Рішення

від 20.08.2019 по справі 581/478/18

ЛИПОВОДОЛИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 581/478/18

Провадження № 2/581/36/19

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2019 року сел. Липова Долина

Липоводолинський районний суд Сумської області в складі: головуючого - судді Бутенка Д.В., за участю секретаря судового засідання - Бочкун Л.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в сел. Липова Долина цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи без права заявлення самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Держгеокадастру в Сумській області, Липоводолинська районна державна адміністрація Сумської області, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад заявлених до суду вимог

У липні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з вказаним вище позовом, уточнивши який, просили суд:

1. визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого 20 грудня 2005 року на ім`я ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 3,226 га, розташовану на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

2. визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_4 на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,226 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ), яку вона прийняла у спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_5 , проте право власності на яку не оформила;

3. визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 її батька ОСОБА_6 , на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,226 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ), яку він прийняв у спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружини ОСОБА_4 , проте право власності на яку не оформив;

4. визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 його матері ОСОБА_4 на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,226 га (кадастровий номер НОМЕР_2 ), яку вона прийняла у спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 її батька ОСОБА_5 , проте право власності на яку не оформила.

Позов мотивували тим, що на підставі рішення зборів уповноважених колгоспників колгоспу Липоводолинський від 12 лютого 1993 року ОСОБА_5 надано право власності на земельну частку (пай) колгоспу Липоводолинський . На підставі рішення Липоводолинської селищної ради від 04 березня 1993 року, відповідно до проекту відводу земельних ділянок, ОСОБА_3 та членам її родини та близьким родичам надано у приватну власність 25,3 га та у постійне користування 5,6 га орних земель колишнього колгоспу Липоводолинський . Цього ж року, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 виготовили технічну документацію із землеустрою. 11 січня 1995 року на ім`я ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на землю серії CM від 11 січня 1995 року, згідно з яким ОСОБА_3 та членам її родини і близьким родичам, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , передано у приватну власність земельну ділянку площею 25,3 га, розташовану на території Липоводолинської селищної ради Сумської області, призначену для ведення селянського (фермерського) господарства та державний акт на право постійного користування землею серії CM від 11 січня 1995 року, згідно з яким ОСОБА_3 та членам її родини й близьким родичам надано у постійне користування земельну ділянку площею 5,6 га, розташовану на території Липоводолинської селищної ради, призначену для ведення селянського (фермерського) господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_2 в сел. Липова Долина помер дід позивачів ОСОБА_5 24 жовтня 1995 року він склав заповіт, яким все майно заповів ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку, що розташований в сел. Липова Долина Сумської області. Мати позивачів, ОСОБА_4 , спадщину після смерті батька прийняла, отримала відповідні свідоцтва.

04 червня 2004 року з метою приведення правоустановлюючих документів про право власності на землю у відповідність з вимогами нового Земельного кодексу України, відповідач ОСОБА_3 подала до Липоводолинської селищної ради заяву про визнання недійсними п`яти державних актів на право приватної власності на землю площею 25,3 га і на право постійного користування землею площею 5,6 га та надання дозволу на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному із зазначених вище власників. У подальшому ОСОБА_3 , приховавши наявності заповіту, видала себе за спадкоємця майна свого батька ОСОБА_5 , виготовила технічну документацію та отримала на своє ім`я державний акт на право власності земельну ділянку. У результаті таких неправомірних дій відповідача, вона незаконно отримала приватної власності на земельну ділянку площею 3,226 га, розташовану на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області, призначену ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ІНФОРМАЦІЯ_1 в сел. Десна Козелецького району Чернігівської області померла ОСОБА_4 (спільна мати позивачів). Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігаються у Деснянській філії Чернігівського обласного управління АТ Ощадбанк . Вони та їх батько ОСОБА_6 , як спадкоємці за законом першої черги, спадщину після смерті ОСОБА_4 прийняли в рівних частках та отримали відповідні свідоцтва. ІНФОРМАЦІЯ_3 в сел. Десна Козелецького району Чернігівської області помер їх батько ОСОБА_6 Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді грошових вкладів з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігаються у Деснянській філії Чернігівського обласного управління АТ Ощадбанк . ОСОБА_1 , як спадкоємець за законом першої черги спадкування, після смерті батька спадщину прийняла. ОСОБА_2 спадщину після смерті батька не приймав, на спадкове майно не претендує. Позивачі зазначали, що у січні 2018 року ОСОБА_1 разом зі своїм чоловіком ОСОБА_13 відвідували відповідачку, свою рідну тітку, рідну сестру її матері ОСОБА_4 , дочку її діда ОСОБА_5 - ОСОБА_3 Під час усної розмови, у присутності чоловіка ОСОБА_13 , відповідачка повідомила їй, що після смерті ОСОБА_5 вона знала про існування заповіту на користь ОСОБА_4 , але в 2004 році, після набрання чинності новим Земельним кодексом України, звернулася до відділу земельних ресурсів із заявами про складення та видачу їй державних актів на право власності на належну їй земельну ділянку та земель ділянку, право власності на яку належало її батьку ОСОБА_5 . У добровільному порядку ОСОБА_3 дану земельну ділянку повертати не бажає. Зазначали, що їхня мати за життя не знала про наявність у батька права власності на земельну частку (пай), оскільки проживала в сел. Десна Козелецького району Чернігівської області, а тому не знала про те, що дана земельна ділянка входить до складу спадщини, а тому, оформляючи свої спадкові права, вона за життя не отримала відповідного свідоцтва на спадщину.

Пояснення сторін у справі, їх представників та третіх осіб у справі

ОСОБА_1 , як представник ОСОБА_2 , адвокат Семеген Н.Б., як представник ОСОБА_1 , на стадії розгляду даної справи по суті позовні вимоги підтримали повністю.

