1-го відповідача - не з`явився,

2-го відповідача - ОСОБА_1 . на підставі ордеру серії ПТ №124717 від 15.07.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 24.07.2018 №2267,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 (вх.№1797 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2019, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Шатерніковим М.І., час проголошення рішення - 14:04год., дата складання повного тексту рішення - 17.05.2019, у справі №922/3721/18

за позовом ОСОБА_2 , м. Харків,

до 1-го відповідача Приватного підприємства "Україна", с. Новодмитрівка, Сахновщинський район, Харківська обл., 2-го відповідача ОСОБА_3 , с. Новодмитрівка, Сахновщинський район, Харківська обл.,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Реєстраційна служба Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області, м. Первомайськ,

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Приватного підприємства "Україна" та ОСОБА_3 , в якій просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) Приватного підприємства "Україна" від 28.12.2015, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи (зміна місцезнаходження, інші зміни, зміна складу або інформації про засновників) щодо Приватного підприємства "Україна" (код 24345075), проведену державним реєстратором Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області Поповою Надією Сергіївною 29.12.2015, номер запису 14701050011000397; скасувати внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах (зміна керівника юридичної особи, зміна складу підписантів) щодо Приватного підприємства "Україна" (код 24345075), проведену державним реєстратором Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області Поповою Надією Сергіївною 29.12.2015, номер запису 14701050011000397.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 станом на грудень 2015 року була власником 100 відсотків статутного капіталу ПП "Україна"; 28.12.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу 50% частки в статутному фонді (капіталі) Приватного підприємства "Україна". Як вказує позивач, продаж іншої частки 50% вона не здійснювала і їй не відомо, яким чином ОСОБА_3 став власником 100% статутного капіталу ПП "Україна". Позивач вважає, що її було введено в оману, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу від 28.12.2015 у продавця не було наміру для настання юридичних наслідків за договором, разом з тим, вважає, що у покупця було бажання заволодіти підприємством.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 07.05.2019 у позові відмовлено повністю з тих підстав, що при укладенні договору сторонами дотримано вимоги щодо свободи волевиявлення, форми, наявності істотних умов, що передбачені вимогами цивільного та господарського законодавства; доказів наявності в діях 2-го відповідача умисного введення в оману позивача при укладенні оспорюваного договору позивачем не надано; виражаючи волю щодо відчуження корпоративних прав, ОСОБА_2 було подано ПП "Україну" нотаріально посвідчену заяву на підтвердження її волевиявлення вийти зі складу учасників підприємства.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, позивач звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що 27.03.2015 було протиправно та поза волею власника підприємства проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП "Україна" та зареєстровано статут ПП "Україна" у новій редакції, відповідно до пункту 1.2. якого, засновниками підприємства стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; як вказує апелянт, 28.12.2015 не відбувалось зборів засновників ПП "Україна" і рішення засновників підприємства щодо укладення договору купівлі-продажу статутного капіталу не приймалось.

Апелянт також зазначає, що оспорюваний договір купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) був укладений в простій формі, відтак, вважає, що підстав для проведення державної реєстрації змін до установчих документів ПП "Україна" у державного реєстратора не було.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2019 у справі №922/3721/18; залучено Реєстраційну службу Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів; встановлено учасникам справи строк до 08.07.2019 для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання відзиву апелянту; призначено справу до розгляду на 16.07.2019 о 10:45год.

У встановлений судом строк від учасників справи не надійшло відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2019, у зв`язку з відпусткою судді Бородіної Л.І., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Лакіза В.В., суддя Плахов О.В.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 16.07.2019 позивач оголосила доводи апеляційної скарги, зазначила суду, що договір від 28.12.2015 вона підписувала, але вважає, що правочин був вчинений під впливом обману. Також позивач звернулась до апеляційного господарського суду з проханням відкласти розгляд справи для надання їй можливості забезпечити при розгляді її апеляційної скарги участь адвоката, у тому числі, для ознайомлення з матеріалами справи.

З огляду на зазначене, у судовому засіданні було оголошено перерву до 14:15год 08.08.2019.

Однак, згідно матеріалів справи, позивач та/або адвокат з 16.07.2019 не звернулись до суду для ознайомлення з матеріалами справи, натомість, позивачем до початку судового засідання 08.08.2019 подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№7458), посилаючись на похилий вік позивача і незадовільний стан здоров`я, що унеможливлює можливість позивача з`явитись до суду особисто, а адвокат перебуває у відрядженні.

