Постанова

від 14.08.2019 по справі 910/1856/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" серпня 2019 р. Справа№ 910/1856/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Козир Т.П.

суддів: Яковлєва М.Л.

Коробенка Г.П.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Чопей Олександра Михайловича

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.04.2019

у справі №910/1856/19 (суддя Блажівська О.Є.)

за позовом фізичної особи-підприємця Чопей Олександра Михайловича

до Дочірнього підприємства "ВМС-ВОТЕР КУІН Україна"

про стягнення 78 407,44 грн,

УСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року фізична особа-підприємець Чопей Олександр Михайлович (далі - позивач) звернувся у Господарський суд міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "ВМС-ВОТЕР КУІН Україна" (далі - відповідач) про стягнення 78407,44 грн., у тому числі: 74 725,68 грн. основного боргу, 731,00 грн. 3% річних та 2950,76 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у 2016 році між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки у спрощений спосіб, на виконання умов якого відповідач поставив товар на загальну суму 1590674,34грн., а позивач сплатив відповідачу грошові кошти в загальній сумі 1665400,00 грн., що на 74 725,68 грн. перевищує вартість поставленого товару, тому, на підставі ст.ст. 693, 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить стягнути суму попередньої оплати та нараховані на неї 3% річних і інфляційні втрати коштів.

Заперечуючи проти позову у суді першої інстанції, відповідач посилався на те, що дійсно між сторонами виникли господарські правовідносини за договором поставки, укладеним у спрощеній формі, однак постачання товару відбувалось на умовах післяплати і відповідач жодного разу не оплачував товар на умовах передоплати. Відповідачем було поставлено товар позивачу на загальну суму 2324656,34 грн., а здійснено оплату лише на загальну суму 1655400,00 грн., отже, позивач є боржником перед відповідачем.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року у позові відмовлено.

Стягнуто з фізичної особи-підприємця Чопей Олександра Михайловича на користь Дочірнього підприємства "ВМС-ВОТЕР КУІН Україна" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, фізична особа-підприємець Чопей Олександр Михайлович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки матеріалами справи підтверджується факт надмірної сплати позивачем грошових коштів в сумі 74725,68 грн.; суд необґрунтовано відхилив клопотання позивача щодо призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки позивач заперечує факт поставки товару по окремим накладним, видатковим наданим відповідачем; стаття 1212 ЦК України, на яку посилався позивач у позові, не застосовується як основний спосіб захисту, при цьому суд не надав оцінки посиланню позивача на статтю 693 ЦК України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - до 15 червня 2019 року, сторонам роз`яснено, що апеляційна скарга буде розглянута у письмовому провадженні, без виклику учасників справи.

Відповідач 14 червня 2019 року подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що у позивача наявна заборгованість перед відповідачем, що підтверджується матеріалами справи; суд обґрунтовано відхилив клопотання позивача про призначення судової експертизи, оскільки не стосується предмету позову; доводи позивача є взаємосуперечливими; кошти перераховувались позивачем не в якості попередньої оплати, а в якості оплати за вже отриманий ним товар; визначення вартості отриманого товару шляхом перевірки залишків товару та звіряння вартості отриманого товару із сумою проведених оплат є необґрунтованим.

Також відповідач вказує, що у зв`язку із поданням позивачем апеляційної скарги він був змушений додатково понести судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу для підготовки відзиву на апеляційну скаргу, розмір яких становить 26000,00 грн. Докази фактичного понесення витрат не можуть бути надані разом з відзивом на апеляційну скаргу, у зв`язку з обмеженим строком для його подання, тому просить вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Частиною 2 ст. 270 ГПК України встановлено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

Враховуючи, що апеляційне провадження у даній справі було відкрито 27 травня 2019 року апеляційна скарга мала бути розглянута у строк по 29 липня 2019 року (понеділок).

Разом з тим, суддя - доповідач у даній справі Козир Т.П. перебувала у щорічній відпустці з 08.07.2019 по 26.07.2019 та на лікарняному з 29.07.2019 по 12.08.2019, тому апеляційна скарга розглядається після виходу судді-доповідача з лікарняного.

Відповідно до Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.08.2019, у зв`язку із перебуванням суддів Разіної Т.І. та Тищенко А.І. у відпустках, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі колегію суддів у складі головуючого судді: Козир Т.П., суддів: Коробенка Г.П., Яковлєва М. Л.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційну скаргу, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між Фізичною особою-підприємцем Чопей Олександром Михайловичем та Дочірнім підприємством "ВМС-ВОТЕР КУІН Україна" у 2016 року було укладено договір поставки шляхом надання та прийняття товару через оформлення видаткових накладних.

Так, за доводами позивача, відповідачем було передано позивачу товар на загальну суму 1 590 674,32 грн.

На підтвердження вказаних доводів позивачем надані наступні видаткові накладні: №1205 від 30.09.2016 на суму 299165,96 грн., №1206 від 30.09.2016 на суму 427056,00 грн., №1362 від 08.11.2016 на суму 63611,86 грн., №567 від 30.05.2017 на суму 165433,32 грн., №698 від 21.06.2017 на суму 105700,78 грн., №698 від 21.06.2019 на суму 123025,65 грн., №749 від 03.07.2017 на суму 80185,33 грн., №1207 від 06.09.2017 на суму 74119,96 грн. (а.с.38-50).

Також позивач вказує, що ним було сплачено відповідачу 1 665 400,00 грн., що підтверджує наступними платіжними дорученнями: №2 від 30.09.2016 на суму 95000,00 грн., №6 від 17.10.2016 на суму 36000,00 грн., №7 від 27.10.2016 на суму 40000,00 грн., №13 від 07.11.2016 на суму 35000,00 грн., №14 від 14.11.2016 на суму 63000,00 грн., №10 від 22.11.2016 на суму 50000,00 грн., №14 від 14.11.2016 на суму 63000,00 грн., №8 від 29.11.2016 на суму 34000,00 грн., №11 від 12.12.2016 на суму 56000,00 грн., №14 від 19.12.2016 на суму 57500,00 грн., №16 від 23.12.2016 на суму 6000,00 грн., №19 від 28.12.2016 на суму 22000,00 грн., №18 від 27.12.2016 на суму 17000,00 грн., №19 від 28.12.2016 на суму 22000,00 грн., №11 від 04.01.2017 на суму 10000,00 грн., №12 від 16.01.2017 на суму 29000,00 грн., №13 від 30.01.2017 на суму 27000,00 грн., №15 від 07.02.2017 на суму 15900,00 грн., №17 від 09.02.2017 на суму 5000,00 грн., №16 від 27.02.2017 на суму 45000,00 грн., №22 від 13.03.2017 на суму 15000,00 грн., №23 від 21.03.2017 на суму 27000,00 грн., №24 від 27.03.2017 на суму 12000,00 грн., №30 від 10.04.2017 на суму 9000,00 грн., №31 від 12.04.2017 на суму 15000,00 грн., №32 від 19.04.2017 на суму 8000,00 грн., №33 від 28.04.2017 на суму 38000,00 грн., №36 від 12.05.2017 на суму 48000,00 грн., №37 від 15.05.2017 на суму 28000,00 грн., №38 від 23.05.2017 на суму 33000,00 грн., №39 від 30.05.2017 на суму 22000,00 грн., №41 від 06.06.2017 на суму 22000,00 грн., №43 від 16.06.2017 на суму 37000,00 грн., №43 від 26.06.2017 на суму 11000,00 грн., №50 від 13.07.2017 на суму 41000,00 грн., №52 від 18.07.2017 на суму 14000,00 грн., №53 від 24.07.2017 на суму 15000,00 грн., №54 від 31.07.2017 на суму 20000,00 грн., №57 від 07.08.2017 на суму 24000,00 грн., №58 від 14.08.2017 на суму 22000,00 грн., №59 від 21.08.2017 на суму 21000,00 грн., №60 від 28.08.2017 на суму 26000,00 грн., №61 від 31.08.2017 на суму 21000,00 грн., №63 від 11.09.2017 на суму 31000,00 грн., №66 від 22.09.2017 на суму 18000,00 грн., №67 від 25.09.2017 на суму 5000,00 грн., №70 від 29.09.2017 на суму 1000,00 грн., №72 від 04.10.2017 на суму 21000,00 грн., №73 від 09.10.2017 на суму 8000,00 грн., №74 від 13.10.2017 на суму 37000,00 грн., №77 від 30.10.2017 на суму 32000,00 грн., №75 від 18.10.2017 на суму 15000,00 грн., №80 від 29.11.2017 на суму 8000,00 грн., №85 від 31.01.2018 на суму 3000,00 грн., №92 від 19.02.2018 на суму 22000,00 грн., №99 від 20.03.2018 на суму 44000,00 грн., №100 від 26.03.2018 на суму 8000,00 грн., №108 від 16.04.2018 на суму 7000,00 грн., №109 від 30.04.2018 на суму 13000,00 грн., №111 від 15.05.2018 на суму 22000,00 грн., №113 від 30.05.2018 на суму 20000,00 грн., №115 від 15.06.2018 на суму 39000,00 грн., №121 від 16.07.2018 на суму 15000,00 грн., №126 від 31.07.2018 на суму 19000,00 грн., №131 від 30.08.2018 на суму 83000,00 грн., (а.с.58-123).

