Рішення

від 22.08.2019 по справі 906/232/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" серпня 2019 р. м. Житомир Справа № 906/232/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

секретар судового засідання: Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Чумак С.С. - дов. № 93 від 21.05.2019

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю" Дуко-Техник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю" Інко-Фуд Бердичів"

про стягнення 432 486,68 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 376 397,59 грн, з яких 168 424,50 грн суму основного боргу, 131 626,46 грн сума пені, нарахована за період з 10.08.2016 по 01.03.2019, 11 789,71 грн 7% штрафу, 64 556,92 грн суму інфляційних втрат, нарахована за період серпень 2016 - січень 2019..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі договорів поставки №ДТ/03 від 05.02.2015 та № ДТ/17 від 09.08.2016, укладених між сторонами, позивач поставив відповідачу продукцію, за яку останній розрахунок належним чином не провів, в результаті чого утворилась заборгованість. Крім того, за порушення строків оплати продукції, отриманої за вказаними договорами, позивачем нараховані відповідачу штрафні санкції.

З позовної заяви вбачається, що заборгованість у відповідача перед позивачем виникла за поставлену продукцію за двома договорами поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 та № ДТ/17 від 09.08.2016.

23.04.2019 до суду надійшла уточнена позовна заява від позивача, відповідно до прохальної частини якої Товариство з обмеженою відповідальністю" Дуко-Техник" просить суд - стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю" Інко-Фуд Бердичів" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю" Дуко-Техник" :

- заборгованість за договором поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 року в розмірі 154 287,92 грн, нарахованого за період поставки з 05.02.2015 по 20.08.2015;

- пеню за договором поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 року в розмірі 175 112,01 грн.

- інфляційні збитки за договором поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 року в розмірі 73 656,61 грн.

- заборгованість за договором ДТ/17 від 09.08.2016 року в розмірі 14 136,58 грн.

- пеню за договором ДТ/17 від 09.08.2016 року в розмірі 10 222,98 грн.

- інфляційні збитки за договором ДТ/17 від 09.08.2016 року в розмірі 5070,58 грн.

- сплачений судовий збір розмірі 6487,30 грн.

- судові витрати в розмірі 5000 грн.

20.05.2019 до суду від відповідача надійшов відзив. Відповідно до відзиву відповідач визнав заборгованість в сумі 14 136,58 грн. та надав платіжне доручення про сплату вказаної заборгованості до відзиву. Решту суми позовних вимог і судових витрат відповідач заперечує повністю. При цьому відповідач зазначає, що договори поставки № ДТ/13 від 05.02.2015 та № ДТ /17від 09.08.2016, на які посилається позивач, з боку покупця не підписані, тобто неукладені, тому умови викладені в них не були узгоджені між сторонами.

Таким чином, відповідач просить відмовити в задоволені вимог про стягнення пені в сумі 175 112,01 грн нарахованої на підставі неукладеного договору поставки № ДТ/03 від 05.02.2015, та пені в сумі 10 222,98 грн нарахованої на підставі неукладеного договору поставки № ДТ/17 від 09.08.2016 у зв`язку з безпідставністю та необґрунтованістю вказаних вимог. Також відповідач зазначає, що поставки товару були здійснені постачальником ще протягом березня-серпня 2015 року і в цей самий час мали були сплачені (ст. 692 ЦК України) , а загальний строк позовної давності - тобто строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 ЦК України) - становить три роки, строк позовної давності, в межах якого позивач мав би звернутись до суду, сплив в серпні 2018 року. Так як позовна заява позивачем була подана до суду в березні 2019 року то позивач пропустив строк звернення до суду за захистом порушеного права. Також, відповідач просить відмовити у задоволені позовних вимог в частині нарахування інфляційних збитків у розмірі 73 656,61 грн зі спливом позовної давності.

Також, відповідач заперечує проти нарахування пені в сумі 10 222,98 грн, у зв`язку з відсутністю укладеного між сторонами договору поставки, яким нарахування такої неустойки передбачено.

Щодо нарахування відповідачем інфляційних на суму боргу 14 136,58 грн, то відповідач погоджується з їх нарахуванням за період з вересня 2016 по листопад 2018 у розмірі 4 531,74 грн.

Крім того, відповідач у своєму відзиві заперечує проти відшкодування вартості понесених судових витрат в сумі 5000,00 грн на надання юридичної допомоги, згідно Угоди про надання юридичних послуг № 022/19 від 10.01.2019 р., укладеної між Позивачем та Приватним підприємством Правові технології , через не пов`язаність вказаної угоди з предметом спору. Також, відповідач просить суд розподілити судові витрати сторін, в тому числі судові витрати Відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ІНКО-ФУД БЕРДИЧІВ на надання правової допомоги в сумі 4000,00 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог Позивача / позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено.

30.05.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що між підприємствами було укладено двосторонній правочин, а твердження відповідача, що договори поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 та № ДТ/17 від 09.08.2016 оформлені неналежним чином, вважає безпідставним.

Тому твердження відповідача щодо безпідставності нарахування пені не відповідає дійсності.

Щодо пропуску строку позовної давності позивач звертає увагу на те. що відповідно до п.п. 10.1 п. 10 договору №ДТ/03 від 05.02.2015 договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. Таким чином, заборгованість за вищевказаним договором обчислена станом на 31.12.2018 на суму 154 287,92 грн є дійсною та інфляційні збитки і пеня також обчислені на вищевказану суму станом на 31.12.2018.

Також, позивач зазначає, що 08.05.2019 відповідачем був погашений основний борг в розмірі 14 136,58 грн , що виник на підставі договору № ДТ/17 від 09.08.2016 , відповідно до платіжного доручення № 2133 від 08.05.2019. Посилання відповідача на те, що нарахована пеня в сумі 10 222,98 грн на заборгованість 14 136,58 грн не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю укладеного договору поставки, позивач вважає необґрунтованим, оскільки відповідачем був погашений основний борг, а тому відповідач визнав дійсність договору поставки № ДТ/17 від 09.08.2016. Також відповідачем визнано нарахування інфляційних збитків, чим відповідач вдруге визнає дійсність договору поставки ДТ/17 від 09.08.2016.

18.06.2019 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до прохальної частини яких відповідач просить суд:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ ДУКО-ТЕХНИК в частині вимог, що стосуються стягнення:

-154 287,92 грн. заборгованості за поставлений товар за Договором поставки № ДТ-03 від 05.02.2015 р.

-175 112,01 грн. пені за Договором поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 р.

-73656,61 грн. інфляційних збитків за Договором поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 р.

- 14 136,58 грн. заборгованості за Договором поставки № ДТ/17 від 09.08.2016р.,

- 10 222,98 грн. пені за Договором поставки № ДТ/17 від 09.08.2016 р.

- 538,84 грн. інфляційних збитків за Договором поставки № ДТ/17 від 09.08.2016р.

- 5000,00 грн. судових витрат на оплату правової допомоги. -

в зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Ухвалою суду від 24.06.2019 було продовжено строк проведення підготовчого провадження.

03.08.2019 від відповідача до суду надійшло клопотання про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

Ухвалою суду від 05.08.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач повноважного представника в судове засідання не направив, ухвала направлена на адресу позивача повернулась до суду, але від нього до суду 19.08.2019 надійшла заява про розгляд справи без його участі. Також, в даній заяві, зазначено про підтримання позовних вимог позивачем в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує з підстав викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що позивачем протягом 2015 року здійснювалися відповідачу поставки товару, зокрема, протягом березня 2015 по серпень 2015 позивачем було відпущено, а відповідачем прийнято товар згідно наступних підписаних сторонами видаткових накладних:

- № 158 від 20.03.2015 на суму 22 278,14 грн;

- № 233 від 17.04.2015 на суму 76 415,40 грн;

- № 525 від 20.08.2015 на суму 64 405,20 грн.

На вказані суми позивачем виставлені рахунки на оплату:

- № 170 від 20.03.2015;

- № 238 від 17.04.2015;

- № 538 від 20.08.2015.

Як зазначає позивач у позові та не заперечується відповідачем у відзиві, вказані накладні були оплачені частково, а саме видаткова накладна № 158 від 20.03.2015 оплачена на суму 8 810,82 грн.

Таким чином, борг за поставлений товар згідно вищевказаних видаткових накладних становить 154 287,92 грн.

Позивачем було направлено відповідачу претензію від 16.01.2019 №001/19 про погашення заборгованості за поставлений товар, яка за даними позивача була залишена без відповіді та задоволення.

За вказаних обставин позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказану поставку в розмірі 154 287,92 грн.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Таким чином, строк виконання зобов`язання по оплаті у відповідача настав в день отримання товару, за кожною окремою видатковою накладною.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, позивачем заявлена також вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 73 656,61 грн за період з вересня 2015 по листопад 2018.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 175 112,01 грн пені.

При цьому позивач посилається на те, що поставка товару була здійснена на підставі договору поставки № ДТ/03 від 05.02.2015, пунктом 7.1 якого передбачена сплата пені за прострочення оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Однак, дослідивши наданий суду договір постави, судом встановлено, що в ньому відсутній підпис уповноваженої особи покупця ( відповідача) та відбиток печатки підприємця , тобто умови викладені в даному договорі сторонами погоджені не були.

Крім того, в п. 10.1 договору поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 зазначено, що договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, суд не бере до уваги доданий позивачем договір поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 оскільки він є неукладеним.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Згідно ч.1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З наведеного слідує, що оскільки договір поставки № ДТ/03 від 05.02.2015 згідно якого позивачем здійснений розрахунок пені, не укладений, вимога позивача про стягнення 175 112,01 грн пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст.ст.15,16 ЦК України, ст.20 ГК України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК).