О 14:22год. 08.08.2019 судове засідання продовжено; у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду представник 2-го відповідача просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду від 07.05.2019 - без змін.

Позивач та інші учасники своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, у судове засідання представники позивача, 1-го відповідача і третьої особи не з`явились, про причини неявки (крім позивача) суд не повідомили, хоча учасники справи були належним чином завчасно повідомлені про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, про що свідчать наявні у матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до положень статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

У даному випадку позивач була належним чином повідомлена про дату, час і місце цього засідання; у судовому засіданні 16.07.2019 позивач брала участь особисто, оголосила суду доводи і вимоги апеляційної скарги, надала суду відповіді на запитання.

А відтак, особиста неявка у судове засідання 08.08.2019 позивача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, про що позивач також була повідомлена ухвалою суду від 16.07.2019.

Поряд з цим, згідно з частиною 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи за клопотанням учасника справи, коли повідомлені ним причини будуть визнані судом поважними.

Однак, суд апеляційної інстанції не визнає повідомлені позивачем у клопотанні про відкладення розгляду справи причини поважними, виходячи з такого.

Як зазначено вище, у минулому судовому засіданні з огляду на усне клопотання позивача було оголошено перерву до 14:15год. 08.08.2019 для надання позивачу можливості забезпечити участь адвоката для розгляду апеляційної скарги.

Однак, матеріали справи не містять відомостей, що позивач вчинила дії, спрямовані на забезпечення участі адвоката при розгляді судом її апеляційної скарги. Посилаючись у клопотанні про відкладення розгляду справи на відрядження адвоката, позивач не надає суду жодних доказів щодо укладення позивачем договору про надання правової допомоги з адвокатом, відрядження адвоката, а також доказів неможливості адвокату з 16.07.2019 до 08.08.2019 ознайомитись з матеріалами справи.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що за загальним правилом, у відповідності до положень статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, усі докази в обґрунтування своїх доводів мають бути подані учасниками справи суду першої інстанції, а суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

При цьому, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги, у судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 16.07.2019 позивач та 2-й відповідач висловили свої доводи і вимоги щодо апеляційної скарги, а неявка у судове засідання 08.08.2019 представників позивача, 1-го відповідача і третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, з огляду на розумність строків розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів відмовляє позивачу у клопотанні про відкладення розгляду справи і вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як встановлено місцевим господарським судом, ОСОБА_2 станом на початок 2015 року була власником 100 відсотків статутного капіталу ПП "Україна" (зареєстровано статут ПП "Україна" в реєстрі за № 2486).

10.03.2015 ОСОБА_2 відповідно до пункту 5.5 статуту вирішено внести зміни та доповнення до Статуту (т.1 а.с.217).

27.03.2015 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи - ПП "Україна" та зареєстровано статут ПП "Україна" у новій редакції (в реєстрі за №370.371), відповідно до пункту 1.2 якого засновниками підприємства стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які дійшли згоди щодо досягнення спільної мети діяльності підприємства, направленої на розвиток ділових, торгівельних взаємовигідних відносин, одержання прибутку.

Статутний капітал сформовано у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень - доля кожного з учасників - 50% (одна тисяча гривень) (пункт 3.4. статуту).

28.12.2015 відбулись збори власників ПП "Україна", на яких ухвалено рішення щодо укладення договору купівлі-продажу статутного капіталу ПП "Україна", а саме, позивач вирішила продати 2-му відповідачу свою частку - 50% статутного капіталу ПП "Україна", що становить 1 000, 00грн, у зв`язку із чим, вирішили здійснити перерозподіл часток статутного фонду ПП "Україна", звільнити з посади директора ПП "Україна" ОСОБА_2 , прийняти на посаду директора ОСОБА_3 , змінити юридичну адресу підприємства, внести зміни до статуту ПП "Україна" (т.1 а.с.215).

При цьому, позивачем було надано ПП "Україна" нотаріально засвідчену заяву про прийняте нею рішення щодо припинення участі в складі засновників (учасників) ПП "Україна", зареєстровану в реєстрі за № 1069 від 28.12.2015 (т.1 а.с.214).

28.12.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Україна", за умовами якого позивачем продано 2-му відповідачу частку в статутному фонді ПП "Україна" в розмірі 50% статутного фонду підприємства, що складає 1 000, 00грн (т.1 а.с.34-35).

