Постанова

від 29.08.2019 по справі 761/23325/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2019 року м. Київ

Унікальний номер справи № 761/23325/17

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11468/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Гаращенка Д.Р.,

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Савицького О.А., по справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна установа Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в :

У червні 2017 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що 30 вересня 2014 року наказом Державної пенітенціарної служби України №145/ОС-14 його було призначено на посаду директора Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України.

18 жовтня 2016 року наказом Міністерства юстиції України №2984/5 Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України було перейменовано в Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України.

Наказом Міністерства юстиції України № 420/К від 30 січня 2017 року у зв`язку з перейменуванням бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України у бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2016 року №2984/5 та з метою приведення у відповідність посад - позивача було визнано таким, що з 31 січня 2017 року обіймає посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України .

Наказом Міністерства юстиції України №878/5 від 15 березня 2017 року було утворено державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та припинено в результаті реорганізації шляхом приєднання бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України до вищезазначеної державної установи.

20 березня 2017 року позивачу було вручено попередження про звільнення, яке обґрунтоване тим, що державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припиняється шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та внаслідок скорочення посади директора державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України . Згідно з попередженням про звільнення позивач підлягав звільненню протягом 2-х місячного строку з моменту отримання вказаного попередження.

Так, наказом №1961/К від 26 травня 2017 року позивача було звільнено з посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України 30 травня 2017 року у зв`язку з реорганізацією установи відповідно до п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України.

Вважаючи звільнення незаконним, позивач просив суд визнати недійсним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 за №1961/К від 26 травня 2017 року; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньомісячного заробітку доходу на день звільнення (т. 1 а.с. 109-142).

У відзиві на позовну заяву представник Міністерства юстиції України Столярчук Д.В. зазначила, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Вказувала, що позивача було звільнено законно внаслідок реорганізації (припинення) державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України і утворення нової державної установи - Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Так, відповідно до наказу №878/5 було припинено Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України в результаті реорганізації шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Наказом Міністерства юстиції України від 28 березня 2017 року №1223/к затверджено структуру та штат новоствореного органу, який становить 280 одиниць та скорочено організаційну структуру та штат Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, тобто в результаті реорганізації мали місце зміни в організації праці, які передбачали скорочення чисельності та штату працівників. Звертала увагу на те, що переведення позивача на іншу рівнозначну посаду було неможливим у зв`язку з тим, що відбулося скорочення штату, у тому числі посади директора Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, а структура новоствореного управління не передбачала посади, яку позивач міг би зайняти з урахуванням його освіти, кваліфікації та досвіду. Разом з тим, позивач свідомо та з власного бажання написав заяву про звільнення у зв`язку із реорганізацією (припиненням) установи де він працював керівником, тому був звільнений на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 152-162).

У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначив, що підстав для надання повідомлення про звільнення позивача з посади директора у відповідача не було, оскільки на момент попередження штат Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України скорочено не було. Крім того, у новоствореній установі штат збільшився, проте, позивачу не було запропоновану зайняти вакантну посаду. Звернув увагу на те, що є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а тому має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці. Зазначив, що заява працівника про звільнення має юридичні наслідки лише у випадку його звільнення за власним бажанням та за угодою сторін, проте, такої заяви позивач не подавав (т. 1 а.с. 188-200).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні позову до Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Державна установа Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку державної кримінально-виконавчої служби України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (т. 1 а.с. 221, 224-228).

12 липня 2019 року позивач ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

На обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції ухвалив незаконне рішення, що полягає у невідповідності висновків обставинам справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що суд невірно розцінив заяву позивача про звільнення, вважаючи, що таким чином підтвердив своє небажання працювати на інших посадах, оскільки подання такої заяви при звільненні працівника з ініціативи власника установи за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України не передбачено. Також зазначив, що у наказі про його звільнення було помилково зазначено звільнено з посади директора державної установи замість вірної назви посади директора бюджетної установи . Вказував, що під час реорганізації бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України штат скорочено не було.

У мотивування вимог апеляційної скарги також зазначив, що жодної посади йому запропоновано не було, на співбесіди до керівництва Міністерства юстиції України не запрошували і не повідомляли про відбір претендентів на посади в новостворений орган. Так, при звільненні позивача з посади не було враховано, що він більше 10 років працював на керівних посадах в органах внутрішніх справ України, інших міністерствах та майже 2 роки і 8 місяців працював директором Департаменту забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, за час роботи дисциплінарних стягнень не мав, крім того, є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (т. 1 а.с. 232-246).

20 серпня 2019 року до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника Міністерства юстиції України Столярчук Д.В., в якому відповідач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (т. 2 а.с. 15-26).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав скаргу і просив її задовольнити, представник відповідача - Новіцька Л.О., представник третьої особи - Книш О.М. заперечували проти скарги і просили її відхилити.

З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було звільнено внаслідок реорганізації (припинення) державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України і утворення нової державної установи - Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України , при цьому відповідач звільнив позивача з дотриманням норм чинного законодавства.

Колегія суддів погодилась з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30 вересня 2014 року наказом Державної Пенітенціарної служби України №145/ОС-14 ОСОБА_1 було призначеного на посаду директора Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України (т. 1 а.с. 114, 165).

Наказом Міністерства юстиції України №2984/5 від 18 жовтня 2016 року Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України було перейменовано в Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та переведено до сфери управління Міністерства юстиції України (т. 1 а.с. 116).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України був юридичною особою, ідентифікаційний код 08565003, дані про основний вид економічної діяльності: державне управління загального характеру (т. 1 а.с. 125).

Наказом Міністерства юстиції України №420/К від 30 січня 2017 року у зв`язку з перейменуванням бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України у бюджетну установу Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2016 року № 2984/5 та з метою приведення у відповідність посад - ОСОБА_1 було визнано таким, що з 31 січня 2017 року обіймає посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (т. 1 а.с. 115, 166).

Наказом Міністерства юстиції України № 878/5 від 15 березня 2017 року було утворено державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України та припинено Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та бюджетну установу Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України в результаті реорганізації шляхом приєднання останніх до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Установлено, що після завершення процедури припинення Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та бюджетної установи Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України їх права та обов`язки перейдуть до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України (т. 1 а.с. 127. 170-186).

20 березня 2017 року ОСОБА_1 . під особистий підпис було вручено попередження про звільнення, в якому зазначено, що державна установа Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України припиняється шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України . Внаслідок скорочення посади директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України позивач підлягав звільненню протягом 2-х місячного строку з моменту отримання вказаного попередження (т. 1 а.с. 126.169).

24 травня 2017 року ОСОБА_1 написав і подав заяву на ім`я виконуючого обов`язки Державного секретаря Міністерства юстиції України, в якій просив звільнити його з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України з 30 травня 2017 року, виплатити вихідну допомогу у зв`язку із звільненням (т. 1 а.с. 168).

Наказом Міністерства юстиції України №1961/К від 26 травня 2017 року позивача було звільнено з посади директора державної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України 30 травня 2017 року у зв`язку з реорганізацією установи відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Підстава звільнення: наказ Міністерства юстиції України № 878/5 від 15 березня 2017 року, попередження про звільнення ОСОБА_1 від 17 березня 2017 року, заява ОСОБА_1 про звільнення від 24 травня 2017 року (т. 1 а.с. 136, 167).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14 липня 2017 року № 2239/5 державну установу Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України перейменовано у державну установу Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України (т. 1 а.с. 208).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз даної норми дає підстави дійти висновку про те, що вона передбачає декілька самостійних підстав для розірвання з ініціативи власника трудового договору з працівником, а саме: ліквідацію; реорганізацію; банкрутство; перепрофілювання підприємства, установи, організації; скорочення чисельності працівників; скорочення штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених в цьому пункті цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (ч. 2 ст. 40 КЗпП України).

Згідно з ч. 3 ст. 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).

Частиною 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

За роз`ясненнями Пленуму Верховного суду України у п. 19 постанови Про практику розгляду судами трудових спорів №9 від 06 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України.

Порядок вивільнення працівників, закріплений КЗпП України, включає наступні вимоги, які повинні бути дотримано роботодавцем: строк попередження про наступне вивільнення (не пізніше ніж за два місяці до вивільнення) (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України); врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством (ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України); пропонування працівникові іншої роботи на тому ж підприємстві, в установі, організації одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України); отримання згоди профспілкового комітету, членом якого є працівник (ст. 43); у разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України Про зайнятість населення . Власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Так, матеріалами справи підтверджено, що про майбутнє звільнення позивача було попереджено під особистий підпис 20 березня 2017 року, а звільнено 26 травня 2017 року, таким чином, термін попередження про звільнення, який передбачений КЗпП України, роботодавцем дотриманий.

До суду не надано доказів оскарження позивачем дій відповідача пов`язаних із виданням наказів №2984/5 від 18 жовтня 2016 року і №420/К від 30 січня 2017 року за якими відбулись перейменування Департаменту забезпечення діяльності Державної пенітенціарної служби України у Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та з метою приведення у відповідність посад - ОСОБА_1 було визнано таким, що з 31 січня 2017 року обіймає посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України (т. 1 а.с. 115, 166).

Наказом Міністерства юстиції України № 878/5 від 15 березня 2017 року було припинено Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України та Управління капітального будівництва та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України шляхом приєднання до державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України .

Наказом Міністерства юстиції України № 1223/к від 28 березня 2017 року було затверджено структуру та штат державної установи Управління з питань забезпечення діяльності та розвитку Державної кримінально-виконавчої служби України .

Посаду директора бюджетної установи Департамент забезпечення діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України , яку обіймав позивач було скорочено і такої або рівнозначної посади Структура і Штат новоутвореної установи не передбачали (т. 1 а.с. 53-65, 127-135)

Враховуючи викладене, колегія суддів визнала неспроможними і відхилила доводи позивача про відсутність скорочення, зокрема, посади, яку обіймав позивач.

За змістом статті 42 КЗпП України переважне право й перевага в залишенні на роботі діють за наявності у роботодавця працівників, які займають таку саму посаду або виконують таку ж роботу, що й вивільнюваний, а не будь-яких інших. Тому, коли певну посаду займала одна особа і ця посада скорочується, зазначене переважне право чи перевага не можуть бути реалізовані.

Зважаючи на вищезазначене, колегія суддів визнала необґрунтованими доводи апелянта з посиланням на ст. 42 КЗпП України і ст. 20 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи , що відповідач мав запропонувати позивачу рівнозначну керівну посаду (директора, начальника) у новоствореній установі.

Факт написання 24 травня 2017 року і подання заяви на ім`я виконуючого обов`язки Державного секретаря Міністерства юстиції України, в якій позивач просив звільнити його з роботи згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України з 30 травня 2017 року, виплатити вихідну допомогу у зв`язку із звільненням, позивач ОСОБА_1 в суді першої інстанції визнав і не заперечував (т. 1 а.с. 168).

Доводи апелянта, що вказана заява була написана позивачем під примусом відповідача об`єктивними доказами по справі не підтверджені. Пояснення апелянта, що написання такої заяви було обумовлено побоюванням не отримати від відповідача премії не можуть бути визнані достатньої підставою для висновку про незаконність дій відповідача при звільненні позивача з роботи.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхилила доводи апелянта, що відповідач в порушення чинного законодавства не запропонував будь-якої іншої роботи в новоутвореній установі.

З матеріалів справи і наявних в ній доказів вбачається, що відповідачем дотримано порядок звільнення позивача у зв`язку з реорганізацією установи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 136).

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Щодо судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач у справі про поновлення на роботі звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір .

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 13 червня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 29 серпня 2019 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

В.М. Ратнікова

Д.Р. Гаращенко