ОСОБА_1 суду пояснила про те, що її батько ОСОБА_5 склав заповіт на все належне йому майно на ім`я її матері та після смерті батька, вона, як його дружина, все майно успадкувала. Про спірний земельний пай батька вона нічого не знала, з 1998 року вона не підтримувала стосунків із ОСОБА_3 , а у січні 2018 року при розмові з відповідачем вона від неї дізналася про те, що ОСОБА_3 отримала у приватну власність як свою земельну ділянку, так і земельну ділянку ОСОБА_5 , виділені як колишнім членам КСП. Заволоділа вона спірною земельною ділянкою у незаконний спосіб: написала відповідні заяви до селищної ради та райадміністрації, та в подальшому в порушення ст. 25 ЗК України, ст.2,3 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) , без пред`явлення до вказаних органів свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_5 , нею отримано оспорюваний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 3,26 га.

Представник ОСОБА_14 суду пояснила про те, що ОСОБА_5 за життя все майно заповів матері позивачів ОСОБА_4 Остання померла у лютому 2006 року і спадщину після неї прийняли по 1/3 частці позивачі та чоловік померлої ОСОБА_6 , а вже після смерті останнього позивача також у відповідних частках прийняли та оформили спадщину після смерті їх батька. У січні 2018 року ОСОБА_1 дізнається про своє порушене право на спадщину після смерті свого діда, відвідуючи відповідачку по місцю її проживання, де під час спілкування випадково отримала інформацію про те, що ОСОБА_3 оформила на своє ім`я оскаржуваний державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 3,16 га. Після всіх процедур, матеріали про які наявні у даній справі, відповідачка набула у власність два земельні паї: на своє ім`я, як законно нею отриманий, та один незаконно - без подачі документів на спадщину після смерті ОСОБА_5 , а лише заяви та свідоцтва про смерть ОСОБА_5 . З приводу вимоги про визнання права власності за позивачами по 1/3 частині спірної земельної ділянки пояснила про те, що це майно повинно було б в порядку спадкування перейти у власність матері позивачів, проте вона за свого життя про наявність цього спірного майна не була обізнана і відповідні правовстановлюючі документи у неї також були відсутні.

Відповідачка та її представник ОСОБА_15 в судовому засіданні позов не визнали в повному обсязі. ОСОБА_3 підтримала поданий нею письмовий відзив (заперечення) на позов, в якому зазначалося про те, що вимоги позивачки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є незаконними, необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству. Зазначала, що жодного доказу на підтвердження порушення прав, позивачка не навела та до позову не надала. При складанні заповіту її батько керувався тим, що вона вже мала земельну ділянку у власності, а її сестрі передав житловий будинок. Її сестра отримала свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, земельна ділянка до складу спадщини не входила, оскільки правовстановлюючих документів не оформлено. Проте, на той час спадкоємець за заповітом ОСОБА_4 мала право і могла б довести право власності покійного батька ОСОБА_5 на земельний пай у судовому порядку, але вона, робити цього не стала, бо вирішила, що це марна витрата коштів. І, як вбачається з наданих позивачем документів, після 1996 року прожила ще 10 років, померла у 2006 році, не реалізувавши право вирішити питання в судовому порядку і пропустивши визначені законом строки позовної давності. Також наголошувала на тому, що жодних правовстановлюючих документів ОСОБА_5 у неї в наявності не було, а вона не приховувала і доступу до них не мала, оскільки на час смерті батька вже була у шлюбі, проживала своєю сім`єю в окремому домогосподарстві. Натомість ОСОБА_4 та ОСОБА_1 мали у своєму розпорядженні всі документи, що були у батьківському будинку. Після прийняття спадщини ОСОБА_4 продала батьківське домогосподарство разом з прилеглою землею, тому всі можливі і необхідні для цього правовстановлюючі документи у них були в наявності, і вони ними розпорядились на свою користь у повному обсязі. Жодних претензій як з боку позивачки, так і з боку спадкоємця, тобто її матері, ні в 1996, ні в 2004 роках їй не висловлювалось ні в усній, ні в письмовій формі. У 1993 році їй, та її родичам, документацію на земельні ділянки виготовляли у відповідних землевпорядних організаціях. При розподілі часток селянського (фермерського) господарства між його учасниками ступінь родинних зв`язків не досліджувався, земля розподілялась між членами колишнього господарства АФГ Хорол . У правильності виготовлення документації ніхто із пайовиків не сумнівався. ОСОБА_5 земельна ділянка в натурі на місцевості не виділялась, кадастровий номер не присвоювався, земельний сертифікат на право власності на паї не видавався, у подальшому і державний акт на право власності на земельну ділянку станом на 1996 рік виданий на його ім`я не був. Отже, на момент смерті ОСОБА_5 не оформив право власності на землю, після його смерті право власності на земельний пай не підтверджено його спадкоємцями в судовому порядку, а тому успадковувати земельний пай й уважати його дідовою спадщиною у позивачів підстави відсутні. Натомість у 1995 році вона на законних підставах отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, а у 2004 році вона підготувала і подала документи на розробку технічної документації по виготовленню для кожного окремо з пайовиків її селянського фермерського господарства державних актів на право власності на їх земельні ділянки. Протягом багатьох років вона потроху допомагати матеріально ОСОБА_1 13 липня 2004 року вона склала заповіт на користь позивачки ОСОБА_1 Твердження позивачки про те, що вона випадково у 2018 році дізналася про земельний пай діда, уважала таким, що не відповідає дійсності, оскільки вона мала вільний доступ до всіх наявних в неї документів. Про наявність заповіту ОСОБА_5 знала зі слів ОСОБА_4 та й самого спадкодавця. У 2004 році ні ОСОБА_4 , ні позивачка не скористались своїм правом, як спадкоємці, на переоформлення дідового паю, в якості спадщини. Також у судовому засіданні вона уточнила про те, що вона у липні 2004 року склала заповіт на все належне їй майно на ім`я ОСОБА_1 , останній вона повідомляла давним давно та зазначена позивачка була обізнана про його складання, однак ОСОБА_1 не розраховувала на те, що вона так довго проживе, також не підтвердила факт розмови між нею та відповідачем та її чоловіком на початку січня 2018 року.

