Окрема думка

від 16.08.2019 по справі 927/120/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

16 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 927/120/18

Судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Катеринчук Л.Й.

у справі №927/120/18

Постановою колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 касаційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 12.12.2018 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 у справі №927/120/18 залишено без змін.

Мною, суддею Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Катеринчук Л.Й. при прийнятті зазначеної постанови, відповідно до частини 3 статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), було висловлено окрему думку, суть якої полягає такому :

1. Погодившись з правильністю висновків касаційного суду про те, що наявність чи відсутність вини особи у вчиненні деліктного правопорушення не може підтверджуватися окремими "виключними" доказами, а встановлюється за сукупністю аналізу та оцінки усіх доказів у справі, не можу погодитися з висновками касаційного суду про правильне застосування судами норм процесуального права щодо оцінки доказів судами попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог, з посиланням на те, що матеріали справи не містять належних доказів наявності вини та протиправної поведінки в діях водія ОСОБА_1 , що керував автомобілем відповідача ТОВ "Нептун".

Постановою Великої Палати Верховного Суду 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц визначено правовий висновок про те, що протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи у завданні шкоди майну особи внаслідок дорожньо-транспортної події (пункт 88).

2. Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина 2 статті 1166 ЦК України), відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК України, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір такої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до пункту 16.11 Правил дорожнього руху, на перехресті нерівнозначних доріг, водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху.

Отже, водій, який не зупинився на достатній проміжок часу при виїзді з другорядної дороги для проїзду транспортними засобами, які наближалися до даного перехрещення по головній дорозі, незалежно від того, які напрямки руху вони відображали з допомогою світла фар, є винним у порушенні Правил дорожнього руху.

3. Вважаю, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням вимог частин 2-3 статті 86 ГПК України щодо необхідності оцінки доказів на предмет їх взаємозв`язку та у сукупності, з відповідною оцінкою як зібраних доказів в цілому, так групі однотипних доказів.

Зазначивши про скасування судового рішення про відмову у притягненні до адміністративної відповідальності водія відповідача та закриття адміністративного провадження апеляційним судом по закінченню строків притягнення такого водія до адміністративної відповідальності, суди дійшли висновку що такі докази не підтверджують наявності вини водія ОСОБА_1 у порушенні правил дорожнього руху.

Суди також прийняли до уваги заключну частину Висновку експерта за результатами проведення комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №2440/2441/18-24/12101/18-52/22418/18/18-52 від 29.10.2018, з якої вбачається, що з урахуванням однієї або іншої версій подій, наслідком яких стала ДТП, учасники пригоди мали дотримуватися вимог пунктів 3.1, 3.2., 12.3, 12.4, 14.6, 16.11 Правил дорожнього руху, та в якій експерт відніс до компетенції суду в залежності від встановлення судами певних фактичних обставин справи дати правову оцінку чи дотрималися учасники справи (водії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) цих Правил (том 2, а.с. 140-156).

Такий висновок експерта суди визначили недостатнім доказом на обґрунтування вини водія ОСОБА_1 , що згідно з висновками судів мало наслідком оцінку доказів у справі, як таких, що не підтверджують доводів позивача про наявність винних дій водія ОСОБА_1 у заподіянні шкоди внаслідок ДТП. З такими висновками погодився касаційний суд з посиланням на обмеження його компетенції щодо оцінки доказів відповідно до статті 300 ГПК України.

Вважаю, що судами при оцінці висновків зазначеної експертизи не прийнято до уваги пункту 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом МЮУ №1950/5 від 26.12.2012 (в редакції змін 27.07.2015, наказ №1350/5), згідно з якою експерту заборонено вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта, надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами .

Отже, суди дійшли помилкових висновків про те, що висновки експертизи не дають прямих відповідей щодо наявності вини водія ОСОБА_1 про порушення Правил дорожнього руху (оскільки експерту заборонено давати такі висновки), а тому позивачем не доведено вини ТОВ "Нептун" у заподіянні шкоди автомобілю позивача (хоча законодавець і не покладає на позивача обов`язок доведення вини відповідача у деліктних правопорушеннях).

