Рішення

від 05.08.2019 по справі 183/3878/17

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 183/3878/17

№ 2/183/197/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 серпня 2019 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Городецького Д. І.

секретаря судового засідання Спіциної Л.Ю.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_10

прокурора Санталової В.Р.

представника відповідача Чернікової Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Фермерське господарство Олександрія про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом,

в с т а н о в и в :

11 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Фермерське господарство Олександрія про встановлення факту, який має юридичне значення. (а.с.3, т.1).

17 серпня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Фермерське господарство Олександрія про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом (а.с.30, т.1).

06 жовтня 2017 р. позивач ОСОБА_1 уточнила свої вимоги (а.с.49, т.1).

Ухвалою суду від 06 жовтня 2017 року прокуратура Дніпропетровської області була залучена до участі у справі в інтересах держави в особі відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області. (а.с.57, т.1).

21 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненим позовом до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Фермерське господарство Олександрія про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом. (а.с.2 т.2).

На обґрунтування вимог позивач ОСОБА_1 посилалася на те, що 29 жовтня 1991 року рішенням Піщанської сільської ради народних депутатів Про виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства жителю с. Піщанка ОСОБА_5 , останньому було виділено 32 га. для ведення фермерського господарства.

На підставі п. 10 ч.1 ст. 9 Земельного кодексу УРСР в редакції від 18.12.1990 р., яка була чинною станом на дату прийняття рішення, до відання сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало - подання до районної або міської Ради народних депутатів пропозиції про надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства.

Таким чином, рішенням Піщанської сільської ради народних депутатів від 29 жовтня 1991 року є пропозицією про надання ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

27 грудня 1991 року Новомосковською районною радою народних депутатів було прийняте рішення Про виділення земельних ділянок ,

В той же час, зазначене рішення не містить даних про те, на яких умовах виділяються земельні ділянки.

В пункті а частини 4 рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27 грудня 1991 року зазначено, що право володіння земельною ділянкою можливо тільки після одержання актів на право користування землею.

В силу ст. 23 Земельного кодексу УРСР, право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними районним, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Позивач ОСОБА_1 в заяві зазначила, що у 1992 році ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право користування землею серії НОМЕР_1 , на право користування земельною ділянкою площею 38,3 га., яка розташована на території Піщанської сільської ради, для організації фермерського господарства.

02 березня 1992 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області було видане свідоцтво про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи Фермерського господарства Олександрія , місцезнаходження с. Піщанка, Новомосковського району, Дніпропетровської області, ідентифікаційний код 20232149.

Також, був зареєстрований Статут Фермерського господарства Олександрія , відповідно до якого засновником господарства та головою господарства був ОСОБА_5 .

30 вересня 2014 року рішенням власника (засновника) фермерського господарства Олександрія ОСОБА_1 була призначена головою господарства, відповідні зміни внесені до статуту, які зареєстровані у Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

У відповідності до ст. 4 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державній реєстрації прав підлягають : речові права, похідні від права власності: право користування.

Позивач ОСОБА_1 зазначила в заяві, що при підготовці документів для реєстрації її прав на користування земельною ділянкою площею 38,3 га., яка розташована на території Піщанської сільської ради, встановлено, що в Державному акті, який надає право на користування спірною земельною ділянкою була встановлена помилка.

Так, станом на час видачі ОСОБА_5 державного акту на право користування землею, відповідні відносини регулювалися Земельним кодексом УРСР від 18.12.1990 р., введеного в дію 15.03.1991 р.

Згідно приписів ст. 6 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 р., у довічне успадковане володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства.

Станом на дату надання ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення фермерського господарства, земельна ділянка останньому надавалася в довічне успадковуване володіння, а не просто у володіння, в зв`язку з чим, виникла необхідність у встановленні факту, який має юридичне значення.

Встановлення факту, а саме, що земельна ділянка була виділена ОСОБА_5 у довічне успадковуване володіння необхідно для оформлення спадкових прав.