Представник відповідача ОСОБА_15 , підтримавши заперечення відповідача, додатково суду пояснила про те, що право власності позивачів на спадкове майно є непорушеним, оскільки за життя ОСОБА_5 не видано правоустанолюючого документу, проте навіть у разі виникнення такого права у вказаного спадкодавця, то для даного спору підлягає застосуванню за заявою сторони відповідача загальна трирічна позовна давність, строк якої повинен обраховуватися від дня смерті спадкодавця ОСОБА_5 , який вже давно сплив.

Представник третьої особи Липоводолинської РДА Маляренко М.М., виступивши на стороні відповідача, вважав, що є всі підстави для застосування позовної давності у даному спорі, і відповідно відмовити у задоволенні позову саме з цієї підстави.

Представник третьої особи Головного управління Держгеокадастру в Сумській області у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Процесуальні дії суду у даній справі

16 липня 2018 року до Липоводолинського районного суду Сумської області надішла позовна заява з доданими до неї документами. Автоматизований розподіл даної справи відбувся 16 липня 2018 року та справу передано судді Кузьмінському О.В. Ухвалою судді Липоводолинського районного суду Сумської області від 24 липня 2018 року дана справи прийнята до розгляду та у справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання на 13 серпня 2018 року о 14 год. 00 хв. 13 серпня 2018 року протокольною ухвалою суду підготовче судове засідання відкладено на 29 серпня 2018 року, за клопотанням відповідача. 29 серпня 2018 року протокольною ухвалою суду підготовче судове засідання відкладено на 12 вересня 2018 року. 12 вересня 2018 року ухвалою судді Липоводолинського районного суду Сумської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 жовтня 2018 року на 09 год. 00 хв.04 жовтня 2018 року протокольною ухвалою суду у розгляді справи оголошено перерву до 16 жовтня 2018 року. 16 жовтня 2018 року справа не розглядалася, у зв`язку із зайнятістю залу судового засідання. Строк повноважень судді Кузьмінського О.В. закінчився 18 жовтня 2018 року, справа залишилась нерозглянутою. Після проведеного повторного автоматизованого розподілу, справа передана для розгляду судді Бутенку Д.В. Ухвалою Липоводолинського районного суду Сумської області від 19 жовтня 2018 року дана справи прийнята до розгляду та у справі відкрито провадження, призначено підготовче судове засідання на 12 листопада 2018 року о 13 год. 20 хв. 12 листопада 2018 року протокольною ухвалою суду підготовче судове засідання відкладено до 26 листопада 2018 року, за клопотанням позивача, у зв`язку з неявкою її представника. 26 листопада 2018 року протокольною ухвалою суду у судовому засіданні оголошено перерву до 05 грудня 2018 року по закінченню робочого часу. 05 грудня 2018 року ухвалою судді Липоводолинського районного суду Сумської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22 грудня 2018 року на 10 год. 30 хв. 22 грудня 2018 року у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого розгляд справи відкладено на 18 січня 2019 року. 18 січня 2019 року протокольною ухвалою суду в судовому засіданні оголошено перерву до 18 лютого 2019 року. 18 лютого 2019 року протокольною ухвалою суду у судовому засіданні оголошено перерву до 12 березня 2019 року, за клопотанням представника позивача. 12 березня 2019 року протокольною ухвалою суду у судовому засіданні відкладено до 25 березня 2019 року, за клопотанням відповідача. 25 березня 2019 року протокольною ухвалою суду у судовому засіданні відкладено до 17 квітня 2019 року, за клопотанням представника відповідача. 17 квітня 2019 року протокольною ухвалою суду у судовому засіданні оголошено перерву до 17 травня 2019 року, у зв`язку із закінченням процесуального часу відведеного на розгляд даної справи. 17 травня 2019 року протокольною ухвалою суду у судовому засіданні оголошено перерву до 24 травня 2019 року для підготовки сторін до судових дебатів. 24 травня 2019 року суд після виходу нарадчої кімнати повернувся до з`ясування обставин справи. У судовому засіданні 11 червня 2019 року оголошена перерва до 27 червня 2019 року у зв`язку із закінченням процесуального часу відведеного для розгляду справи. 17 липня 2017 року в судовому засіданні оголошена перерва для підготовки сторін до судових дебатів. 17 липня 2019 року у зв`язку з перебуванням представника позивача у відпустці оголошено перерву до 19 серпня 2019 року, цього ж дня ухвалено рішення суду по суті спору.

Установлені судом фактичні обставини справи

ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_17 (а.с. 11 т.1).

02 серпня 1970 року ОСОБА_4 зареєструвала шлюб з ОСОБА_18 , обравши після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_4 (а.с. 12 т.1).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_18 (а.с. 13,18 т.1).

ОСОБА_1 20 травня 1990 року уклала шлюб з ОСОБА_13 , обравши після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_1 (а.с. 14, т.1).

ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 , її батьками згідно з посвідкою про народження зазначені такі особи: ОСОБА_5 та ОСОБА_17 (мовою оригіналу)(а.с.34 т.1).

16 січня 1963 року ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_11 , обравши після реєстрації шлюбу прізвище чоловіка ОСОБА_3 (а.с. 35 т.1).

З фотокопії архівного витягу з протоколу №4 зборів уповноважених колгоспників колгоспу Липоводолинський від 12 лютого 1993 року вбачаються ті обставини, що повноважні збори постановили провести розподіл земельного та майнового паїв колгоспу Липоводолинський між працюючими колгоспниками станом на 15 вересня 1992 року та пенсіонерами, які вийшли на пенсію від колгоспу, і проживають на території селища Липова Долина. Під номером 206 до списку внесений ОСОБА_5 , як пенсіонер колгоспу Липоводолинський (діда позивачів по справі) (а.с.38 т.1).