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Статтями 256-258 ЦК України передбачено строки, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність).

Згідно з приписами ст.257, ч. 2 ст. ст. 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 цього Кодексу позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Приписами ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ч.1 ст.260 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 253, ч. 1 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Частинами 4, 5 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелюватися із об`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (п.п. 62, 66 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фінікарідов проти Кіпру від 20.12.2007).

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій (п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду № 10 від 29.05.2013).

Таким чином, вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності, про яке заявив відповідач, суд повинен дослідити та встановити дату переривання позовної давності, з урахуванням конкретних обставин справи, визначивши коли розпочався її перебіг заново після такого переривання та коли закінчився.

У своєму відзиві на позовну заяву відповідач заявив про застосування строків позовної давності стосовно заявлених вимог позивача про стягнення 154 287,92 грн боргу за поставку здійснену протягом березня-серпня 2015 року та нарахованих інфляційних втрат у розмірі 73 656,61 грн.

Ураховуючи те, що поставка товару була здійснена позивачем протягом березня - серпня 2015 року і в цей час мали бути сплачені кошти за товар ( ст. 692 ЦК України), а загальний строк позовної давності становить три роки, то строк, протягом якого позивач мав звернутись до суду сплив в серпні 2018 року. Оскільки позовна заява позивачем подана до суду 11.03.2019, то вимога про стягнення заборгованості у розмірі 154 287,92 грн заявлена після спливу строку позовної давності.

Посилання позивача що він дізнався про порушення свого права лише 16.01.2019 є необґрунтованим, оскільки при здійсненні поставки товару на підставі видаткових накладних оплата товару згідно із вимогами ст. 692 ЦК України мала бути здійснена покупцем після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Таким чином, про порушення свого права позивач довідався або міг довідатись в день здійснення відповідної поставки - в березні-серпні 2015 року.

Закінчення строку позовної давності щодо основної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги.

Зазначена правова позиція викладена в п.5.3 Постанови від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" Пленуму Вищого господарського суду України, де роз`яснено, що 5.3. зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

Згідно з положеннями ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Ураховуючи викладене, суд відмовляє в задоволенні позову в частині вимог про стягнення 154 287,92 грн боргу та 73 656,61 грн інфляційних нарахувань.

Також, з матеріалів справи вбачається що на підставі видаткових накладних № 383 від 11.08.2016 та № 384 від 11.08.2016 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 14 136,58 грн.

Також позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату № 393 від 11.08.2016 на суму 9 547,78 грн та № 394 від 11.08.2016 на суму 4 588,80 грн.

Статтею 692 ЦК України визначено, що покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Таким чином, строк виконання зобов`язання по оплаті у відповідача настав в день отримання товару, за кожною окремою видатковою накладною.

Однак, відповідач за отриманий товар розрахунку не провів, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 14 136,58 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідачем в ході розгляду справи надано суду платіжне доручення № 2133 від 08.05.2019 згідно якого, після пред`явлення позову до суду, ним було погашено суму основної заборгованості за отриманий товар у розмірі 14 136,58 грн., що також підтверджується позивачем у відповіді на відзив.

Відповідно до п. 2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Із врахуванням вищевикладених норм та фактичних обставин справи, суд вважає що провадження у справі в частині стягнення 14 136,58 грн основного боргу підлягає закриттю за відсутністю предмета спору між сторонами.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, позивачем заявлена також вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з серпня 2016 по листопад 2018 розмір яких, згідно розрахунку позивача, становить 5 070,58 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купують населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Судом перевірений розрахунок інфляційних втрат позивача та визнано його арифметично невірним, оскільки в розрахунку деякі періоди нарахування не відповідають вимогам п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Оскільки строк оплати товару відповідно до ст. 692 ЦК України у відповідача настав після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто з дня поставки відповідно до видаткових накладних від 11.08.2016, то право на нарахування інфляційних втрат у позивача настало з вересня. а не з серпня 2016.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Відповідно до розрахунку, проведеного судом, розмір інфляційних становить 4 531,74 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 10 222,98 грн пені, нарахованої на підставі договору поставки № ДТ/17 від 09.08.2016, пунктом 7.1 якого передбачено, що за прострочку в оплаті поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Однак, дослідивши наданий суду договір постави № ДТ/17 від 09.08.2016, судом встановлено, що в ньому відсутній підпис уповноваженої особи покупця ( відповідача) та відбиток печатки підприємця , тобто умови викладені в даному договорі сторонами погоджені не були.

Крім того, в п. 10.1 договору поставки № ДТ/17 від 09.08.2016 зазначено, що договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, суд не бере до уваги доданий позивачем договір поставки № ДТ/17 від 09.08.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно ч.1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

З наведеного слідує, що оскільки договір поставки № ДТ/17 від 09.08.2016 згідно якого позивачем здійснений розрахунок пені є неукладеним, то вимога позивача про стягнення 10 222,98 грн пені задоволенню не підлягає.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог в частині стягнення 4 531,74 грн інфляційних, закриття провадження у справі в частині стягнення 14 136,58 грн боргу та відмови в іншій частині позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем в позовній заяві заявлено про стягнення з відповідача 5 000,00грн. понесених витрат на правничу допомогу.

Дослідивши заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

На доказ понесених витрат позивачем подано Угоду про надання юридичних послуг № 022/19 від 10.01.2019, укладену між позивачем та Приватним підприємством "Правові технології" .

В пункті 1.1 вказаної угоди передбачено, що виконавець надає юридичні послуги, а саме надає замовнику консультації, проводе юридичний аналіз документів, складає заяви, скарги та здійснює їх подання і супроводження по всім питанням замовника.

Однак, з предмету вказаної угоди не вбачається, що вона пов`язана саме з розглядом даної справи.

В п. 2.1 угоди сторони домовились, що замовник здійснює оплату у розмірі 5000,00 грн.

Крім того, в п. 4.1. угоди зазначено, що виконані роботи приймаються шляхом підписання акта виконаних робіт. Акт виконаних робіт надається виконавцем по виконанню п. 1.1 угоди і у випадку відсутності зауважень повинен бути підписаний замовником в 10-денний термін ( п. 4.2 угоди).

Суд зауважує, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано платіжне доручення № 2315 від 28.01.2019 про сплату ПП "Правові технології" 5 000,00грн. із зазначенням призначення платежу " оплата за юридичні послуги згідно угоди 022/19 від 10.01.19".

Проте, позивачем в порушення умов п. 4.1 угоди не надано первинних документів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акт приймання-передачі послуг) саме у зв`язку з наданням правничої допомоги у даній справі.

Надане позивачем платіжне доручення № 2315 від 28.01.2019 про сплату ПП "Правові технології" 5 000,00грн суд не розцінює як доказ оплати наданих правових послуг у зазначеній сумі саме у зв`язку з наданням правничої допомоги в рамках даної справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ураховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що заявлені при звернені до суду витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн. підлягають залишенню за позивачем, оскільки останній належними, допустимими та достатніми доказами не довів понесення таких витрат.

03.08.2019 відповідачем суду надано клопотання про стягнення з позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат відповідачем надано суду договір про надання правової допомоги № 25/04 від 25.04.2019 з Додатковою угодою до нього від 25.04.2019, укладені між ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" та адвокатом Чумак С.С., копію видаткового касового ордера від 26.04.2019 на суму 4 000,00 грн, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЖТ № 001035, виданого Чумак Світлані Степанівні Радою адвокатів Житомирської області від 20.02.2019, довіреність № 93 від 21.05.2019 ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" на ім`я адвоката Чумак С.С. для представництва інтересів відповідача в суді, копію додаткової угоди від 25.06.2019 до договору про надання правової допомоги № 25/04 від 25.04.2019, з переліком виконаних адвокатом Чумак С.С. робіт, які прийняті відповідачем за актом № 1 приймання-передачі послуг з надання правової допомоги від 05.08.2019 з погодинним розрахунком вартості послуг адвоката у цій справі.

Дослідивши надані відповідачем докази понесення ним витрат на правничу допомогу, суд встановлено, що ці витрати пов`язані з розглядом даної справи, доведені належним чином, їх розмір є обґрунтованим, співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом Чумак С.С. роботами.

За таких фактичних обставин та за змістом вищенаведених норм процесуального закону на позивача належить покласти відшкодування витрат відповідача на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи пропорційно до суми позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено.

Керуючись статтями 123, 129, 231, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення 14 136,58 грн боргу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (13307, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Білопільська, 131, код ЄДРПОУ 38284164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дука-Техник" ( 51261, Дніпропетровська область, Новомосковський район, сільрада Мар`янівська, 519,6 км автодороги Київ-Луганськ, код ЄДРПОУ 31155219) - 4 531,74 грн інфляційних втрат, 280,02 грн судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дука-Техник" ( 51261, Дніпропетровська область, Новомосковський район, сільрада Мар`янівська, 519,6 км автодороги Київ-Луганськ, код ЄДРПОУ 31155219) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (13307, Житомирська область, м. Бердичів, вул. Білопільська, 131, код ЄДРПОУ 38284164) - 3 827,34 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 02.09.19

Суддя Маріщенко Л.О.

Віддрукувати:

1-в справу

2- позивачу за юрид. адресою ( рек. з повід.)

3- відповідачу ( рек. з повід.)