В зв`язку з наведеним, позивач ОСОБА_1 просила суд:

-встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що земельна ділянка площею 38,3 га., яка надана для ведення фермерського господарства та розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у відповідності до Державного акту на право користування землею серія НОМЕР_1 , виданого у 1992 р. на підставі рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27.12.1991 р. була надана ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , у довічне успадковуване володіння;

-визнати за нею, ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 38,3 га., кадастровий номер № НОМЕР_2 , яка надана для ведення фермерського господарства та розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була надана останньому у довічне успадковане володіння, що оформлене у вигляді Державного акту на право користування землею серія НОМЕР_1 , виданого у 1992 р. на підставі рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27.12.1991 р.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник підтримали позов в повному обсязі, посилалися на підстави звернення до суду, викладені в заяві, просили суд задовольнити вимоги.

Піщанська сільська рада, як відповідач, в своєму листи просила суд розглядати справу без участі представника ради.

Новомосковська районна рада, як відповідач, в своєму листи просила суд розглядати справу без участі представника ради.

Представник відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в судовому засіданні позов не визнав, просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача, посилаючись на те, що за змістом ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України не передбачено передача земельних ділянок громадянам у постійне користування. Пунктом 6 Перехідних положень ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них. Згідно чинного законодавства України, спадкоємець може отримати у спадщину тільки земельну ділянка, яка належала спадкодавцеві на праві власності.

Прокурор в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області в судовому засіданні просив суд відмовити в задоволенні вимог позивача, підтримав позицію представника управління Держгеокадастру.

Представник третьої особи - Фермерського господарства Олександрія в судовому засіданні зазначила, що вважає вимог и позивача такими, що підлягає задовленню.

Заслухавши учасників справи, покази свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до слідуючого.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження, свідоцтвом про шлюб (в частині зміни прізвища на ОСОБА_6 (а.с.8, 9, т.1).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.10).

У відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлено, що 05 вересня 2017 року Апеляційним судом Дніпропетровської області винесене рішення у справі № 183/5063/16 за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа - приватний нотаріус Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ріхтер Наталія Володимирівна про визнання права користування в порядку спадкування за законом, відповідно до якого було скасоване рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 06 січня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено, рішення суду набрало законної сили. (а.с.73, т.1).

Предметом спору, який розглядався судом, крім іншого, була земельна ділянка площею 38,3 га., яка надана в користування для ведення селянського (фермерського) господарства) ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була надана останньому на підставі Державного акту на право користування землею серія НОМЕР_1 .

Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що за життя, 15 травня 2014 року ОСОБА_5 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Шевченком О.М., яким ОСОБА_5 заповів все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалось, у усі майнові права та обов`язки, а також майнові права та обов`язки, які будуть належати йому на день смерті - ОСОБА_1

08 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернулася нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про прийняття спадщини після батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10 грудня 2015 року дружина спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_7 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про відмову від прийняття обов`язкової частки у спадщині та відсутність претензій щодо майна, набутого в шлюбі.

25 грудня 2015 року син спадкодавця ОСОБА_5 - ОСОБА_8 звернувся до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про відсутність заперечень проти прийняття спадщини ОСОБА_1

10 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса Новомосковського районного нотаріального округу Дніпропетровської області з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 38,3 га., надану для ведення фермерського господарства на території Піщанської сільської ради, яка перебувала в користування померлого ОСОБА_5 .

Постановою нотаріуса від 10 лютого 2016 року у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку відмовлено з посиланням на відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

У відповідності до частини 4 статті 82 ЦПК України, суд вважає встановленими та такими, що не підлягають доведенню вищезазначені обставини, які встановлені рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2017 року.

Також встановлено, що підтверджується відповідними письмовими доказами, що 29 жовтня 1991 року рішенням Піщанської сільської ради народних депутатів Про виділення земельної ділянки для ведення фермерського господарства жителю с. Піщанка ОСОБА_5 , вирішено про виділення останньому земельної ділянки площею 32 га. для ведення фермерського господарства. (а.с.167, т.1)

На підставі п. 10 ч.1 ст. 9 Земельного кодексу УРСР в редакції від 18.12.1990 р., яка була чинною станом на дату прийняття рішення, до відання сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належало - подання до районної або міської Ради народних депутатів пропозиції про надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства.