Рішенням Липоводолинської селищної Ради народних депутатів Липоводолинського району Сумської області від 4 березня 1993 року Про розподіл бувшого колгоспу Липоводолинський на два господарства по річці Хорол вирішено провести розподіл бувшого колгоспу Липоводолинський на два господарства по р. Хорол та закріпити правобережні землі в розмірі 1191 га сільськогосподарських угідь та колективним господарством Липоводолинське , а лівобережні в розмірі 1911 га за асоціацією фермерів сільськогосподарських кооперативів Хорол ; виділити земельні ділянки під селянське (фермерське) господарства. У відповідності до списку фермерських і кооперативних господарств асоціації фермерів і сільськогосподарських кооперативів Хорол по розподілу земельних паїв, що є додатком до вищезазначеного рішення, ОСОБА_3 виділено пай у розмірі 24,66 га та присадибна ділянка розміром 2,69 га, загальна площа земельного паю 27,35 га (а.с. 39-40 т.1).

На виконання рішення сесії селищної Ради народних депутатів від 4 березня 1993 року начальником відділу земельних ресурсів району Голодним В.Д. складено акт та відведено в натурі земельну ділянки для організації фермерського господарства ОСОБА_3 із земель колективного сільського господарства Липоводолинське загальною площею 30,9 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 30,9 га, з них ріллі 30,9 га, та у приватну власність 25,3 га, із них ріллі 25,3 га. Межі земельної ділянки закріплені на місцевості межовими знаками встановленого зразка (а.с. 43-45,48-49 т.1).

Розпорядженням Представника Президента України від 03 серпня 1993 року № 178 ОСОБА_25 Про реєстрацію селянських (фермерських) господарств зареєстровані фермерські господарства та їх Статути з наданням права юридичної особи, включаючи фермерське господарство, де ОСОБА_3 зазначена головою одного з зазначених господарств. Статус асоціації фермерських господарств сел. Липова Долина Сумської області затверджено установчими зборами засновників від 01 січня 1993 року, документ зареєстровано 05 серпня 1993 року, засновниками цієї асоціації були власники фермерських господарств сел. Липова Долина, які об`єдналися з метою захисту їх інтересів, інтенсифікації виробництва та покращення якості продукції (а.с.258-262 т. 2).

11 січня 1995 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право приватної власності на землю площею 25,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів та державний акт на право постійного користування землею площею 5,6 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів (а.с. 50,51 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в сел. Липова Долина Сумської області у віці 76 років помер ОСОБА_5 (а.с. 10 т.1).

За життя, 24 жовтня 1995 року, ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Липоводолинської державної нотаріальної контори Сумської області Чорним В.В., яким все майно, яке буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилось і з чого воно не складалось, заповів ОСОБА_4 (а.с. 25 т.1).

Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Липоводолинської селищної ради № 1877 від 19 травня 2018 року, останнім постійним місцем проживання і реєстрації ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , була адреса: АДРЕСА_1 (а.с. 22 т.1).

15 листопада 1996 року ОСОБА_4 , як спадкоємиця за заповітом після смерті ОСОБА_5 , отримала свідоцтво про право на спадщину, посвідчене нотаріусом Липоводолинської районної нотаріальної контори Чорним В.В., за реєстровим номером 1335, на спадкове майно у вигляді житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_26 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_5 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав (а.с. 229 т.1).

21 листопада 1996 року ОСОБА_4 , як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_5 , отримала:

- свідоцтво про право на спадщину, посвідчене нотаріусом Липоводолинської районної нотаріальної контори Чорним В.В., за реєстровим номером 1358, на спадкове майно у вигляді грошових внесків, що зберігаються у відділенні Ощадбанку № 3240 в сел. Липова Долина Сумської області на рахунку № НОМЕР_12 з належними по ним процентами, а також зі всіма компенсаційними рахунками відкритими на підставі цього рахунку № НОМЕР_12, що належало ОСОБА_26 на підставі ощадкнижки виданої ощадбанком № 3240 в сел. Липова Долина 28 квітня 1988 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_5 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав (а.с. 233 т.1);

- свідоцтво про право на спадщину, посвідчене нотаріусом Липоводолинської районної нотаріальної контори Чорним В.В., за реєстровим номером 1359, на спадкове майно у вигляді грошових внесків, що зберігаються у відділенні Ощадбанку № 3240 в сел. Липова Долина Сумської області на рахунку № НОМЕР_13 з належними по ним процентами, а також з усіма компенсаційними рахунками відкритими на підставі цього рахунку № НОМЕР_13, що належало ОСОБА_5 на підставі ощадкнижки виданої ощадбанком № 3240 в сел. Липова Долина 16 січня 1992 року (а.с. 233 зворот т.1).

Відповідно до довідки Липоводолинської районної державної нотаріальної контори № 165/01-16 від 24 лютого 2014 року, 18 липня 1996 року за заявою ОСОБА_4 в Липоводолинській районній державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №124/1996, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 Підтверджено посвідчення заповіту та видачу свідоцтв про право на спадщину (а.с.253 т.1).

