Постанова

від 12.03.2020 по справі 906/232/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/232/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Берднік І. С., Чумака Ю. Я.,

здійснивши перегляд у порядку письмового провадження постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 (судді: Савченко Г. І., Павлюк І. Ю., Демидюк О. О.) і рішення Господарського суду Житомирської області від 22.08.2019 (суддя Маріщенко Л. О.)

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів"

про стягнення 432 486,68 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" (далі - ТОВ "Дуко-Техник") звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом (з урахуванням змін) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" (далі - ТОВ "Інко-Фуд Бердичів") про стягнення 154 287,92 грн заборгованості за договором поставки від 05.02.2015 № ДТ/03 (далі - договір від 05.02.2015), 175 112,01 грн пені за прострочення оплати за договором від 05.02.2015 і 73 656,61 грн інфляційних втрат, а також 14 136,58 грн заборгованості за договором поставки від 09.08.2016 № ДТ/17 (далі - договір від 09.08.2016), 10 222,98 грн пені за прострочення оплати за договором від 09.08.2016 і 5 070,58 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов зазначених договорів щодо своєчасної та в повному обсязі оплати поставленого за ними товару.

1.2. У відзиві на позов ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" заперечило проти позову в частині стягнення з товариства 154 287,92 грн заборгованості за поставлений товар згідно з договором від 05.02.2015, пені у сумі 175 112,01 грн, 73 656,61 грн інфляційних втрат за прострочення оплати за договором від 05.02.2015; а також 14 136,58 грн заборгованості за поставлений товар згідно з договором від 09.08.2016, пені у сумі 10 222,98 грн та інфляційних втрат у сумі 538,84 грн за прострочення оплати за договором від 09.08.2016; 5 000,00 грн витрат на правову допомогу. Відповідач акцентував, що не підписував договорів поставки від 05.02.2015, від 09.08.2016 і стверджував про їх неукладення, що, на думку товариства, унеможливлює нарахування і стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов`язання за неукладеними договорами. Водночас ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" просило застосувати позовну давність до вимог про стягнення з нього 154 287,92 грн заборгованості та 73 656,61 грн інфляційних втрат, стверджуючи, що товар упродовж березня-серпня 2015 року був поставлений згідно з видатковими накладними від 20.03.2015 № 158, від 17.04.2015 № 233, від 20.08.2015 № 525, і позовна давність за цими вимогами спливла у серпні 2018 року. Поза тим відповідач визнав позов у частині стягнення 4 531,74 грн інфляційних втрат; наголосив, що згідно з платіжним дорученням від 08.05.2019 № 2133 товариство перерахувало позивачеві 14 136,58 грн заборгованості за товар згідно з видатковими накладними від 11.08.2016 № 383, № 384.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.08.2019, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019, позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення 14 136,58 грн боргу. Стягнуто з ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" на користь ТОВ "Дуко-Техник" 4 531,74 грн інфляційних втрат, 280,02 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ "Дуко-Техник" на користь ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" 3 827,34 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Закриваючи провадження у справі в частині стягнення 14 136,58 грн боргу, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що відповідач сплатив зазначену суму боргу після звернення позивача з позовом до суду, тому наявні підстави для закриття провадження у справі згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас суди дійшли висновку про прострочення виконання відповідачем зобов`язань з оплати товару, отриманого за видатковими накладними від 11.08.2016 № 383, № 384. Перевіривши розрахунок позивача, суди визнали його арифметично неправильним у частині нарахування інфляційних втрат і здійснили власний перерахунок інфляційних втрат, згідно з яким сума інфляційних втрат, яку належить стягнути з відповідача, становить 4 531,74 грн.

Господарські суди попередніх інстанцій відмовили у стягненні 154 287,92 грн боргу за товар, поставлений упродовж березня-серпня 2015 року на підставі відповідних видаткових накладних, і 73 656,61 грн інфляційних втрат у зв`язку зі спливом позовної давності. Водночас суди установили, що договори від 05.02.2015, від 09.08.2016, на які в обґрунтування позову послався позивач, є неукладеними, тому правових підстав для нарахування і стягнення пені у цьому випадку немає.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із висновками господарських судів попередніх інстанцій, ТОВ "Дуко-Техник" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 і рішення Господарського суду Житомирської області від 22.08.2019 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

ТОВ "Дуко-Техник" вважає оскаржені у справі судові рішення безпідставними та необґрунтованими; наголошує на правомірності заявленого позову про стягнення спірних сум заборгованості, пені та інфляційних втрат та акцентує на укладенні між сторонами у справі договорів від 05.02.2015 і від 09.08.2016, відсутності правових підстав для застосування позовної давності у цьому випадку. Скаржник зауважує, що не можна вважати неукладеним договір у разі його повного чи часткового виконання.

