Рішення

від 12.08.2019 по справі 914/838/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2019 справа № 914/838/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі судового засідання Зусько І.С., розглянув матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ

до відповідача Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго , м. Миколаїв Львівської області

про стягнення 719738,74 грн.

за участю представників:

позивача: не з`явився;

відповідача: Артимко Т.М.

Обставини розгляду справи.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго про стягнення 719738,74 грн.

Ухвалою суду від 07.05.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.06.2019 р.

06.06.2019 р. відповідачем було подано відзив (вх.№23866/19 від 06.06.2019 р.), в якому він зазначив, що порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини МДКП Миколаївтеплокомуненерго , зумовлене значною заборгованістю Державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей за спожиті послуги, у зв`язку з чим просив суд зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 80% та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців рівними частинами, починаючи з наступного за місяцем винесення рішення у справі.

Ухвалою суду від 10.06.2019 р., занесеною до протоколу судового засідання від 10.06.2019 р., продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання відкладено на 15.07.2019 р. Ухвалою суду від 15.07.2019р., занесеною до протоколу судового засідання від 15.07.2019 р., закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 12.08.2019 р.

Через канцелярію суду 25.07.2019 р. відповідачем було подано клопотання (вх.№30411/19) про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 80% з поясненнями, аналогічними викладеним у відзиві та клопотання (вх.№30410/19) про долучення до матеріалів справи копій актів приймання робіт (надання послуг) ДНТНЗ Миколаївський професійний ліцей .

Від позивача 26.07.2019 р. надійшло заперечення на клопотання (вх.№30511/19), в якому позивач просив суд позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

В судове засідання 12.08.2019 р. з`явився директор відповідача, підтримав пояснення, надані у раніше поданому відзиві, просив суд зменшити розмір пені та розстрочити виконання рішення суду.

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 15.07.2019 р.

Проаналізувавши зібрані у справі докази, врахувавши, що позивач був своєчасно та належним чином повідомлені про судове засідання та у зв`язку із відсутністю підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

В судовому засіданні 12.08.2019 р. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору та правова позиція учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що між сторонами в 2016 році було укладено договір купівлі-продажу природного газу, на виконання якого позивач (продавець) поставив відповідачу (покупцю) природний газ на загальну суму 2436340,80 грн, проте відповідач взяті на себе зобов`язання за договором належним чином не виконав, сплативши з порушенням строків виконання зобов`язань лише 1899783,14 грн. У зв`язку з цим, позивач просить стягнути з відповідача 536557,66 грн основного боргу, 75856,93 грн пені, 26390,56 грн 3% річних та 80933,59 грн інфляційних втрат.

Відповідач заявлений позов визнав частково, зазначив, що порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини МДКП Миколаївтеплокомуненерго , оскільки зумовлене заборгованістю Державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей за спожиті послуги в розмірі 535615,59 грн, яка виникла через відсутність своєчасного фінансування закладу. Відповідно до ч.1.ст.233 Господарського кодексу України відповідач у зв`язку з скрутним фінансовим становищем, враховуючи часткову оплату заборгованості та недоведеність понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати, а також у зв`язку з тим, що заборгованість виникла не з його вини, просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 80% та розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців, що надасть матеріальну можливість МДКП Миколаївтеплокомунерго спрямувати кошти для погашення боргу та не заблокує роботу підприємства.

Не погоджуючись з позицією відповідача, позивач вважає, що недодержання обов`язків контрагентом відповідача не звільняє його від відповідальності, а збитками позивача за договором є фактично понесені інфляційні втрати, які значно більшими, ніж заявлена до стягнення неустойка, а тому в суду відсутні підстави для зменшення розміру штрафних санкцій.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об`єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

14.09.2016 р. р. між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (продавець, позивач у справі) та Міським державним комунальним підприємством Миколаївтеплокомуненерго (споживач, відповідач у справі) було укладено договір постачання природного газу №5193/1617-БО-21, за умовами п.1.1. та п.1.2. якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві у 2016-2017 роках природний газ, а споживач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору. Природний газ, що поставляється за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями та іншими споживачами.

Договір набрав чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, за їх наявності, і діяв в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 р. до 31.03.2017 р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (стаття 12 договору).

Згідно з п. 2.1. договору, постачальник передає споживачу з 01.10.2016 р. по 31.03.2017 р. (включно) природний газ обсягом до 266,00 тис. куб метрів.

Відповідно до п.3.1. договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці імпортований газ - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та/або в пунктах приймання-передачі газу з підземних сховищ в газотранспортну систему. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Як передбачено п.3.4. договору, приймання-передачі природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Ціна за 1000 куб.м. газу на дату укладання договору становить 5635 грн, крім того податок на додану вартість (20%) - 1127 грн. До сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 6762 грн (п.5.2. договору).

Додатковими угодами до договору, а саме: від 22.09.2016 р., №2 від 27.10.2016 р., №3 від 31.10.2016 р., №4 від 22.11.2016 р., №5 від 30.12.2016 р., №6 від 23.01.2017 р., №7 від 07.02.2017 р., №8 від 31.03.2017 р. ряд умов договору, зокрема щодо ціни газу, кількості та фізико-хімічних показників газу та ін., було викладено в нових редакціях.

Факт виконання позивачем своїх обов`язків за договором підтверджується актами приймання-передачі природного газу на загальну суму 2436340,80 грн: актом від 31.10.2016 р. на суму 58149,55 грн, актом від 30.11.2016 р. на суму 542446 грн, актом від 31.12.2016 р. на суму 497073,69грн, актом від 31.01.2017 р. на суму 522397,08 грн, актом від 28.02.2017 р. на суму 409197,60 грн., актом від 31.03.2017 р. на суму 278420,42 грн., актом від 30.04.2017 р. на суму 128656,46 грн. Вказані акти підписані без зауважень уповноваженими особами сторін та скріплені печатками відповідних юридичних осіб.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач здійснив оплату поставленого позивачем газу на загальну суму 1899783,14 грн, що підтверджується долученими до позовної заяви банківськими виписками з рахунку позивача та не заперечується відповідачем.

Згідно з п. 8.2. договору, у разі невиконання споживачем пунктів 6.1. та 6.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач, керуючись згаданим положенням договору, заявив до стягнення з відповідача пеню за несвоєчасну оплату за актами за грудень 2016 року, січень, лютий, березень та квітень 2017 року в сумі 75856,93 грн.

Крім того, позивач згідно умов ст.625 ЦК України просив стягнути з відповідача 26390,56 грн 3% річних та 80933,59 грн інфляційних втрат.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частинами першою та другою статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до ч.5 ст.626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Як передбачено ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 6.1. договору сторони встановили, що оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що поставлений згідно актів приймання-передачі природний газ відповідач оплатив з порушенням строків, визначених договором, та лише частково.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказано у ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив розрахунок заявлених до стягнення 3% річних за несвоєчасну оплату актів за грудень 2016 року, січень, лютий, березень та квітень 2017 року в цілому за період з 26.01.2017 р. по 16.08.2018 р., внаслідок чого дійшов висновку, що стягненню підлягає 26390,56 грн.

Також судом здійснено розрахунок заявлених до стягнення інфляційних втрат та встановлено, що їх сума відповідає сумі, визначеній позивачем при розрахунку, і становить 80933,59 грн. грн.

Як передбачено частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.ч.1- 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондують приписам, встановленим Господарським кодексом України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно з п. 8.2. договору, у разі невиконання споживачем пунктів 6.1. та 6.6. цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 75856,93 грн пені за несвоєчасну оплату газу, поставленого відповідно до актів за грудень 2016 року, січень, лютий, березень та квітень 2017 року.

Здійснивши перерахунок пені, суд прийшов до висновку, що така була розрахована позивачем вірно.

Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 80%, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Пункт 6 ч.1 ст.3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд враховує правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 р. про те, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому, зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 22.01.2019 р. у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 р. у справі №904/4071/18, від 30.05.2019 р. у справі № 916/2268/18).

У відзиві на позов та клопотанні про зменшення розміру пені відповідач зазначає, що МДКП Миколаївтеплокомуненерго використовує природний газ для виробництва теплової енергії, яка в подальшому споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами. Порушення порядку та строків розрахунків відбулося не з вини відповідача, оскільки зумовлене значною заборгованістю Державного професійно-технічного навчального закладу Миколаївський професійний ліцей за спожиті послуги. На підтвердження вказаного відповідачем було долучено копії відповідних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) та актів звіряння взаємних розрахунків з ДНТНЗ Миколаївський професійний ліцей .

Відповідач звернув увагу суду на те, що поставлений природний газ ним частково оплачено, та на те, що позивач просить стягнути з відповідача також і передбачені ст.625 ЦК України нарахування. Враховуючи наведене, та зв`язку з скрутним фінансовим становищем і недоведеністю понесення збитків позивачем внаслідок прострочення оплати, відповідач просив зменшити розмір заявленої до стягнення пені на 80%.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив, що відповідач оплатив поставлений за договором природний газ в сумі 1899783,14 грн та не оплатив 536557,66 грн, про стягнення яких звертається до суду позивач, що свідчить про значний ступінь виконання боржником зобов`язання. Невиконання зобов`язань було зумовлено нездійсненням оплати контрагентом відповідача, який є державним навчальним закладом. Основним різновидом господарської діяльності відповідача є постачання теплової енергії, яка в подальшому споживається бюджетними установами, організаціями та іншими споживачами, тому господарська діяльність відповідача є суспільно необхідною та відіграє особливу соціальну роль.