04 червня 2004 року ОСОБА_3 звернулася із заявою до голови Липоводолинської селищної ради Романенка Г. П ., в якій зазначала, що відповідно до проекту відводу земельних ділянок, затвердженого Липоводолинською селищною радою 4 березня 1993 року їй надано у власність 25,3 га та у постійне користування 5,6 га орних земель бувшого КСП Хорол для ведення фермерського господарства, право власності та користування якими посвідчено відповідними державними актами. До переданих їй у власність та користування ділянок включені ділянки членів її родини та близьких, а саме ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 із розрахунку 3,11 га у власність та 0,7 га у користування кожному. Ураховуючи невідповідність документації по наданню земельних ділянок вимогам сучасності, що порушує права кожного із зазначених громадян щодо власності на землю та розпоряджатись нею на власний розсуд, просила державний акт на право власності на землю СМ в„– б / н, виданий 11 січня 1995 року, та державний акт на право постійного користування землею СМ в„– б/н, виданий 11 січня 1995 року, визнати недійсними, а також надати дозвіл на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному з зазначених окремо, включивши до складу земель ріллю, яка перебувала у приватній власності (а.с. 52 т.1).

Рішенням виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради № 110 від 23 червня 2004 року вирішено порушити клопотання перед Липоводолинською районною державною адміністрацією про надання дозволу власникам земельних ділянок - колишнім членам АФГ Хорол та їх спадкоємцями на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, включивши до складу земель ріллю, яка перебуває у приватній власності з забезпеченням вимог ст. 25 Земельного кодексу України. Відповідно до додатку до рішення, до складу громадян, яким погоджується надання дозволу на розробку технічної документації про виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під номер НОМЕР_14 включена ОСОБА_3 (а.с. 53, 54 т.1).

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 410 від 01 листопада 2004 року надано дозвіл 299 власникам земельних ділянок - колишнім членам АФГ Хорол , в тому числі і ОСОБА_3 , на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному громадянину та в спільну часткову власність згідно з додатками. Зокрема, до додатку № 3, яким затверджено Список громадян-співвласників земельних ділянок фермерських господарств, створених членами колишнього КСП Хорол на території Липоводолинської селищної ради, яким припинено право постійного користування землею, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства до групи ОСОБА_3 включено померлого ОСОБА_5 (а.с.55-62 т.1).

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 180 від 25 квітня 2005 року погоджено договір про розподіл земельних ділянок між власниками земельних паїв колишніх членів АФГ Хорол та їх спадкоємців на території Липоводолинської селищної ради. Згідно з договором розподілу земельних паїв між власниками права на земельний пай ОСОБА_3 виділено дві земельні ділянки під номером НОМЕР_14 , НОМЕР_15 (а.с. 63-67 т.1).

У 2005 році землевпорядною фірмою Гео на замовлення громадян, у тому числі і ОСОБА_3 , розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних паїв на території Липоводолинської селищної ради (колишнього АФГ Хорол ) Липоводолинського району, включаючи ОСОБА_3 на дві земельні ділянки площею 3,226 га (а.с. 68-85 т.1).

Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 285 від 07 червня 2005 року затверджено технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних паїв (колишніх членів АФГ Хорол та їх спадкоємців) на території Липоводолинської селищної ради та вирішено видати 303 громадянам - власникам земельних паїв згідно з додатком, в тому числі і ОСОБА_3 на дві земельні ділянки площею 3,226 га кожна (в тому числі, 3,085 га-рілля, 0,140 га - сіножаті), та видати державні акти на право приватної власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва замість державних актів на право приватної власності на землю для ведення селянського (фермерського) господарства (а.с. 86-93 т.1).

Актом про виділення в натурі (на місцевості) земельних паїв за бажанням громадян єдиним масивом від 17 червня 2005 року, передано в натурі земельні паї їх власникам єдиним масивом без закріплення меж земельних паїв межовими знаками в розмірах та зі складом угідь згідно з експлуатацією угідь, зазначеної у додатку розпорядження голови Липоводолинської райдержадміністрації № 285 від 07 червня 2005 року (а.с. 94 т.1).

Актом прийомки робіт по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам власникам земельних паїв колишнього КСП Хорол Липоводолинської селищної ради Липоводолинськогорайону від 20 червня 2005 року, визначено правильність виконання робіт, перевірено оформлення всіх необхідних документів та геодезичних даних на встановлення меж землеволодіння (а.с. 95 т.1).

20 грудня 2005 року ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія НОМЕР_1 , на загальну площу 3,226 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області (а.с. 97 т.1).

ІНФОРМАЦІЯ_1 в сел. Десна Козелецького району Чернігівської області померла ОСОБА_4 (а.с. 26, т.1).

Відповідно до довідки №882 від 11 квітня 2008 року, виданою виконкомом Деснянської селищної ради Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , по день смерті постійно проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_2 разом з чоловіком ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 246 т.1).

11 квітня 2008 року у Остерській державній нотаріальної конторі заведена спадкова справа №539/2013 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 за заявою №516 ОСОБА_1 (а.с. 245, 247, т.1).

13 травня 2014 року ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Велігоша Л.М. по 1/3 частці грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігається в ТВБВ № 10024/0218 філії - Чернігівське обласне управління АТ Ощадбанк кожному та по 1/3 частці грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігається в ТВБВ № 10018/0138 філії - Чернігівське обласне управління АТ Ощадбанк кожному, що належало ОСОБА_4 (а.с. 29 т.1, а.с.120 т.2).

ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Остер Козелецького району Чернігівської області помер ОСОБА_6 (а.с. 31 т.1).

14 червня 2013 року у Остерській державній нотаріальної конторі заведена спадкова справа №90/2013 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 , за заявою №188 ОСОБА_1 Із заяви №237 від 05 липня 2013 року, вбачається відмова ОСОБА_2 від прийняття спадщини за законом, що залишилася після смерті ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 (а.с. 236, 237, т.1).

Відповідно до довідки № 1718 від 04 червня 2013 року, виданої Деснянькою селищною радою Козелецького району Чернігівської області, ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , день смерті постійно проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_2 , разом з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.237 т.1).

13 травня 2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Велігошею Л.М. на 1/3 частку грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігається в ТВБВ № 10024/0218 філії - Чернігівське обласне управління АТ Ощадбанк , що належало ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої за законом був чоловік ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав та на 1/3 частку грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігається в ТВБВ № 10018/0138 філії - Чернігівське обласне управління АТ Ощадбанк , що належало ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якої за законом був чоловік ОСОБА_6 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав та на грошові вклади з відповідними відсотками та нарахованою компенсацією, що зберігаються у ТВБВ № 10024/0217 (м. Остер) філії - Чернігівське обласне управління АТ Ощадбанк по рахунку № НОМЕР_17 та по рахунку № НОМЕР_16 , що належало ОСОБА_6 , а також 13 травня 2014 року в цій же нотконторі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 після смерті їх батька ОСОБА_6 отримали свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлої ОСОБА_4 у виді грошових вкладів у двох банківських установах (а.с. 32, 29, 244 т.1, а.с.91,120 т. 2).

Допитаний у судовому засіданні свідок зі сторони позивача ОСОБА_28 суду показав про те, що з 01 липня 1990 року і по 01 вересня 1992 року він працював на посаді голови колгоспу Липоводолинський , який у подальшому після його звільнення з цієї посади був ліквідований. До його ліквідації проводилося розпаювання майна цього колгоспу у спосіб передачі земель цієї організації до земель запасу селищної ради (надалі розроблялася проектною організацією відповідна документація на ці землі) та в наступному землі колишнього колгоспу повернулися до колишніх його членів та працюючих в ньому осіб через створення фермерських господарств з видачею двох державний актів: 3,52 га кожному члену у приватну власність, та по 2 га на праві постійного користування. Усього було створено більше 100 фермерських господарств під назвами по прізвищам, іменам та по батькові їх голів-фізичних осіб (при цьому, на одне фермерське господарство видавався лише один державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, в документації на який зазначалися відомості про всіх його членів-родичів голови господарства). У 1993 році створена асоціація фермерських господарств Хорол , до якої увійшли всі новостворені фермерські господарства, кожен з яких діяли на підставі статутів, які реєструвалися у встановленому порядку та складалися на основі чинного на той час законодавства. Лише у подальшому, у 2005 році у зв`язку зі зміною законодавства вищевказані державні акти, видані на ім`я голів фермерських господарств, переоформлено з видачею індивідуальних державних актів кожному члену колишнього колгоспу вже як фізичним особам-власникам без зміни цільового призначення землі (така процедура проведена також відносно фермерського господарства, де він був членом). Уточнив, що за період його роботи у вищевказаному колгоспі він пам`ятає двох чоловіків на ім`я ОСОБА_5 : перший - тодішній пенсіонер, родич ОСОБА_1 , інший - стороння особа, тодішній працюючий тракторист колгоспу.

Допитаний у судовому засіданні свідок зі сторони позивача ОСОБА_13 суду також показав про те, що 01 січня 2018 року він разом зі своєю дружиною ОСОБА_1 відвідували ОСОБА_3 по місцю її проживання, де в розмові вона в його присутності повідомила про переоформлення на її ім`я земельного паю площею біля 3,22 га, належного ОСОБА_5 , за який вона зараз отримує оренду плату у ТОВ Мрія . Підтвердив, що біля п`яти років до цієї події він допомагав відповідачу забирати орендну плату в натуральній формі (зерном) від орендаря, відвозячи її до офісу підприємства, допомагав їй вантажити та привозити це майно до неї додому, відповідачем зерна отримувалося більше ніж ним, в якості орендної плати за пай, належний його померлому діду, з 2004 року він разом із дружиною почали спілкуватися із відповідачем й підтримували з нею родинні відносини, допомагали їй по господарству (обробляли її город, надавали їй продукти харчування тощо), а з січня 2018 року вже більше року він та його дружина з ОСОБА_3 не спілкуються.

Норми права, які підлягають застосуванню у даній справі щодо заявлених вимог:

Згідно зі ст. 524 Цивільного кодексу УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

У відповідності до ст. 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Згідно зі ст. 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 534 ЦК УРСР кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським

організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства

одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

Статею 535 вищевказаного закону визначено те, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

За змістом норм ч.1, 3-5 ст. 17 ЗК України 1991 року передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім`ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність. При цьому, передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства у розмірі згідно з статтею 52 ЗК України.

Відповідно до ч.1 ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. При цьому, відповідно до ч.1 ст. 23 зазначеного кодексу право власності землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до ч.1, 2, 5 ст. 50 зазначеного закону громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ. Передача земельної ділянки у приватну власність або надання її в користування здійснюється із земель запасу, а також земель, вилучених у встановленому порядку. Рішення про передачу у власність або надання у користування земель громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства чи про відмову у передачі або наданні землі відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі ст. 1218 ЦК України спадщину складають всі права та обов`язки, які б належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно зі ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Відповідно до ст.1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Вимогами ч.1.2 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 373 Цивільного кодексу України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 3 ст. 78 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Статтею 1 Земельного кодексу України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 5 Земельного кодексу України, в редакції 1990 року передбачено, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

З аналізу цієї норми, а також положень Указу Президента України Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки від 03 грудня 1999 року №1529/99, якими передбачено, зокрема, на основі колективних сільськогосподарських підприємств створення приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб`єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування) вбачається, що відносини права колективної власності на земельні ділянки припиняться з часу ліквідації відповідних суб`єктів права колективної власності на землю та не допускають правонаступництва.

Відповідно до частини 3 статті 78 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Тобто, на сьогоднішній день право колективної власності не передбачено діючим законодавством.

Відповідно до частини 4 статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 11 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) №899-ІV від 05 червня 2003 року (далі Закон №899-ІV) визначені особливості встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв). Зокрема, у частині першій цієї статті визначено (в редакції, що діяла на час видачі державних актів), що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.

