Рішення

від 22.08.2019 по справі 7/196

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.08.2019Справа № 7/196

За позовомАкціонерного товариства "Київенерго" доОб`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" простягнення 73247,15 грн

Суддя Смирнова Ю.М.

Секретар судового засідання Багнюк І.І.

Представники сторін:

від позивачане з`явились; від відповідачаЦурка Н .О . , ордер серії КС №442238 від 16.07.2019; Петрусь Ж.М., керівник;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-17" про стягнення 329899,10 грн, з яких 256701,95 грн основного боргу, 62674,35 грн витрат з урахуванням індексу інфляції, 3% річних на суму 10552,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №1410097 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2000 в частині оплати наданих послуг у період з 01.02.2006 по 01.02.2009.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2009 за вказаним позовом було порушено провадження у справі №7/196 та призначено справу до розгляду на 16.04.2009.

16.04.2009 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній проти заявлених позовних вимог заперечив та зазначив, що позивачем не було враховано значну суму платежів Житлово-будівельного кооперативу "Авіатор-17", а крім того відповідачем було поставлено під сумнів законність тарифів застосованих позивачем при нарахуванні вартості наданих за договором №1410097 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2000 послуг.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2009 провадження у справі №7/196 зупинено до вирішення іншої, пов`язаної з нею справи №8/131.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2014 провадження у справі №7/196 поновлено, розгляд справи призначено на 30.04.2014.

30.04.2014 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на позов.

Розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 справу №7/196 передано для розгляду судді Митрохіній А.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 суддею Митрохіною А.В. прийнято справу №7/196 до свого провадження та призначено її розгляд на 04.06.2014.

Розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 справу №7/196 передано для розгляду судді Якименку М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 суддею Якименком М.М. прийнято справу №7/196 до свого провадження.

12.05.2014 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи по справі.

03.06.2014 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2014 зупинено провадження у справі №7/196 до вирішення по суті справи №761/8760/14-а та набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 №05-23/870 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №7/196 у зв`язку із прийняттям рішення Вищою радою правосуддя від 05.03.2019 №662/0/15-19 "Про звільнення Якименка М.М. з посади судді господарського суду міста Києва у відставку".

За результатами повторного автоматизованого розподілу справу №7/196 передано на розгляд судді Смирновій Ю.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 справу №7/196 суддею Смирновою Ю.М. прийнято до свого провадження; поновлено провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 23.05.2019.

У підготовчому засіданні 23.05.2019 було оголошено перерву до 19.06.2019. Сторонам направлено виклик у судове засідання 19.06.2019 в порядку ст.ст.120-121 Господарського процесуального кодексу України.

18.06.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача 73247,15 грн, яка прийнята судом до розгляду як заява про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2019 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів; оголошено перерву у підготовчому засіданні до 17.07.2019; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов з урахуванням заяви позивача про уточнення позовних вимог до 16.07.2019.

17.07.2019 через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення по суті спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 замінено відповідача - Житлово-будівельний кооператив "Авіатор-17" його правонаступником - Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 29.07.2019.

29.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, а від відповідача додаткові докази по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №7/196 до судового розгляду по суті на 22.08.2019.

27.05.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення щодо прийняття до розгляду відповіді позивача на відзив.

Представник позивача в судове засідання 22.08.2019 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про проведення судового засідання 22.08.2019 був повідомлений належним чином.

Представники відповідача у судовому засіданні 22.08.2019 проти заявлених позовних вимог заперечили з підстав, наведених у відзиві на позов та письмових поясненнях по суті спору.

В судовому засіданні 22.08.2019 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників відповідача, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2000 між Акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", (правонаступником якої є Акціонерне товариство "Київенерго") (далі - енергопостачальна організація, позивач) та Житлово-будівельним кооперативом "Авіатор-17" (далі - абонент, відповідач) (правонаступником якого є Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17") був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №1410097 (далі - договір), предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (п.1.1), при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положеннями про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі Правил), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п.2.1), енергопостачальна організація, зокрема, зобов`язується (п.2.2) постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору (п.2.2.1); підтримувати середньодобову температуру теплоносія в подавальному трубопроводі згідно з температурним графіком, затвердженим Київською міською держадміністрацією (додаток №2), крім випадків, зазначених у п.3.1.7 договору (п.2.2.2); при зміні тарифів (додаток №3 до договору) повідомляти абонента у п`ятиденний термін з моменту отримання розпорядження держадміністрації м.Києва про їх змінення (п.2.2.3); своєчасно письмово сповіщати абонента про зміни власних юридичних реквізитів (найменування організації, розрахункового рахунку тощо), та при необхідності переукладати договір на постачання теплової енергії у гарячій воді (п.2.2.4), абонент зобов`язався (п.2.3), зокрема, додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії (п.2.3.1), виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку №4 до договору (п.2.3.2), облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом (п.5.1), цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2000 (п.8.1), договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін (п.8.4).

Доказів наявності заяв сторін щодо припинення дії договору та/або заперечень щодо продовження його строку дії у спірний період матеріали справи не містять.

Відповідно до п.1 додатку №4 до договору "Порядок розрахунків за теплову енергію", розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Згідно з п.2 додатку №4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у міжрайонному відділенні із збуту теплової енергії №4 за адресою: вул.Строкача, 9, розрахункова група, тел.407-20-19 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки "абонент" повертає в МВРТ-4) та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п.3 додатку №4 до договору сплату за вказану в п.2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Відповідно до п.3.2 додатку №4 до договору абонентам, що не мають приладів обліку, щомісячно виставляється до сплати згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових мереж енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду, кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

28.09.2004 між контрагентами було укладено угоду №473-04 про реструктуризацію заборгованості за договором №1410097 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2000, відповідно до умов якої боржник (абонент) визнає та підтверджує заборгованість перед кредитором (енергопостачальною організацією) за договором №1410097 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2000 на суму 92914,85 грн станом на 01.09.2004 (п.2), боржник зобов`язується сплатити зазначену суму протягом 10.2004-09.2009 (п.3), боржник разом зі сплатою зазначеної суми, зобов`язується сплачувати поточне споживання згідно з договором №1410097 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2000 (п.4), при проведенні сплати заборгованості боржник зобов`язується посилатись в реквізитах "призначення платежу" платіжного документа на цю угоду, за відсутності чіткого формулювання призначення платежу отримані кредитором кошти зараховуються в першу чергу як оплата поточного споживання енергії, а залишок коштів (за наявності) на виконання цієї угоди (п.5).

Як вбачається з матеріалів справи, за поставлену на виконання умов договору у період з 01.02.2006 по 01.02.2009 теплову енергію позивачем було нараховано відповідачу до сплати 735163,47 грн.

Також позивачем долучені до матеріалів справи облікові картки, звіти про добові параметри теплопостачання, корінці наряду за спірний період.

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач зазначає про те, що Об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" було несвоєчасно оплачено спожиту у спірний період теплову енергію, що в свою чергу є підставою для нарахування останньому 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору за період 01.02.2006 по 01.02.2009 позивачем здійснено постачання відповідачу за адресою: м.Київ, вул.Ірпінська, 63А , теплової енергії, обсяг якої підтверджується обліковими картками (табуляграмами) до договору.

При цьому в матеріалах справи будь-які заперечення абонента щодо повного та належного надання послуг електропостачальною організацією відсутні. Тобто отримання відповідачем у спірний період теплової енергії у гарячій воді та її обсяг останнім не заперечується, підтверджується матеріалами справи та сторонами не оспорюється.

Як стверджує позивач, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" своїх зобов`язань щодо оплати спожитої теплової енергії у гарячій воді у строки та порядку, що визначені умовами договору, належним чином не виконало, в результаті чого у відповідача існувала заборгованість перед позивачем за договором у спірний період.

В свою чергу відповідачем, як абонентом за спірним договором, заперечується вартість спожитої ним теплової енергії, розмір якої визначений енергопостачальною організацією.

Відповідач стверджує, що позивач безпідставно застосував тарифи на теплову енергію, які встановлені розпорядженням КМДА від 30.05.2007 №643, у зв`язку з чим відповідач вважає, що належним чином виконав зобов`язання зі сплати вартості теплової енергії відповідно до розпорядження КМДА від 20.06.2002 №1245, яке зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429 та яким було встановлено тариф у розмірі 54,42 грн, у зв`язку з чим у абонента відсутня заборгованість з оплати спожитої теплової енергії у спірний період.

За твердженнями відповідача у період з 01.12.2006 по 01.04.2008 позивачем було безпідставно нараховано за тарифами, які в подальшому були скасовані судами 164850,23 грн за теплову енергію та не були враховані платежі Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" у спірний період на суму 132237,79 грн.

Отже із врахуванням викладеного, на думку відповідача, відсутні підстави для нарахування та стягнення з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" інфляційних втрат та 3% річних у спірний період.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання параграфу §5 глави 54 Цивільного кодексу України та §3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст.275 та ч.6 ст.276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст.625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже для застосування передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України відповідальності, позивачу необхідно довести, а суду встановити факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті теплової енергії у спірний період за договором №1410097 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2000, з приводу чого суд зазначає наступне.

За змістом ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Нормами ст.632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст.20 Закону України "Про теплопостачання" (далі - Закон), тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до п.1 додатку №3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА №47 від 15.01.1999, яким встановлювався тариф для опалення та для гарячого водопостачання 29,64 грн за 1 Гкал без ПДВ.

Згідно п.3 додатку №3 до договору можлива зміна тарифів в період дії договору.

Суд зазначає, що порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені державні адміністрації, визначено п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 2 Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731.

Положенням встановлений обов`язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до п.п.1, 2 цього Положення, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародних договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Враховуючи наведене розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 у справі №21-246а11.

Як встановлено судом, постановою Шевченківського районного суду м.Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття та скасовано, зокрема, розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 №643 "Про затвердження тарифів на теплову енергію".

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, постанова Шевченківського районного суду м.Києва від 30.09.2014 у справі №761/8760/14-а, яка набрала законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені в ній обставини повторного доведення не потребують.

Суд зазначає, що в період між прийняттям розпоряджень від 20.06.2002 №1245 та від 30.05.2007 №643 Київською міською державною адміністрацією було прийнято три розпорядження щодо встановлення тарифів, а саме: розпорядження №1575 від 30.10.2006, №1786 від 15.12.2006 та №142 від 12.02.2007.

При цьому впродовж 2003 - 2010 років Київська міська державна адміністрація не здійснювала державну реєстрацію своїх розпоряджень щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в Київському міському управлінні юстиції.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429) було останнім зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції розпорядженням щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва, яким встановлено тариф на виробництво теплової енергії для житлово-експлуатаційних організацій за 1 Гкал 65,30 грн з ПДВ.

Зазначені обставини викладені в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №7/719.

Як зауважив відповідач, у період з 01.12.2006 по 01.04.2008 (до моменту скасування розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245, зареєстрованого в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429 розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 №578, зареєстрованим в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 за №12/778) нарахування вартості теплової енергії здійснено позивачем за тарифами, які визнані судом не чинними з моменту їх прийняття та за тарифами, які затверджені розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, які не набрали чинності внаслідок відсутності їх реєстрації в органах Міністерства юстиції України.

Крім того, позивач визнав відсутність у відповідача заборгованості на даний час за спожиту протягом спірного періоду теплову енергію.

В той же час, за висновками суду, при визначенні вартості наданої позивачу енергії в період з 01.02.2006 по 01.02.2009 слід застосовувати тарифи, що встановлені розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245 "Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення", яке було зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429 та відповідно до приписів Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" набуло сили.

При цьому суд зазначає про неможливість застосування для визначення вартості теплової енергії, яка спожита відповідачем у період з 01.04.2008 по 01.02.2009 тарифу, який був визначений сторонами в п.1 додатку №3 до договору, а саме який затверджений розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.1999 №47, оскільки ч.1 ст.58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Правове регулювання відносин теплопостачання, визначення вартості теплової енергії, ціни (тарифи) здійснює саме той нормативно-правовий акт, який діяв, тобто був чинний саме на момент такого споживання.

Отже, оскільки розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.01.1999 №47 втратило чинність згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації №1887 від 20.10.2000, яке в свою чергу втратило чинність згідно з розпорядженням №1245 від 20.06.2002, то відповідно у період з 01.04.2008 по 01.02.2009 розпорядження Київської міської державної адміністрації №47 від 15.01.1999 не було діючим, а тому жодних законних підстав для застосування такого розпорядження при визначенні тарифів на теплову енергію, спожиту у період з 01.04.2008 по 01.02.2009 немає, а застосуванню підлягає розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245, зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 за №46/429 не дивлячись на втрату ним чинності згідно розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 18.04.2008 №578, зареєстрованим в Головному управлінні юстиції у місті Києві 15.05.2008 за №12/778.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №7/719.

Враховуючи наведене, за розрахунком суду, з урахуванням даних, які наведені позивачем у облікових картках щодо кількості спожитої відповідачем у період з 01.02.2006 по 01.02.2009 теплової енергії та оплат відповідача, які надійшли в цей же період, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену останнім теплову енергію була відсутня, в отже немає підстав для застосування до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України відповідальності.

Щодо здійснених відповідачем у спірний період платежів, а саме: у березні 2006 року на суму 51428,33 грн, у квітні місяці 2006 року на суму 21222,60 грн, у листопаді 2006 року на суму 40745,49 грн та у квітні 2007 року на суму 51236,98 грн, то суд зазначає, що з урахуванням умов п.5 укладеної між сторонами угоди №473-04 від 28.09.2004 про реструктуризацію заборгованості за договором №1410097 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.03.2000, означені кошти повинні бути враховані позивачем як оплата поточного споживання, оскільки в реквізитах "призначення платежу" платіжних документів відповідача відсутнє посилання на цю угоду, а отже часткове зарахування наведених платежів в рахунок оплати відповідача за угодою є неправомірним.

З огляду на наведене всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Київенерго" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Авіатор-17" в повному обсязі.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. При цьому, згідно з п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 29.08.2019

Суддя Ю.М.Смирнова