Враховуючи вказані видаткові накладні та платіжні доручення позивач вказує про існуючу переплату в розмірі 74 725,68 грн.

11 вересня 2018 року позивач направив на адресу відповідача запит-вимогу, у якій просив надати первинні документи, які підтверджують отримання товарів (рахунки-фактури, видаткові накладні сертифікати якості) за період з 2016 року по дату вимоги. (а.с.28). Вказана вимога отримана відповідачем 28.09.2018, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення (а.с.32-33).

04 жовтня 2018 року представник позивача направила відповідачу претензію від 03.10.2018 про повернення надміру сплачених коштів, у якій просила не пізніше 12.02.2019 року повернути на рахунок позивача суму надміру сплачених коштів у розмірі 89724,68 грн. (а.с.34-36).

05 лютого 2019 року представник позивача направила відповідачу претензію від 05.02.2018 про повернення надміру сплачених коштів, у якій просила не пізніше 12.02.2019 року повернути на рахунок позивача суму надміру сплачених коштів у розмірі 89724,68 грн. (а.с.36-37).

Оскільки відповідач вказані кошти не повернув позивач звернувся до суду із даним позовом та просив суд стягнути з відповідача 74 725,68 грн. основного боргу на підставі ст.ст. 693, 1212 Цивільного кодексу України, 731,00 грн. 3% річних, нарахованих згідно ст.ст. 625, 693, 1214 Цивільного кодексу України та 2950,76 грн. інфляційних втрат коштів.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що фактично товар поставлявся на умовах післяплати, крім зазначених позивачем видаткових накладних товар поставлявся ще по семи видатковим накладним, загальна вартість поставленого товару становить 2324656,34 грн., позивачем було сплачено лише 1665400,00 грн., отже, заборгованість позивача перед відповідачем становить 659256,34 грн., що підтверджується також запитом аудиторської компанії, відповіддю позивача на запит, запитом на підтвердження заборгованості.

На підтвердження зазначених доказів відповідачем надано копії наступних видаткових накладних: №1230 від 06.10.2016 на суму 60479,02 грн., №1378 від 08.11.2016 на суму 397404,00 грн., №1532 від 30.12.2016 на суму 88511,12 грн., №326 від 06.04.2017 на суму 84902,24 грн., №682 від 19.06.2017 на суму 24722,40 грн., №699 від 21.06.2017 на суму 29740,77 грн., №1178 від 31.08.2017 на суму 48222,47 грн. (а.с.154-160)

Також відповідачем надано копію запиту на підтвердження заборгованості від 04.07.2017, у якому позивач, у зв`язку із проведенням аудиту фінансової діяльності, просив заповнити додану таблицю. Згідно таблиці заборгованість позивача перед відповідачем станом на 04.07.2017 становить 732617,56 грн. (а.с.164-165).

У подальшому, 10 жовтня 2017 року, відповідач направив позивачу ще один запит на підтвердження заборгованості, у якій просив заповнити таблицю щодо заборгованості станом на 30.09.2017. Згідно таблиці заборгованість позивача перед відповідачем станом на 11.10.2017 становить 610366,99 грн. (а.с.162-163).

Позивач, заперечуючи проти вказаних доводів відповідача, посилається на те, що зазначені видаткові накладні він не підписував і вони є підробленими, тому просив суд призначити судову почеркознавчу експертизу, щодо інших наданих відповідачем документів, то вони не є первинними документами і не можуть братись судом до уваги.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що грошові кошти сплачувались позивачем за наявності достатніх правових підстав, при цьому позивачем не доведено факту здійснення передплати за поставлений відповідачем товар.