04 лютого 2004 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №122 Про організацію робіт та методику розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) . У пунктах 2 і 3 цієї Постанови визначено, що організація робіт з розподілу земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), здійснюється відповідною сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією за місцем розташування земельних ділянок згідно з проектом. У разі виявлення після розробки проекту факту невключення одного чи кількох громадян, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку, спадкоємців права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом, інших громадян та юридичних осіб України, які відповідно до законодавства набули право на земельну частку (пай), до списку власників земельних часток (паїв), на підставі якого був складений проект, сільська, селищна, міська рада чи райдержадміністрація може прийняти рішення (розпорядження) про: коригування проекту землевпорядною організацією з метою забезпечення громадян необхідною кількістю земельних ділянок (на підставі відповідного договору); надання зазначеним громадянам земельних ділянок із земель запасу чи резервного фонду у розмірі відповідної земельної частки (паю). У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією рішення (розпорядження) щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель запасу чи резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Відповідно до частин першої та другої статті 78 ЗК України (в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до пункту 12 розділу Х Перехідні положення ЗК України (в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з частиною першою статті 125 ЗК України (в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

На підставі частини першої статті 126 ЗК України (в редакції на час прийняття оспорюваного розпорядження) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

У пункті 16 розділу Х Перехідні положення ЗК України визначено, що громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Висновки суду по суті заявлених вимог

З урахуванням установлених обставин справи та вищевикладених норм права, суд уважає, що між сторонами у даній справі виник цивільно-правовий спір з приводу визнання недійсним правовстановлюючого документу на земельну ділянку та визнання за позивачами права власності в певних частинах на спадкове майно, яке не увійшло до складу спадщини після смерті діда та батька позивачів, які врегульовані як нормами Земельних кодексів України в редакціях від 18 грудня 1990 року та від 25 жовтня 2001 року, так і нормами Цивільних кодексів України в редакціях від 16 січня 2003 року, від 18 липня 1963 року, оскільки спадщина після смерті ОСОБА_5 прийнята під час дії норм ЦК УРСР та трирічний строк позовної давності для звернення ОСОБА_4 з позовом до суду з приводу спірної земельної ділянки сплив у травні 1999 року, а правовідносини щодо спадкування прав на майно після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 її спадкоємцями (позивачами по справі), включаючи майно, яке б вона могла успадкувати після смерті свого батька ОСОБА_5 при наявності виданого на його ім`я державного акту про право на приватну власність на земельну ділянку відповідної площі та отримання відповідачем оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю, виникли вже після 01 січня 2004 року.

Аналіз досліджених письмових доказів, а також зміст показань свідка ОСОБА_28 та пояснень відповідача сукупно формують висновок суду про набуття ОСОБА_5 за свого життя у січні 1995 року на підставі норм ст.22 ЗК України (в редакції 1990 року), ст. 4-7 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (в редакції 1991 року) права приватної власності на частину земельної ділянки загальною площею 25,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства, в якості члена селянського господарства ОСОБА_3 (умовна, невизначена на той час частка у праві спільної сумісної власності зазначеного спадкодавця дорівнювала 3,62 га). У подальшому, з травня1996 року по грудень 2005 року, зазначена умовна частина земельної ділянки у загальній земельній ділянці площею 25,3 га, належна ОСОБА_5 для ведення селянського (фермерського) господарства, з порушенням вимог ч.1-4 ст.17, ч.1 ст. 22, ч.2 ст. 50, ч.1,2 ст. 51 ЗК України 1990 року, ст.12,116,118,125 ЗК України 2001 року, ст. 534,548 ЦК УРСР 1963 року, ст. 1225, 1268-1270 ЦК України 2003 року переоформлена на праві приватної власності на ім`я відповідача (а.с. 38-40, 43-45, 48-50, 52-97 том № 1).

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу). Аналогічні норми права передбачені ст. 71 ЦК УРСР. Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом зазначених норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові цього суду № 6-3089ц15 від 08 червня 2016 року.

При цьому, загальна позовна давність, в тому числі, і для даного спору, встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України, ст. 71 ЦК УРСР).

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України, ст. 71, 75 ЦК УРСР позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. У даній справі судом установлено вищенаведене порушення права позивачів на спадкове майно після смерті їх діда ОСОБА_5 , яке повинно було бути успадковано матір`ю позивачів після смерті її батька та частково батьком позивачів після смерті його дружини. Однак, у даній справі слід окремо установити початок перебігу строку позовної давності для захисту прав позивачів та певного юридичного факту чи події, з якою пов`язується закінчення загального строку позовної давності для ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (така правова позиції узгоджується з висновком, сформульованим у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі N 369/6892/15-ц).

Представником відповідача адвокатом Козін Т.В. та окремо відповідачем у даній справі заявлено про застосування строків позовної давності до вимог позивачів у даній справі. При цьому, представник відповідача пов`язує початок перебігу строку позовної давності з дня смерті первинного спадкодавця ОСОБА_5 , а сама відповідачка пов`язує це як з подіями її особистого повідомлення ОСОБА_1 про складання на її ім`я заповіту у липні 2004 року, так і про отримання протягом 2012-2018 років переважної частки орендної плати за оформлений на ім`я відповідача земельної ділянки, яка належала ОСОБА_5 .

Разом із цим, вирішуючи питання про застосування за заявою відповідача та її представника позовної давності у даному спорі, суд виходить з того, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність позивачів про порушення їх прав (суб`єктивний аспект), а й їх об`єктивна можливість знати про обставини порушення їх прав (об`єктивний аспект).

На думку суду, у даній справі позивачі стали достовірно обізнаними й безпосередньої дізналися про обставини порушення їх прав на спадщину в частині спірної земельної ділянки саме з наступного для після отримання ними свідоцтв про право на спадщину за законом після смерті їх матері ОСОБА_4 та їх батька ОСОБА_6 , зі змісту яких чітко проглядається невключення спірної нерухомості до складу спадщини, яка перейшла в порядку спадкування до матері позивачів після смерті її батька ОСОБА_5 та частково після смерті ОСОБА_6 , як чоловіка матері позивача ОСОБА_1 (тобто з 14 травня 2014 року) (а.с.91,120 т. 2).

З огляду на те, що позивачі до суду з позовом у даній справі звернулися лише 16 липня 2018 року, то загальний (трирічний) строк позовної давності станом на день подачі позову вже сплив. Позивачі не навели суду будь-яких обставин, які б можна вважати поважними, та які об`єктивно, непереборно та незалежно від їх волі перешкоджали їм подати вищевказаний позов у межах трирічного строку позовної давності, а також не клопотали перед судом про його поновлення з таких поважних причин.

Таким чином, застосовуючи норми ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд уважає за необхідне відмовити у задоволенні заявленого позову у повному обсязі щодо всіх заявлених вимог у зв`язку зі спливом загального строку позовної давності.

Довід ОСОБА_1 та представника ОСОБА_14 про те, що порушення прав позивачі дізналися у січні 2018 року під час бесіди із відповідачем по місцю проживання останньої, суд уважає непереконливим та надуманим, а також таким, який не ґрунтується на вищенаведених нормах закону та установлених обставинах справи, оскільки до пояснень позивача ОСОБА_1 та до показань свідка ОСОБА_13 , як чоловіка ОСОБА_1 , суд ставиться критично з огляду на перебування цих двох осіб у триваючих шлюбно-сімейних правовідносинах, їх певну зацікавленість у позитивних результатах вирішення даного спору з одночасним перебуванням цих двох осіб у певній мірі недоброзичливих відносинах із ОСОБА_3 станом на день вирішення даного спору по суті та заслуховування пояснень сторін та допиту в суді зазначеного свідка. Також суд приймає до уваги, що відповідач заперечувала факт такої розмови під час зустрічі з ОСОБА_1 та її чоловіком у січні 2018 року без присутності будь-яких інших сторонніх чи близьких осіб, зазначаючи про те, що подружжя ОСОБА_1 і так були обізнані про належність (переоформлення) спірного майна на ім`я ОСОБА_3 ще раніше, що сукупно не узгоджується із наведеними вище суб`єктивним та об`єктивним аспектами виникнення у сторони позивача права на позов.

Довід представника відповідача щодо початку перебігу позовної давності з дня смерті спадкодавця ОСОБА_5 також не є переконливим, оскільки станом на день відкриття спадщини позивачі об`єктивно не могли бути обізнаними про обсяг та зміст спадщини, яка залишилася після смерті їх діда (зокрема, вони не знайомилися з відповідними документами тощо, що не підтверджується жодними дослідженими доказами у даній справі) та об`єктивно не могли знати про подробиці порушення в майбутньому їх права на спадщину після смерті вже їх матері.

Довід відповідача про те, що початок перебігу строку позовної давності у даній справі розпочинається з її повідомлення про складання на ім`я ОСОБА_1 заповіту у липні 2004 року та про отримання протягом 2012-2018 років переважної частки орендної плати за оформлений на ім`я відповідача земельної ділянки також не заслуговує на увагу, оскільки ОСОБА_3 не навела певної дати, події у часі чи певного юридичного факту при вищезазначених узагальнено сформульованих обставинах, які дозволяли б суду точно визначитися з початком перебігу зазначеного строку. Крім цього, цю обставину також достовірно не підтвердила ОСОБА_1 , не зазначивши точної дати чи події при якій вона дізналася чи могла дізнатися про складений в її інтересах заповіт.

Також, на думку суду, початок перебігу загального строку позовної давності у дані справі для позивачів не можна обраховувати ні з дня видачі оспорюваного державного акту, ні з дня складання відповідачем та користь позивача ОСОБА_1 заповіту, оскільки станом на 20 грудня 2005 року і відповідно станом на 13 липня 2004 року мати позивачів у даній справі ОСОБА_4 була жива й мала практичні можливості здійснити дії по захисту свого права на спадщину після смерті свого батька ОСОБА_5 , а позивачі не могли довідатися і не довідалися про порушення їх прав у майбутньому.

На думку суду, у даній справі застосування позовної давності призводить до практичного втілення принципу юридичної визначеності у даних правовідносинах з урахуванням установлених судом обставин справи, забезпечуючи передбачуваність застосування правових норм та встановлюваних ними обмежень.

Розподіл судових витрат

За змістом норм ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України та з урахуванням відмови суду у задоволенні заявленого позивачами позову в повному обсязі, усі понесені у даній справі судові витрати покладаються на позивача, проте через їх фактичну відсутність (крім судового збору, який сплачений і поверненню позивачу не підлягає та витрат на правничу допомогу, які слід також віднести на користь позивача, також відповідач не подав розрахунку судових витрат, понесених ним у даній справі), поділ судових витрат у даній справі проводити недоцільно.

Керуючись ст. 89, 247, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, визнання права власності на спадкове майно у повному обсязі у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Рішення суду може бути оскаржено до Сумського апеляційного суду через Липоводолинський районний суд Сумської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Липоводолинський районний суд Сумської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_18 ).

Позивач: ОСОБА_2 (останнє відоме зареєстроване місце проживання на території України: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_10 ).

Позивач: ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_11 ).

Третя особа: Головне управління Держгеокадастру в Сумській області (місцезнаходження юридичної особи: 40021, Україна, м. Суми, вул. Петропавлівська, 108, код ЄДРПОУ: 39765885).

Третя особа: Липоводолинська районна державна адміністрація Сумської області (місцезнаходження юридичної особи: вулиця Полтавська, 32, Липова Долина, Сумська, 42500, код ЄДРПОУ: 04058097).

Повне рішення суду складено 27 серпня 2019 року.

Суддя Д. В. Бутенко