Постанова

від 10.12.2019 по справі 906/232/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2019 року Справа № 906/232/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Демидюк О.О.

секретар судового засідання Соколовська О.В.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" на рішення господарського суду Житомирської області від 22 серпня 2019 року у справі №906/232/19 (суддя Маріщенко Л.О., повний текст складено 02 вересня 2019 року)

за позовом ТОВ "Дуко-Техник"

до ТОВ "Інко-Фуд Бердичів"

про стягнення 432486,68 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 22 серпня 2019 року у справі №906/232/19 частково задоволено позов ТОВ "Дуко-Техник" до ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" про стягнення 432486,68 грн. Закрито провадження у справі в частині стягнення 14136,58 грн. боргу. Присуджено до стягнення з ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" на користь ТОВ "Дуко-Техник" 4531,74 грн. інфляційних втрат, 280,02 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено. Присуджено до стягнення з ТОВ "Дуко-Техник" на користь ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" 3827,34 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Вказане рішення мотивоване тим, що оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог в частині стягнення 4531,74 грн інфляційних, закриття провадження у справі в частині стягнення 14136,58 грн боргу та відмови в іншій частині позову. Судом не взято до уваги додані позивачем договори поставки №ДТ/03 від 05 лютого 2015 року та №ДТ/17 від 09 серпня 2016 року, оскільки вони є неукладеними. Судом було застосовано строк позовної давності до позову в частині вимог про стягнення 154 287,92 грн боргу та 73 656,61 грн інфляційних нарахувань.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 22 серпня 2019 року у справі №906/232/19 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" не зверталося до суду про визнання договорів поставки №ДТ/03 від 05 лютого 2015 року та №ДТ/17 від 09 серпня 2016 року недійсними та всі умови виконувалися відповідно до договорів, а тому відповідачем були визнані зазначені договори. Виконання зобов`язань згідно договорів поставки підтверджується діями сторін, а саме: підписанням видаткових накладних, рахунків, платіжних доручень, квитанцій про прийом вантажу. Таким чином, твердження щодо безпідставного нарахування пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань спростовується викладеним. Крім того, апелянт стверджує, що посилання господарського суду Житомирської області на те, що нарахована пеня в сумі 10222,98 грн. на заборгованість в розмірі 14136,58 грн. не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю укладеного договору поставки, ТОВ "Дуко-Техник" вважає необгрунтованим, оскільки ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" був погашений основний борг, а тому ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" визнав дійсність договору поставки №ДТ/17 від 09 серпня 2016 року.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30 жовтня 2019 року у справі №906/232/19 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" на рішення господарського суду Житомирської області від 22 серпня 2019 року у справі №906/232/19 та призначено розгляд скарги на 26 листопада 2019 року.

Від ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін.

Безпосередньо в судовому засіданні 26 листопада 2019 року представники позивача та відповідача повністю підтримали вимоги і доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

В судовому засіданні 26 листопада 2019 року оголошувалась перерва до 10 грудня 2019 року.

Представники позивача та відповідача в судове засідання 10 грудня 2019 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши надану судом юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариством з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" протягом 2015 року здійснювалися Товариству з обмеженою відповідальністю "Інко-Фуд Бердичів" поставки товару, зокрема, протягом березня 2015 по серпень 2015 позивачем було відпущено, а відповідачем прийнято товар згідно наступних підписаних сторонами видаткових накладних:

- № 158 від 20 березня 2015 року на суму 22 278,14 грн;

- № 233 від 17 квітня 2015 року на суму 76 415,40 грн;

- № 525 від 20 серпня 2015 року на суму 64 405,20 грн.

На вказані суми позивачем виставлені рахунки на оплату:

- № 170 від 20 березня 2015 року;

- № 238 від 17 квітня 2015 року;

- № 538 від 20 серпня 2015 року.