3.2. Від ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач акцентує правомірність висновків господарських судів попередніх інстанцій, викладених в оскаржуваних судових рішеннях, та зазначає, що аргументи, наведені у касаційній скарзі, не доводять порушення судами норм матеріального і процесуального права під час ухвалення судами рішень у справі.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 10.03.2020 визначено такий склад колегії суддів: Дроботова Т. Б. - головуючий, Чумак Ю. Я., Берднік І. С.

4.2. Переглянувши оскаржені у справі рішення і постанову, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і заперечення на неї, перевіривши наявні матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

4.3. Як свідчать матеріали справи та установили господарські суди попередніх інстанцій, ТОВ "Дуко-Техник" (позивач) упродовж березня-серпня 2015 року відпустило, а ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" (відповідач) прийняло товар згідно з підписаними сторонами видатковими накладними від 20.03.2015 № 158 на суму 22 278,14 грн, від 17.04.2015 № 233 на суму 76 415,40 грн, від 20.08.2015 № 525 на суму 64 405,20 грн. Позивач виставив відповідачеві рахунки на оплату отриманого товару, а саме: рахунки на оплату від 20.03.2015 № 170, від 17.04.2015 № 238, від 20.08.2015 № 538.

Під час вирішення спору господарські суди попередніх інстанцій установили, що зазначені видаткові накладні відповідач оплатив частково, у зв`язку з чим за відповідачем рахується заборгованість за товар, поставлений на підставі таких накладних, у сумі 154 287,92 грн.

16.01.2019 позивач направив відповідачеві претензію № 001/19 про погашення заборгованості за поставлений товар, яку відповідач залишив без реагування.

Крім того, як установили попередні судові інстанції та свідчать матеріали справи, за видатковими накладними від 11.08.2016 № 383, № 384 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 14 136,58 грн. Водночас позивач виставив відповідачеві рахунки на оплату від 11.08.2019 № 393 на суму 9 547,78 грн і № 394 на суму 4 588,80 грн.

4.4. Як свідчать матеріали справи, предметом позову у ній є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договорами поставки від 05.02.2015, від 09.08.2016, а також пені та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати товару, отриманого за такими договорами.

4.5. Поняття зобов`язання та підстави його виникнення унормовано у статті 509 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

У статті 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У розумінні положень наведеної норми, за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо у спеціальних правилах або договорі купівлі-продажу не визначено іншого строку оплати.

Здійснюючи судовий розгляд, попередні судові інстанції дослідили обставини справи і наявні у ній докази, урахували наведені положення законодавства та установили, що обов`язок відповідача оплатити товар у цьому випадку (з огляду на положення статті 692 Цивільного кодексу України) виник з моменту прийняття товару за кожною окремою видатковою накладною, а у позивача, відповідно, виникло право вимагати такої оплати.

Як свідчать матеріали справи та установили суди, відповідач у відзиві на позов просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення 154 287,92 грн боргу за поставку товару, здійснену упродовж березня-серпня 2015 року, а також 73 656,61 грн інфляційних втрат.

Господарські суди попередніх інстанцій під час вирішення спору установили, що поставка товару за видатковими накладними на зазначену суму відбулася у березні - серпні 2015 року і в цей час належало сплатити вартість прийнятого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України); позивач своєчасно правом на стягнення боргу з відповідача, а саме упродовж трьох років після передачі товару, не скористався та звернувся до суду лише 11.03.2019, тобто із пропуском позовної давності.

Колегія суддів зазначає, що право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме у матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) згідно зі статтею 257 зазначеного Кодексу встановлено в три роки.

У статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на встановлені судами обставини та беручи до уваги наведені положення законодавства, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності до вимог про стягнення боргу за товар, поставлений у березні - серпні 2015 року, та інфляційних втрат за прострочення його оплати.