Договір-купівлі продажу частки у статутному фонді укладений у простій письмовій формі, що відповідає нормам цивільного законодавства.

29.12.2015 проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП "Україна" у державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Первомайського міськрайонного управління юстиції Харківської області.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано доказів впливу на неї під час вчинення правочину - договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ПП "Україна" від 28.12.2015, а факт власного волевиявлення на вихід зі складу учасників підприємства засвідчено приватним нотаріусом Первомайського районного нотаріального округу Харківської області.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішенням засновника ПП "Україна" ОСОБА_2 , яка мала 100% голосів, від 10.03.2015 було прийнято до складу засновників ПП "Україна" ОСОБА_3 із внеском до статутного (складеного) капіталу ПП "Україна" у розмірі 1 000, 00грн; вирішено збільшити статутний (складений) капітал ПП "Україна" за рахунок внесення частки від ОСОБА_2 у розмірі 700, 00грн та внеску від ОСОБА_3 у розмірі 1 000, 00грн. Таким чином, статутний (складений) капітал ПП "Україна" складатиме 2 000, 00грн, що відповідає 100%. Згідно змін, статутний (складений) капітал перерозподіляється наступним чином: ОСОБА_2 - 50%, ОСОБА_3 - 50%. Також було вирішено внести відповідні зміни до статуту підприємства, виклавши його у новій редакції, та зареєструвати зміни у встановленому законодавством порядку (т.1 а.с.216).

Згідно статуту ПП "Україна" у редакції, затвердженої рішенням засновників від 10.03.2015, засновниками підприємства стали ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (т.2 а.с.23-28); 19.03.2015 приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Полікашиним Ю.В. засвідчено справжність підпису засновників ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які зроблені у присутності нотаріуса.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.239-242), 27.03.2015 проведено державну реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, номер запису 14801050009009335.

Судова колегія зазначає, що відповідно до пункту 7 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" одними із засад державної реєстрації є об`єктивність, достовірність та повнота відомостей у Єдиному державному реєстрі.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованими доводи апелянта, що 27.03.2015 було протиправно та поза волею власника підприємства проведено державну реєстрацію змін до установчих документів ПП "Україна" та зареєстровано статут ПП "Україна" у новій редакції, відповідно до пункту 1.2. якого, засновниками підприємства стали ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виходячи з такого.

По-перше, відповідно до положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно матеріалів справи, позивач в суді першої інстанції не обґрунтовувала позовні вимоги доводами щодо протиправності і незаконності проведення державної реєстрації 27.03.2015 щодо внесення змін до установчих документів ПП "Україна" та зареєстровано статут ПП "Україна" у новій редакції.

По-друге, на підтвердження даних доводів до матеріалів справи позивачем не надано жодних доказів.

І по-третє, матеріали справи не містять відомостей скасування або визнання недійними рішення засновника ПП "Україна" від 10.03.2015 і державної реєстрації змін до статуту ПП "Україна", проведеної 27.03.2015, як і не містять доказів оскарження ОСОБА_2 рішення засновника ПП "Україна" від 10.03.2015 і державної реєстрації змін до статуту ПП "Україна".

Зазначене спростовує доводи позивача, що станом на грудень 2015 року вона була власником 100 відсотків статутного капіталу ПП "Україна".

У подальшому, згідно наявної у матеріалах справи нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 28.12.2015, остання повідомила ПП "Україна" про свій вихід зі складу учасників (засновників) ПП "Україна"; у нотаріально засвідченій заяві зазначено, що "Я, ОСОБА_2 , ... повністю розуміючи значення і правові наслідки своїх дій та без будь-якого тиску зі сторони, відповідно до власного волевиявлення, володіючи українською мовою в обсязі, цілком достатньому для правильного розуміння змісту цього документа, заявляю про свій вихід зі складу учасників ПП "Україна". Припиняючи свою участь в складі засновників (учасників) ПП "Україна" я відступила (продала) належну мені частку у статутному фонді ПП "Україна" у повному обсязі 1 000, 00грн, що становить 50%, громадянину ОСОБА_3 , з дотриманням вимог чинного законодавства щодо наступної процедури юридичного оформлення переходу до правонаступника відповідних прав на умовах, які були попередньо узгоджені. Цією заявою я одночасно стверджую, що не маю ніяких претензій, в тому числі і майнових, до ПП "Україна" та інших його учасників. Заява мною прочитана вголос і підписана власноруч".

