Постанова

від 17.12.2019 по справі 908/1107/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2019 р. Справа№ 908/1107/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Смірнової Л.Г.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Реуцька Т.О.

представники сторін у судове засідання не з`явились

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПЖК-Запоріжжя"

на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року у справі №908/1107/19 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс до товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя про стягнення 45 752,47 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року позивач - товариство з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя про стягнення 45 752,47 грн., з яких: 40 626,80 грн. основного боргу, 3 754,50 грн. пені, 959,73 грн. інфляційних втрат, 308,60 грн. 3% річних та 1% річних за користування чужими коштами в розмірі 102,84 грн..

Рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року у справі № 908/1107/19 позов задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "ПЖК-Запоріжжя" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Магістраль-Автотранс" 40 626,80 грн. основного боргу, 1 762,12 грн. пені, 495,41 грн. інфляційних втрат, 293,70 грн. 3% річних, 97,90 грн. 1% за користування чужими коштами, 1 817,02 грн. витрат судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що сума боргу в розмірі 40 626,80 грн. за надані позивачем відповідачу послуги перевезення пасажирів підтверджується належними доказами і відповідачем документально не спростована, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими. Враховуючи несплату відповідачем боргу по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000051 від 23.11.2018 у період з 23.11.2018 по 26.12.2018 включно, по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000052 від 30.11.2018 у період з 30.11.2018 по 31.12.2018 включно, по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000055 від 22.12.2018 у період з 22.12.2018 по 25.01.2019 включно, по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000056 від 29.12.2018 у період з 29.12.2018 по 04.02.2019 включно, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення пені, інфляційних втрат, 3% річних та 1% річних за користування чужими коштами за період прострочення та наявність підстав для їх часткового задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "ПЖК-Запоріжжя" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року у справі № 908/1107/19 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказував на те, що судом першої інстанції було порушено вимоги процесуального законодавства, а саме статті 78 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на його думку, вирішивши розглядати справу за наявними у справі матеріалами, судом не було перевірено достовірність наданих позивачем доказів - актів здачі-приймання робіт (надання послуг) на предмет реальності надання відповідних послуг відповідачу. За твердженням апелянта, судом першої інстанції залишено без уваги умови договору на надання послуг перевезення пасажирів № 23/2018 від 01.03.2018, а саме пункту 4.3 згідно якого загальна орієнтована сума договору становить 400 000,00 грн. з урахуванням ПДВ і дані кошти були перераховані відповідачем на користь позивача в повному обсязі. Апелянт вважає, що на користь позивача було стягнуто за даним договором кошти, що виходять за межі ціни, визначеної пунктом 4.3. Договору, враховуючи, що сторони договору не укладали жодних додаткових угод про внесення змін до договору, зокрема в частині збільшення його ціни.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 908/1107/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А. (доповідач у справі), суддів Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.10.2019 року призначено справу № 908/1107/19 до розгляду на 12.11.2019 року.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 року, враховуючи перебування у відпустці судді Дідиченко М.А., яка не є головуючим суддею, справу № 908/1107/19 передано на повторний автоматизований розподіл.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу справ від 12.11.2019 року, справу № 908/1107/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Руденко М.А., судді Смірнова Л.Г., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2019 р., у складі колегії суддів: Руденко М.А. (головуючий), Смірнової Л.Г., Пономаренка Є.Ю., прийнято апеляційну скаргу до свого провадження, розгляд справи призначено на 17.12.2019 р. о 11 год. 30 хв..

17.09.2019 р. до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив із запереченнями на апеляційну скаргу, в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У судове засідання, 17.12.2019 року представники сторін не з`явились про причини неявки суд не повідомили, як свідчать матеріали справи, про час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 170-174).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи , належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутності представників сторін за наявними у справі доказами.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.03.2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю ПЖК-Запоріжжя (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю Магістраль-Автотранс (перевізник) було укладено договір на надання послуг перевезення пасажирів № 23/2018 (далі - договір), предметом якого, відповідно до пункту 1.1., є надання послуг по наданню транспорту для перевезення робітників замовника автобусами перевізника.(а.с.32)

Як передбачено пунктом 3.2 договору замовник зобов`язався сплачувати надані авто послуги в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 4.2 договору розрахунки за договором проводяться за фактично надані послуги протягом тридцяти календарних днів з моменту вручення замовнику акту виконаних робіт та податкової накладної за фактично надані протягом трьох днів послуги. В разі відсутності зазначених документів, строк розрахунків переноситься до моменту отримання повного пакету документів.

Згідно з пунктом 4.3 договору загальна орієнтована сума договору становить 400.000,00 грн з урахуванням ПДВ.

