Рішення

від 27.08.2019 по справі 908/1107/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.08.2019Справа № 908/1107/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс

до Товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя

про стягнення 45.752,47 грн

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

03.06.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс до Товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя про стягнення 45.752,47 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір на надання послуг з перевезення пасажирів № 23/2018 від 01.03.2018. Умовами договору встановлено, що вартість послуг визначена у додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору, а також те, що розрахунок здійснюється за фактично надані послуги протягом 30 календарних днів з моменту вручення замовнику акту виконаних робіт та податкової накладної за фактично надані протягом трьох днів послуги. Позивачем надано відповідачу послуги на загальну суму 509.857,20 грн, з яких відповідачем сплаченого лише 469.230,40 грн. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача 45.752,47 грн, з яких: 40.626,80 грн основного боргу, 3.754,50 грн пені, 959,73 грн інфляційних втрат, 308,60 грн 3% річних та 1% річних за користування чужими коштами в розмірі 102,84 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 908/1107/19 від 06.06.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

18.06.2019 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019 відкрито провадження у справі № 908/1107/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов'язано відповідача протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.06.2019 було 21.06.2019 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103050841085 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 01034, м. Київ, пров. Георгіївський, 2, кім. 12, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 10.05.2019 є місцезнаходженням відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Відповідач ухвалу суду від 20.06.2019, надіслану за вказаною вище адресою, отримав 24.06.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103050841085, а отже відзив на позов відповідач мав подати до 11.07.2019 включно.

Відповідач вимог ухвали про відкриття провадження у справі від 20.06.2019 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Рішення судом винесено пізніше ніж визначений вказаною нормою строк, у зв'язку з перебуванням судді з 25.07.2019 по 26.08.2019 у відпустці.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя (замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс (перевізник, позивач) було укладено договір на надання послуг перевезення пасажирів № 23/2018 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору предметом даного договору є надання послуг по наданню транспорту для перевезення робітників замовника автобусами перевізника.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору не було сплачено вартість наданих послуг з перевезення, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 910 Цивільного кодексу України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Відповідно до п. 9.1 договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2018.

Згідно з п. 4.3 договору загальна орієнтована сума договору становить 400.000,00 грн з урахуванням ПДВ.

В матеріалах справи наявні наступні акти здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 50.626,80 грн, які підписано та скріплено печатками обох сторін:

№ ОУ-0000051 від 23.11.2018 на суму 12.054,00 грн,

№ ОУ-0000052 від 30.11.2018 на суму 12.054,00 грн,

№ ОУ-0000055 від 22.12.2018 на суму 14.464,80 грн,

№ ОУ-0000056 від 29.12.2018 на суму 12.054,00 грн.

Позивачем подано наступні податкові накладні зареєстровані в податковій службі, що підтверджується наданими квитанціями

№ 51 від 23.11.2018 на суму 12.054,00 грн, зареєстрована 26.11.2018,

№ 52 від 30.11.2018 на суму 12.054,00 грн, зареєстрована 30.11.2018,

№ 55 від 22.12.2018 на суму 14.464,80 грн, зареєстрована 26.12.2018,

№ 56 від 29.12.2018 на суму 12.054,00 грн, зареєстрована 04.01.2019.

Згідно з п.п. 201.1, 201.7, 201.10 Податкового кодексу України (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Відповідачем не заперечено отримання вказаних вище актів та податкових накладених.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за договором проводяться за фактично надані послуги протягом тридцяти календарних днів з моменту вручення замовнику акту виконаних робіт та податкової накладної за фактично надані протягом трьох днів послуги. В разі відсутності зазначених документів, строк розрахунків переноситься до моменту отримання повного пакету документів.

З урахуванням умов договору щодо отримання відповідачем податкових накладних відповідач мав здійснити оплату наданих послуг в наступні строки

за актом № 51 від 23.11.2018 до 26.12.2018 включно,

за актом № 52 від 30.11.2018 до 31.12.2018 включно,

за актом № 55 від 22.12.2018 до 25.01.2019 включно,

за актом № 56 від 29.12.2018 до 04.02.2019 включно.

Відповідач не виконав зобов'язання за договором та лише частково сплатив за надані послуги, що підтверджується копією картки рахунку 361 позивача, а саме: 28.02.2019 на суму 5.000,00 грн та 12.03.2019 на суму 5.000,00 грн, загалом на суму 10.000,00 грн.

Зі змісту статті 910 Цивільного кодексу України вбачається, що обов'язковою підставою для здійснення відправником свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення є надання цих послуг.

Суд приходить до висновку, що послуги перевезення вантажу були надані відповідачу, а отже у останнього виник обов'язок по їх сплаті.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.2 договору замовник зобов'язався сплачувати надані авто послуги в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Матеріали справи свідчать, що відповідач, в порушення взятих на себе зобов'язань за договором, вартість наданих послуг перевезення не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та складає 40.626,80 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням існування належних доказів надання позивачем послуг, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача їх вартості в розмірі 40.626,80 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 546, 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема порукою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.4 договору визначено, що за прострочення сплати згідно з п. 4.2 даного договору замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від несплаченої суми, але не більше облікової ставки НБУ, яка діє у період стягнення пені. Нарахування та стягнення сум неустойки, а також 1% річних за неправомірне користування грошовими коштами здійснюється за період не більше 6 (шести) місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ст. 232 ГК України).

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати за надані послуги.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті поставленого товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за розрахунками суду (знаходиться в матеріалах справи) становить 1.762,12 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1.762,12 грн обґрунтовані і підлягають задоволенню та відповідно в іншій частині в пені слід відмовити, оскільки нарахована з порушенням ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України та застосуванням пені 0,1%, яка більше ніж облікова ставка НБУ.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути 959,73 грн інфляційних втрат та 308,60 грн - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Умовами договору не визначено інший розмір процентів.

За результатами здійснення судом власного перерахунку 3% річних складають 293,70 грн (розрахунок знаходиться в матеріалах справи та здійснений з урахуванням приписів ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України та граничного строку нарахування, визначеного позивачем).

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 293,70 грн - 3% річних.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті Бизнес від 29.09.1997 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах Законодавство і Ліга .

Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

За розрахунками суду (розрахунок знаходиться в матеріалах справи та здійснений з урахуванням приписів ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України та граничного строку нарахування, визначеного позивачем) інфляційні втрати становлять 495,41 грн і позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 495,41 грн інфляційних втрат.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Пунктом 5.4 договору сторонни передбачили нарахування та стягнення 1% річних за неправомірне користування грошовими коштами.

За змістом статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором

За розрахунками суду (розрахунок знаходиться в матеріалах справи та здійснений з урахуванням приписів ст.ст. 253, 254 Цивільного кодексу України та граничного строку нарахування, визначеного позивачем) 1% річних за користування чужими коштами становлять 97,90 грн та позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в позові слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя (01034, м. Київ, пров. Георгіївський, 2, кім. 12, код ЄДРПОУ 38461580) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс (69089, м. Запоріжжя, вул. Яворницького, 9, код ЄДРПОУ 37526311) 40.626 (сорок тисяч шістсот двадцять шість) грн 80 коп. основного боргу, 1.762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 12 коп. пені, 495 (чотириста дев'яносто п'ять) грн. 41 коп. інфляційних втрат, 293 (двісті дев'яносто три) грн 70 коп. - 3% річних, 97 (дев'яносто сім) грн 90 коп. - 1% за користування чужими коштами, 1.817 (одна тисяча вісімсот сімнадцять) грн 02 коп. витрат судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя В.В.Сівакова