Як уже зазначалося та установили господарські суди, позивач на підставі видаткових накладних від 11.08.2016 № 383, № 384 поставив відповідачеві товар на загальну суму 14 136,58 грн і виставив рахунки на оплату, яких відповідач не оплатив. Зазначену суму боргу відповідач погасив лише після звернення позивача із цим позовом до суду, що підтверджується платіжним дорученням від 08.05.2019 № 2133, тому суди дійшли висновку, що провадження у справі у частині стягнення з відповідача 14 136,58 грн боргу необхідно закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Поряд із цим у зв`язку із простроченням виконання зазначеного грошового зобов`язання позивач просив стягнути з відповідача 5 070,58 грн інфляційних втрат за період із серпня 2016 року по листопад 2018 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена згідно з частиною 2 статті 625 цього Кодексу, не є штрафною санкцією, а становлять спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення їх сплати.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення становить місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи із місяця, наступного за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), в якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, суди попередніх інстанцій установили, що такий розрахунок позивач провів без урахування наведених положень законодавства, та здійснили власний перерахунок і дійшли висновку, що сума інфляційних втрат, яку належить стягнути з відповідача, становить 4 531,74 грн, та відмовили у решті стягнення інфляційних втрат.

Як свідчать матеріали справи, позивач також просив стягнути з відповідача 175 112,01 грн пені, нарахованої за прострочення оплати за договором від 05.02.2015 і 10 222,98 грн пені, нарахованої за прострочення оплати за договором поставки від 09.08.2016.

У частині 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частин 1 статей 546, 547 цього Кодексу виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою; правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Під час вирішення цього спору попередні судові інстанції дослідили обставини справи та наявні у ній докази, надали оцінку, зокрема, договорам поставки, на які послався позивач в обґрунтування позову, його доводам щодо укладення цих договорів. Як установили попередні судові інстанції, зазначених договорів відповідач не підписав (підпису уповноваженої особи покупця та відбитку його печатки на договорах немає), умови договорів сторони не погодили; за змістом пунктів 10.1 договорів від 05.02.2015, від 09.08.2016 вони вступають в силу із дати підписання уповноваженими представниками сторін, а отже, як установили суди, зазначені договори є неукладеними та, відповідно, не породжують для їх сторін будь-яких прав та обов`язків; поставки товарів здійснювалися на підставі спірних видаткових накладних поза межами цих договорів, тому правових підстав для нарахування і стягнення пені за прострочення оплати за такими договорами немає.

Суд апеляційної інстанції також наголосив, що відповідач, оплачуючи виставлені позивачем рахунки, у платіжних дорученнях як підставу оплати зазначав лише ці рахунки, а не договори; відповідач заперечував стосовно укладення цих договорів та отримання їх проєктів; доказів надсилання проєктів договорів поставки відповідачеві позивач не надав; саме лише зазначення продавцем у накладних і рахунках номерів і дат договорів не свідчить про схвалення цих правочинів покупцем. Обставин виконання таких договорів суди не установили, а позивач не довів.

4.6. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування рішення і постанови у справі, оскільки їм уже надав оцінку суд апеляційної інстанції, такі твердження не спростовують викладеного та установленого судами; стосуються встановлення визначених обставин та здійснення переоцінки відповідних доказів, що не може мати місця на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції; норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, до встановлених судами обставин застосовані правильно.

Наведені у касаційній скарзі твердження скаржника про те, що спірні договори недійсними не визнавалися, не впливають на висновки судів попередніх інстанцій, викладені у судових рішеннях, та їх не спростовують.

Стосовно наведених у касаційній скарзі тверджень про необхідність урахування правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.06.2018 у справі № 338/18017, колегія суддів зауважує, що інформації про справу із зазначеними реквізитами у Єдиному державному реєстрі судових рішень немає; копії такої постанови не долучено і до касаційної скарги.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020, яка діяла на час відкриття касаційного провадження у цій справі), в якій визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності застосування норм матеріального і процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій (частина 7 статті 301 цього Кодексу).

5.2. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України (у зазначеній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Ураховуючи наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 і рішення Господарського суду Житомирської області від 22.08.2019 у справі № 906/232/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді І. С. Берднік

Ю. Я. Чумак