Ухвала

від 29.08.2019 по справі 482/193/16-к

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2019 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах:

головуючого: ОСОБА_1

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участі секретаря: ОСОБА_4

розглянуву відкритомусудовому засіданні кримінальнепровадження,внесене доЄдиного реєструдосудових розслідуваньза №12014150280000630від 05.09.2014року заапеляційною скаргоюпотерпілої ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25.04.2019 року.

Обвинувачений ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Нова Одеса Миколаївської області, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, працює ТОВ Санфлауер електриком, одруженого, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, проживає за адресою : АДРЕСА_1 , раніше не судимого.

Обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125, ч.1 ст.162 КК України.

Учасники судового провадження:

прокурор: ОСОБА_8

обвинувачений : ОСОБА_7

захисник: ОСОБА_9

потерпіла: ОСОБА_5 .

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Апелянти просять вирок суду змінити, призначити ОСОБА_7 максимальне покарання, передбачене ч.1 ст.162 та ч.2 ст. 125 КК України. Позовні вимоги в частині стягнення моральної та матеріальної шкоди потерпілій задовольнити в повному обсязі.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним у скоєні злочинів, передбачених ч. 2 ст.125, ч.1 ст. 162 КК України та призначено йому покарання за ч.2 ст.125 КК України у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.; за ч.1 ст.162 КК України у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у вигляді штрафу в розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 грн.

На підставі ч. 5 ст.74 КК України та п.2 ч. 1 ст.49 КК України звільнено ОСОБА_7 від покарання за ч. 2 ст.125, ч.1 ст.162 КК України у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 , завдані їй матеріальні збитки в сумі 888 грн. 62 коп. та моральну шкоду в сумі 4000 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відмовлено в задоволенні позову прокурора Новоодеського відділу Вознесенської місцевої прокуратури в інтересах Миколаївського обласного госпіталю Ветеранів війни Миколаївської обласної ради про стягнення з ОСОБА_7 витрат на лікування потерпілої ОСОБА_5 в сумі 812 грн. 80 коп.

Узагальнені доводи апелянта.

Потерпіла та її представник вважають, що вирок суду в частині часткового задоволення позовних вимог є незаконним і підлягає скасуванню.

Вказують на те, що суд при призначенні моральної шкоди не встановив ті обставини, що потерпіла є особою похилого віку, не встановлено цинізму з боку обвинуваченого при скоєнні вказаних кримінальних правопорушень.

Також судом при призначенні матеріальної шкоди не взяті до уваги доводи потерпілої та письмові докази, а саме висновок СМЕ № 1350 від 08.09.2014 року.

Твердять, що доводи обвинуваченого стосовно описки в амбулаторній картці потерпілої в додатку №4 від 22.09.2015 року є необґрунтованими , оскільки це є опискою експерта ОСОБА_10 .

Зазначають, що покарання призначене обвинуваченому є занадто м`яким, оскільки не відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Вказують на те, що стан здоров`я потерпілої погіршується до теперішнього часу через наслідки побиття, а обвинуваченим не відшкодовано матеріальні витрати на лікування.

Встановлені судом першої інстанції обставини.

05 вересня 2014 року приблизно о 18.00 год. у ОСОБА_7 , у зв`язку з раніше виниклими неприязненими стосунками, виник умисел на незаконне проникнення на територію подвір`я домоволодіння ОСОБА_11 , з метою спричинення їй тілесних ушкоджень. Реалізуючи зазначений злочинний умисел, в цей же час, ОСОБА_7 , не повідомляючи ОСОБА_5 , про свої дійсні наміри, направився до паркану, який розмежовує територію подвір`я його домоволодіння з територією подвір`я домоволодіння ОСОБА_5 , що розташоване в АДРЕСА_1 .

Знаходячись у вказаному місці, в цей же час, ОСОБА_7 незаконно переліз через паркан та потрапив на подвір`я ОСОБА_5 , розташоване за вказаною вище адресою, чим порушив Конституційне право ОСОБА_5 на недоторканість житла.

Окрім того, перебуваючи на території вказаного подвір`я вищевказаного домоволодіння, ОСОБА_7 , діючи умисно та протиправно, наніс потерпілій ОСОБА_5 дерев`яною палицею два удари в область обличчя, один удар в область лівої руки та один удар по спині, чим спричинив їй легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров`я.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої на підтримку апеляційної скарги; думку прокурора, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили залишити апеляційну скаргу потерпілої та її представника без задоволення, а вирок суду без змін, вивчивши матеріали кримінального провадження,перевіривши доводи апеляційної скарг в їх межах, апеляційний суд дійшов наступного.

Згідно вимогст. 370 КПК Українисудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно дост. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Однак, суд першої інстанції вищенаведених вимог Закону дотримався не в повній мірі.

Висновок суду, щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень за які його засуджено за обставин наведених у вироку, підтверджені зібраними у справі доказами, яким суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку і обґрунтовано дійшов до висновку про його винність у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст.162 КК України.

Всі обставини справи були детально розглянуті та досліджені судом першої інстанції, що підтверджується наведеними та належно оціненими у вироку доказами про вчинення злочину обвинуваченим.

Кваліфікація судом першої інстанції дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.125, ч.1 ст.162 КК України, є вірною і апелянтами не оспорюється.

Відповідно до вимог ст.65ККУкраїни суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В Постанові ПленумуВерховногоСудуУкраїни №7від24.10.2003р.«Пропрактикупризначення судамикримінальногопокарання» зверталась увага судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65ККУкраїни стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.

На думку апеляційного суду, призначаючи ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції даних вимог закону дотримався в повній мірі.

Так, при призначенні ОСОБА_7 покарання, суд у відповідності до положень ст.65ККУкраїни врахував тяжкість вчинених злочинів, які згідно ст. 12 КК України відносяться до категорії злочинів невеликого ступеню тяжкості, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, думку потерпілої, те, що він позитивно характеризується, має на утримання трьох неповнолітних дітей, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що мета покарання, визначена ч.ч.2, 3 ст. 50 КК України, може бути досягнута при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді штрафу.

Таке покарання, на думку апеляційного суду, відповідає тяжкості вчиненого злочину, особі обвинуваченого, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. З урахуванням зазначеного, підстав вважати призначене обвинуваченому покарання таким, що не відповідає вимогам кримінального законодавства, апеляційний суд не вбачає.

Враховуючи наведене, апеляційна скарга потерпілої та його представника в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_7 більш суворого покарання є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що з дня вчинення ОСОБА_7 злочинів, передбачених ч.2 ст.125, ч.1 ст.162 КК України, які відносяться до злочинів невеликого ступеню тяжкості, минуло більше ніж три роки, обґрунтовано на підставі ст.49 КК України звільнив обвинуваченого від покарання, у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Окрім того, є безпідставними посилання потерпілої та її представника на неправильність вирішення цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди .

Статтями 127, 128 КПК України передбачено право особи на відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, шляхом її стягнення за судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно з ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом КПК не врегульовані, то до них застосовуються норми ЦПК за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Також ст. 129 КПК України передбачено, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Так, вирішуючи цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, керуючись вимогами ст. ст. 23, 1167 ЦПК України виходив із засад розумності і справедливості, враховуючи в сукупності негативні наслідки, які настали для потерпілої, характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнала потерпіла і врахувавши всі обставини провадження дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог потерпілої, стягнувши на її користь 4 000 грн.

З огляду на викладене, цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди вирішено судом першої інстанції згідно звимогами цивільного та кримінального процесуального законодавства.

Однак, є слушними доводи апелянтів щодо неправильного стягнення з ОСОБА_7 матеріальної шкоди , з наступних підстав.

Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Вказані обставини можуть бути елементами складу відповідних злочинів, а також впливати на визначення міри відповідальності винної особи.

