Рішення

від 23.08.2019 по справі 420/2799/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/2799/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 серпня 2019 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Завальнюка І.В.,

за участю секретаря - Салюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом Державного підприємства ТВК до Головного управління Держпраці в Одеській області, третя особа - Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанови та припису,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо проведення позапланового заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування на підставі направлення на здійснення перевірки від 13.03.2019 № 15/01-29-871 з 28.03.2019 по 12.04.2019, визнати протиправними та скасувати постанову від 26.04.2019 № ОД 444/1662/АВ/Л/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 7 761 780 грн та припис від 19.04.2019 № ОД444/1663/АВ/П.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період з 28.03.2019 по 12.04.2019 посадовими особами Головного управління Держпраці в Одеській області проведено інспекційне відвідування Державного підприємства ТВК за адресою: 67806, Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 21, за результатами якого складено акт № ОД 444/1662/НП від 05.04.2019. В ході контрольного заходу встановлено порушення ст. 21, ст.24 КЗпП України, зокрема громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 були допущені до роботи без укладання трудового договору та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування про прийняття на роботу в порядку, встановленому постановою КМУ від 17.06.2015 № 413. На підставі вищезазначеного акту та за результатами розгляд справи про накладення штрафу ГУ Держпраці в Одеській області винесено від 26.04.2019 № ОД 444/1662/АВ/Л/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 7761780 грн та припис від 19.04.2019 № ОД444/1663/АВ/П. Позивач із зазначеними твердженнями перевіряючих не погоджується, оскільки відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір це угода між працівником та власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства установи організації або уповноважений орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, в той час, як, позивачем укладено з фізичними особами цивільно-правові угоди про надання послуг, які є строковими та на їх підставі підписано акти здавання приймання виконаної роботи, відповідно до яких виконавці виконали і передали роботи. Позивач вважає, що у правовідносинах між позивачем як замовником та виконавцем цих послуг (фізичними особами) відповідно до договорів про надання послуг містяться ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам, оскільки виплата винагороди за надані послуги здійснювалась на підставі актів здавання передачі за фактичний об`єм наданих послуг зазначеними особами та не мала регулярний характер. На думку позивача, працювати за трудовим договором це право, а не обов`язок фізичних осіб і вони можуть забезпечувати себе зайнятістю не лише за трудовим договором, а також за іншими видами договорів, в тому числі і за цивільно-правовими. Хибність висновків за результатами інспекційного відвідування обумовлена неповним з`ясуванням обставин. Крім того, відповідачем порушено вимоги законодавства при призначенні перевірки - за відсутністю законодавчо визначених підстав для цього.

Ухвалою судді від 10.05.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 30.05.2019 о 10:00 годині.

Ухвалою суду від 10.05.2019 в задоволенні заяви Державного підприємства ТВК про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

27.05.2019 до суду від Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва надійшли пояснення щодо адміністративного позову, відповідно до яких відповідач допустив численні порушення під час призначення та проведення позапланового контрольного заходу, внаслідок чого прийняв незаконну постанову про накладення штрафу.

28.05.2019 від Головного управління Держпраці в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що аналіз норм спеціального законодавства та наданих до перевірки документів свідчить про системний характер виконання трудових обов`язків фізичними особами - виконавцями у зазначених договорах на користь та в інтересах замовника без належного оформлення трудових відносин, підприємством у вказаних договорах не зазначено конкретний предмет договорів. Призначення та проведення інспекційного відвідування відбулось у суворій відповідності до вимог чинного на момент вчинення відповідних дій законодавства та без порушень прав позивача.

Підготовче засідання 30.05.2019 відкладено за клопотанням представника позивача на 27.06.2019 о 10:00 год.

06.06.2019 до суду від Державного підприємства ТВК надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог.

11.06.2019 до суду від Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва надійшли пояснення щодо відзиву.

24.06.2019 до суду від Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою суду від 27.06.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та призначено наступне підготовче засідання на 06.08.2019 о 10:30 год.

11.07.2019 від відповідача надійшов відзив на заяву про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 05.08.2019 в задоволенні клопотання представника Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва питання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. від 31.07.2019) відмовлено.

Ухвалою суду від 06.08.2019 заяву Державного підприємства ТВК про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 24256/19 від 08.07.2019) задоволено частково: зупинено стягнення на підставі постанови Головного управління Держпраці в Одеській області від 26.04.2019 № ОД 444/1662/АВ/Л/ТД-ФС про накладення штрафу у розмірі 7761780 грн. В іншій частині заяви вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою суду від 06.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 08.08.2019 о 12:00 год.

В судовому засіданні 08.08.2019 оголошено перерву до 15.08.2019 о 11:30 год.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги із викладених вище підстав підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі та просили відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи - Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва до суду на задоволенні позову наполягала з підстав, викладених у поясненнях на позовну заяву.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі інформаційної довідки державного інспектора Багно В.В. від 11.03.2019 начальником ГУ Держпраці в Одеській області виданий наказ від 11.03.2019 № 408 про проведення інспекційного відвідування ДП ТВК в періоді з 28.03.2019 по 10.04.2019.

Відповідно до вищезазначеного наказу від 11.03.2019 № 408 начальником ГУ Держпраці видано направлення на здійснення інспекційного відвідування від 13.03.2019 № 15/01-29-871 на період з 28.03.2019 по 10.04.2019.

На підставі вищезазначених наказу від 11.03.2019 № 408 та направлення від 13.03.2019 № 15/01-29-871 головними державними інспекторами відділу з питань зайнятості населення та працевлаштування інвалідів Управління з питань праці Головного управління Багно В.В., ОСОБА_63 , Голінським ОСОБА_64 , ОСОБА_65 на підставі ст.259 КЗпП України, ч.4 ст.34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , п.п.19, 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ від 26.04.2017 № 295, в періоді з 28.03.2019 по 10.04.2019 проведено інспекційне відвідування ДП ТВК за місцем здійснення господарської діяльності за адресою: АДРЕСА_1 .

В ході проведення контрольного заходу інспектором Багно В.В. 05.04.2019 складено акт № ОД 444/1662/НП про неможливість проведення інспекційного відвідування у зв`язку із ненаданням для ознайомлення документів, які містять інформацію / відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, відповідно до якого строк проведення заходу зупинено до 09.04.2019.

Також у зв`язку з відсутністю документів 05.04.2019 головним інспектором Багно В.В. складено вимогу про надання в строк до 09.04.2019 до 10:00 год. документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування.

Згідно переліку документів ДП ТВК 11.04.2019 головному інспектору Багно ОСОБА_66 на виконання вищезазначеної вимоги передані завірені копії договорів про надання послуг, акти прийняття послуг за відповідними договорами.

Після отримання відповідних документів та проведення інспекційного відвідування його результати оформлені актом від 12.04.2019 № ОД 444/1662/АВ.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності підставами для здійснення позапланових заходів є: подання суб`єктом господарювання письмової заяви до відповідного органу державного нагляду (контролю) про здійснення заходу державного нагляду (контролю) за його бажанням; виявлення та підтвердження недостовірності даних, заявлених у документах обов`язкової звітності, поданих суб`єктом господарювання; перевірка виконання суб`єктом господарювання приписів, розпоряджень або інших розпорядчих документів щодо усунення порушень вимог законодавства, виданих за результатами проведення планових заходів органом державного нагляду (контролю); обґрунтоване звернення фізичної особи про порушення суб`єктом господарювання її законних прав. Позаплановий захід у цьому разі здійснюється тільки за наявності згоди центрального органу виконавчої влади на його проведення; неподання у встановлений термін суб`єктом господарювання документів обов`язкової звітності без поважних причин, а також письмових пояснень про причини, які перешкоджали поданню таких документів; настання аварії, смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання, що було пов`язано з діяльністю суб`єкта господарювання.

Під час проведення позапланового заходу з`ясовуються лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у посвідченні (направленні) на проведення державного нагляду (контролю).

Фізичні особи, які подали безпідставне звернення про порушення суб`єктом господарювання вимог законодавства, несуть відповідальність, передбачену законом.

Згідно з частинами другою, третьою статті 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності проведення позапланових заходів з інших підстав, крім передбачених цією статтею, забороняється, якщо інше не передбачається законом або міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до частини сьомої статті 4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності у разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого відповідно до закону, припускає неоднозначне тлумачення прав і обов`язків суб`єкта господарювання або органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб, рішення приймається на користь суб`єкта господарювання.

Аналізуючи наведені положення законодавства в контексті спірних правовідносин можна дійти висновку, що позапланова перевірка суб`єкта господарювання має здійснюватися виключно з підстав, у порядку і спосіб, визначених законом.

Порушення процедури призначення та власне проведення перевірки має наслідком неправомірність остаточного акта реагування, прийнятого за наслідками цієї перевірки (як її результату).

За обставин справи, інспекційне відвідування ДП ТВК проведено на підставі інформаційної довідки, наданої на адресу Начальника управління з питань праці ГУ Держпраці в Одеській області Калайді М.О. (т.ІІ, а.с. 180) та відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ № 295 від 26.04.2017.

Проте такої підстави для позапланової перевірки суб`єкта господарювання у статті 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності не передбачено.

Між тим, стаття 19 Конституції України зобов`язує ГУ Держпраці як суб`єкта владних повноважень діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тому якщо Закон не містить такої підстави для проведення позапланової перевірки як службова записка, то проведення на цій підставі позапланової перевірки не може вважатися законним. Відповідач у межах своїх повноважень повинен діяти відповідно до закону і саме через призму цього принципу він мав би приймати рішення (стосовно Товариства), яке вказує/дозволяє йому діяти інакше.

Отже, дії відповідача щодо призначення, відтак і проведення позапланової перевірки позивача на підставі службової записки були незаконними, що у підсумку дає підстави стверджувати про неправомірність рішення, прийнятого за наслідками цієї перевірки.

Аналогічний підхід до вирішення подібного спору висловила об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі № 805/3137/17-а (К/9901/1072/17), Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 805/420/17-а (К/9901/17692/18).

Дія вищезазначеного Закону поширюється на спірні правовідносини, оскільки інспекційне відвідування Управлінням є формою державного нагляду у сфері господарської діяльності.

Приписами частин 4 та 5 цієї ж норми Закону визначено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Отже, Управління може здійснювати державний нагляд контроль виключно на підставі Закону і спеціального закону, котрий би встановлював особливості його діяльності.

Законодавець не прийняв такого спеціального закону, тому спірні правовідносини врегульовані виключно приписами Закону, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин постанови Уряду України від 26 квітня 2017 року №295, якою керувався відповідач, призначаючи інспекційне відвідування.

Крім того, суд враховує, що постановою від 14.05.2019 по справі № 826/8917/17 Шостий апеляційний адміністративний суд постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні визнав нечинною, зазначивши, що Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та Закон України Про місцеве самоврядування в Україні не передбачає жодних повноважень виконавчих органів міських рад міст обласного значення та об`єднаних територіальних громад на здійснення ними державного нагляду (контролю). Частина четверта статті 4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності передбачає, що виключно законами встановлюються органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до ч.3 ст.7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з доводами сторони позивача про те, що інспекційне відвідування було призначено та проведено всупереч вимог законодавства, у зв`язку із чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В той же час, підстави притягнення позивача до відповідальності, покладені в основу висновки про допущені ДП ТВК правопорушення, підлягають встановленню та оцінці судом під час вирішення дійсного спору щодо наслідків відповідного контрольного заходу.

Так, в ході контрольного заходу встановлено порушення ДП ТВК ст. ст. 21, 24 КЗпП України, а саме громадяни ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_67 . ОСОБА_68 були допущені до роботи без укладання трудового договору.

Не погодившись із викладеними в акті інспекційного відвідування висновками, ДП ТВК надало до ГУ Держпраці в Одеській області зауваження від 22.04.2019 № 34 до складеного акту.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України «Про зайнятість населення» (далі - штрафи) визначає Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509.

Пунктами 3, 5 Порядку № 509 визначено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

Відповідно до п.6, п.7 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляд.

19.04.2019 перший заступник начальника ГУ Держпраці в Одеській області Байдюк Сергій Васильович прийняв рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу № ОД444/1662/АВ/П/ТД.

Крім того, 19.04.2019 головним державним інспектором праці Голінським П.І. відповідно п.28 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою КМУ № 295 від 26.04.2017, винесено припис про усунення виявлених порушень від 19.04.2019 № ОД444/1663/АВ/П, яким ДП ТВК зобов`язано в строк до 30.04.2019 усунути порушення ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України, які були виявлені в ході інспекційного відвідування, оформленого актом від 12.04.2019 № ОД444/1662/АВ.

Розглянувши 26.04.2019 за участю юрисконсульта ДП ТВК ОСОБА_69 , адвоката Чубарова С.В., а також за участю заступника начальника відділу з питань зайнятості населення та працевлаштування інвалідів ГУ Держпраці в Одеській області Петкової О.В. справу про накладення штрафу та на підставі вищевказаного акту інспекційного відвідування, перший заступник начальника ГУ Держпраці в Одеській області ОСОБА_70 вирішив накласти на ДП ТВК штраф у розмірі 7 761 780 грн відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення), про що винесено постанову від 26.04.2019 № ОД 444/1662/АВ/Л/ТД-ФС.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає зазначені постанову та припис необґрунтованими, а відповідні позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

Зі змісту акту інспекційного відвідування від 12.04.2019 № ОД444/1662/АВ вбачається, що з наданих Підприємством документів, встановлено, що на Підприємстві у 2018-19 рр. працювало від 10 до 17 осіб штатної чисельності працівників підприємства, та 62 особи, що працювали на підставі цивільно-правових договорів з 26.06.2018р по 20.02.2019 (договори про надання послуг), укладених з підприємством. Станом на день складання акту - 12.04.2019 на ДП ТВК працює 10 штатних працівників (за штатним розписом 14).

Під час інспекційного відвідування ДП ТВК були надані 62 цивільно-правові договори, укладені між ДП ТВК та робітниками, які за змістом носять однаковий характер та мають однакову суть викладених положень.

На прикладі договору про надання послуг, укладеного від 28.02.2019 з ОСОБА_59 (Виконавець), інспектори ГУ Держпраці встановили наступне.

Згідно з п.1.1 предметом цивільно-правового договору є досягнення Виконавцем за винагороду на свій ризик певного результату праці через надання Замовнику (Підприємство) індивідуальних фактичних послуг за усним завданням Замовника (Підприємство) (використовуючи засоби та матеріал Замовника (Підприємство)) без підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку.

Відповідно до п.1.2 Замовник (Підприємство) доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання з системного адміністрування, яке засноване на знанні комп`ютерних систем і ефективних способів їх використання, з метою якісного використання співробітниками Замовника (Підприємство) комп`ютерів, а також уміння усувати неполадки (правильно діагностувати й найкращим чином усувати неполадки). А саме: підготовка й збереження резервних копій даних, їх періодична перевірка й знищення; підготовка інформаційної безпеки в організації; усунення неполадок у комп`ютерній системі; монтаж комп`ютеної техніки та визначення необхідності ремонту; участь у придбанні нової комп`ютерної техніки; обслуговування програмного забезпечення, станом на день складання Акту, діє.

Інших договорів надання послуг, діючих на день складання Акту, на Підприємстві немає. Підприємством надано для вивчення 6 різних по предмету, але тотожних по видам договорів про надання послуг без нумерації.

Щодо договорів предмет яких є наступним: п. 1.3.3 надати або не надати усний дозвіл на в`їзд на територію Замовника (Підприємства) легкового та вантажного автотранспорту на вказане визначене місце (складсько-торгове приміщення або місце під розміщення 20,40 футового контейнера), п. 1.3.4. Проконтролювати прибуття та вибуття легкового та вантажного автотранспорту на вказане визначене місце; п.1.3.5 перевірити наявність дозволу Замовника (Підприємство) на відкриття складсько-торгового приміщення або 20, 40 футового контейнера для складування майна (товару); п.1.3.6 врегулювати розміщення автотранспорту на території Замовника (Підприємства); п.1.3.7 наглядово контролювати місця знаходження інших виконавців на території Замовника (Підприємство) з метою забезпечення порядку надання послуг; п.1.3.8. Здійснити зовнішній нагляд за станом пожежної безпеки, за будівлями та іншими спорудами на території підприємства та при необхідності терміново повідомляти керівництво підприємства; п.1.3.9 здійснити контроль за недопущенням проникнення сторонніх осіб без дозволу керівництва Замовника (Підприємства) до адміністративної будівлі та її приміщень; п.1.3.10 здійснити безперервний нагляд, під час надання послуг, за об`єктом системами відео спостереження (відеокамерами, блоками безперебійного живлення, фільтрами частот, мережами відео зв`язку та іншими відповідними приладами) розташованими на території Замовника (Підприємства), з метою недопущення прямого ушкодження, або несанкціонованих спрямованих дій, в наслідок яких можливе виникнення матеріальних збитків; п.1.3.11 забезпечити наглядовий контроль за утриманням території підприємства в належному порядку; п.1.3.12 забезпечити наглядовий контроль за ввезенням та вивозом 20, 40 футових морських контейнерів з території підприємства; п.1.3.13 особисто внести відповідні записи до журналу обліку руху автотранспорту на території Державного підприємства ТВК та журналу обліку відкриття /закриття складських приміщень на території Державного підприємства ТВК .

На підставі аналізу вищезазначених договорів інспектори Держпраці дійшли висновків про те, що вищезазначені особи допущені до роботи без укладання трудових договорів, чим порушено ч.1 ст.21, ч.3 ст.24 КЗпП України.

В обґрунтування правильності висновків за актом перевірки відповідач у відзиві пояснив, що для ГУ Держпраці є очевидним, що на осіб, які працюють за таким договором покладені обов`язки охоронника. Звернуто увагу на те, що цивільно-правовий договір зазвичай укладають для виконання разових робіт, для яких недоцільно приймати працівника за трудовим договором, що передбачає постійне виконання певної функції.

Мета роботи охоронника полягає у забезпеченні збереження матеріальних цінностей постійно, протягом усього часу, доки він працює. При цьому очевидно, що для замовника важливе, щоб охоронник чергував у певний час доби, а не тоді, коли тому зручно, тобто щоб він підпорядковувався певному графіку і внутрішньому розпорядку, встановленим замовником.

Крім того, охоронник не може надати замовнику якийсь конкретний результат роботи і зобов`язаний виконувати доручену йому роботу особисто. Адже в цій ситуації замовник зацікавлений у тому, щоб роботу виконувала саме та особа, яку він залучив, а не хтось інший на прохання цієї особи.

Відповідно до ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Тобто, аналіз наведеної статті кодексу свідчить про те, що повинен бути доведений факт фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Оцінивши доводи, якими керувався відповідач під час проведення інспекційного відвідування та винесення оскаржуваної постанови, а також дослідивши вище перелічені договори, акти здавання-прийому робіт, суд вважає, що ці доказі є недостатніми для того, щоб зафіксувати факт фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору на момент виявлення порушення.

Так, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу законів про працю України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. (ст.23 КЗпП України).

Відповідно до ч.1-ч.3 ст.24 КЗпП України, трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України. При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши зміст цивільно-правових договорів про надання послуг, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що вищевикладені висновки відповідача не відповідають цим доказам.

Так, матеріалами справи підтверджено, що між ДП ТВК та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 укладено договори про надання послуг на певний строк та на їх підставі підписано акти здавання-приймання виконаної роботи (послуг), відповідно до яких виконавці виконали роботи.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ст.ст. 902-903 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Вирішуючи спір, суд вважає за можливе застосувати концепцію прихованого працевлаштування ( ОСОБА_71 ), яка знайшла своє відображення, серед іншого, у Рекомендаціях про трудові правовідносини № 198 (далі - Рекомендації) Міжнародної організації праці (далі - МОП), згідно з якою держави-члени МОП (серед яких є й Україна з 12.05.1954) повинні передбачити можливість визначення у своїх законодавчих та нормативно-правових актах або інших засобів конкретних ознак визначення трудових правовідносин. Серед таких ознак у Рекомендаціях зазначаються підпорядкованість та залежність . У пункті 13 Рекомендацій підпорядкованість проявляється, якщо робота: 1) виконується відповідно до вказівок та під контролем іншої сторони; 2) передбачає інтеграцію працівника в організаційну структуру підприємства; 3) виконується виключно або переважним чином в інтересах іншої особи; 4) виконується працівником особисто; 5) відповідно до графіка або на робочому місці, яке вказується або погоджується стороною, яка її замовила; 6) має характерну тривалість/продовжуваність; 7) вимагає особисту присутність працівника; 8) передбачає надання інструментів, матеріалів та механізмів стороною, яка є замовником.

При встановленні трудових відносин за допомогою критерію залежності беруться до уваги наступні елементи: 1) періодичність виплати винагороди працівнику; 2) той факт, що така винагорода являється єдиним або основним джерелом доходів працівника; 3) виплата винагороди працівнику в натуральному вигляді шляхом надання працівнику, наприклад, продуктів харчування, житла, транспортних засобів; 4) реалізація таких прав як право на вихідні та відпустку; 5) оплата стороною, яка замовила роботу, поїздок працівника з метою виконання роботи; 6) відсутність фінансового ризику у працівника.

Встановлення вказаних обставин у сукупнності може безумовно свідчити про наявність трудових відносин.

Однак матеріали інспекційного відвідування ДП ТВК свідчать про те, що орган Держпраці не дослідив наведені принципи концепції прихованого працевлаштування на предмет наявності роботи перелічених вище осіб за трудовим договором, а обмежився лише формальними ознаками, що в свою чергу не дає підстав для обґрунтованого висновку, що позивачем фактично допущено працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту).

Вищезазначені обставини є підтвердженням відсутності скоєного порушення на момент його виявлення, що є однією із обов`язкових підстав для застосування штрафу відповідно до ст. 265 КЗпП України.

Крім того, матеріалами справи підтверджено оплату нарахованого ЄСВ на суми винагороди, виплаченої за цивільно-правовими угодами, укладеними з вищезазначеними 62 громадянами, що свідчить відсутність фактів приховування позивачем цих правовідносин.

Поряд із тим, під час інспекційного відвідування працівниками ГУ Держпраці не відбирались пояснення у виконавців робіт, не з`ясовувалися особливості правовідносин, які склалися між позивачем та вищезазначеними фізичними особами, не з`ясовувалися трудові обов`язки осіб, наявність трудових книжок, медичних книжок; умови праці, відпочинку, трудового розпорядку та функціональних обов`язків.

В той же час, перевіряючими залишено без уваги надані позивачем письмові підтвердження укладення саме цивільно-правових договорів, а також факти нарахування ЄСВ на суми винагороди, виплаченої за цими договорами.

При викладених вище обставинах, твердження ГУ Держпраці в Одеській області не можуть бути підставою для висновків, що правовідносини між ДП ТВК та громадянами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 , ОСОБА_60 , ОСОБА_61 , ОСОБА_62 згідно з цивільно-правових договорів не були відносинами цивільно-правового характеру, а дії позивача щодо укладення даних договорів не могли бути розцінені як фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору, що свідчить про відсутність в діях позивача ознак порушення ч.3 ст.24 КЗпП України.

Вирішуючи спір, суд враховує що інспектори праці під час здійснення інспекційних відвідувань не наділені повноваженнями тлумачити на власний розсуд характер правовідносин між сторонами цивільно-правового договору, визнавати укладені правочини нікчемними тощо.

Суд також враховує, що юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб`єктом владних повноважень.

Мета притягнення правопорушника до юридичної відповідальності обумовлені цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей належать: охоронна - зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан); правозабезпечувальна - досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб`єкта до стану правомірної; правовідновлювальна (компенсаційна) - відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням; попереджувальна (превентивна) - попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб`єктів (загальна превенція); процедурно-процесуальна - офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння; виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права; каральна (штрафна) - покарати правопорушника у формі понесення ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру.

Крім того суд зазначає, що метою цивільно-правового договору є отримання певного матеріального результату. В цьому аспекті суд враховує наявні в матеріалах справи копії актів прийняття послуг, якій складені на виконання цивільно-правових договорів, та відповідно до яких виконавцями досягнуті відповідні результати шляхом надання замовнику індивідуальних фактичних послуг за винагороди.

Поряд із тим, суд не оминає увагою запроваджену на рівні законодавства свободу договору ст. ст. 3, 627 ЦК України.

Так, тлумачення пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, свобода укладання договору; у виборі контрагента, виду договору, визначенні умов договору; форми договору.

При реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. Причому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства в разі існування однієї з таких підстав: наявності в акті цивільного законодавства прямої вказівки про неможливість сторін відступати від його імперативного положення; якщо зі змісту акту цивільного законодавства випливає обов`язковість його положень, яка може мати вигляд вказівки в акті цивільного законодавства на нікчемний характер відступу від його положень, або виражатися за допомогою інших правових засобів; якщо це випливає із суті відносин між сторонами. Ця підстава не є логічним закінченням абзацу 2 частини третьої статті 6 ЦК.

Такі міркування зумовлені тим, що стаття 6 ЦК України присвячена регулюванню співвідношення актів цивільного законодавства й договору, а не їх кореляції із сутністю відносин між сторонами. Адже сутність цих відносин полягає в їх договірному характері. Тому її застосовування фактично можливе тільки за наявності будь-якої з двох попередніх підстав, тобто прямої вказівки, або ж якщо обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

За обставин справи, відповідачем ні під час інспекційного відвідування, ні в ході судового розгляду справи, не вказано якій же імперативній цивільно-правовій нормі суперечать укладені позивачем із виконавцями договори про надання юридичних послуг. Натомість констатовано, що укладені договори мають на меті приховування правових статусів осіб, однак це зроблено на підставі аналізу всього двох документів - відповідного договору та акту прийняття робіт по кожній особі, тобто без повноти досліджуваного питання.

В той же час, суд враховує, що за висновком заступника начальника відділу з питань зайнятості населення та працевлаштування інвалідів ГУ Держпраці в Одеській області Петкової О.В ОСОБА_72 від 04.03.2019 (т.ІІІ, а.с. 27-29), враховуючи загальні ознаки, що відрізняють трудовий договір від цивільно-правового договору (досліджено договір про надання послуг від 01.09.2018) та надані документи Підприємства (кадрові накази, штатний розклад, відомості нарахування заробітної плати, відомості на виплату грошей, табеля обліку використання робочого часу, особові картки за формою П-2, договір підряду від 01.09.2019) не встановлено документального підтвердження факту перебування гр. ОСОБА_13 у трудових відносинах із ДП ТВК .

Вищезазначене свідчить про безсистемний та вибірковий підхід контролюючого органу в спірних питаннях, оскільки за участю заступника начальника відділу з питань зайнятості населення та працевлаштування інвалідів ГУ Держпраці в Одеській області Петкової О.В. відбувся 26.04.2019 розгляд справи про накладення на ДП ТВК штрафу, за результатами якого було вирішено притягнути ДП ТВК до відповідальності.

Суд зауважує, що суб`єкт владних повноважень продемонстрував суперечливий та взаємоспростовуючий підхід в питаннях оцінки одного й того самого типу договірних відносин та кваліфікування його як правопорушення у випадку притягнення юридичної особи до відповідальності, та навпаки як цивільно-правовий договір під час розслідування нещасного випадку.

На думку суду, суб`єктом владних повноважень також порушено принцип захисту обґрунтованих сподівань (reasonable expectations), який тісно пов`язаний із принципом юридичної визначеності (legal certainty) і є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права. Як зазначено у справі Black Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638, сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як зазначив Європейський суд у справі Yvone van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.

Така дія названого принципу пов`язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

З огляду на встановлені в ході офіційного з`ясування обставин фактичні дані, суд дійшов висновку про те, що на момент проведення інспекційного відвідування було відсутнє з боку позивача порушення норм трудового законодавства щодо фактичного допуску працівників без оформлення трудового договору, у зв`язку із чим у відповідача були відсутні правові підстави для винесення постанови про накладення штрафу та припису про усунення виявлених порушень.

Отже покладені в основу спірних постанови та припису підстави судом визнаються неспроможними, так як не ґрунтуються на фактичних обставинах та прямо їм суперечать.

Практикою ЄСПЛ сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у Рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі Брумареску проти Румунії зазначено, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (пункт 61). Також у Рішенні від 13 грудня 2001 року в справі Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови ЄСПЛ зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (пункт 109).

Розумними очікуваннями особи вважаються легітимні (або законні) і виправдані очікування набути майно або майнове право, які в практиці ЄСПЛ дістають правову охорону як майно. Поняття законні очікування (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та юридичної визначеності (legal certainty). Практика Суду ЄС і ЄСПЛ розглядає законні очікування як елемент правової визначеності в умовах відсутності єдиної теорії легітимних (законних) очікувань, придатних для всіх національних правопорядків.

Відповідні положення про штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб`єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування штрафу чи звільнення від його сплати.

В ході судового розгляду справи позивачем документально підтверджено правомірність оформлення цивільно-правових угод про надання послуг із громадянами та безпідставність тверджень посадових осіб Держпраці про факти допущення осіб до роботи без оформлення трудових договорів, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про неправомірність постанови про накладення штрафу 26.04.2019 № ОД 444/1662/АВ/Л/ТД-ФС та припису від 19.04.2019 № ОД444/1663/АВ/П, які підлягають скасуванню.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Державного підприємства ТВК (67806, Одеська область, Овідіопольський район, с.м.т. Авангард, вул. Базова, 21; код ЄДРПОУ 42498240) до Головного управління Держпраці в Одеській області (65044, м. Одеса, проспект Шевченка, 2; код ЄДРПОУ 39781624), третя особа - Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (01011, м. Київ, вул. Арсенальна, 9/11; код ЄДРПОУ 38005047) про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанови та припису задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Держпраці в Одеській області щодо проведення позапланового заходу державного контролю за додержанням Державним підприємством ТВК законодавства про працю у формі інспекційного відвідування на підставі направлення на здійснення перевірки від 13.03.2019 № 15/01-29-871.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Одеській області про накладення на Державне підприємство ТВК штрафу від 26.04.2019 № ОД 444/1662/АВ/Л/ТД-ФС.

Визнати протиправною та скасувати припис Головного управління Держпраці в Одеській області щодо усунення порушень від 19.04.2019 № ОД444/1663/АВ/П.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці в Одеській області на користь Державного підприємства ТВК судові витрати в розмірі 23052 грн (двадцять три тисячі п`ятдесят дві грн).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 23.08.2019.

Суддя І.В. Завальнюк