За умовами пункту 9.1 договору він вступає в силу з моменту підписання та діє до 31.12.2018.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

На виконання умов договору у період листопад-грудень 2018 року перевізником надано послуги замовнику за договором на суму 50 626,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг), які підписано та скріплено печатками обох сторін: № ОУ-0000051 від 23.11.2018 на суму 12 054,00 грн., № ОУ-0000052 від 30.11.2018 на суму 12 054,00 грн. , № ОУ-0000055 від 22.12.2018 на суму 14 464,80 грн., № ОУ-0000056 від 29.12.2018 на суму 12 054,00 грн. (а.с.52.56.60), та податковими накладними, які зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, що засвідчується квитанціями № 51 від 23.11.2018 на суму 12 054,00 грн., зареєстрована 26.11.2018, № 52 від 30.11.2018 на суму 12 054,00 грн., зареєстрована 30.11.2018, № 55 від 22.12.2018 на суму 14 464,80 грн., зареєстрована 26.12.2018, № 56 від 29.12.2018 на суму 12 054,00 грн., зареєстрована 04.01.2019.(48-61)

Відповідач свої зобов`язання за договором з оплати отриманих послуг не виконав та лише частково сплатив за надані послуги за актом № ОУ-0000051 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.11.2018, що підтверджується копією картки рахунку 361 позивача, а саме: 28.02.2019 на суму 5 000,00 грн. та 12.03.2019 на суму 5 000,00 грн., загалом на суму 10 000,00 грн. та не заперечується сторонами.

Внаслідок чого, позивачем було вжито заходів досудового врегулювання спору, а саме: листом від 09.01.2019 № 1 (а.с. 63) ТОВ Магістраль-Автотранс було повідомлено ТОВ ПЖК-Запоріжжя про наявність заборгованості та необхідність виконання своїх зобов`язань за договором, проте заборгованість відповідачем так і не була погашена.

Предметом спору у даній справі є право позивача на отримання компенсаційної вартості наданих відповідачу послуг з перевезення, разом із штрафними санкціями, 3% річних та інфляційними втратами за несвоєчасну та неповну оплату за договором.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сума боргу в розмірі 40 626, 80 грн., за надані позивачем послуги з перевезення підтверджується належними доказами і відповідачем документально не спростована, отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими. Враховуючи прострочення сплати відповідачем боргу по акту № ОУ-0000051 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 23.11.2018, та неоплату послуг за актами здачі-приймання робіт (надання послуг): № ОУ-0000052 від 30.11.2018 на суму 12 054,00 грн., № ОУ-0000055 від 22.12.2018 на суму 14 464,80 грн., № ОУ-0000056 від 29.12.2018 на суму 12 054,00 грн., суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 40 626, 80 грн. основного боргу, 1 762,12 грн. пені на підставі п.5.2 договору, у відповідності до умов ст. 625 ЦК України 495,41 грн. інфляційних втрат, 293,70 грн. 3% річних, 97,90 грн. 1% за користування чужими коштами (п. 5.4 договору).

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

За приписами ч. 1 ст. 910 Цивільного кодексу України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов`язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов`язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.

Частиною 1 статті 916 Цивільного кодексу України визначено, що за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Нормами статті 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, перевізником надано послуги замовнику за договором на суму 50 626,80 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг): № ОУ-0000051 від 23.11.2018 на суму 12 054,00 грн., № ОУ-0000052 від 30.11.2018 на суму 12 054,00 грн., № ОУ-0000055 від 22.12.2018 на суму 14 464,80 грн., № ОУ-0000056 від 29.12.2018 на суму 12 054,00 грн. (а.с.48-65 ).

Вказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та скріплені печатками, що дозволяє ідентифікувати відповідальних за здійснення господарської операції та правильність її оформлення осіб; містять відомості про дату та місце складання документу, назву підприємств, назву та дату правочину, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції (маршрут та кількість перевезень, їх вартість).

Щодо тверджень скаржника про те, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем за договором, оскільки ним було сплачено визначену пунктом 4.3 договору ціну в розмірі 400 000,00 грн., слід зазначити таке.

Як вже було встановлено, в п. 4.3 договору сторони визначили загальну орієнтовну сума договору, яка становить 400 000,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Водночас, за умовами пункту 4.2 договору розрахунки за договором проводяться за фактично надані послуги протягом тридцяти календарних днів з моменту вручення замовнику акту виконаних робіт та податкової накладної за фактично надані протягом трьох днів послуги. В разі відсутності зазначених документів, строк розрахунків переноситься до моменту отримання повного пакету документів.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як передбачено ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Таким чином, сторони є вільними у визначенні умов договору і зазначення орієнтовної ціни договору за домовленістю сторін не може нівелювати обов`язок проведення розрахунків між сторонами за фактично надані послуги, факт надання яких у відповідному обсязі не оспорюється сторонами, натомість, наявність заборгованості з їх оплати визнається скаржником, про що свідчать, зокрема, наявні в матеріалах справи лист ТОВ ПЖК-Запоріжжя від 10.01.2019 № 13 (а.с.66) про підтвердження наявності заборгованості та виконання своїх зобов`язань та підписаний акт звірки взаєморозрахунків між сторонами станом за період з 01.11.2018 по 31.03.2019 (а.с.77-78).

Доказів на підтвердження проведення повного розрахунку за отриманні послуги з перевезення відповідачем матеріали справи не містять, що спростовує твердження апелянта про відсутність заборгованості за договором.

Стосовно тверджень скаржника про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, що мають значення для справи, в частині перевірки достовірності підписів та печаток сторін на актах здачі-приймання робіт (надання послуг) на загальну суму 50 626,80 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" надано визначення первинному документу, яким є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами передбачено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р.

Відповідно до приписів пунктів 2.1, 2.2, 2.4 вказаного Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Судом першої інстанції було досліджено наявність в актах здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000051 від 23.11.2018 на суму 12 054,00 грн., № ОУ-0000052 від 30.11.2018 на суму 12 054,00 грн., № ОУ-0000055 від 22.12.2018 на суму 14 464,80 грн., № ОУ-0000056 від 29.12.2018 на суму 12 054,00 грн., всіх передбачених чинним законодавством реквізитів та підписів, підстав, що викликали б сумнів у їх достовірності, відповідачем не наведено.

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz-Mateos проти Іспанії , від 23 червня 1993 року, заява № 12952/87, п. 63).

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2019р. було відкрито провадження у справі № 908/1107/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

У відповідності до ст. 242 Господарського процесуального кодексу України ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.06.2019 було 21.06.2019 направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103050841085 за його юридичною адресою: 01034, м. Київ, пров. Георгіївський, 2, кім. 12, відомості про яку містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців").

Відповідач ухвалу суду від 20.06.2019р., надіслану за вказаною вище адресою, отримав 24.06.2019р., що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення за № 0103050841085.(а.с.5)

У відповідності пункту 91 та абз. 3 пункту 116 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка. За бажанням адресата реєстроване поштове відправлення, поштовий переказ можуть бути доставлені йому за поштовою адресою, зазначеною відправником, кур`єром за додаткову плату. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Таким чином, у разі якщо ухвалу про відкриття провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отримавши ухвалу про відкриття провадження у справі від 20.06.2019 відповідач її вимог не виконав, своє право на подання письмового відзиву на позовну заяву з доказами, що обґрунтовують його позицію, протягом всього часу розгляду справи в суді першої інстанції не реалізував.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що скаржник не заявляв клопотання про проведення судової-почеркознавчої експертизи, як і не надав жодних доказів, як-то висновків експертних установ, що об`єктивно ставили б під сумнів справжність підписів та печаток на первинних документах, складених між сторонами (актах здачі-приймання робіт (надання послуг)). Не було додано таких доказів і до апеляційної скарги.

Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, фактично, зазначені доводи зводяться до переоцінки доказів, що є виключною компетенцією суду, та незгоди з ухваленим судовим рішенням, що не є підставою для його зміни чи скасування.

Враховуючи наведене, наявність заборгованості відповідача перед позивачем за отримані послуги у розмірі 40 626,80 грн. матеріалами справи не спростовується, а отже колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 1 762,12 грн. пені, 495,41 грн. інфляційних втрат, 293,70 грн. 3% річних, 97,90 грн. 1% за користування чужими коштами, слід зазначити наступне.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За змістом статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір таких процентів визначається договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

У частині 6 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з тим, пунктом 5.4 договору визначено, що за прострочення сплати згідно з п. 4.2 даного договору замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,1% за кожний день прострочення від несплаченої суми, але не більше облікової ставки НБУ, яка діє у період стягнення пені. Нарахування та стягнення сум неустойки, а також 1% річних за неправомірне користування грошовими коштами здійснюється за період не більше 6 (шести) місяців з дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ст. 232 ГК України).

Враховуючи, що замовником прострочено сплату отриманих послуг по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000051 від 23.11.2018 за період з 23.11.2018 по 26.12.2018 включно, по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000052 від 30.11.2018 за період з 30.11.2018 по 31.12.2018 включно, по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000055 від 22.12.2018 за період з 22.12.2018 по 25.01.2019 включно, по акту здачі-приймання робіт (надання послуг) № ОУ-0000056 від 29.12.2018 за період з 29.12.2018 по 04.02.2019 включно, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення штрафних санкцій та наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме: пені в розмірі 1 762,12 грн. та 1% річних за користування чужими коштами в розмірі 97,90 грн..

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., згідно яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Враховуючи прострочення замовником оплати отриманих послуг та те, що умовами договору на надання послуг перевезення пасажирів № 23/2018 від 01.03.2018 року не визначено інший розмір процентів, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат та наявності підстав для їх задоволення в межах сум, визначених судом першої інстанції, а саме 3% річних в розмірі 293,70 грн. та інфляційних втрат в розмірі 495,41 грн..

Відповідно до ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року у справі №908/1107/19, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ПЖК-Запоріжжя" на рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року у справі № 908/1107/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 27.08.2019 року у справі №908/1107/19 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Матеріали справи № 908/1107/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 19.12.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Л.Г. Смірнова

Є.Ю. Пономаренко