Суд приходить до висновку, що рішенням Піщанської сільської ради народних депутатів від 29 жовтня 1991 року, фактично, є пропозицією про надання ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства.

27 грудня 1991 року Новомосковською районною радою народних депутатів було прийняте рішення Про виділення земельних ділянок відповідно до п. 1 якого вирішено виділити земельні ділянки для ведення селянських господарств згідно додатку № 1. (а.с. 164, т.1).

Згідно додатку № 1 до рішення від 27 грудня 1991 року, ОСОБА_5 виділяється земельна ділянка площею 38,3 га.

В пункті а частини 4 рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27 грудня 1991 року зазначено, що право володіння земельною ділянкою можливо тільки після одержання актів на право користування землею.

В той же час, зазначене рішення не міститься даних про те, на яких умовах виділяються в користування земельні ділянки.

На підставі ст. 23 Земельного кодексу УРСР в редакції від 18.12.1990 р., право володіння або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними районним, міськими Радами народних депутатів. Форми державних актів встановлюються Верховною Радою Української РСР.

Встановлено, що у 1992 році ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право користування землею серії НОМЕР_1 , на право користування земельною ділянкою площею 38,3 га., яка розташована на території Піщанської сільської ради, для організації фермерського господарства (а.с.14, т.1).

03 січня 1992 року був складений акт встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). (а.с.12, т.1).

Також встановлено, що у відповідності до Рішення виконавчого комітету Новомосковської районної ради депутатів № 166 від 02.02.1992 р. було зареєстроване фермерське господарство Олександрія (а.с.16, т.1)

02 березня 1992 року Новомосковською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області було видане свідоцтво про реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - юридичної особи Фермерського господарства Олександрія , місцезнаходження с. Піщанка, Новомосковського району, Дніпропетровської області, ідентифікаційний код 20232149. (а.с.17, т.1)

Також, був зареєстрований Статут Фермерського господарства Олександрія , відповідно до якого засновником господарства та головою господарства був ОСОБА_5 . (а.с.18, т.1).

30 вересня 2014 року рішенням власника (засновника) фермерського господарства Олександрія ОСОБА_1 була призначена головою господарства, відповідні зміни внесені до статуту, які зареєстровані у Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Реєстраційною службою Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області. (а.с.21, т.1)

Стосовно вимог позивача про встановлення факту, який має юридичне значення, суд приходить до наведеного.

У відповідності до приписів ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 частини 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

На підставі ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

В той же час, згідно приписів ч. 2 ст. 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Оскільки встановлення факту, який має юридичне значення позивач пов`язує з її спадковими правами, тобто, вбачається спір про право, суд приходить до висновку, що зазначені вимоги підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Як зазначалося вище 03 січня 1992 року був складений акт встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). (а.с.12, т.1) та ОСОБА_5 був виданий Державний акт на право користування землею серії НОМЕР_1 , на право користування земельною ділянкою площею 38,3 га., яка розташована на території Піщанської сільської ради, для організації фермерського господарства (а.с.14, т.1),

Суд застосовує до правовідносин законодавство України, яке було чинним на час виникнення правовідносин.

Статтею 6 Земельного кодексу УРСР в редакції від 18.12.1990 р. визначено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства.

Статтею 7 Земельного кодексу УРСР в редакції від 18.12.1990 р. було передбачено, що у постійне або тимчасове користування земля надається: громадянам Української РСР для городництва, сінокосіння і випасання худоби; промисловим, транспортним та іншим несільського господарським державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям; для потреб оборони організаціям, зазначеним у ст.. 70 цього Кодексу; сільськогосподарським державним, кооперативним і громадським підприємствам, установам і організаціям у несільськогосподарських цілях; релігійним організаціям; спільним підприємствам, міжнародним об`єднанням і організаціям за участі радянських та іноземних юридичних осіб.

На підставі ст. 8 Земельного кодексу УРСР в редакції від 18.12.1990 р., для ведення селянських (фермерських) господарств земля надається в оренду районною, міською Радою народних депутатів.

