КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.03.2010 № 30/398
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Студенця В.І.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Антонюк Д.С., Довгань О.М., Капчук Т.М.;
відповідача – ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "ІСМ Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.01.2010
у справі № 30/398 ( .....)
за позовом ТОВ "ІСМ Україна"
до СПД - фізична особа ОСОБА_4
третя особа позивача
третя особа відповідача
про розірвання договору оренди
ВСТАНОВИВ:
На розгляд господарського суду міста Києва передано позов товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» до суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 з проханням розірвати з 01.07.2009 року договір оренди нежитлових приміщень № б/н від 01.03.2009 року, укладений між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 та товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» та визнати припинення з 01.07.2009 року надання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 послуг оренди на приміщення, розташоване у м. Києві, по вул. М. Красилова, 17, загальною площею 140 кв. м. товариству з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» (вимоги згідно заяви про уточнення від 14.01.2010 року).
Рішенням господарського суду м. Києва від 26.01.2010 року в задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2010 року в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Скаржником в апеляційній скарзі зазначається про те, що останній не погоджується із рішенням місцевого господарського суду з огляду на порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору. Судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, представленим позивачем документам, в яких зафіксовано вільне волевиявлення сторін щодо домовленості дострокового розірвання договору оренди, підстави дострокового розірвання договору, а також зафіксовано вчинення дій направлених на розірвання договору оренди, що в сукупності дає підстави констатувати факт здійснення двостороннього правочину та настання відповідних наслідків.
При цьому суд першої інстанції даючи оцінку представленим доказам не вірно застосував норми матеріального права, не взявши до уваги ст. 202, ст. 207, ч. 2 ст. 795, ст. 13 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України. Одночасно з цим суд першої інстанції необґрунтовано зазначає, що посилання позивача на гарантійний лист відповідача від 09.06.2009 року, як на надання згоди щодо розірвання договору оренди не приймаються судом до уваги, оскільки крім сплати орендного платежу за червень 2009 року у сумі 35000 грн. та сплати відшкодування зносу орендованого приміщення згідно з п. 7.1. договору у сумі 23000 грн. позивач повинен був виконати ще й інші умови договору оренди № б/н від 01.03.2009 року.
Таким чином, суд першої інстанції зробив помилковий висновок стосовно тлумачення умов розірвання договору оренди за згодою сторін, не надавши належної правової оцінки представлених позивачем документів і безпідставно прийняв до уваги пояснення відповідача не підтверджені належними доказами.
Ухвалою Київського апеляційного господарського від 24.02.2010 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» прийнято до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 16.03.2010 року о 11 год.: 00 хв.
Розпорядженням від 16.03.2010 року голови Київського апеляційного господарського суду у зв’язку з виходом судді з Зеленіна В.О. з лікарняного та зайнятістю судді Калатай Н.Ф. у розгляді інших справ, розгляд апеляційної скарги у справі № 30/398 доручено колегії суддів у складі: Студенця В.І. – головуючий суддя, суддів Баранця О.М., Зеленіна В.О.
Як вбачається з долученого до матеріалів апеляційної скарги клопотання, апелянт просить колегію суддів розглянути питання щодо винесення окремої ухвали у відповідності до ст. 90 Господарського процесуального кодексу України щодо перевірки правоохоронними органами у діях ОСОБА_4 та ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого ст. 366 Кримінального кодексу України.
Колегія суддів, розглянувши дане клопотання, не вбачає підстав для задоволення останнього, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, господарський суд виносить окрему ухвалу у випадку, коли виявить:
- порушення законності в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.
- недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу.
Враховуючи відсутність доказів порушення законності або недоліки під час складання висновку № 19 від 08.06.2009 року колегія суддів не вважає за необхідне виносити окрему ухвалу. Крім того, вказаний доказ не прийнято судом першої інстанції до уваги, оскільки він не стосується предмету спору.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи 01.03.09. між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» (Орендар) укладено договір № б/н оренди нежитлового приміщення (далі - Договір).
Згідно умов даного договору (п 1.1) Орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове платне користування приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Краснова, 17, загальною площею 140 кв. м.
На виконання умов даного Договору 01.03.2009 року між сторонами було підписано акт прийому-передачі нежитлового приміщення, що розташоване за адресою: м. Київ, вул. М. Краснова, 17, загальною площею (140 кв. м.).
Відповідно до п. 3.3 Договору зазначено, що передача приміщення та майна, що орендуються, здійснюється за актом здачі-приймання, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду.
Пунктом 4.1 Договору, сторони погодили строк дії даного Договору з 01.03.2009 року по 31.12.2009 року. Строк оренди може бути змінений за згодою сторін (п. 4.4 Договору).
Відповідно до п. 10.1 Договору, сторонами було погоджено, що строк оренди може бути змінено лише за письмовою згодою сторін.
У відповідності до п. 10.3 Договору зазначено, що за ініціативою однієї із сторін даний Договір може бути розірвано рішенням господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що Орендар з початку дії Договору ініціював зростання вартості орендної плати з 30000,00 грн. до 35 000,00 грн., про що сторонами укладались додаткові угоди до Договору.
Враховуючи закриття підрозділу в м. Київ у зв'язку із збитковою діяльністю товариства, позивач звернувся до відповідача з листом від 01.06.2009 року № 010609/1 з пропозицією розірвати договір оренди, в зв'язку з відсутністю потреби орендувати спірне приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Краснова, 17.
Відповідачем у відповідь на зазначений лист про розірвання Договору було надано гарантійний лист від 09.06.2009 року, відповідно до якого суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_4 гарантував розірвання Договору з 30.06.2009 року та підписання всіх необхідних документів, пов'язаних із таким розірванням, за умов:
повної сплати орендного платежу за червень 2009 року у сумі 35000,00 грн. згідно з рахунком-фактурою № 4 від 01.06.2009 року;
сплати відшкодування зносу орендованого приміщення згідно з п.7.1. Договору у сумі 23000,00 грн.;
виконання інших умов Договору оренди нежитлового приміщення № б/н від 01.03.2009 року.
Згідно виставленого рахунку № 4 від 01.06.2009 року товариство з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна» сплатило відповідачу 09.06.2009 року оренду плату за червень 2009 року в сумі 35 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1 558 від 09.06.2009 року. Згідно виставленого рахунку № 5 від 10.06.2009 року позивач сплатив відповідачу 10.06.2009 року за відшкодування зносу орендованого приміщення в сумі 23000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1559 від 10.06.2009 року. Проте, як зазначає позивач, відповідачем не було вчинено жодних дій щодо розірвання Договору.
Згідно ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає, другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Строк договору оренди визначається за погодженням сторін (ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов‘язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1 ст. 762 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі
істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених
договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.
Відповідно до ст. 784 Цивільного кодексу України, наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі; наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вбачається з матеріалів справи, та вірно встановлено судом першої інстанції, підставами, на які посилається Орендар спірного майна (позивач), як на підстави для розірвання Договору, а саме: збільшення розміру орендної плати та відсутність потреби орендувати спірне приміщення, у відповідності до вимог ст. 784 Цивільного кодексу України, не можуть бути підставами для розірвання спірного Договору, оскільки даною нормою встановлено вичерпний перелік обставин, за наявності яких можливо розірвати договір оренди на вимогу наймача.
Посилання позивача на те, що відповідач вилучив у останнього ключі від орендованого приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. М. Краснова, 17, загальною площею 140 кв. м., не приймаються до уваги, оскільки не підтверджені доказами.
Відповідно до п. 10.2 Договору встановлено, що зміни і доповнення або розірвання даного договору допускаються за взаємної згоди сторін
Відсутність підстав для розірвання та зміни договору не може обмежувати свободу сторін на власний розсуд домовитися про розірвання або зміну договору, якщо законом не заборонено змінювати або розривати той чи інший врегульований ним договір.