На нотаріально засвідченій заяві міститься підпис і повністю власноруч прописано " ОСОБА_2 ".

Нижче зазначено, що приватний нотаріус ОСОБА_4 засвідчує справжність підпису ОСОБА_2 , який зроблено у її присутності; особу ОСОБА_2 , яка підписала документ, встановлено, дієздатність її перевірено.

Згідно наявного у матеріалах рішення учасників ПП "Україна" від 28.12.2015, були присутні учасники: ОСОБА_3 і ОСОБА_2 ; крім іншого, було вирішено звільнити з посади директора ПП "Україна" ОСОБА_2 , прийняти на посаду директора ОСОБА_3 , змінити юридичну адресу підприємства, внести зміни до статуту ПП "Україна".

На протоколі містяться підписи ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , підписи скріплено печаткою ПП "Україна".

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта, що 28.12.2015 не відбувалось зборів власників ПП "Україна" і рішення учасників підприємства щодо укладення договору купівлі-продажу частки статутного капіталу не приймалось, оскільки в обґрунтування таких доводів апелянтом суду жодних доказів не надано; до матеріалів справи долучено копію рішення учасників ПП "Україна" від 28.12.2015.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 16.07.2019 позивач підтвердила, що станом на 28.12.2015 вона була директором підприємства.

До того ж, матеріали справи не містять відомостей оскарження ОСОБА_2 рішення учасників ПП "Україна" від 28.12.2015. Відтак, рішення є чинним, докази його оскарження відсутні.

У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду від 16.07.2019 позивач на запитання суду апеляційної інстанції підтвердила, що договір купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) від 28.12.2015 вона особисто підписала.

Із договору також вбачається, що підписи сторін скріплено печаткою.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Стаття 204 Цивільного кодексу України встановлює презумпцію правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

У силу припису частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. А саме, - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Як зазначено у пункті 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі, зокрема статті 230 Цивільного кодексу України, слід мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях 2-го відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла, на її твердженням, під впливом обману - позивач.

У даному випадку позивач посилаючись на укладення оспорюваного правочину під впливом обману, зазначає, що їй невідомо, яким чином ОСОБА_3 став власником 100% статутного капіталу.

Однак, встановлені судом першої та апеляційної інстанції обставини свідчать про вчинення позивачем цілком логічних і послідовних дій, що свідчать про зворотнє, а саме:

- рішенням засновника ПП "Україна" ОСОБА_2 , яка мала 100% голосів, від 10.03.2015 було прийнято до складу засновників ПП "Україна" ОСОБА_3 ;

- згідно наявної у матеріалах справи реєстраційної картки (т.2 а.с.51-53), ОСОБА_2 10.03.2019 оформила картку на проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи;

- відповідні зміни були внесені 19.03.2015 до статуту ПП "Україна", підписи учасників підприємства засвідчено приватним нотаріусом;

- згідно наявної у матеріалах справи копії доручення від 10.03.2019 (т.2 а.с.63), ОСОБА_2 уповноважила, зокрема, ОСОБА_5 надати документи ПП "Україна" до органів нотаріату, Реєстраційної служби ХМУ юстиції, Реєстраційної служби ХРУ юстиції Харківської області для здійснення усіх реєстраційних та інших дій тощо;

- 25.03.2015 уповноваженою особою документи для державної реєстрації було подано державному реєстратору (т.2 а.с.62),

- а 27.03.2015 проведено державну реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, номер запису 14801050009009335.

Доказів оскарження позивачем жодної із цих дій матеріали справи не містять.

У подальшому, через 9 місяців,

- згідно наявної у матеріалах справи нотаріально посвідченої заяви від 28.12.2015, ОСОБА_2 повідомила ПП "Україна" про свій вихід зі складу учасників (засновників) ПП "Україна";

- 28.12.2015 відбулись збори учасників ПП "Україна" і було прийнято рішення щодо укладення договору купівлі-продажу частки статутного капіталу, здійснити перерозподіл часток статутного фонду ПП "Україна", звільнити з посади директора ПП "Україна" ОСОБА_2 , прийняти на посаду директора ОСОБА_3 , змінити юридичну адресу підприємства, внести зміни до статуту ПП "Україна". Протокол містить підписи учасників підприємства і знову ж таки позивач цього рішення не оскаржує;

- а щодо укладення безпосередньо оспорюваного договору купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) ПП "Україна" від 28.12.2015 позивач підтвердила у судовому засіданні, що вона його підписувала.