Суд вважає, що нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у значній мірі компенсує позивачу негативні наслідки, пов`язані з порушенням відповідачем умов договору, а стягнення з МДКП Миколаївтеплокомуненерго пені у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

На переконання суду, позивач не подав будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах.

Посилання позивача на те, що інфляційні втрати та сума простроченої заборгованості, яку позивач міг би одержати, якби відповідач належним чином виконав своє зобов`язання по договору, і є тими понесеними позивачем реальними збитками та упущеною вигодою відповідно, не береться судом до уваги. Суд вважає, що має місце намагання позивача, розширивши тлумачення поняття збитків, віднести до них нарахування та суми, які насправді ними не є. В даній ситуації присутнє невірне розуміння позивачем правової природи інфляційних втрат, які не є збитками, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті, а також безпідставне віднесення суми заборгованості за договором до категорії упущеної вигоди.

Беручи до уваги все вищенаведене, зважаючи на відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок невиконання зобов`язання, оцінюючи інтереси як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч.3 ст.551 ЦК України і ч.1 ст.233 ГК України, та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50% і стягнути з відповідача пеню в сумі 37928,47 грн. Таке зменшення розміру пені суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як встановлено ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та, з врахуванням зменшення судом розміру пені, підлягають до задоволення частково а з відповідача слід стягнути 536557,66 грн основного боргу, 37928,47 грн пені, 26390,56 грн 3% річних та 80933,59 грн інфляційних втрат.

Щодо заявленого у відзиві клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців суд зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст. 239 ГПК України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. (ч.ч.1- 3 ст.331 ГПК України).

В клопотанні відповідач вказав, що розстрочка погашення боргу надасть матеріальну можливість МДКП Миколаївтеплоенерго спрямувати кошти для погашення боргу та не заблокує роботу підприємства.

В судових засіданнях відповідач зазначав, що в силу особливостей своєї діяльності (виробництво та постачання теплової енергії) основний дохід підприємство одержує протягом опалювального сезону, який зазвичай триває з жовтня по квітень, а тому надання розстрочки дозволить підприємству отримати необхідні кошти та виконати рішення суду.

Розглянувши заявлене клопотання, враховуючи важкий фінансовий стан відповідача, ступінь його вини у виникненні спору, суд дійшов висновку, що ненадання розстрочки може спричинити негативні наслідки для відповідача та ускладнити виконання рішення у зв`язку з відсутністю у нього необхідних коштів. Водночас надання такої розстрочки не заблокує роботу підприємства, дозволить підприємству отримати дохід та спрямувати його на погашення заборгованості, що, в свою чергу, сприятиме настанню реальної можливості виконання рішення суду.

Разом з тим, суд вважає, що розстрочення виконання рішення суду на 12 місяців, як того просить відповідач, є занадто тривалим, а тому, з метою дотримання балансу інтересів обох сторін, беручи до уваги можливі негативні наслідки для боржника при одномоментному виконанні рішення у встановлений строк та наслідки для стягувача при затримці виконання рішення, суд вважає за необхідне розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців.

Обгрунтованість розстрочення виконання рішення суду з підстав, аналогічних наявним у даній справі, досліджувалась Верховним Судом в постановах від 16.10.2018 р. у справі №914/34/18, від 24.10.2018 р. у справі №914/32/18.

Як передбачено п.2 ч.5 ст.238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд вважає за необхідне покласти судовий збір на відповідача в розмірі, пропорційному розміру позовних вимог, які підлягали б задоволенню у випадку якби судом не було зменшено розміру пені, тобто повністю.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 509, 525, 530, 549, 551, 610, 612, 625, 626, 627, 631, 692, 714 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 230, 231, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 165, 233, 236, 237, 238, 239, 241, 326, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплоенерго , Львівська область, м.Миколаїв, просп.Грушевського, 1 (ідентифікаційний код 30492187) на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ, вул.Б.Хмельницького, 6 (ідентифікаційний код 20077720) 536557,66 грн основного боргу, 37928,47 грн пені, 26390,56 грн 3% річних та 80933,59 грн інфляційних втрат та 10796 грн судового збору з розстроченням виконання рішення на шість місяців шляхом сплати рівними частинами.

3. В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 12.08.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 22.08.2019 р.

Суддя Гоменюк З.П.