Ухвала

від 30.08.2019 по справі 513/1174/18

САРАТСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 513/1174/18

Провадження № 1-кп/513/49/19

Саратський районний суд Одеської області

У Х В А Л А

30 серпня 2019 року Саратський районний суд Одеської області у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 , захисника - адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у підготовчому відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Сарата Одеської області угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні за № 12018160420000440 від 12.11.2018 року відносно

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Білгород-Дністровський Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з неповною середньою освітою, одруженого, не працюючого, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Як зазначено в угоді про визнання винуватості, ОСОБА_5 , не пройшовши навчання та перевірку знань з питань охорони праці відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про охорону праці" та не маючи жодних дозвільних документів, а саме: дозволу від Державної служби України з питань праці на виконання робіт підвищеної небезпеки, передбаченого ст. 21 Закону України "Про охорону праці" та за відсутності декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 05.06.2013 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2018, з серпня 2018 року, більш точні дату та час в ході досудового розслідування встановити не видалось можливим, в порушення вказаних норм та самовільно взятих на себе функціональних обов`язків, незаконно виконуючи функції оператора автомобільного газозаправного пункту (в подальшому АГЗП) на газозаправній станції ТОВ "Грінгаз" (ідентифікаційний код юридичної особи 40466216), яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Миколаївка-Новоросійська, вул. Абрамовича, 45, діючи умисно, протиправно, приступив до виконання робіт, пов`язаних з реалізацією скрапленого газу, шляхом його продажу населенню для господарських потреб, а саме: заправки газових побутових балонів та заправки автотранспортних засобів, без передбачених на те дозволів.

Сукупність вищезазначених порушень вимог нормативно-правових актів створило реальну загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків для осіб, які працюють в безпосередній близькості до АГЗП, а також на самій АГЗП, розташованій за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Миколаївка- Новоросійська, вул. Абрамовича, 45.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 7 від 12.06.2009 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва", "загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків" необхідно розуміти такі зміни у стані виробничих об`єктів, унаслідок яких виникає реальна небезпека життю людей, або реальна небезпека заподіяння (настання) шкоди благам.

Усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, а також те, що вказані роботи є роботами з підвищеною небезпекою, ОСОБА_5 незаконно виконуючи функції оператора автомобільного газозаправного пункту, будучи особою, яка зобов`язана дотримуватися правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою, діючи із злочинною необережністю, проявляючи бездіяльність та не виконуючи дії, спрямовані на дотримання вимог нормативних актів, що містять правила виконання відповідних робіт, не виконав дії, які міг і повинен був виконати, а саме заправив скрапленим газом балон побутового призначення.

В угоді зазначено, що встановлено достатньо доказів для підозри ОСОБА_5 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 272 КК України, тобто у порушенні правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою на виробництві, особою, яка зобов`язана їх дотримувати, якщо це порушення створило загрозу загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків.

Між підозрюваним та прокурором Білгород-Дністровської місцевої прокуратури ОСОБА_3 , за участю захисника ОСОБА_6 на стадії досудового розслідування 24 квітня 2019 року була укладена угода про визнання винуватості, за умовами якої під час досудового розслідування ОСОБА_5 повністю визнав свою винуватість у зазначеному діянні і зобов`язується беззастережно визнати висунуте обвинувачення в повному обсязі у судовому провадженні.

Сторони узгодили призначення ОСОБА_5 покарання за ч. 1 ст. 272 КК України у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 1700 гривень з позбавленням права обіймати посади оператора авто-газозаправних станцій строком на 1 рік.

В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 , захисник ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_5 просили затвердити угоду про визнання винуватості та призначити ОСОБА_5 визначене в угоді покарання, посилаючись на те, що при укладенні угоди про визнання винуватості дотримані вимоги КПК України.

Обвинувачений ОСОБА_5 пояснив, що до виконання робіт, пов`язаних з продажом скрапленого газу населенню, а саме: заправки газових побутових балонів та заправки автотранспортних засобів на газозаправній станції ТОВ "Грінгаз", розташованій в с. Миколаївка-Новоросійська Саратського району Одеської області, його допустив "старший" по заправці ОСОБА_7 . Стверджував, що працював він не офіційно, без укладання трудового договору. Отримання передбачених законами та іншими нормативними актами дозволів не входить до його посадових обов`язків. За час роботи він заправив скрапленим газом приблизно 4 балони. Зазначив, що угоду про визнання винуватості він уклав добровільно та просив її затвердити.

Вислухавши сторони кримінального провадження, які просили затвердити угоду про визнання винуватості, вивчивши зміст та умови угоди про визнання винуватості, перевіривши угоду на відповідність вимогам КПК України та КК України, суд приходить до висновку про відмову в затвердженні угоди про визнання винуватості з таких підстав.

Статтею 472 КПК України встановлено, що в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов`язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Приймаючи рішення про затвердження угоди про визнання винуватості суд під час судового засідання повинен з`ясувати в обвинуваченого чи цілком він розуміє: 1) що він має право на судовий розгляд під час якого прокурор зобов`язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення у вчиненні якого його обвинувачують, а він має такі права: мовчати і факт мовчання не матиме для суду жодного доказового значення; мати захисника у тому числі на отримання правової допомоги безоплатно у порядку та випадках, передбачених законом, або захищатися самостійно; допитати під час судового розгляду свідків обвинувачення, подати клопотання про виклик свідків і подати докази, що свідчать на його користь; 2) наслідки укладення та затвердження угод, передбачені статтею 473 цього Кодексу; 3) характер кожного обвинувачення, щодо якого він визнає себе винуватим; 4) вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.

Згідно з вимогами ч.6 ст. 474 КПК України, суд зобов`язаний переконатися у судовому засіданні, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Відповідно до ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо: 1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди; 2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства; 3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб; 4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися; 5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов`язань; 6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Судом встановлено, що угода не відповідає вимогам КПК України та КК України.

Так, в угоді зазначено, що ОСОБА_5 підозрюють, зокрема в тому, що не пройшовши навчання та перевірку знань з питань охорони праці відповідно до вимог ст. 18 Закону України "Про охорону праці" та не маючи жодних дозвільних документів, а саме: дозволу від Державної служби України з питань праці на виконання робіт підвищеної небезпеки, передбаченого ст. 21 Закону України "Про охорону праці" та за відсутності декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 05.06.2013 року зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2018 року, з серпня 2018 року, більш точні дату та час в ході досудового розслідування встановити не видалось можливим, в порушення вказаних норм та самовільно взятих на себе функціональних обов`язків, незаконно виконуючи функції оператора автомобільного газозаправного пункту (в подальшому АГЗП) на газозаправній станції ТОВ "Грінгаз" (ідентифікаційний код юридичної особи 40466216), яка розташована за адресою: Одеська область, Саратський район, с. Миколаївка-Новоросійська, вул. Абрамовича, 45, діючи умисно, протиправно, приступив до виконання робіт, пов`язаних з реалізацією скрапленого газу, шляхом його продажу населенню для господарських потреб, а саме: заправки газових побутових балонів та заправки автотранспортних засобів, без передбачених на те дозволів.

За змістом пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України 12.06.2009 за N 7 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про злочини проти безпеки виробництва", оскільки диспозиції статей 271 - 275 Кримінального кодексу України є бланкетними, суди при попередньому розгляді справи повинні з`ясовувати, чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог КПК зокрема, чи вказані в них відповідні статті, пункти, параграфи законодавчих та інших нормативних актів, що регулюють безпеку виробництва, та які з них порушено.

Згідно з положеннями пункту 4 цієї ж постанови. виходячи з того, що для встановлення в діянні складу злочину диспозиції статей 271 - 275 КК відсилають до законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці, спеціальних правил, які регулюють безпеку праці, суди, формулюючи визнане доведеним обвинувачення у справах цієї категорії, мають посилатись у вироку на відповідні статті Закону "Про охорону праці", статті, пункти (параграфи) законодавчих та інших нормативних актів, які порушено, і розкривати суть допущених порушень.

В пункті 9 цієї ж постанови роз`яснено, що при розгляді справ про порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою (стаття 272 КК) суди повинні керуватися Переліком робіт з підвищеною небезпекою, затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року N 15 (далі - Перелік), і законодавчим або нормативно-правовим актом (галузевим або міжгалузевим), у якому встановлено правила безпеки під час проведення відповідних робіт, що входять до Переліку, враховуючи, що в цьому випадку має значення не галузь виробництва, а сам характер таких робіт.

Всупереч зазначеним положенням КПК України в угоді про визнання винуватості у формулюванні підозри не наведено конкретного змісту статей 18, 21 Закону України "Про охорону праці", конкретних пунктів постанови Кабінету Міністрів України № 440 від 05.06.2013 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2018), які на думку авторів угоди порушено ОСОБА_5 , не розкрита суть допущених ОСОБА_5 порушень, не зазначено особу, якій ОСОБА_5 продав газовий балон із скрапленим газом, не вказано ціну газу та об`єму реалізованого скрапленого газу. Формулювання підозри в угоді взагалі не містить посилання на Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, а також на Перелік робіт з підвищеною небезпекою, затверджених наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 року № 15.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до частин 2, 3 ст.18 Закону України "Про охорону праці", порушення якої інкримінують ОСОБА_5 , працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці.

Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Отже обов`язок організувати та оплатити спеціальне навчання і перевірку знань працівника лежить на роботодавці.

Відповідно до положень ч.3 ст.21 Закону України "Про охорону праці" роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки (далі - дозвіл).

За положеннями Порядку подання і реєстрації декларації відповідності матеріально-технічної бази суб`єкта господарювання вимогам законодавства з питань пожежної безпеки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 червня 2013 р. № 440 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2018), обов`язок заповнення та подання вищевказаної декларації покладається на суб`єкта господарювання.

Отже суть обвинувачення, в угоді викладена не конкретно.

Вказані недоліки угоди є суттєвими та такими, що позбавляють суд можливості перевірити правильність правової кваліфікації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 та наявність фактичних підстав для визнання винуватості.

Згідно з пунктом 1 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти одне з таких рішень: 1) затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього кодексу.

Таким чином, в затвердженні угоди про визнання винуватості належить відмовити.

Враховуючи те, що угоду про визнання винуватості було укладено під час досудового розслідування, обвинувальний акт та угода про визнання винуватості підлягають поверненню прокурору для продовження досудового розслідування.

Керуючись ст.ст. 314, 370, 372, 474 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості в кримінальному провадженні №12018160240000440, укладену 24 квітня 2019 року між прокурором Білгород-Дністровської місцевої прокуратури Одеської області юристом 1 класу ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_5 і його захисником ОСОБА_6 та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1