Таким чином, Земельним Кодексом України в редакції від 18.12.1990 р. була передбачена передача громадянам України земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств в користування як на умовах оренди так і в довічне успадковуване володіння .

Також, 20 грудня 1991 року Верховною Радою України було прийнято Закон України Про селянське (фермерське) господарство , який набув чинності 14.01.1992 р. на підставі Постанови ВРУ Про порядок введення в дію Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20.12.1991 року.

Згідно п.2 Постанови, до приведення законодавства України у відповідність із Законом України Про селянське (фермерське) господарство чинні закони і нормативні акти України застосовуються, якщо вони не суперечать цьому Закону.

На підставі ч.4 ст.2 ЗУ Про селянське (фермерське) господарство України від 20.12.1991 р., на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

Форма державних актів на землю була затверджена Постановою Верховної Ради Української РСР Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок (Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 199 і. № 17, ст. 204).

Згідно Постанови, у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського ) господарства, до Постанови додано форму Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею.

Аналіз наведеного вище законодавства України надає підстави встановити, що державний акт на право користування землею був виданий ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користування земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, але право користування було оформлене Державним актом на право користування землею,

В той же час, користування земельною ділянкою та право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою мають різні правові режими, зв`язку з чим, суд приходить о висновку, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача ОСОБА_1 щодо визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, суд приходить до наступного.

У відповідності до приписів ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтею 1218 ЦПК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На підставі ст. 1222 ЦК України, 1. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. 2. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Стаття 1233 ЦК України визначає, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

У відповідності до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Враховуючи на наявність заповіту на ім`я позивача ОСОБА_1 , а також те, що вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у визначений законодавством строк, враховуючи заяви інших спадкоємців, суд приходить о висновку, що позивач ОСОБА_1 прийняла спадщину після батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є спадкоємцем його прав та обов`язків за заповітом.

Як зазначалося вище, постановою нотаріуса від 10 лютого 2016 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спірну земельну ділянку, з посиланням на відсутність документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, в зв`язку чим виник спір про права позивача.

Згідно з положеннями ст. 1225 ЦК України та ст. 131 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку підлягає спадкуванню на загальних підставах.

Аналіз спеціальних норм, що регулюють порядок спадкування речових прав на земельні ділянки, передбачених ст. 1225 ЦК України та ст. 102-1, 107, 113, 131 Земельного кодексу України в чинній редакції, свідчить, що право постійного користування землею, як і право довічного успадковуваного володіння, набуте на підставі державного акту, не підлягає спадкуванню.

Так, відповідно до положень ст. 407, 413 ЦК України та ст. 102-1 ЗК України, право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім права користування земельною ділянкою державної або комунальної власності, яке не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди).

Тобто, законодавством України передбачене спадкування права користування земельними ділянками, право на користування якими виникло на підставі договорів.

Вказані норми матеріального права роз`яснено також Верховним Судом України в п. 10 постанови Пленуму № 7 від 30.05.2008 Про судову практику у справах про спадкування , який зокрема, зазначив, що у порядку спадкування можуть передаватися право власності на земельну ділянку, а також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Аналогічні за змістом роз`яснення надані Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ в листі №24-753/0/4-13 від 16.05.2013 Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування .

Таким чином, нормами чинного законодавства України, а саме, положеннями ст. 1225 ЦК України, ст.131 Земельного кодексу України, а також положеннями ст. ст. 407, 413 ЦК України та ст. 102-1 Земельного кодексу України не передбачається можливість успадкування права постійного користування та права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою державної власності для сільськогосподарських потреб, ведення селянського (фермерського господарства), що виникло у особи на підставі державного акту, таке право не підлягає відчуженню та не може бути успадковане.

В той же час, при винесенні рішеня суд враховує, що Верховною Радою України 17.07.1997 рaтифіковано Європейську конвенцію про захист прaв людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якою передбачено право на життя, на свободу та особисту недоторкaність, право на спрaведливий судовий розгляд, право на повaгу до привaтного та сімейного життя, свободу думки, совісті і віросповідання, свободу вираження поглядів, право на свободу зібрань та об`єднань, право на шлюб, право на ефективний засіб правового захисту, зaборону дискримінації, зaборону кaтування та нелюдського поводження, дискримінації, покaрaння без закону.

Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція про зaхист прaв людини і основоположних свобод є чaстиною нaціонaльного законодaвства України.

Дотримaння положень Конвенції її державaми-учасницями забезпечено через таким контролюючим механізмом, як Європейський суд з прaв людини (далі - ЄСПЛ).

До недавнього часу прaвові позиції, створені прецедентними рішеннями Європейського суду, не були обов`язковими для Укрaїни, оскільки у вітчизняній прaвовій системі перше місце в ієрархії джерел права займав закон. Проте ситуація змінилася з прийняттям 23.02.2006 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до статті 17 якого під час розгляду справ судами України Конвенція та практика Європейського суду повинні використовуватися як джерела права. Це положення спрямоване на реалізацію вказаної вище конституційної норми і норм Закону України Про міжнародні договори України .

Наведене вище обумовлює, що рішення Європейського суду можна вважати офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства та підлягає застосуванню поряд з ним.

Рішення Європейського суду не можуть розглядатись як судовий прецендент в українському праві, адже вони є лише джерелом права, а джерело права не завжди передбачає обов`язковість. Рішення ЄСПЛ наймовірніше є ідеологічно-правовою основою для судочинства, які сприяють нормотворчості державних органів, наближаючи національне законодавство до стандартів Ради Європи. Фактичне закріплення цього положення відбулося й у низці постанов Пленуму Вищого адміністративного суду України, в яких надавались роз`яснення законодавства судам загальної юрисдикції.

Так, в абзаці 7 пункту 9 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про судове рішення в адміністративній справі від 20 травня 2013 року № 7 зазначено, що в мотивувальній частині рішення, винесеного адміністративним судом, можуть також використовуватися посилання на рішення ЄСПЛ. Суди повинні мати на увазі, що саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона під час обґрунтування своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією. Тобто суди повинні обґрунтовувати доцільність посилання на рішення ЄСПЛ у кожній конкретній справі. З цього випливає необхідність визначення критеріїв доцільності такого посилання, а саме Конвенцію та рішення ЄСПЛ слід застосовувати за наявності таких умов: у разі невідповідності національного законодавства положенням Конвенції та протоколів до неї; за наявності в національному законодавстві правових прогалин щодо прав людини та основних свобод, визначених у Конвенції та протоколах до неї; для кращого розуміння тих положень національного законодавства, до яких було внесено зміни або доповнення на підставі рішень ЄСПЛ; для реалізації на практиці таких основних принципів Конвенції, як верховенство права, справедливість, справедливий баланс, справедлива сатисфакція, оскільки в українському законодавстві це нові категорії.

Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прaв людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно п. 65 Рішення Європейського суду з прав людини (справа Рисовський проти України (Заява № 29979/04)) від 20 жовтня 2011 року, остаточне 20.01.2012: Суд вважає, що право заявника використовувати чотири гектари землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтувалося на рішенні 1992 року, становило майно , яке підпадає під захист статті 1 Першого Протоколу (див. рішення від 24.06.2003 р. у справі Стрєч проти Сполученого Королівства (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35) .

Таким чином, Європейський суд з прав людини зробив висновок, який зафіксований у відповідних рішеннях, що земля, яка надана у володіння або користування, підпадає під дію Статті 1 Протоколу до Конвенції та становить такий об`єкт прав, як майно і підлягає захисту в інтересах особи, яка цим майном володіє, користується.

Крім того, згідно практики Європейського суду з прав людини, принцип захисту легітимних очікувань є невід`ємним елементом, одним з фундаментальних правових принципів, тісно пов`язаних із принципом правової визначеності, оскільки він забезпечує особам, які перебувають під дією права можливість вибудовувати свою поведінку.

Так, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 , отримуючи земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства мав відповідні очікування, а саме, що він буде користуватися земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, зазначена земельна ділянка буде використовуватися ним довічно, буде успадкована після його смерті, що обумовлювало, в свою чергу і його поведінку, належне ставлення до землі, проведення відповідних робіт щодо збереження її властивостей, тощо.