З дослідженого судами вбачається, що вказані накладні були оплачені частково, а саме видаткова накладна № 158 від 20 березня 2015 року оплачена на суму 8810,82 грн., що також не заперечується сторонами.

Таким чином, борг за поставлений товар згідно вищевказаних видаткових накладних становить 154 287,92 грн.

Позивачем було направлено відповідачу претензію від 16 січня 2019 року №001/19 про погашення заборгованості за поставлений товар, яка за даними позивача була залишена без відповіді та задоволення.

За вказаних обставин позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за вказану поставку в розмірі 154287,92 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Таким чином, строк виконання зобов`язання по оплаті у відповідача настав в день отримання товару, за кожною окремою видатковою накладною.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, позивачем заявлена також вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 73 656,61 грн за період з вересня 2015 року по листопад 2018 року.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 175112,01 грн пені.

При цьому, апелянт посилається на те, що поставка товару була здійснена на підставі договору поставки № ДТ/03 від 05 лютого 2015 року, пунктом 7.1 якого передбачена сплата пені за прострочення оплати товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Однак, дослідивши договір постави, який міститься в матеріалах справи, місцевим судом вірно встановлено, що в ньому відсутній підпис уповноваженої особи покупця (відповідача) та відбиток печатки підприємства, тобто умови викладені в даному договорі сторонами погоджені не були.

Крім того, в пункті 10.1 договору поставки № ДТ/03 від 05 лютого 2015 року зазначено, що договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно не прийняв до уваги доданий позивачем договір поставки № ДТ/03 від 05 лютого 2015 року, оскільки він є неукладеним.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Згідно частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Оскільки договір поставки № ДТ/03 від 05 лютого 2015 року згідно якого позивачем здійснений розрахунок пені, не укладений, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що вимога позивача про стягнення 175 112,01 грн пені задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України слідує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб та в порядку, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 Цивільного кодексу України).

Статтями 256-258 Цивільного кодексу України передбачено строки, у межах яких особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (позовна давність).

Згідно з приписами статті 257, частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до частини 1 статті 259 цього Кодексу позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Приписами статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (частина 1 статті 260 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 253, частиною 1 статті 254 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелюватися із об`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Фінікарідов проти Кіпру" від 20 грудня 2007 року).

Відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку (частина перша статті 264 Цивільного кодексу України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Бездіяльність боржника (наприклад, неоспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається за законом або договором) не свідчить про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

У відзиві на позовну заяву ТОВ "Інко-Фуд Бердичів" заявлено про застосування строків позовної давності стосовно заявлених вимог позивача про стягнення 154 287,92 грн боргу за поставку здійснену протягом березня-серпня 2015 року та нарахованих інфляційних втрат у розмірі 73 656,61 грн.

Вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності, про яке заявив відповідач, необхідним є дослідження та встановлення дати переривання позовної давності, з урахуванням конкретних обставин справи, визначивши коли розпочався її перебіг заново після такого переривання та коли закінчився.

З дослідженого місцевим судом та перевіреного апеляційною інстанцією вбачається, що поставка товару була здійснена позивачем протягом березня - серпня 2015 року і в цей час мали бути сплачені кошти за товар (стаття 692 Цивільного кодексу України), а загальний строк позовної давності становить три роки, то строк, протягом якого позивач мав звернутись до суду сплив в серпні 2018 року. Оскільки позовна заява позивачем подана до господарського суду Житомирської області 11 березня 2019 року, то вимога про стягнення заборгованості у розмірі 154 287,92 грн заявлена після спливу строку позовної давності.

Зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 Цивільного кодексу України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 Цивільного кодексу України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Згідно з положеннями статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Таким чином, місцевий суд правомірно відмовив в задоволенні позову в частині вимог про стягнення 154 287,92 грн боргу та 73 656,61 грн інфляційних нарахувань.

Також, з матеріалів справи судами вбачається, що на підставі видаткових накладних №383 від 11 серпня 2016 року та №384 від 11 серпня 2016 року позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 14136,58 грн.