4. Вважаю, що судами в порушення вимог статті 86 ГПК України не дано жодної оцінки наявним у матеріалах справи доказам: схемі місця ДТП від 19.05.2017, першим поясненням водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які не оспорювали виїзд водія ОСОБА_1 на головну дорогу з бічної (другорядної), що зобов`язувало водія ОСОБА_1 зупинитися та пропустити увесь транспорт, який рухався по обох смугах головної дороги (том 1. а.с. 32-35), що в сукупності з версіями, викладеними у висновках судової комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 29.10.2018, дозволило б суду встановити конкретні дії зазначених осіб та порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_1 (пунктів 3.2 та 16.11 чи пункту 12.3), про що прямо зазначено в пункті 2 Висновку експерта за результатами проведення комплексної транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи №2440/2441/18-24/12101/18-52/22418/18/18-52 від 29.10.2018, та дозволило б, встановивши місце зіткнення автомобілів на правій смузі руху, виключити пояснення ОСОБА_1 про те, що водій автомобіля ТОЙОТА безпосередньо перед пригодою виконував обгін попутних транспортних засобів та дійти висновку про відсутність порушення Правил водієм ОСОБА_2 .

Вважаю, що такі порушення процесуальних норм є істотними та унеможливили встановлення фактичних обставин винної поведінки осіб у даній ДТП.

5. Вважаю, що суди в порушення вимог статей 76-77 ГПК України відмовилися прийняти до уваги Висновок експертного дослідження №2 від 29.08.2017, яким встановлено, що спірний автомобіль відповідача на момент скоєння ДТП перебував у русі, виключно з посиланням на те, що судовий експерт ОСОБА_3 не був попереджений про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Такі висновки судів не відповідають усталеній судовій практиці щодо призначення експертиз, згідно з якою, якщо призначаючи судову експертизу, господарський суд не попередив особу чи осіб, які проводитимуть експертизу, про відповідальність, передбачену статтями 384-385 Кримінального кодексу України, за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок, то поданий суду висновок може вважатися висновком спеціаліста (пункт 16 постанови Пленуму ВГСУ №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012).

Отже, звернувши увагу на відсутність попередження судового експерта ОСОБА_3. про попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий експертний висновок, судам належало дати оцінку даному висновку, як висновку спеціаліста, а не залишати його поза увагою, як неналежний доказ, оскільки він є належним та допустимим, як висновок спеціаліста.

6 . Як вбачається з матеріалів справи водій ОСОБА_2 , як третя особа, на стороні позивача без самостійних вимог, залучений ухвалою суду 02.11.2018 після поновлення судом провадження у справі, яке зупинялося для проведення судової експертизи з призначенням підготовчого судового засідання на 14.11.2018 (том 2, а.с. 185-186).

12.11.2018 ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням у службовому відрядженні з 12 по 23 листопада 2018 року та наданням відповідних доказів такого відрядження, а також подано клопотання про виклик в судове засідання експерта ОСОБА_3. (том 2, а.с. 190-191, том 3, а.с. 12-15), однак суд не прийняв до уваги поданої заяви та викликав в судове засідання ОСОБА_2 на 20.11.2018 ухвалою від 14.11.2018 (том 2, а.с. 210-211).

В судовому засіданні 10.11.2018 залучено до матеріалів справи питання сторін експертам ОСОБА_6 . та ОСОБА_7., які викликалися в судове засідання на 28.11. 2018, що підтверджується протоколом судового засідання від 20.11.2018 (том 2, а.с. 237-238).

Як вбачається з протоколу судового засідання 28.11.2018, судовий експерт ОСОБА_6 була присутня в судовому засіданні та надавала відповіді на запитання сторін (том 3, а.с. 19-21), однак, зміст запитань та відповідей у протоколі судового засідання не зафіксовано. Отже, у місцевого суду були можливості вияснити у судового експерта ті питання, які йому були незрозумілі згідно з наданим висновком комплексної експертизи для встановлення порушення Правил дорожнього руху конкретними учасниками ДТП та вини з врахуванням вимог частина 5 статті 1187 ЦК України, однак суд цього не зробив, як і не зазначив у судовому рішенні будь-якої оцінки наданим експертом ОСОБА_6 поясненням в судовому засіданні 28.11.2018.

Вважаю, що залишення поза увагою місцевого суду клопотань третьої особи ОСОБА_2 , фактично залученої до участі у справі на стадії закритого підготовчого засідання, є порушенням статті 207 ГПК України, оскільки такі клопотання не були заявлені в підготовчому провадженні з поважних причин, особою, яка не приймала участі у справі на стадії підготовчого провадження.

З огляду на це, висновки місцевого суду не можна вважати такими, що дають оцінку зібраним у справі доказам, як кожному окремо, так у їх сукупності, що свідчить про порушення місцевим судом вимог статтей 86, 236 ГПК України.

Як підтверджується юридичним аналізом постанови апеляційного суду 21.02.2019, Північний апеляційний господарський суд повністю погодився з повнотою дослідження доказів місцевим судом та не вчинив жодних дій щодо оцінки наявних у матеріалах справи інших доказів, яким не було дано жодної оцінки в рішенні місцевого суду.

7. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання права на справедливий суд включає в себе гарантії змагальності процесу, рівності сторін, публічності слухань, розумного строку розгляду справи, а також ухвалення вмотивованого рішення та його виконання.

Рівність сторін означає надання можливостей викласти свою позицію, надати докази, які не ставлять одну із сторін у більш невигідне становище, необхідність суду дотримання "справедливого балансу" між сторонами як у цивільних, так у кримінальних справах. Вважаю, що викликавши в судове засідання експертів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та не прийнявши жодного рішення про виклик в судове засідання експерта ОСОБА_3. згідно з поданим клопотанням третьої особи судом було порушено "справедливість балансу" між сторонами даного спору.

Також, вважаю, що відсутність власної оцінки судами першої та апеляційної інстанцій таких доказів, як схема ДТП 19.05.2017, перші пояснення водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 від 19.05.2017 та повний аналіз експертного висновку від 29.10.2018 з поясненнями судового експерта ОСОБА_6 в судовому засіданні, фактична відмова у виклику в судове засідання експерта ОСОБА_3. з посиланням на закриття підготовчого судового засідання згідно протокольної ухвали 14.11.2018, в той час як експерт ОСОБА_6 давав пояснення в судовому засіданні 28.11.2018, свідчать про неналежне мотивування прийнятих судами рішень на предмет оцінки доказів, що також підтверджує порушення статті 6 Конвенції про необхідність прийняття вмотивованого судового рішення.

В рішеннях Європейського суду з прав людини наголошується про те, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. (Рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" від 26.10.1984 та Рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" від 28.10.1998). Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як "явну помилку" (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (Справа "Хамідов проти Росії").

Вважаю, що допущені процесуальні порушення у застосуванні вимог статей 76, 77, 86, 236, 269 ГПК України на предмет повноти дослідження обставин справи та внаслідок цього неправильне застосування судами норм матеріального права щодо стягнення шкоди, завданої потерпілому джерелом підвищеної небезпеки (транспортним засобом), є такими помилками, які порушили принципи змагальності, рівності сторін господарського судочинства та вимоги щодо вмотивованості прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень та, як наслідок, не забезпечили справедливого розгляду матеріально-правових вимог позивача про стягнення шкоди, завданої у деліктних правовідносинах.

На мою думку, рішення судів першої та апеляційної інстанцій мають бути скасовані, а справа направлена на новий розгляд до місцевого господарського суду для повного та належного дослідження доказів у справі, їх оцінки за сукупністю встановлених обставин справи, із залученням до участі у справі судових експертів, чиї висновки є належними доказами (як висновок спеціаліста та висновок судового експерта), мають аналізуватися судом у повному обсязі, а не тільки в окремій (завершальній) частині та з врахуванням вимог статей 1166, 1187 ЦК України, згідно з якими обов`язок доказування вини у завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки не покладається на позивача (особу, майну якої завдано шкоди), а повинен доводитися відповідачем з врахуванням принципу відповідальності без вини, за винятком непереборної сили або умислу потерпілого.

Суддя Л.Й. Катеринчук