В силу приписів ч.4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначалося вище, статтею 6 Земельного кодексу УРСР в редакції від 18.12.1990 р. було визначено, що у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що довічне успадковуване володіння землею не можна ототожнювати з правом постійного користування землею.

Земельний кодекс України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

Пунктом 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України 2001 року є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України 2001 року право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Згідно із частиною першою статті 126 Земельного кодексу України 2001 року право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. №5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року запроваджено нову форму володіння землею - довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їхній вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, довічного успадкованого володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України .

У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Конституційний Суд України визнав такими, що е відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, можна дійти висновку, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, на сьогодні також має законне право на таке володіння

26 квітня 2017 року колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України у справі №363/32858/15-ц про визнання права на довічне успадковане володіння землею дійшла висновку, що Земельним кодексом Української РСР від 18 грудня 1990 року запроваджено нову форму володіння землею: довічне успадковуване володіння. Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу. Таким чином, до спадкоємців користувачів земельних ділянок, право яких посвідчене державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, відповідне право на землю переходить у порядку спадкування.

Згідно з частиною четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

Кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним (частини перша, друга, четверта статті 41 Конституції України).

Згідно із частинами другою, третьою статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до вимог статті 55 Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року, у разі смерті громадянина, який вів сільське (фермерське) господарство, право володіння земельною ділянкою передається одному зі спадкоємців.

Земельний кодекс Української РСР передбачав лише одне право володіння земельною ділянкою, надане для ведення сільського (фермерського) господарства - право довічного успадковуваного володіння.

Таким чином, необхідно розрізняти два види права на земельну ділянку: право постійного користування та право довічного успадковуваного володіння, оскільки останнє має інший правовий режим.

На сьогодні законодавство не передбачає таке речове право як успадковане володіння землею, але таке право виникло у спадкодавця на підставі законодавства і припинити таке право можливо лише на підставах визначених законом. Крім того, таке право володіння зберігається у користувачів земельної ділянки, а в чинному законодавстві відсутні норми, які регулюють право довічного успадковуваного володіння, тому до таких правовідносин мають застосовуватися норми, які були чинними на момент існування на законодавчому рівні такого права.

Зазначена позиція висловлена в ухвалі Верховного Суду України від 10 липня 2019 року (справа № 368/54/17).

Враховуючи наведене, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою також є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 76-81, 89, 258-259, 263-268 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Новомосковської районної ради Дніпропетровської області, Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, прокуратура Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, третя особа - Фермерське господарство Олександрія про встановлення факту, який має юридичне значення, визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою в порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що земельна ділянка площею 38,3 га., яка надана для ведення фермерського господарства та розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області у відповідності до Державного акту на право користування землею серія НОМЕР_1 , виданого у 1992 р. на підставі рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27.12.1991 р. була надана ОСОБА_5 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , у довічне успадковуване володіння.

Визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 38,3 га., кадастровий номер № НОМЕР_2 , яка надана для ведення фермерського господарства та розташована на території Піщанської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за заповітом після батька - ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка була надана останньому у довічне успадковуване володіння, що оформлене у вигляді Державного акту на право користування землею серія НОМЕР_1 , виданого у 1992 р. на підставі рішення Новомосковської районної ради народних депутатів Про виділення земельних ділянок від 27.12.1991 р.

Судові витрати покласти на позивача ОСОБА_1 .

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: Піщанська сільська рада Новомосковського району дніпропетровської області, ЄДРПОУ 04338836, місцезнаходження: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, вул. Центральна, 4;

- відповідач: Новомосковська районна рада Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 25722065, місцезнаходження: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул.. Шевченка, 7;

- відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, ЄДРПОУ 39835428, місцезнаходження: 49004, Дніпропетровська область, м. Дніпро, пр.. Олександра Поля, 2;

- прокуратура Дніпропетровської області, місцезнаходження: 49044, м. Дніпро, пр.. Дмитра Яворницького, 38;

- третя особа - Фермерське господарство Олександрія , місцезнаходження: 51283, Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Піщанка, вул. Леніна, 40.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду через Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 14 серпня 2019 року.

Суддя Д.І. Городецький