Постанова

від 13.08.2019 по справі 177/268/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6287/19 Справа № 177/268/18 Суддя у 1-й інстанції - Строгова Г. Г. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2019 року м.Кривий Ріг

Справа № 197/268/18

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання - Євтодій К.С.

сторони:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Фізична особа- підприємець ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2019 року, яке ухвалено суддею Строговою Г.Г. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області о 14 годині 58 хвилин та повне судове рішення складено 17 квітня 2019 року, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2018 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (надалі - ФОП ОСОБА_3 ), третя особа Комунальне підприємство Парковка та реклама , про визнання правочину недійсним.

Позов мотивовано тим, що вона є власником земельної ділянки, площею 7,7987 га, з кадастровим номером НОМЕР_1 , з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Златоустівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області та яка належить їй на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 28.03.2006 року.

Земельна ділянка перебувала в користуванні у ОСОБА_4 , згідно з договором оренди від 08.08.2014, який на початку грудня 2017 року розірвано за домовленістю сторін, про що в реєстр внесено відповідний запис.

У послідуючому, з державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачці стало відомо про ніби-то укладений між нею та ФОП ОСОБА_5 договір оренди земельної ділянки б/н від 09.12.2017, згідно з яким вона передала останньому належну їй земельну ділянку в оренду, строком на 7 років, з встановленою орендною платою у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в сумі складає 7717,29 грн.

Посилаючись на те, що відповідач самовільно, без її відома та погодження зареєстрував право оренди земельної ділянки, яка належить їй на праві приватної власності, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд: визнати договір оренди б/н від 09.12.2017, укладений між нею та ФОП ОСОБА_3 на земельну ділянку, площею 7,7987 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , що став підставою для реєстрації іншого речового права (номер запису про інше речове право 23837914), недійсним, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 704,80 грн.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2019 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір оренди від 09.12.2017 року між ОСОБА_1 , як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , як орендарем, предметом якого є земельна ділянка, загальною площею 7,7987 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Златоустівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області, кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія НОМЕР_2 від 28.03.2006 року.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ФОП ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян М.С., просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неврахування того, що договір оренди земельної ділянки є укладеним, дійсним та право оренди зареєстроване у встановленому законом порядку. При цьому, на думку відповідача, позивачкою не було надано суду жодного доказу в підтвердження того факту, що договір укладено з будь-яким порушенням.

У відзиві на апеляційну скаргу, до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Левіт С. О. зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, в процесі розгляду справи суд не порушив норм ні матеріального, ні процесуального права, а тому рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ФОП ОСОБА_3 - адвоката Касьяна М.С., який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представника позивачки ОСОБА_1 - адвоката Левіта С.О., який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 28 березня 2006 року (а.с.7), позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 , загальною площею 7.7987 га, яка розташована на території Златоустівської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявна сканована копія Договору від 09.12.2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 , про оренду вказаної земельної ділянки, строком на 7 років, яка надана суду представником позивачки та отримана ним на адвокатський запит від державного реєстратора виконавчого органу Чаплинської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області (а.с.117-120).

Зазначений Договір зареєстрований державним реєстратором КП Парковка та реклама (номер запису про речове право № 23837914) (а.с.8).

Посилаючись на те, що Договір оренди земельної ділянки від 09.12.2017 року вона не укладала, а підпис від її імені виконано іншою особою, ОСОБА_1 просила суд визнати його недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності вільного волевиявлення позивачки на укладення договору оренди земельної ділянки від 09.12.2017 року.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, так як його суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.ст. 13, 14, 19 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це письмова угода сторін про взаємні зобов`язання, відповідно до яких орендодавець за плату (розмір якої передбачається умовами договору, які не можуть суперечити законам України) передає орендареві у володіння і користування земельну ділянку для господарського використання в обумовлений договором строк.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

Частиною 1 ст.14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, в тому числі встановлених ч.3 ст.203 ЦК України про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3 частини першої).

За положеннями ч.1, ч.3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України).

Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачкою ОСОБА_1 доведено належними доказами той факт, що Договір оренди земельної ділянки від 09 грудня 2017 року вона не підписувала та фізично не мала можливості підписати, оскільки 09.12.2017 року позивачка ОСОБА_1 , яка працює на ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг , відповідно до робочого графіку перебувала на робочому місці з 07.00 години по 19.00 годину (а.с.101-102).

Відповідач, стверджуючи що між сторонами було у цей день укладено Договір оренди земельної ділянки, яка належить позивачці ОСОБА_1 на праві власності, не надав суду ані оригінал цього Договору, ані жодних доказів на спростування доводів позивачки.

При цьому, суд першої інстанції вірно віднісся критично до тверджень відповідача ФОП ОСОБА_3 про те, що оригіналу договору укладеного з позивачкою, він надати суду не може, оскільки він передав його своєму помічнику ОСОБА_6 , автомобіль якого пограбували, викравши наявні у ньому договори.

З матеріалів справи слідує, що 05.01.2018 року до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_6 , за правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 185 КК України, по факту крадіжки з автомобіля його особистих речей та постановою слідчого від 17.02.2018 року дане кримінальне провадження закрито на підставі ч. 1 ст. 284 КПК України (а.с.44).

Разом з тим, суду не надано достовірних відомостей, зафіксованих уповноваженими представниками правоохоронних органів, про те, що серед особистих речей помічника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 знаходився оригінал договору оренди земельної ділянки, який був укладений між позивачкою ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 . Будь-яких доказів про факт звернення до правоохоронних органів безпосередньо ОСОБА_3 за даним фактом (викрадення оригіналів договорів оренди), суду не надано.

30 травня 2018 року ФОП ОСОБА_3 було подано скаргу на постанову слідчого про закриття кримінального провадження (а.с.68-69), однак суду не було надано відомостей щодо результатів розгляду цієї скарги та таке оскарження відбулося вже після відкриття провадження у даній цивільній справі, що ставить під розумний сумнів такі доводи відповідача.

Більш того, приймаючи участь у справі в суді першої інстанції та користуючись професійною правничою допомогою адвоката Касьяна О.С., відповідач ФОП ОСОБА_3 не скористався своїм правом заявити клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи для спростування доводів позивачки щодо не підписання нею спірного Договору оренди земельної ділянки, фактично самоусунувшись від доказування своїх доводів та заперечень на позовну заяву.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 06 серпня 2019 року представником відповідача ФОП ОСОБА_3 - адвокатом Касьяном М.С. заявлено клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, яке обґрунтоване необхідністю вирішення питання про те, чи підписувала ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 09.12.2017 року.

При цьому, зазначив, що сторона відповідача не могла самостійно провести експертне дослідження у зв`язку з відсутністю вільних, умовно-вільних та експериментальних зразків підпису ОСОБА_1 .

Згідно статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Згідно ж ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції.

Як встановлено судом, відповідач ФОП ОСОБА_3 та його представник - адвокат Касьян М.С. не ставили перед судом першої інстанції питання про призначення судової почеркознавчої експертизи та не клопотали про призначення такої експертизи в апеляційній скарзі, не обґрунтовували її не проведенням такої експертизи судом першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не має правових підстав для вирішення цього питання, як такого, що не було предметом розгляду у суді першої інстанції, у зв`язку з чим колегією суддів, без виходу до нарадчої кімнати, в судовому засіданні 13 серпня 2019 року було постановлено ухвалу про відмову в задоволені клопотання щодо призначення судової почеркознавчої експертизи.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неможливості підписання позивачко ОСОБА_1 Договору оренди земельної ділянки від 09.12.2017 року, а тому він не може вважатися таким, що відповідає волевиявленню ОСОБА_1 та вимогам закону і доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладеного.

Враховуючи викладені обставини справи щодо достовірності встановлення факту не підписання позивачкою ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки, колегія суддів приходить до висновку, що саме відповідач діяв недобросовісно в договірних відносинах, тому рішення суду про визнання цого договору недійсним є законним та справедливим, направленим на ефективний захист порушеного права позивачки.

Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Касьян Микола Степанович, - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2019 року.

Головуючий:

Судді: