Постанова

від 27.08.2019 по справі 922/648/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 922/648/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., та представників: позивача: не з'явились, відповідача: Калінської А.А., третьої особи 1: не з'явились, третьої особи 2: Прокопченка С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Маркет Груп" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 (судді Білоусов Я.О., Пуль О.А., Фоміна В.О.) у справі № 922/648/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Маркет Груп" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар" треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Первомайський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області; 2) Товариство з обмеженою відповідальністю компанія "Ботік" про зняття арешту та виключення з реєстру обтяжень, визнання права власності, В С Т А Н О В И В:

ТОВ "Траст Маркет Груп" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Сільськогосподарське підприємство Добрий господар" про визнання права власності на нерухоме майно, а також про зняття з цього майна арешту та виключення з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна запису про арешт.

Господарський суд Харківської області своїм рішенням від 23.04.2018 (суддя Калініченко Н.В.) позов задовольнив.

Судове рішення обґрунтовано тим, що відповідач визнав позов, при цьому матеріалами справи підтверджується виконання позивачем взятих на себе зобов'язань за договором прямого лізингу щодо повної сплати вартості предмета лізингу, що свідчить про перехід до нього права власності на передане нерухоме майно з дати останнього платежу.

Східний апеляційний господарський суд, розглядаючи апеляційну скаргу третьої особи, яка придбала вказане майно на електронних торгах, дійшов протилежного висновку, зазначив, що позивачем не доведено належними доказами виконання своїх зобов'язань за договором лізингу; водночас нотаріально не посвідчений договір лізингу нерухомого майна, який до того ж всупереч приписам законодавства укладений менше ніж на рік, не свідчить про виникнення у позивача права власності на об'єкт лізингу.

За таких обставин апеляційний суд постановою від 18.04.2019 скасував рішення місцевого суду, прийняв нове - про відмову в позові.

Судами встановлено, що 11.08.2017 позивач (лізингоодержувач) та відповідач (лізингодавець) уклали Договір прямого лізингу, за умовами якого лізингодавець прийняв на себе зобов'язання передати лізингоодержувачу у платне користування майно, яке належить йому на праві власності (надалі предмет лізингу/нерухомість) та наведене у специфікації (додаток 1 до договору) і було набуте лізингодавцем без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі і інші платежі, передбачені даним договором.

Відповідно до п.11.1. договору по закінченні строку дії договору фінансового лізингу за умов належного виконання лізингоодержувачем в повній мірі своїх обов'язків по договору, лізингоодержувач отримає майно у власність.

Лізингодавець зобов'язаний передати право власності на предмет лізингу лізингоодержувачу протягом 3-х календарних днів з дня повної оплати лізингових платежів, однак не пізніше 15.03.2018. Оформлення права власності відбувається шляхом державної реєстрації права власності на нерухоме майно в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Право власності на предмет лізингу вважається переданим з дня державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав (п.11.3 договору).

На виконання умов договору між сторонами підписано специфікацію, відповідно до якої предметом лізингу є наступне нерухоме майно лізингодавця:

1) нежитлова будівля, будинок механізаторів, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Октябрьська, будинок 63; 2) нежитлова будівля, Паливно-мастильний склад, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Октябирська, будинок 68; 3) нежитлова будівля, Будівля продуктового складу, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 13; 4) нежитлова будівля, Критий тік, Харківська обл., Первомайський р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 17; 5) нежитлова будівля, Пункт технічного обслуговування, Харківська обл., Первомайський р., с. Лозівське, вулиця Шкільна, будинок 12; 6) нежитлова будівля, Насіннєвий склад, Харківська обл., Первомайськи р., с. Картамиш, вулиця Центральна, будинок 14; 7) будинок, загальна площа (кв.м.): 100,90, житлова площа (кв.м.): 49,40, адреса: Харківська обл., Первомайський район, с.Картамиш, вул.Октябрська, будинок 39.

Вказане майно передано лізингоодержувачу за актом приймання-передачі предмета лізингу від 11.08.2017.

На підтвердження повної і своєчасної сплати вартості переданого в лізинг майна позивачем надано копії п'яти квитанцій до прибуткового касового ордера на суму 26 000,00 грн кожна.

Звертаючись з позовом у даній справі, лізингоодержувач зазначає, що лізингодавець відмовився від реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно, оскільки станом на день здійснення лізингоодержувачем останнього лізингового платежу чинним був арешт, накладений державним виконавцем на все майно лізингодавця в тому числі і на предмет лізингу.

Судами з'ясовано, що 15.08.2017 державним виконавцем Первомайського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області в межах зведеного виконавчого провадження ВП № 54519883 про стягнення боргів з ТОВ "СП Добрий господар" за 16-ма виконавчими документами винесено постанову про звернення стягнення на все майно боржника, про що наступного дня 16.08.2017 внесено відповідні відомості про реєстрацію обтяження до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

08.12.2017 державним виконавцем винесено постанову про опис та арешт майна боржника в межах зведеного виконавчого провадження ЗВП № 54519883, зокрема, на спірне у даній справі майно.

В подальшому 19.03.2018 ДП "Сетам" проведено електронні торги з реалізації майна боржника. 02.04.2018 державним виконавцем складено акти про проведення електронних торгів щодо реалізації арештованого майна, а саме: житлового будинку за адресою: Первомайський район, с. Картамиш, вул. Щаслива, буд. 39, в цілому; нежитлової будівлі, насіннєвий склад, за адресою: Первомайський район, Картамиш, вул. Центральна, буд. 14, 83/100 частки; нежитлової будівлі, будинок механізаторів, за адресою: Первомайський район, с. Картамиш, вул. Щаслива, буд. 63, в цілому; нежитлової будівлі, критий тік, за адресою: Первомайський р-н, Картамиш, вул. Центральна, буд. 17, в цілому.

Переможцем вказаних електронних торгів визнано товариство з обмеженою відповідальністю компанія "Ботік", яке 04.04.2018 оформило право власності на придбане на торгах майно, що підтверджується наявними серед матеріалів справи свідоцтвами про право власності.

Приймаючи рішення про визнання права власності на вказане майно за позивачем, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено повну оплату вартості переданого в лізинг майна, відповідачем позов визнано, відтак, доведеною є обставина переходу права власності до позивача з моменту здійснення останнього платежу за графіком. Оскільки в ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" прямо передбачена можливість захисту права особи, яка вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності і про зняття з нього арешту, суд першої інстанції задовольнив вимоги у повному обсязі.

Суд апеляційної інстанції, спростовуючи такі висновки зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичного виконання лізингоодержувачем обов'язку по сплаті лізингових платежів лізингодавцю, що унеможливлює перехід до позивача права власності на предмет лізингу. При цьому відхилив наявні у справі копії квитанцій до прибуткових-касових ордерів на загальну суму 130 000,00 грн. як неналежні і недопустимі докази виконання ним своїх грошових зобов'язань за договором лізингу, оскільки розмір сплачених за ними коштів всупереч встановленому НБУ порядку розрахунків між юридичними особами, перевищує граничний розмір розрахунків готівкою протягом одного дня в розмірі 10 000 грн.; при цьому в матеріалах справи відсутні докази зарахування відповідачем отриманих грошових коштів на свої поточні рахунки, а також докази сплати податків на додану вартість за договором лізингу після отримання лізингових платежів від позивача.

Крім того, апеляційним судом зазначено, що предметом укладеного між сторонами договору лізингу є нерухоме майно, тому в силу приписів ст. 657 ЦК України такий договір підлягає нотаріальному посвідченню, і недотримання його сторонами вказаної вимоги свідчить про відсутність достатніх правових підстав для переходу до позивача права власності на обумовлене цим договором майно.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, вважає, що суд безпідставно вдався до оцінки умов чинного договору лізингу; посилається на доведеність ним факту повної оплати вартості майна; стверджує, що в силу приписів закону арешт не може бути накладено на майно, яке є предметом лізингу.

Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку оскаржену постанову апеляційного господарського суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірним у даній справі є питання щодо можливості виникнення у лізингоодержувача права власності на арештоване нерухоме майно у зв'язку з виконанням ним своїх зобов'язань за нотаріально непосвідченим договором лізингу.

Вирішуючи вказане питання, необхідно врахувати, що в силу ст. 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 657 ЦК України встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Враховуючи, що предметом Договору лізингу є нерухоме майно, правильним є висновок апеляційного суду про те, що такий договір підлягає нотаріальному посвідченню в силу прямої вказівки ЦК України.

За приписами ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно зі ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

З наведеного вбачається, що у разі наявності вимоги про обов'язкове нотаріальне посвідчення, її недотримання при укладенні договору має наслідком нікчемність такого правочину, саме по собі підписання такого договору не породжує для його сторін бажаного правового результату і відповідних прав та обов'язків, відтак правильним є висновок апеляційного суду, що до позивача не перейшло право власності у зв'язку лише зі сплатою обумовленої договором вартості нерухомого майна.

Щодо доводів скаржника про те, що сторонами погоджено здійснення нотаріального посвідчення та державної реєстрації переходу права власності на предмет лізингу після виконання позивачем своїх зобов'язань з оплати, то вони не спростовують висновків апеляційного суду про те, що виникнення права власності на нерухоме майно безпосередньо пов'язано з виконанням сторонами вказаних вимог, адже відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним; права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Також не заслуговують на увагу доводи скаржника про неможливість накладення арешту на передане в лізинг майно, оскільки не відповідають дійсності і ґрунтуються на довільному тлумаченні ним норм чинного законодавства, адже стосуються боргових зобов'язань лізингоодержувача.

Враховуючи, що жодними доводами скаржника не спростовано висновку апеляційного суду щодо відсутності у позивача права власності на спірне у даній справі майно, оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, касаційна скарга - без задоволення, а судові витрати в силу ст. 129 ГПК України - покладенню на скаржника.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Маркет Груп" залишити без задоволення,

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у справі №922/648/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.