Північний апеляційний господарський суд погоджується із висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Всі наявні у справі видаткові накладні у графі "Договір" містять запис "№2129 от 01.01.2010", однак вказаний договір відсутній у матеріалах справи, а з пояснень сторін вбачається, що такий договір фактично не укладався і поставка товару здійснювалась виключно на підставі видаткових накладних.

Отже, відповідно до наведених норм чинного законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що між сторонами був укладений договір поставки у спрощений спосіб шляхом передачі відповідачем позивачу товару на підставі видаткових накладних, із зазначенням виду товару, кількості і вартості, та, відповідно, здійснення позивачем оплати отриманого товару.

Відтак, між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України, глави 54 ЦК України (поставка, купівля-продаж).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому, до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов`язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.09.2014 у справі №3-121гс14).

Однак, позивач, як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі, вказує, що товар ним оплачувався на умовах попередньої оплати.

Частиною 1 ст. 693 ЦК України унормовано, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту цієї норми вбачається, що договором на покупця може покладатися обов`язок здійснити попередню оплату товару, тобто, оплату до передання товару продавцем. Шляхом попередньої оплати може бути сплачено повну вартість товару або її частину. Розмір попередньої оплати та строки її сплати встановлюються договором (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.03.2019 у справі №918/502/18).

Відповідно до ч.1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 1 ст. 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Сторонами визнаються ті обставини, що у них існували господарські операції на підставі певних видаткових накладних, однак, суду не було надано відповідних належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б встановити наявність обов`язку у позивача здійснити попередню оплату за товар. Крім того, позивачем не надано доказів, за який саме товар та у якій кількості здійснюється попередня оплата (авансовий платіж).

Відповідно до п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно п. 19 "Указівок щодо заповнення реквізитів розрахункових документів на паперових носіях та їх реєстрів", які є Додатком №7 до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, однією із вимог щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та їх реєстрів є призначення платежу.

Цей реквізит у платіжних дорученнях, меморіальних ордерах та платіжних вимогах-дорученнях заповнюється з урахуванням вимог, установлених главою 3 цієї Інструкції.

Так, згідно з п.3.8 Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Із змісту наданих позивачем платіжних доручень вбачається, що в останніх зазначено призначення платежу саме "Оплата за товар ФОП Чопей О.М . Без ПДВ.". Інших реквізитів у графі "призначення платежу" не міститься.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, апеляційний господарський суд не може погодитися із твердженнями позивача про те, що він здійснював попередню оплату товару (авансовими платежами), оскільки зазначене спростовується вищевказаними обставинами, а тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 693 ЦК України.

Щодо посилань позивача на положення ст. 1212 ЦК України, то вони також є необґрунтованими, оскільки майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 07.06.2017 у справі №3-189гс17).

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що відповідач набув майно (грошові кошти) за існування достатніх правових підстав (поставка товару), у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.

Оскільки правовідносини сторін в даному випадку, за твердженням позивача, регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не приписами ст. 1212 ЦК України, на яку також посилався позивач, як на одну з правових підстав своїх позовних вимог, то у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч.1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Враховуючи викладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено того, що спірні грошові кошти в сумі 74 725,68 грн. були перераховані відповідачу в якості попередньої оплати та утримуються відповідачем без достатніх правових підстав, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних є похідними від вимог про стягнення основного боргу, у задоволенні яких відмовлено, а тому також не підлягають задоволенню.

За встановлених обставин суд першої інстанції обґрунтовано відхилив клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи з посиланням на те, що вона не є інструментом для з`ясування обставин, які мають значення для справи, оскільки даний вид експертизи не стосується предмету спору.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду міста Києва законне та обґрунтоване, отже, підстави для його скасування відсутні.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється.

Щодо клопотання відповідача про стягнення на його користь з позивача 26000,00 грн. витрат на правову допомогу, то воно залишається без розгляду, оскільки на дату прийняття даної постанови відповідачем не надано доказів фактичного понесення вказаних витрат.

Керуючись ст. ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Чопей Олександра Михайловича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 18 квітня 2019 року - без змін.

2. Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 14.08.2019.

Головуючий суддя Т.П. Козир

Судді М.Л. Яковлєв

Г.П. Коробенко