Ухвала

від 27.08.2020 по справі 914/838/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

27.08.2020 Справа № 914/838/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Гоменюк З.П., при секретарі Зусько І.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали

скарги Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ

на дії Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), м.Миколаїв Львівської області

при виконанні наказу у справі №914/838/19

за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м.Київ

до відповідача Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго , м.Миколаїв Львівської області

про стягнення 719738,74 грн.

за участю представників:

від скаржника (стягувача, позивача): не з`явився;

від боржника (відповідача): не з`явився;

від органу ДВС: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області 13.08.2020 р. надійшла скарга Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на дії Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) при виконанні наказу у справі №914/838/19 за позовом Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплокомуненерго про стягнення 719738,74 грн.

В поданій скарзі на дії органу Державної виконавчої служби стягувач зазначив, що 09.06.2020 р. на його адресу від Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Львів) надійшла постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 20.05.2020 р.

На переконання скаржника, вказана постанова винесена з грубим порушенням вимог законодавства, оскільки положення Закону України Про виконавче провадження, на які посилався виконавець, передбачають повернення виконавчого документа у випадку, якщо відстрочка виконання рішення, надана судом, не закінчилася, в той час як рішенням суду у даній справі було встановлено розстрочку, а не відстрочку його виконання.

У зв`язку з цим, скаржник просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо повернення виконавчого документу стягувачу в межах виконавчого провадження ВП №61107889 та зобов`язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) (усунути порушення, відновити порушене право стягувача) при здійсненні контролю скасувати своєю постановою постанову про повернення виконавчого документу стягувачу в межах виконавчого провадження ВП №61107889.

Ухвалою суду від 14.08.2020 р. скаргу прийнято до розгляду, призначено її до розгляду в судовому засіданні на 27.08.2020 р.

В судове засідання 27.08.2020 р. сторони та орган ДВС явку представників не забезпечили.

Відправлення на їхні адреси ухвали суду про призначення скарги до розгляду підтверджується: списком згрупованих поштових відправлень рекомендованих листів та списком рекомендованих листів №762 від 17.08.2020р. (штрихкодові ідентифікатори поштового відправлення - 7901413369722, 7901413369714 та 7901413369730). Як вбачається з інформації на веб-сайті АТ Укрпошта , поштові відправлення з даними штрихкодовими ідентифікаторами були вручені: стягувачеві 20.08.2020 р., а боржникові та органу ДВС - 18.08.2020 р.

Зважаючи на те, що відповідно до ч.2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.08.2019 р. у справі №914/838/19, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.12.2019 р., позов Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задоволено частково; стягнено з Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплоенерго на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 536557,66 грн основного боргу, 37928,47 грн пені, 26390,56 грн 3% річних, 80933,59 грн інфляційних втрат та 10796 грн судового збору з розстроченням виконання рішення на шість місяців шляхом сплати рівними частинами; в задоволенні решти позову відмовлено.

24.12.2019 р. Господарським судом Львівської області у справі №914/838/19 видано наказ про стягнення з Міського державного комунального підприємства Миколаївтеплоенерго на користь Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України 536557,66 грн основного боргу, 37928,47 грн пені, 26390,56 грн 3% річних, 80933,59 грн інфляційних втрат та 10796 грн судового збору з розстроченням виконання рішення на шість місяців шляхом сплати рівними частинами.

Як зазначає стягувач у скарзі, 23.01.2020 р. вказаний наказ було скеровано ним на виконання до органу ДВС, який 30.01.2020 р. відкрив виконавче провадження ВП №61107889 щодо примусового виконання наказу від 24.12.2019 р.

20.05.2020 р. головним державним виконавцем Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Львів) в межах виконавчого провадження ВП №61107889 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

При винесенні постанови державний виконавець керувався п.8 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , про що зазначено в тексті постанови.

У даній постанові виконавець вказав, що боржник сплатив борг в сумі 100000 грн до відкриття виконавчого провадження (24.12.2019 р.), і оскільки виконавче провадження було відкрито в межах розстрочки на суму 115434,38грн, то залишок до сплати становив 15434,38 грн. 17.02.2020 р. боржник перерахував стягувачеві 50000 грн, а також в ході виконавчого провадження (21.02.2020 р. та 08.05.2020 р.) з боржника стягнено виконавчий збір пропорційно до стягненої суми боргу - 1543,44 грн та витрати виконавчого провадження.

При прийнятті ухвали суд виходить з такого.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частиною другою статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Аналогічне положення міститься і в ч.1 ст.18 та ч.1 ст.326 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.327 Господарського процесуального кодексу України, виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

В рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2012 р. у справі №18-рп/2012 зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до статті першої Закону України Про виконавче провадження , виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.8 ч.1 ст.37 Закону, виконавчий документ повертається стягувачу, якщо відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася.

Оскаржуваною постановою виконавчий документ було повернено саме на підставі п.8 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Як встановлено статтею 12 Закону, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням (ч.1 ст.33 Закону).

Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 р. №2832/5), зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 р. за №489/20802 встановлює, в тому числі загальні умови та порядок здійснення виконавчого провадження.

Так, за п.6 Інструкції, у разі пред`явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.

Розстрочення виконання рішення - це надана боржнику можливість виконання рішення частками, встановленими судом, з певним інтервалом у часі.

Отже, при розстроченні виконання судового рішення зобов`язання сплатити певну суму виникає у боржника періодично, а у разі невиконання боржником зазначеного зобов`язання у добровільному порядку у будь-який зі встановлених судом періодів судовий наказ має виконуватися у примусовому порядку відповідно до вимог законодавства.

Наказ, який перебував на виконанні, передбачав стягнення з МДКП Миколаївтеплоенерго на користь АТ НАК Нафтогаз України 536557,66грн основного боргу, 37928,47 грн пені, 26390,56 грн 3% річних, 80933,59 грн інфляційних втрат та 10796 грн судового збору, а всього - 692606,28 грн з розстроченням виконання рішення на шість місяців шляхом сплати рівними частинами.

В наказі зазначено, що рішення, на виконання якого він виданий, набрало законної сили 09.12.2019 р., тобто з врахуванням наданої розстрочки, початок якої слід відраховувати з наступного дня після набрання рішенням законної сили, боржник повинен був сплачувати по 115434,38 грн включно по такі дати: 10.01.2020 р., 10.02.2020 р., 10.03.2020 р., 10.04.2020 р., 10.05.2020 р. та 10.06.2020 р.

Стягувач скерував наказ для виконання, а орган ДВС відкрив виконавче провадження за наслідками закінчення першого з періодів розстрочення після прострочення сплати боржником частини заборгованості.

Як випливає з постанови, боржник сплатив частину з 115434,38 грн ще до відкриття виконавчого провадження, а іншу частину - в лютому 2020 року, тому державний виконавець вважав, що це зумовлює необхідність повернення виконавчого документа на підставі п.8 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження .

Суд не може погодитися з підставністю повернення виконавчого документа стягувачу, адже положення Закону, на яке посилався виконавець, стосується випадків, коли примусове виконання рішення суду є передчасним у зв`язку з відкладенням судом обов`язку боржника виконати рішення, перенесенням даного обов`язку на нову дату. В такому випадку винесення виконавцем постанови про повернення зумовлюється неможливістю вживати заходів примусового виконання рішення, оскільки на час винесення постанови воно ще не підлягає примусовому виконанню.

За змістом ст.26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа в цілому, а не за його частиною, при цьому виконавчий документ може підлягати примусовому виконанню лише в певній частині (наприклад, за наявності розстрочки), тому приписи Інструкції з організації примусового виконання рішень слід розуміти так, що, прийнявши виконавчий документ до виконання, державний виконавець мав вчиняти дії з примусового виконання не за загальною сумою виконавчого документа, а лише в межах суми, за якою сплинув строк сплати.

Станом на момент прийняття оспорюваної постанови сплинув строк оплати по п`ятьох частинах заборгованості боржника з шести і в суду наявна інформація лише щодо повного погашення боржником першої частини заборгованості та часткового - другої, тому державний виконавець повинен був вчиняти дії, необхідні для виконання рішення суду щодо стягнення боргу, строк оплати якого настав.

Законом не встановлений обов`язок стягувача у разі розстрочення виконання рішення звертатися із вимогою про відкриття виконавчого провадження кожного разу, коли наступає відповідний строк, як і не встановлений механізм відкриття виконавчого провадження щодо кожного наступного платежу, встановленого розстрочкою, у випадку прогресуючої заборгованості.

Виконання рішення, щодо якого встановлено розстрочення, в частині та у строки, встановлені судом, забезпечує надані стягувачеві Конституцією України гарантії обов`язковості судового рішення та практичну реалізацію захисту порушеного права шляхом виконання остаточного рішення суду.

Отже, враховуючи те, що судом була надана розстрочка виконання рішення, виконавче провадження було відкрито за наявності факту невиконання розстрочки боржником, а в подальшому таке невиконання носило систематичний характер шляхом прострочення сплати боржником і наступних частин заборгованості, що було відомо державному виконавцеві, повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, наведених у постанові про повернення, є неправомірним.

Виконавець вважав, що виконавче провадження відкрито в межах розстрочки на суму 115434,38 грн, яка в подальшому була повністю погашена боржником, проте навіть виходячи з цього, суду залишається незрозумілим повернення виконавчого документа стягувачеві, адже, за логікою виконавця, відкрите в межах розстрочки виконавче провадження мало б і закриватись в межах розстрочки на суму 115434,38 грн, у зв`язку з тим, що відбулося фактичне виконання рішення у відповідній частині.

Отже, суд прийшов до висновку, що дії по поверненню виконавчого документа стягувачеві вчинялись державним виконавцем всупереч законодавству, а підстави для винесення постанови, передбачені п.8 ч.1 ст.37 Закону України Про виконавче провадження , були відсутні.

Відповідно до ст.74 Закону України Про виконавче провадження , рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії або бездіяльність державного виконавця також можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії та бездіяльність начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, можуть бути оскаржені до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня.

Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, при здійсненні контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень має право у разі, якщо вони суперечать вимогам закону, своєю постановою скасувати постанову або інший процесуальний документ (або їх частину), винесені у виконавчому провадженні державним виконавцем, зобов`язати державного виконавця провести виконавчі дії в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.343 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на обгрунтованість скарги, визнання дій державного виконавця неправомірними та зобов`язання начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований виконавець, скасувати постанову є належними способами захисту порушених під час виконання рішення прав стягувача.

Керуючись Законом України Про виконавче провадження , ст. ст.234, 235, 339, 343 ГПК України суд

УХВАЛИВ:

1. Задоволити скаргу Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на дії Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) при виконанні наказу у справі №914/838/19.

2. Визнати неправомірними дії державного виконавця Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) щодо повернення виконавчого документу стягувачу в межах виконавчого провадження ВП №61107889.

3. Зобов`язати начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного відділу державної виконавчої служби Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) усунути порушення, відновити порушене право стягувача шляхом скасування при здійсненні контролю своєю постановою постанови про повернення виконавчого документу стягувачу в межах виконавчого провадження ВП №61107889.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та в строки, передбачені ст.ст. 254-257 ГПК України.

В судовому засіданні 27.08.2019 р. підписано вступну та резолютивну частини ухвали. Повний текст складено 01.09.2019 р.

Суддя З.П. Гоменюк