При цьому, позивач звернулась з даним позовом у цій справі лише через три роки, 28.12.2018.

У позовній заяви позивач зазначає, що її було введено в оману, оскільки при укладенні оспорюваного договору у продавця не було наміру для настання юридичних наслідків (на зазначено, яких самих), а у покупця було бажання заволодіти підприємством, про що свідчить невідповідність вартості придбаної 2-им відповідачем частки у статутному капіталі і відсутність виконання зобов`язання покупцем щодо оплати останнім вартості придбаного підприємства.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем в обґрунтування невідповідності вартості розміру частки у статутному капіталі не надано суду жодних належних і допустимих доказів; натомість, згідно наданих 2-им відповідачем документів, ним здійснювалось погашення заборгованості підприємства, у тому числі, і у виконавчому провадженні.

У нотаріально посвідченій заяві від 28.12.2015 позивачем зазначено, що вона відступила (продала) належну частку у статутному фонді ПП "Україна" у повному обсязі 1 000, 00грн, що становить 50%, громадянину ОСОБА_3 . Цією заявою позивач одночасно підтвердила, що не має ніяких претензій, в тому числі і майнових, до ПП "Україна" та інших його учасників.

Відповідно до статті 148 Цивільного кодексу України, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, повідомивши товариство про свій вихід не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом. Учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.

Однак, позивачем не заявлено вимоги про сплату їй вартості частини майна, пропорційну її частці у статутному капіталі підприємства.

Жодних доказів, що частка ОСОБА_2 у статутному капіталі в розмірі 1 000, 00грн (50% від загального розміру статутного капіталу) не відповідала її реальній вартості матеріали справи не містять.

У позовній заяві позивач також вказує, що покупець за оспорюваним договором повідомив їй обставини, які не відповідають дійсності, однак, позивачем не конкретизовано і не зазначено суду, які ж саме обставини були їй повідомлені 2-им відповідачем, що стало наслідком введення позивача в оману.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами наявності правових підстав для визнання договору купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) ПП "Україна" від 28.12.2015 недійсним.

Щодо доводів апелянта, що оспорюваний договір купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) був укладений в простій формі, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Нотаріальне посвідчення правочинів (договорів) є обов`язковим лише у передбачених законом випадках або коли сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору. Недодержання форми правочину, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність правочину лише у разі, коли це прямо передбачено законом.

Однак, договір купівлі-продажу частки в статутному фонді (капіталі) не відноситься до договорів, який підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Статтею 147 Цивільного кодексу України (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок переходу частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю до іншої особи, а саме, учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам.

Законом України "Про господарські товариства" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) не передбачено іншого, ніж зазначено у наведеній нормі Цивільного кодексу України, порядку переходу частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства.

При цьому, при розгляді даної справи суд апеляційної інстанції керується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 06.03.2018 у справі №904/167/17: "юридичні особи можуть створюватися не лише у формі товариств і установ, а і в інших передбачених законом формах. При цьому господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства. Тоді як приватне підприємство є окремою організаційно-правовою формою суб`єкта господарювання, що передбачена статтею 113 Господарського кодексу України. Порядок створення та діяльності уповноважених власником органів управління приватним підприємством не врегульований ні Цивільним кодексом України, ні Господарським кодексом України. Відтак відповідно до положень статті 8 Цивільного кодексу України щодо вказаних правовідносин слід застосувати правові норми цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону)".

Отже, суд апеляційної інстанції вважає вірним застосування до спірних у справі правовідносин положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), які регулюють правовідносини щодо виходу учасника із товариства і переходу частки (її частини) учасника у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю.

Зазначеними нормами законодавства не встановлено такої обов`язкової вимоги до договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства, як його нотаріальне посвідчення, і апелянтом не наведено суду норми закону, яка б такий обов`язок встановлювала.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 07.05.2019 у справі №922/3721/18 слід залишити без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 255-256, 269, 270, 273, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 07.05.2019 у справі №922/3721/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття; порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 14.08.2019

Головуючий суддя Л.М. Здоровко

Суддя В.В. Лакіза

Суддя О.В. Плахов