Якщо заборони щодо розірвання та зміни договору, що врегульований законом, не існує, єдиною підставою для розірвання та зміни договору є факт згоди обох сторін про його зміну та розірвання.
Домовленість вимагає вільного волевиявлення сторони щодо розірвання договору.
Таким чином, з огляду на викладене, підставою для розірвання договору є згода обох сторін. Домовленість сторін про розірвання договору оренди є лише шляхом (або способом) розірвання договору. Наявність фактичних обставин для розірвання договору, про які домовились сторони, не може тягнути за собою правові наслідки у вигляді дострокового його розірвання.
Настання наслідків у вигляді дострокового розірвання договору оренди може мати місце після вчинення сторонами договору, або лише однією із сторін договору, визначених законом правових дій, а саме: домовитись про розірвання та надати згоду на розірвання договору, відмовитися від договору на свій розсуд шляхом вчинення одностороннього правочину, заявити вимогу до суду про розірвання договору за наявності передбачених договором або законом підстав для розірвання.
Тобто, з наведеного вбачається, що існують три способи розірвання договору, а саме: за згодою сторін; за рішенням суду; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі чи частково, якщо таке право встановлено договором або законом.
Оцінюючи лист позивача про дострокове розірвання Договору та гарантійний лист відповідача про згоду розірвати Договір за конкретних умов колегія суддів приходить до висновку про фактичне досягнення між сторонами згоди про додаткові підстави для дострокового розірвання Договору у випадку виконання відповідачем всіх умов гарантійного листа.
Тобто, позивач мав право ініціювати судовий розгляд про дострокове розірвання Договору після строку зазначеного відповідачем у гарантійному листі, а саме 30.06.2009 року, .
Позивач подав до господарського суду м. Києва 12.10.2009 року позов та просить розірвати з 01.07.2009 року Договір та визнати припинення з 01.07.2009 року надання суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4 послуг оренди на приміщення, розташоване у м. Києві, по вул. М. Краснова, 17, загальною площею 140 кв. м. товариству з обмеженою відповідальністю «ІСМ Україна».
Аналізуючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що позивач фактично вважає Договір достроково припиненим з 01.07.2009 року, як наслідок власних дій на виконання гарантійного листа відповідача від 09.06.2009 року, що не відповідає позовній вимозі про дострокове розірвання Договору.
Як обґрунтовано було зазначено судом першої інстанції, що посилання позивача на гарантійний лист відповідача від 09.06.2009 року як на надання згоди щодо розірвання Договору не приймаються судом до уваги, оскільки крім сплати орендного платежу за червень 2009 року у сумі 35000.00 гри. та сплати відшкодування зносу орендованого приміщення згідно з п. 7.1. Договору у сумі 23000.00 гри. позивач повинен був виконати ще й інші умови Договору.
Як вбачається з пояснень відповідача, п. 7.1. Договору передбачає, що Орендар зобов'язаний самостійно і на власний розсуд здійснювати поточний ремонт об'єкта, що орендується, протягом строку оренди; а відповідно до п. 8.6 Договору, приміщення та майно, що орендуються, повинні бути передані Орендодавцю у тому ж стані, в якому вони були передані в оренду з урахуванням нормального зносу.
Позивач не надав відповідних доказів про виконання ним вказаних умов Договору, а тому відповідач відмов у розірванні Договору.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, яркі звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
У відповідності до ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов‘язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання припинення з конкретної дати надання суб'єктом підприємницької діяльності послуг оренди на орендоване приміщення.
Колегія суддів, приходить до висновку, що рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2010 року у справі № 30/398 відповідає вимогам чинного законодавства.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв’язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Доводи наведені позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду м. Києва від 26.01.2010 року у справі № 30/398 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 30/398 повернути до господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя
Судді
19.03.10 (відправлено)
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 16.03.2010 |
Оприлюднено | 28.09.2010 |
Номер документу | 8376901 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Баранець О.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні