Постанова

від 19.08.2019 по справі 918/194/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2019 року Справа № 918/194/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Бучинська Г.Б.

судді Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Орловська Т.Й.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1 .В. адвокат

відповідача: Боржецький О.Л. адвокат, Сорочинська Н.Г. голова

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.19р. у справі № 918/194/19 (суддя Качур А.М., м.Рівне, повний текст складено 22.05.2019)

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція"

до відповідача: Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області

про визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29 серпня 2018 року №449

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області про визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29 серпня 2018 року №449.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція" задоволено повністю. Визнано недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29 серпня 2018 року за №449 "Про припинення права постійного користування та передачі її до земель запасу".

Рішення господарського суду мотивоване тим, що встановлені обставини справи дають підстави дійти висновку щодо невідповідності рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29 серпня 2018 року №449 "Про припинення права постійного користування та передачі її до земель запасу" положенням статей 92, 141 Земельного кодексу України. Спірне рішення порушує право позивача щодо постійного користування землею, а відтак суд погоджується з аргументами позивача стосовно наявності підстав для визнання вказаного рішення недійсним.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Тараканівська сільська рада Дубенського району Рівненської області звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі №918/194/19 і ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову ТОВ «Селекція» за його безпідставністю і недоведеністю.

Вважає, що ТОВ «Селекція» як юридична особа утворилася 02.08.2013 і станом на момент свого утворення не належала до переліку суб`єктів, визначених ст.92 ЗК України, які могли набувати права постійного користування. На думку скаржника, це означає, що інші суб`єкти набувати таке право не можуть, незалежно від підстав і способів набуття таких прав (навіть якщо мова йде про правонаступництво при реорганізації). Посилання суду першої інстанції на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 у справі №1-17/2005 свідчить про неправильне визначення судом правовідносин у даній справі.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції здійснив довільне тлумачення ст.141 ЗК України і результаті неправильно застосував норму матеріального права. Також суд першої інстанції не врахував висновків викладених в постанові Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №916/1776/17 та положень ст. 178 ЦК України.

Крім того, скаржник звертає увагу суду, що не дивлячись на те, що факт наявності у позивача пільги зі сплати земельного податку взагалі не доведено жодним належним документом, суд першої інстанції все ж таки вирішив, що позивач має право на вищезгадану пільгу.

Поряд з цим, скаржник переконаний, що оскільки право постійного користування ТОВ «Селекція» спірною землею не зареєстроване у відповідному Державному реєстрі то в силу вимог ст.125 ЗК України право постійного користування згаданою землею у ТОВ «Селекція» не виникло.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі № 918/194/19 та розгляд апеляційної скарги призначено на 09 серпня 2019 року.

26.07.2019 на адресу суду від ТОВ «Селекція» надійшов відзив в якому просить залишити судове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі №918/194/19 без змін, а скаргу Тараканівської сільської ради, Дубенського району, Рівненської області без задоволення.

Відповідно до інформації зазначеної в табелі КП "Діловодство спеціалізованого суду" суддя-член колегії Бучинська Г.Б. у період з 08.08.2019 по 09.09.2019 включно перебувала у відпустці.

У зв`язку із відпусткою судді - члена колегії Бучинської Г.Б. з 08.08.2019 по 09.09.2019 включно, судове засідання у справі № 918/194/19 09.09.2019 о 10:30 год. не відбулось.

Учасники справи №918/194/19 повідомленні 08.08.2019 про неможливість проведення даного судового засідання у телефонному режимі, а також відповідна інформація щодо слухання даної справи 08.08.2019 була розміщена на сторінці Північно-західного апеляційного господарського суду на офіційному веб-порталі "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 розгляд апеляційної скарги Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області на рішення господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі № 918/194/19 призначено на 19 серпня 2019 року.

В судовому засіданні 19.08.2019 голова сільської ради та адвокат відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та надали пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просили суд скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі №918/194/19 і ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позову ТОВ «Селекція» за його безпідставністю і недоведеністю.

Адвокат позивача в судовому засіданні 19.08.2019 апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі з підстав викладених у відзиві та надала відповідні пояснення. Просила залишити судове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі №918/194/19 без змін, а скаргу Тараканівської сільської ради, Дубенського району, Рівненської області без задоволення.

Відповідно до статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення адвоката позивача, голови сільської ради з адвокатом в судовому засіданні 19.08.2019, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що апеляційну скаргу Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі № 918/194/19 залишити без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до рішення Дубенської районної ради від 15 червня 2001 року №180, Дочірньому підприємству "Селекція" Відкрито акціонерного товариства "Дубноцукор" 26.07.2001 було видано Державний акт на право постійного користування землею серія та номер НОМЕР_1 РВ НОМЕР_2 (а.с. 13-16). Згідно з даним актом у постійне користування Дочірньому підприємству "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" надавались у постійне користування земельні ділянки площею 26,42 гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рачинської сільської ради Дубенського району Рівненської області.

Згідно п.9 рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Дубноцукор" оформлене протоколом від 26 квітня 2013 року по дев`ятому питанню порядку денного "При припинення ДП "Селекція" ПАТ "Дубноцукор" шляхом реорганізації через перетворення у ТОВ "Селекція" було прийнято рішення: реорганізувати ДП "Селекція" ПАТ "Дубноцукор" в ТОВ "Селекція" для самостійного господарювання.(а.с.32-35).

На позачергових загальних зборах акціонерів ПАТ "Дубноцукор" було прийнято рішення про затвердження статуту ТОВ "Селекція", яке оформлене протоколом від 18.07.2013(а.с. 36-37).

Позачерговими загальними зборами акціонерів Публічного акціонерного товариства "Дубноцукор" оформлені протоколом від 18 липня 2013 року затверджено передавальний акт майнових і немайнових прав та обов`язків ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор" до ТОВ "Селекція"(а.с. 38). Згідно даного акта комісія з перетворення Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" склала даний передавальний акт про передачу всіх майнових і немайнових прав та обов`язків ДП "Селекція", які переходять до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція", зокрема що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею І-РВ НОМЕР_2 на території Рачинської сільської ради площею 26,42 га.

07.08.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" звернулося до Тараканівської (Рачинської) сільської ради із заявою №26 про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), як правонаступника Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор"(а.с. 11).

11 вересня 2018 року позивач отримав від відповідача рішення Тараканівської сільської ради від 29 серпня 2018 року №449 про припинення права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 26,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за межами с.Рачин згідно Державного акту на право постійного користування землею серія та номер НОМЕР_1 РВ НОМЕР_2 на підставі пунктів в) та д) ст. 141 Земельного кодексу України, зокрема у зв`язку з припинення діяльності Дочірнього підприємства Селекція Відкритого акціонерного товариства Дубноцукор та систематичною несплатою земельного податку(а.с. 12).

Згідно п.1.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція" затвердженого загальними зборами учасників, ТОВ «Селекція» є правонаступником всіх майнових прав та обов`язків дочірнього підприємства "Селекція" відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" (код 30044560), реорганізованого шляхом перетворення у товариство з обмеженою відповідальністю, згідно рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Дубноцукор", оформленого протоколом від 18.07.2013 року.(а.с. 30-31).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005145787 від 20.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" (код 30044560) є правонаступником Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор"(а.с. 17-27).

Одними із доводів апеляційної скарги відповідача є те, що ТОВ Селекція взагалі не є належним позивачем в даній справі, так як не має відповідних передумов і матеріальних підстав для захисту права користування у судовому порядку, оскільки з моменту створення позивача в силу положень ст.125 ЗК України право постійного користування на відповідні земельні ділянки у нього так і не виникло, адже 2013 року по даний час це право так і не було зареєстроване за відповідним суб`єктом у Державному реєстрі та те, що ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор" припинило свою діяльність, а тому за приписами п. "в" ст.141 ЗК України припинилось право постійного користування земельною ділянкою.

За змістом статті 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

З аналізу вказаних норм у їх сукупності можна зробити висновок, що прийняття органом місцевого самоврядування ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, що пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних правовідносин. Тобто рішення органу місцевого самоврядування є підставою виникнення, зміни або припинення прав та обов`язків фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. (аналогічну норму права наведено у статті 20 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України).

Згідно зі статтею 152 Земельного кодексу України (далі за текстом - ЗК України) захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування в судовому порядку.

Аналіз зазначених положень законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Предметом позову у цій справі є вимога позивача Товариства з обмеженою відповідальністю Селекція про визнання недійсним визнання недійсним рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29 серпня 2018 року №449 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою та передачі її до земель запасу» .

Так, з доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що на підставі рішення загальних зборів акціонерів ПАТ Дубноцукор від 26.04.2013 року Дочірнє підприємство Селекція ВАТ Дубноцукор реорганізовано шляхом перетворення у ТОВ Селекція .

Зокрема з витягу з ЄДРЮОФОПГФ №1005145787 вбачається, що датою внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи Дочірнього підприємства Селекція ВАТ Дубноцукор в результаті реорганізації шляхом перетворення у ТОВ Селекція є 02.08.2013 року(а.с.17-27).

Перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи (ст. 108 ЦК України).

Наведені норми законодавства, якими врегульовані підстави, порядок та правові наслідки припинення юридичної особи та набуття правонаступником прав та обов`язків реорганізованої юридичної особи, не встановлюють обмежень та особливостей щодо видів та обсягу прав і обов`язків реорганізованої (припиненої) юридичної особи, що переходять до її правонаступника.

Враховуючи викладене, перетворення це спосіб реорганізації, який передбачає зміну організаційно-правової форми юридичної особи без припинення господарської діяльності підприємства. При перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке виникло, переходять усі майнові права та обов`язки колишнього підприємства.

Окрім вимог чинного законодавства, пов`язаного із регулюванням реорганізації шляхом перетворення, на підтвердження факту переходу прав і обов`язків від Дочірнього підприємства Селекція ВАТ Дубноцукор до ТОВ Селекція є Статут останнього та витяг з ЄДРЮОФОПГФ від 20.03.2019 року.

З урахуванням наведеного вбачається, що ТОВ Селекція є правонаступником усіх прав та обов`язків Дочірнього підприємства Селекція ВАТ Дубноцукор, у тому числі щодо користування земельною ділянкою на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії НОМЕР_3 від 26.07.2001 року.

Частиною 1 статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції від 15.06.2001) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 цього кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині 3 статті 3 цього Закону України встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Судом встановлено, що Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 РВ №000239 від 26.07.2001 виданий Дочірньому підприємству «Селеція» Відкритого акціонерного товариства «Селекція» відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Пунктом 6 Розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України від 25.10.2001 визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2005 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Поряд з цим обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним на підставі рішення Конституційного суду України від 22.09.2005.

Так, Конституційний Суд України рішенням від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) визнав неконституційним положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди юридичних осіб, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але відповідно до норм Земельного кодексу України не можуть мати їх на такому праві - без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

При цьому, Конституційний Суд України вказав на наступне:

- пункт 6 Перехідних положень Кодексу зобов`язує громадян та юридичних осіб переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на земельні ділянки. При переоформленні права постійного користування у довгострокову оренду її строк визначається "відповідно до закону", що є неконкретним у зв`язку з невизначеністю цього закону, як і закону, який встановив би порядок переоформлення;

- Конституційний Суд України вважає, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди, до 1 січня 2008 року потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку;

- громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою;

Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

При цьому Конституційний Суд України вказав на те, що юридичні особи на цій підставі не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою. Таким чином, документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним.

Згідно з пунктом 3 статті 151-2 Конституції України, рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 10.10.2018 у справі №907/916/17, а також від 02.04.2019 у справі №921/710/17-г/6.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (у редакції, чинній станом на дату реорганізації позивача) юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом. Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Статтею 108 ЦК України встановлено, що перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов`язки попередньої юридичної особи.

Частинами 1, 5 ст. 59 ГК України (у редакції, чинній станом на дату реорганізації позивача) передбачено, що припинення діяльності суб`єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. У разі перетворення одного суб`єкта господарювання в інший до новоутвореного суб`єкта господарювання переходять усі майнові права і обов`язки попереднього суб`єкта господарювання.

Частинами 1, 2 статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (чинній на час видачі та реєстрації Державного акта 26.07.2001) визначалося, що користування землею може бути постійним або тимчасовим; постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з таких підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Зі змісту вищевказаних законодавчих норм, колегія суддів дійшла висновку, що приписи підпункту "в" частини 1 статті 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, тобто наведені положення ЗК України потрібно застосовувати таким чином, що коли відбувається припинення особи без правонаступництва, то у такому випадку виникають підстави для припинення права користування земельною ділянкою. У разі ж реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.08.2018 у справі №911/2726/17, від 10.10.2018 у справі № 907/916/17, від 02.04.2019 у справі №921/710/17-г/6 та від 31.01.2019 у справі 914/839/18 з посиланням на правову позицію Верховного Суду України, викладеної у постанові від 21.02.2011 № 21-3а11.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № 121 серії НОМЕР_1 РВ НОМЕР_4 000239 від 26 липня 2001 року Дочірньому підприємству «Селекція» Відкритого акціонерного товариства «Дубноцукор» на праві постійного користування передано земельну ділянку площею 26.42 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рачинської сільської ради Дубенського району Рівненської області (а.с. 13-16).

Згідно п.1.2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Селекція" затвердженого загальними зборами учасників ТОВ «Селекція» , протокол №1 від 06.12.2018, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" є правонаступником всіх майнових прав та обов`язків дочірнього підприємства "Селекція" відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор" (код 30044560), реорганізованого шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю, згідно рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Дубноцукор", оформленого протоколом від 18.07.2013 року(а.с. 30-31).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань №1005145787 від 20.03.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" (код 30044560) є правонаступником Дочірнього підприємства "Селекція" Відкритого акціонерного товариства "Дубноцукор"(а.с. 17-27).

Крім того, юридична особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" має однаковий код ЄДРПОУ - 30044560(а.с. 29), майно, що й юридична особа - Дочірнє підприємство «Селекція» ВАТ «Дубноцукор» код ЄДРПОУ - 30044560(а.с. 28), яка була припинена шляхом реорганізаціх - перетворенням.

Таким чином, оцінивши докази навні в матеріалах справи та, враховуючи приписи цивільного, господарського законодавства, судова колегія прийшла до висновку, що ДП "Селекція" ВАТ "Дубноцукор" припинило свою діяльність шляхом реорганізації - перетворенням в Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція", а відтак, останній є правонаступником всіх прав та обов`язків Дочірнього підприємства «Селекція» ВАТ «Дубноцукор» , якому видано Державний акт на право постійного користування землею № 121 серії НОМЕР_1 РВ №000239 від 26 дипня 2001 року Дочірньому підприємству «Селекція» Відкритого акціонерного товариства «Дубноцукор» на праві постійного користування передано земельну ділянку площею 26.42 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Рачинської сільської ради Дубенського району Рівненської області.

З огляду на встановлені обставини щодо правонаступництва ТОВ «Селекція» права постійного користування спірними земельними ділянками, суд дійшов висновку, що ТОВ «Селекція» володіє та користується земельними ділянками загальною площею 26,42 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих за межами с.Рачин згідно Державного акта на право постійного користування від 26.07.2001 року серія та номер І-РВ НОМЕР_2 на законних підставах та має право на переоформлення його права користування в інший правовий титул згідно чинного законодавства. А тому, судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника, що ТОВ "Селекція" є неналежним позивачем, оскільки дане твердження відповідача спростовується вищенаведеним.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що підстав, передбачених для припинення права постійного користування за позивачем, наведених в оскаржуваному рішенні та передбачених у п. "в" ст. 141 ЗК України, не було.

Щодо припинення права користування земельною ділянкою на підставі п. «д» ч.1 ст.141 ЗК України, а саме: систематична несплата земельного податку або орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 4 Положення про Державну фіскальну службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.05.2014 №236, ДФС відповідно до покладених на неї завдань зокрема: здійснює адміністрування податків і зборів, митних та інших платежів, єдиного внеску в порядку, встановленому законом, забезпечує контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою їх нарахування та сплати до бюджету і відповідних позабюджетних фондів; контролює своєчасність подання платниками податків та єдиного внеску передбаченої законом звітності, своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати податків і зборів, єдиного внеску, митних та інших платежів; здійснює контроль за дотриманням податкового і митного законодавства, законодавства щодо трансфертного ціноутворення, законодавства щодо адміністрування єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого законом покладено на ДФС; здійснює облік платників податків та єдиного внеску, осіб, які здійснюють операції з товарами, що перебувають під митним контролем, об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням; забезпечує ведення обліку податків і зборів, платежів.

Згідно п. 41.1 ПК України, контролюючими органами в частині адміністрування податків і зборів є органи доходів і зборів. При цьому п.п. 14.1.1-1 ПК України під адмініструванням податків, зборів та інших платежів розуміє, зокрема, контроль за сплатою податків, зборів, платежів відповідно до порядку, встановленого законом.

Таким законом, власне, і є Податковий кодекс України. Адже саме він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає порядок їх адміністрування, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п. 1.1 ПК України).

Отже, колегія суддів відзначає, що контроль за сплатою усіх податків, у тому числі й місцевих (до яких відноситься плата за землю) покладено наразі виключно на податкові органи. Інші органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, у тому числі на запит правоохоронних органів (п. 41.4 ПК України).

Поряд з цим, судом встановлено, що матеріали справи не містять належних доказів (довідок органів ДФС, листів, запитів тощо), що підтверджують систематичну несплату позивачем земельного податку чи порушення позивачем податкового законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом з реєстру платників єдиного податку №1617173400323, Товариство з обмеженою відповідальністю "Селекція" (30044560) є платником єдиного податку 3 групи.

Відповідно до пункту 291.3 статті 291 ПК України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим главою 1 розділу XIV ПК та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

За пунктом 291.2 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 Податкового кодексу України на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

У пункті 269.2 статті 269 ПК України також передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

За підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку першої - третьої груп звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності і земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 ПК, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності.

Із встановлених обставин справи випливає, що позивач є платником єдиного податку 3 група відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку №1617173400232 від 30.08.2016(а.с.108), в якому зокрема вказано, що одними із видів господарської діяльності позивача є «вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур» та «змішане сільське господарство» .

Як зазначає позивач, вказані земельні ділянки використовується ним в господарській діяльності для вирощування сільськогосподарських культур. В підтвердження даних обставин позивачем додані акт обстеження земельної ділянки кадастровий номер: 5621686500 НОМЕР_5 :0225 загальною площею 14,491 га, яка знаходиться за адресою: Рівненська область, Дубенський район, Тараканівська сільська рада, с.Рачин від 02.11.2018 року та перебуває у користування позивача на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_1 -РВ №000239 від 26.07.2001(а.с.84-85), звіт про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду на 1 грудня 2018 року форми 29-сг, який подають юридичні особи, відокремлені підрозділи юридичних осіб, які здійснюють сільськогосподарську діяльність територіальному органу Держстату(а.с. 86-92).

Здійснивши системний аналіз залучених до справи доказів в контексті зазначених вище норм, колегія суддів дійшла висновку, що земельна ділянка згідно Державного акту на право постійного користування землею № 121 серії НОМЕР_1 РВ НОМЕР_2 від 26 липня 2001 року, використовується позивачем для провадження господарської діяльності, тому останній, як платник єдиного податку, звільняється від обов`язку сплати земельного податку за користування вищевказаними земельними ділянками.

Колегія суддів відзначає, що довідка Тараканівської сільської ради від 28.08.2018(а.с. 69 т.1) про систематичну несплату земельного податку та відсутність даних бухгалтерського обліку про надходження коштів від позивача не може бути належним доказом не сплати позивачем земельного податку з наступних підстав.

Так, відповідно до п. 4 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» справляння плати за землю належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Проте, колегія суддів звертає увагу на те, що цю норму треба розглядати крізь призму тих повноважень місцевої влади щодо податків та зборів, які перелічено у п. 12.4 ПК України, зокрема:

встановлення ставок місцевих податків та зборів у межах ставок, визначених цим Кодексом;

до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об`єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов`язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Як вбачається з аналізу даної правової норми, жодної згадки про контроль за справлянням плати за землю тут немає. Немає іх також і у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» . Натомість п.п. 1 п. «б» ч. 1 ст. 33 цього Закону визначає, що виконавчим органам сільських, селищних, міських рад делеговано лише повноваження із здійснення контролю за дотриманням земельного законодавства. Однак, це зовсім інші повноваження, які не можна ототожнювати з правом контролювати сплату земельного податку чи орендної плати за землю.

Таким чином, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на те, що в даній справі позивач має підтверджувати наявність пільги здачею звіту про суми податкових пільг до Державної фіскальної служби, форма якого передбачена додатком до Порядку обліку сум податків та зборів, не сплачених суб`єктом господарювання до бюджету у зв`язку з отриманням податкових пільг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 №1233.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 178 ЦК України об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Беручи до уваги вказану норму, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що земельна ділянка, яка перебувала в постійному користуванні Дочірнього підприємства Селекція ВАТ Дубноцукор, що припинилося в результаті реорганізації, не відноситься до об`єктів цивільних прав, що вилучені з цивільного обороту або обмежені в обороті, або є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Як вбачається з матеріалів справи, Тараканіською сільською радою до матеріалів справи додано наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №74 від 03.04.2018 "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" згідно якого, на підставі статей 15-1, 117, 122 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р, розглянувши клопотання Тараканівської сілської ради від 03.04.2018 №497 передано Тараканівській сілській раді у комунальну власність земельні діялнки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 407,6437 гектара, які розташовані на території Тараканівської та колишньої Рачинської сільських рад Дубенського району Рівненської області(а.с. 59).

Поряд з цим, листом Відділу у Дубенському районі Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області №0-17-0.22-117/106-19 від 15.04.2019 повідомлено ТОВ "Селекція" про те, що земельні ділянки, з кадастровими номерами НОМЕР_6 площею 14,4491 га та НОМЕР_7 площею 7,05 га, які знаходяться на теритрії Тараканівської сільської ради (колишня Рачинська сілська рада) внесені до Державного земельного кадастру на підставі матеріалів інвентаризації земель сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів для передачі у комунальну власність Тараканівській сілській раді, згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №60-р "Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад". Додатково повідомлено, що земельні ділянки з кадстровими номерами НОМЕР_6 та НОМЕР_7 відповідають земельним діялнкам, які вказані у Державному акті на право постійного користування землею серії НОМЕР_3 від 26.07.2001 року за №121(а.с. 80).

Однак, у силу вимог ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986 року, "Щокін проти України" від 14.10.2010 року, "Сєрков проти України" від 07.07.2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000 року, "Булвес АД" проти Болгарії" від 22.01.2009 року, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним, чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес, чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям ("пропорційність" є оціночною категорією і повинна встановлюватися щодо конкретного суб`єкта в кожній окремій справі на підставі тих обставин і фактів, що встановлені судом безпосередньо).

Відповідність певного заходу держави щодо втручання у право власності юридичних осіб до критерію законності означає, що таке втручання повинно здійснюватися виключно в межах та на підставі закону. Закон, як розуміє його Суд, - це нормативно-правовий акт, який повинен бути доступним для зацікавлених осіб, чітким і передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм у розумних межах. Те, що правова норма передбачає понад одне тлумачення, не означає, що закон є непередбачуваним. Саме національні суди, які повноважні здійснювати правосуддя, мають завдання розсіювати ті сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються з огляду на зміни у повсякденній практиці, та є найбільш наближеними до суспільно-політичних процесів, що відбуваються у державі.

За приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Враховуючи вищевикладене, прийняте рішення чотирнадцятої сесії VII скликання Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області від 29 серпня 2018 року за №449 "Про припинення права постійного користування та передачі її до земель запасу" є таким, що прийняте з порушенням прав ТОВ «Селекція» , як правонаступника.

Відповідно до приписів ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За встановлених судом обставин порушене прийняттям 29.08.2018 рішення № 449 Тараканівською сільською радою Дубенського району Рівненської області право позивача на постійне користування наданою земельною ділянкою підлягає захисту судом відповідно до приписів ст. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України шляхом визнання недійсним цього рішення.

Щодо долучених до матеріалів справи ксерокопій публікацій у профільних податкових та землевпорядних виданнях, які на думку відповідача підтверджують правомірність спірного рішення, то колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції про відхилення зазначених доказів як таких, що не відповідають критеріям належності та допустимості. Наведені відповідачем публікації лише відображають думку окремих авторів та не є за своєю природою нормативними або доктринальними джерелами.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17 враховуючи наступне. Предметом судового розгляду у справі №916/1776/17 став випадок, що стосувався припинення права постійного користування земельною ділянкою за рішенням органу місцевого самоврядування стосовно сторони спору - нової юридичної особи, створеної шляхом виділу з юридичної особи яка мала право постійного користування земельною ділянкою. У вказаній постанові Верховний Суд зокрема наголосив на тому, що такого порядку набуття права користування земельною ділянкою, як перехід права постійного користування землею за розподільчим балансом саме до новоствореної юридичної особи в результаті виділу, нормами Земельного кодексу України не передбачено (пункт 17 постанови Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 916/1776/17).

Однак, в даній справі ТОВ «Селекція» не є новоствореною юридичною особою, а є тією ж юридичною особою яка внаслідок припинення шляхом реорганізації - перетворення змінила організаційно-правову форму і є її правонаступником.

Твердження скаржника щодо невчасного направлення позивачем відповіді на відзив на адресу суду першої інстанції у строк встановлений ухвалою Господарського суду Рівненської області від 22.03.2019 про відкриття провадження у справі №918/194/19, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

З доказів наявних в матеріалах справи, відсутній фіскальний чек від 11.04.2019 направлення відзиву позивачу, а є лише докази направлення відзиву на адресу Господарського суду Рівненської області(а.с.75-76). В судовому засіданні 19.08.2019 скаржником було надано фіскальний чек, як доказ направлення відзиву позивачу. Судом запропоновано представнику відповіда з клопотанням долучити даний фіскальний чек з описом до матеріалів справи. Однак, таке клопотання про долучення вказаного доказу, не подано.

Безпідставним на думку колегії суддів є твердження відповідача про те, що судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено у прийнятті поданого ним доказу - копії податкової декларації ТОВ «Селекція» з плати за землю за 2017 рік, оскільки судом апеляційної інстанції досліджено звукозапис судового засідання від 16.05.2019 по справі №918/1994/19, який долучений до матеріалів справи та зі змісту якого встановлено, що представником відповідача після того як розпочався розгляд даної справи по суті, заявлене усне клопотання про долучення до матеріалів справи копії податкової декларації ТОВ «Селекція» з плати за землю за 2017 рік. Однак, судом першої інстанції з посиланням на частини 8, 10 ст.80 ГПК України відмовлено у прийнятті поданого клопотання відповідача.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що вказана податкова декларація не має відношення до земельної ділянки загальною площею 26,42 га, яка передана в постійне користування згідно Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_3 від 26.07.2001, оскільки в даній декларації вказана площа 9,4 га, яка розміщена на території Привільненської сільської ради і якою користується ТОВ «Селекція» . Таким чином даний доказ не можна вважати належним в розумінні статті 76 ГПК який встановлює, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи(ч.ч. 8,10 ст.80 ГПК України).

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у прийнятті загаданого клопотання відповідача у зв`язку з не оформленням його згідно наведених приписів ст.80 ГПК України.

Колегія суддів також, відхиляє твердження скаржника про те, що оскільки право постійного кристування ТОВ "Селекція" спірною земельною ділянкою не зареєстроване у відповідному державному реєстрі то в силу вимог ст. 125 ЗК України дане право у ТОВ "Селекція" не виникло, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 23 ЗК України від 18.12.1990р. (в редакції від 15.03.1991р.) визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також і право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 даного Кодексу передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» .

Згідно з положеннями п.1 ч.І ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» , державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У ч.3 ст.3 цього Закону встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Державний акт на право постійного користування землею серія та номер НОМЕР_3 від 26 липня 2001 року був виданий та зареєстрований відповідно до законодавства, що діяло на той момент.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 22.09.2005р. № 5-рп/2005 (справа № 1-17/2005) вказав на те, що документ, яким посвідчено право постійного користування земельною ділянкою (державний акт на право постійного користування землею), виданий відповідно до законодавства, яке діяло раніше, є дійсним та залишається чинним. Право користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, яке діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у рому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду.

У відповідності до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Частинами 1-3 статті 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні першої інстанції, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У відповідності до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.19р. у справі № 918/194/19 відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Тараканівської сільської ради Дубенського району Рівненської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2019 у справі № 918/194/19 без змін.

2. Справу №918/194/19 повернути господарському суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "22" серпня 2019 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Олексюк Г.Є.