У пункті 7 ч.1 ст.368 КПК України зазначено, що ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Як передбачено у ч.1 ст.1166 ЦК, шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Водночас, відповідно до ч.2 ст.22 ЦК, до складу реальних збитків як одного з елементів майнової шкоди входять витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які вона зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права.

При цьому, згідно зі ст.1192 ЦК, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоду майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному розмірі. Розмір збитків, що підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Розмір відшкодування збитків є предметом позовних вимог у межах заявленого цивільного позову, доводиться цивільним позивачем (потерпілим) самостійно за правилами цивільного судочинства з дотриманням приписів ч.5 ст.128 КПК України і не охоплюється межами обвинувачення, яке висувається прокурором в обвинувальному акті або постанові про зміну обвинувачення в суді і обов`язок обвинувачення якого покладається на державного обвинувача.

Як вбачається із матеріалів провадження, потерпілою заявлено цивільний позов (який був в ході розгляду кримінального провадження уточнений) про стягнення з ОСОБА_7 матеріальних збитків, які складались з витрат на її лікування через отримані тілесні ушкодження, спричинені обвинуваченим в сумі 11498, 24 грн.

Вироком суду цивільний позов в частині стягнення матеріальної шкоди задоволено частково, стягнуто на користь потерпілої 888,62 грн матеріальних збитків .

Як свідчать матеріали кримінального провадження, потерпіла ОСОБА_5 перебувала на стаціонарному лікуванні в хірургічно-травматичному відділенні Новоодеської ЦРЛ з 11.09.2014 року по 26.09.2014 року, 16 ліжко днів з приводу «Струсу головного мозку. Церебральний атеросклероз. Дегенеративно-деструктивно ураження хребта з больовим синдромом». За час лікування потерпіла отримувала призначені їй лікарем медичні препарати за власні кошти (а.п. 131-133).

Однак, відповідно до чеків, які містяться в матеріалах провадження на а.п.138, загальна сума придбаних ліків складає 788,62 грн. Тобто, судом першої інстанції допущено арифметичну помилку.

Окрім того, вирішуючи цивільний позов, суд першої інстанції не врахував понесені потерпілою витрати на лікування через отримані тілесні ушкодження, спричинені обвинуваченим за період з 11.09.2014 року по 26.09.2014р.

Так, як видно з матеріалів провадження, окрім ліків зазначених судом першої інстанції (а.п.138 788,62 грн.), потерпіла придбавала за власний рахунок також інші призначені лікарем медичні препарати ( а.п. а.п 136-137).

З огляду на наведене, суд першої інстанції всупереч ст.128 КПК України та ст.22 ЦК України безпідставно в повному обсязі не врахував понесених потерпілою витрат на лікування, не дав належної оцінки доказам на підтвердження таких витрат і не навів у вироку обґрунтованих мотивів через які не взяв їх до уваги.

Вказані порушення є істотними, а тому вирок суду в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення матеріальної шкоди не можуть вважатися законними й обґрунтованими і підлягають скасуванню.

З`ясування зазначених обставин має істотне значення для правильного вирішення пред`явленого цивільного позову щодо стягнення матеріальної шкоди. Отже суд першої інстанції допустив неповноту судового розгляду, яка вплинула на правильність прийнятого рішення в частині вирішення цивільного позову, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 409, ст. 410КПКУкраїни є підставою для скасування вироку в цій частині з поверненням справи на новий судовий розгляд в суд першої інстанції. За такого, доводи апеляційної скарги потерпілої та її представника щодо неправильного вирішення судом першої інстанції цивільного позову щодо стягнення матеріальної шкоди є слушними, та в цій частині їх апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 424, 425, 532 КПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_5 та її представника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 квітня 2019 року відносно ОСОБА_7 в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення матеріальної шкоди скасувати. Провадження в цій частині направити на новий судовий розгляд в суд першої інстанції в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвалу апеляційногосуду можебути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: