Постанова

від 27.06.2007 по справі 12/143

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

12/143

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "27" червня 2007 р.                                                                   Справа № 12/143

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Бутирського А.А., при секретарі Козмуляку М. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов

Чернівецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів м.Чернівці

до Новоселицького спортивно-технічного клубу товариства сприяння оборони України м.Новоселиця

про стягнення 3722,64 грн.

Представники:

Від позивача –Лінецький Р.І. –головний спеціаліст (довіреність від 12.03.2007 року)

Від відповідача –Янчук Р.О. –представник (довіреність від 26.06.2007 року)

В засіданні приймали участь

СУТЬ СПОРУ: Чернівецьке обласне відділення фонду соціального захисту інвалідів звернулося з позовом до Новоселицького спортивно-технічного клубу товариства сприяння оборони України м.Новоселиця про стягнення 3722,64 грн., у тому числі: 3665,46 штрафних санкцій та 57,18 грн. пені за 0,7 нествореного робочого місця для працевлаштування інваліда у 2006 році.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись при цьому на те, що 27.12.2006 року ним працевлаштований 1 інвалід на посаду двірника, а до цього часу він шукав інваліда, що підтверджується наказом про створення робочого місця від 31.12.2004 року за № 60, листом директору Ноовселицького центру зайнятості та начальнику Ноовселицького управління праці та соціального захисту населення, звітами про наявність робочих місць, листом державної служби зайнятості.

Розглянувши подані документи, з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІ1 від 21.03.1991 року зі змінами і доповненнями (далі –Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів № 2957 за 2006 рік, що подано відповідачем, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 10,8 осіб, відповідно чисельність інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно 4-х відсотковому нормативу, становить 1 робоче місце (а. с. 5), натомість інвалід на підприємстві відповідача у 2006 році був працевлаштований лише 27.12.2006 року.

Інваліди на підприємство відповідача у 2006 році не направлялися.

Таким чином, норматив, встановлений Законом, не виконано, а відповідно до частини 1 статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю, а тому з відповідача слід стягнути 3665,46 грн. штрафних санкцій, що становить суму позову.

При цьому суд зазначає, що половина середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача становить 5350,00 грн., однак суд не може виходити за межі позовних вимог.

Частиною 4 статті 20 Закону передбачено, що адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 20 Закону порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідач самостійно адміністративно-господарські санкції до 15.04.2007 року не сплатив, що зумовило нарахування пені у сумі 57,18 грн. за період з 15.04.2007 року по 06.06.2007 року, яка підлягає стягненню.

Доводи відповідача не беруться до уваги судом, тому що виконанням нормативу робочих місць вважається працевлаштування інваліда (частина 5 статті 19 Закону). Закон України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", як і інші нормативно-правові акти, не передбачають звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій за умови вжиття заходів по пошуку інвалідів.

Судові витрати, у частині державного мита, покласти на відповідача, з вини якого спір безпідставно доведено до розгляду судом.

Керуючись статтями 71, 94, 159, 160, 161, 162, 163, 167, пунктами 3, 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Новоселицького спортивно-технічного клубу товариства сприяння оборони України, код 02722157, м.Новоселиця, вул. Шевченка, 53:

- на користь Чернівецького обласного відділення Фонду України соціального захисту інвалідів, код 23246436, м. Чернівці, вул. Червоноармійська, 87-Г, –3665,46 грн. штрафних санкцій та 57,18 грн. пені;

- у дохід державного бюджету 37,23 грн. державного мита.

3.          Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

4. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, встановлений цим кодексом, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя А.А. Бутирський