Також позивачем були виставлені відповідачу рахунки на оплату №393 від 11 серпня 2016 року на суму 9547,78 грн та №394 від 11 серпня 2016 року на суму 4588,80 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору.

Таким чином, строк виконання зобов`язання по оплаті у відповідача настав в день отримання товару, за кожною окремою видатковою накладною.

Однак, відповідач за отриманий товар розрахунку не провів, в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 14 136,58 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції надано платіжне доручення №2133 від 08 травня 2019 згідно якого, після пред`явлення позову до суду, ним було погашено суму основної заборгованості за отриманий товар у розмірі 14136,58 грн., що також підтверджується позивачем у відповіді на відзив.

Відповідно до пункту 2 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору.

Із врахуванням вищевикладених норм та фактичних обставин справи, місцевий суд правомірно закрив провадження у справі в частині стягнення 14136,58 грн основного боргу за відсутністю предмета спору між сторонами.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання по оплаті товару, позивачем заявлена також вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з серпня 2016 року по листопад 2018 року розмір яких, згідно розрахунку позивача, становить 5070,58 грн.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримання ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купують населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Колегією суддів перевірено розрахунок інфляційних втрат позивача та встановлено, що в розрахунку деякі періоди нарахування не відповідають вимогам законодаства, відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Оскільки строк оплати товару відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України у відповідача настав після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто з дня поставки відповідно до видаткових накладних від 11 серпня 2016 року, то право на нарахування інфляційних втрат у позивача настало з вересня, а не з серпня 2016 року.

Таким чином, місцевий суд правомірно встановив, що обгрунтованою до стягнення є сума інфляційних втрат у розмірі 4531,74 грн.

Також, позивач заявлено до стягнення з відповідача 10222,98 грн пені, нарахованої на підставі договору поставки №ДТ/17 від 09 серпня 2016 року, пунктом 7.1 якого передбачено, що за прострочку в оплаті поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Однак, договір постави №ДТ/17 від 09 серпня 2016 року не підписаний відповідачем, тобто умови викладені в даному договорі сторонами погоджені не були.

Крім того, в пункті 10.1 договору поставки № ДТ/17 від 09 серпня 2016 року зазначено, що договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін.

Таким чином, місцевий суд правомірно не взяв до уваги доданий позивачем договір поставки №ДТ/17 від 09 серпня 2016 року.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Згідно частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Оскільки договір поставки № ДТ/17 від 09 серпня 2016 року згідно якого позивачем здійснений розрахунок пені є неукладеним, то судом першої інстанції правильно відмовлено у задоволенні вимоги позивача про стягнення 10222,98 грн пені.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог в частині стягнення 4531,74 грн інфляційних, закриття провадження у справі в частині стягнення 14136,58 грн боргу та відмови в іншій частині позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що договори поставки не укладались в письмовій формі. Сам факт зазначення продавцем в видаткових накладних та рахунках назв договорів не свідчить про схвалення їх покупцем. Оплачуючи рахунки, в яких зазначена договори, відповідач в платіжних дорученням вказував лише рахунки, а не договори, як підставу оплати. Позивач не надав доказів надсилання проектів договорів поставки відповідачеві, а відповідач заперечує їх отримання. Тому з матеріалів справи не вбачається умов договорів. Позивач не звертався в установленому порядку з позовом про примусове укладення договорів поставки. Таким чином, поставки є позадоговірними.

Доводи позивача, викладені у апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Місцевим господарським судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи. Висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, відповідають обставинам справи. Судом не порушені та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

За таких обставин підстав для зміни, скасування рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дуко-Техник" на рішення господарського суду Житомирської області від 22 серпня 2019 року у справі №906/232/19 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Житомирської області від 22 серпня 2019 року у справі №906/232/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №906/232/19 повернути до господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "11" грудня 2019 р.

Головуючий суддя Савченко Г.І.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.