Постанова

від 06.08.2019 по справі 907/686/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 907/686/18

Зуєва В. А. - головуючого, Багай Н. О., Дроботової Т. Б.,

секретар судового засідання - Савінкова Ю. Б.,

за участю представників:

позивача не з`явився,

відповідача не з`явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця Кобаль Наталії Василівни

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 (судді Орищин Г. В., Галушко Н. А., Желік М. Б.)

та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2019 (суддя Васьковський О. В.) у справі

за позовом Ужгородського міського пологового будинку

до фізичної особи - підприємця Кобаль Наталії Василівни ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент міського господарства Ужгородської міської ради,

про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У листопаді 2018 року Ужгородський міський пологовий будинок (далі - пологовий будинок) звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до фізичної особи - підприємця (далі - ФОП) Кобаль Н. В. про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням шляхом звільнення та передачі його за актом приймання-передачі, а також стягнення коштів у сумі 21 386,93 грн.

1.2. Позовні вимоги із посиланням на положення статей 764, 785 Цивільного кодексу України, статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" обґрунтовано тим, що укладений між сторонами договір оренди від 18.08.2013 № 7/13 припинив дію 19.08.2018 і не був пролонгований з огляду на волевиявлення орендодавця використовувати спірне приміщення для власних потреб, у зв`язку з чим ФОП Кобаль Н. В. зобов`язана звільнити нежитлове приміщення по вул. Грибоєдова, 20Б у м. Ужгороді та передати позивачу зазначене нерухоме майно за актом приймання-передачі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь 21 386,93 грн, однак 25.01.2019 подав до суду першої інстанції заяву про залишення цієї позовної вимоги без розгляду.

1.3. На день призначення розгляду справи по суті в суді першої інстанції ФОП Кобаль Н . В. письмового відзиву на позов не надала.

1.4. Департамент міського господарства Ужгородської міської ради (далі - у письмових поясненнях повідомив, що позивач надав належні докази повідомлення орендаря про припинення договору оренди, тому позов підлягає задоволенню.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2019, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019, позов задоволено частково, зобов`язано ФОП Кобаль Н. В. усунути перешкоди у користуванні зазначеним нежилим приміщенням шляхом звільнення і передати його за актом приймання-передачі пологовому будинку.

Позовні вимоги про стягнення 21 386,93 грн залишено без розгляду.

2.2. Суди дійшли висновку, що пологовий будинок надав належні докази попередження орендаря як за три місяці до закінчення строку дії договору оренди, так і за місяць, а згодом через місяць після закінчення строку дії зазначеного договору. Позовні вимоги у частині стягнення 21 386,93 грн залишено без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з поданням позивачем відповідної заяви.

3. Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі

3.1. У касаційній скарзі ФОП Кобаль Н. В. просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2019 і постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 та змінити рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

3.2. В обґрунтування доводів, наведених у касаційній скарзі, ФОП Кобаль Н. В. зазначає, що не отримувала будь-якої заяви позивача (орендодавця) стосовно припинення дії договору оренди від 19.08.2018 як на дату закінчення строку дії договору, так і через місяць після його спливу. Доказів отримання таких повідомлень відповідачем матеріали справи не містять. Крім того, рішенням Ужгородської міської ради від 13.12.2018 № 1325 припинено діяльність позивача - Комунального закладу "Ужгородський міський пологовий будинок" шляхом його реорганізації у Комунальне некомерційне підприємство "Ужгородський міський пологовий будинок Ужгородської міської ради", тому на день розгляду справи позивач як юридична особа припинив свою діяльність, такого закладу не існує.

3.3. Скаржник також зазначила, що позивач в обґрунтування заявлених вимог не посилається на положення статті 391 Цивільного кодексу України, що свідчить про неможливість задоволення пред`явленого позову про усунення перешкод у користуванні майном. Окрім цього, у касаційній скарзі відповідач посилається на зміст постанов Верховного Суду України від 20.04.2016 (справа № 909/794/15) та від 17.05.2017 (справа № 914/433/16), в яких акцентовано необхідність з`ясування обставин, пов`язаних із наміром власника використовувати спірне приміщення саме для власних потреб, оскільки у разі з`ясування, що спірне майно буде знову передаватися в оренду, це свідчитиме про порушення власником переважного права наймача, передбаченого статтею 285 Господарського кодексу України та статтею 777 Цивільного кодексу України.

3.4. У відзиві на касаційну скаргу пологовий будинок просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін, наголошуючи на правомірності висновків господарських судів і безпідставності доводів, викладених у касаційній скарзі.

3.5. У відзиві на касаційну скаргу Департамент міського господарства Ужгородської міської ради просить залишити її без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій - без змін.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 18.08.2013 між пологовим будинком - орендодавцем і ФОП - підприємцем Кобаль Н. В. - орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення № 7/13, згідно з пунктами 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення по вул. Грибоєдова, буд. 20Б у м. Ужгороді площею 22,5 кв. м для розміщення аптечного пункту.

4.3. Згідно з актом приймання-передачі нерухомого майна від 18.08.2013 предмет оренди фактично передано Кобаль Н. В. у користування.

4.4. У пункті 9.2 договору сторони погодили, що у разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін на тих самих умовах.

4.5. За змістом пункту 3.1 договору його укладено строком на 1 рік.

4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що договір оренди від 18.08.2013 неодноразово був пролонгований.

4.7. У пункті 6.4 договору сторони визначили обов`язок орендаря передати орендодавцю об`єкт оренди за актом приймання-передачі у належному стані, не гіршому, ніж під час передачі його в оренду, у разі припинення договору оренди.

4.9. Листами від 14.05.2018 № 503/01-12 та від 01.08.2018 № 773/01-12 пологовий будинок повідомив відповідача про закінчення 19.08.2018 терміну дії договору оренди, а також про намір використовувати спірне приміщення для власних потреб, посилаючись на положення частини 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", тому згідно з пунктом 9.2 договору його не буде продовжено на новий строк.

4.10. Зазначені листи надіслано на адресу відповідача, що підтверджується квитанціями, описом вкладення (а.с. 32, 32 (зворот)), інформацією із сайта Укрпошти (а.с. 22, 24) та повідомленнями про вручення поштового відправлення (а.с. 34).

4.11. У матеріалах справи є лист Департаменту від 29.10.2018 № 736/24.01-12, яким підтверджено намір орендодавця використовувати приміщення для власних потреб, що виключає питання порушення переважного права орендаря на продовження дії договору оренди № 7/13 на новий строк.

4.12. Листами від 10.09.2018 № 922/01-12 та від 17.09.2018 № 957/01-12 позивач вимагав негайно повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі.

4.13. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимоги пологового будинку про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні нежилим приміщенням шляхом звільнення та передачі його за актом приймання - передачі із посиланням на положення статей 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України.

4.14. Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

4.15. Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

4.16. Зазначена стаття кореспондується з частиною 2 статті 291 Господарського кодексу України та частиною другою статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

4.17. Згідно зі статтею 764 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондують положенням частини другої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

4.18. Після закінчення терміну дії договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

При цьому норми закону не містять застереження про необхідність саме отримання такого повідомлення орендарем у строк до трьох місяців, а також про зобов`язання власника перевіряти вчасність надходження кореспонденції до адресата, зазначено лише про обов`язок власника письмово попередити орендаря.

4.19. Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України, частини 2 статті 17 та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

4.20. Як встановлено господарськими судами, укладений між сторонами у справі договір оренди припинив свою дію, проте ФОП Кобаль Н. В. орендоване майно позивачу не повернула.

4.21. Згідно з частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

4.22. За змістом частини першої статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі закінчення строку дії договору оренди, орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у цьому договорі.

4.23. Як установили суди попередніх інстанцій, позивач подав належні докази (листи із доказами направлення адресату за належною адресою) попередження орендаря про припинення дії договору як за три місяці до закінчення строку його дії у зв`язку з наміром використовувати об`єкт оренди для власних потреб, так і за місяць, а згодом і через місяць після закінчення строку дії зазначеного договору, при цьому відповідач не довів належними та допустимими доказами в розумінні положень статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України неотримання листів-попереджень від пологового будинку.

4.24. Установивши, що відповідач своєчасно та належним чином був повідомлений про припинення договору оренди, у зв`язку з наміром орендодавця використовувати нежитлове приміщення для власних потреб суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що договір є припиненим, тому позовні вимоги про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням шляхом його звільнення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

4.25. Разом з тим, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача передати нежитлове приміщенням за актом приймання-передачі не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

4.26. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

4.27. Суд звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

4.28 . Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права не передбачено законом, оскільки він не підпадає під примусове виконання обов`язку в натурі, передбачене пунктом 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України.

4.29. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при ухваленні судових рішень та задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача передати нежитлове приміщенням за актом приймання-передачі суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права щодо встановлення ефективним способом відновлення порушеного права позивача.

4.30. Отже, колегія суддів вважає, що судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача передати нежитлове приміщенням за актом приймання-передачі є помилковими з огляду на те, що така вимога позивача не є правильно обраним способом захисту своїх інтересів.

4.31. Інші доводи викладені у касаційній скарзі, про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до частин першої, третьої статті 311 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

5.2. Відтак касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, а судові рішення, що оскаржуються у частині зобов`язання відповідача передати нежитлове приміщенням за актом приймання-передачі, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення - про відмову у задоволенні позовних вимог. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 3 частини 1 статті 308, статтями 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця Кобаль Наталії Василівни задовольнити частково.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2019 у справі 907/686/18 у частині зобов`язання відповідача передати нежитлове приміщенням за актом приймання-передачі скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3. В іншій частині постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.04.2019 і рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.01.2019 у справі 907/686/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Зуєв

Судді Н. О. Багай

Т. Б. Дроботова